*Реферати, курсові, дипломні роботи » Історія » Сторінка 10

**

Папірус Єгипет – 3500 років до н.е.

Нижню частину стебла рослини ( 60 см ) рар– у – ur ( тростина на берегах Нілу ) гострим лезом розрізали на смужки, витримували у воді, прокатували дерев`яною качалкою на дошці та склеювали в листи. Перпендикулярно одному наклеювали другий шар таких самих склеєних смужок. Для склеювання використовували крохмаль.
Одержані листки били дерев`яними молотками, лощили каменем та висушували. Листки які висохли склеювали в смуги і отримували згортки папірусу придатного для письма.
Виробництво папірусу в Єгипті розквітало протягом ряду віків, причому виготовлялось багато різних видів від тоненьких листків до грубих обгорток.
Приблизно у 5 ст.. виробництво папірусу починає різко скорочуватись, тому що з`явився пергамент, а ще пізніше папір, а з 10 ст. папірус втратив всяке промислове значення. Зараз папірус виготовляється в Єгипті в невеликій кількості, тільки для любителів раритету та колекціонерів.
В 2 ст. до нашої ери в Малій Азії в Пергамському королівстві було організовано виробництво гарного матеріалу для письму із оброблених особливим методом шкір молодих телят, ягнят, козенят, віслюків. За назвою міста назвали – пергамент.
Пергамент був значно міцнішим, гнучкішим, довговічним, на ньому легше писати, можна писати з обох сторін, можна змити текст і нанести новий. Але виробництво працемістке, дуже дороге для створення однієї книги потрібно знищити сотні тварин. В Росії пергамент почали виготовляти в 15 ст. до цього купували за кордоном. На пергаменті написані державні грамоти, закони, цінні книги, а в 1036р. було написано Звід законів Древнього Новгороду “ Русская правда “ і багато інших пам`яток давньоруської культури.

Каральні органи фашистської диктатури в Німеччині (СА, СС, СД, гестапо, надзвичайні суди і ін.)

"Третій рейх", залишивши такий помітний слід в історії ХХ століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, з 1933 по 1945 рр. в країні, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. В цей незначний навіть для одного покоління строк Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу.
"Третій рейх" - офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині з січня 1933 по травень 1945 років. В епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. Перший рейх - Священна Римська імперія німецької нації - існував з 962, з часу коронації у Римі Отто Великого, другого правителя із Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Другий рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році і проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін "Третій рейх" для назви своєї книжки. Гітлер з наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, яка, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще й тому, що мала якийсь містичний зв'язок з середньовіччям, коли "третє царство" вважалось тисячорічним.
Одним з гірких уроків революції у листопаді 1918 року було усвідомлення того, що існує неясний взаємозв'язок між демократією та анархією, що хаотичні стани і є власним, непідробленим виразом істинного народовладдя, а сваволя - його законом. Звідси неважко витлумачити сходження Гітлера як останню спробу утримати стару Європу в умовах звичної величі. Не складає праці, розширивши ці уявлення до глобального рівня, розпізнати в них ситуацію раннього етапу знаходження фашизмом своїх прихильників: це ті маси середнього прошарку, які - на фоні загального панічного настрою - бачили себе у повільно задушливих їх обіймах, з однієї сторони, профспілок, а з іншої - універсальних магазинів, в обіймах комуністів і анонімних концернів.

Ярослав Мудрий

Заклав Ярослав місто велике, біля того міста Золоті Ворота. Заклав і церкву Святої Софії, митрополичу, потім церкву на Золотих Воротах, а потім монастир Святого Георгія і святої Ірини, і стала при ньому віра християнська плодитися і поширюватися.
«Повість минулих літ».Кінець XI — початок XII ст.
Володимир... землю зорав і розпушив її, тобто просвітив християнством. А син же його Ярослав засіяв книжними словами, а ми тепер пожинаємо, приємлемо серцем книжну науку. Велика-бо користь від навчання книжного. Книги — мов ріки, які напоюють собою увесь світ; це джерело мудрості, в книгах — бездонна глибина... в книгах знайдеш велику втіху і користь для своєї душі, бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими мужами.
«Повість минулих літ». Кінець XI — початок XII ст.
Ярослав над усе полишив по собі пам’ять в руській історії своїми справами внутрішнього устрою.
М.Костомаров. 1873.

Великий князь київський, син Володимира Святославича, святителя Київської Русі. Народився близько 978 року. У 988-му батько посадив його намісником у Ростові. По смерті у Новгороді брата, князя Вишеслава, став новгородським князем. 1014 року, прагнучи утвердити незалежність Новгорода від Києва, відмовився виплачувати батькові, щорічну данину, за що Володимир зібрався йти походом на Новгород, але перед цим помер 15 липня 1015 року. На престол у Києві сів Ярославів старший син Святополк, який, перебуваючи у Вишгороді, дізнавшись першим про смерть батька, вбив своїх братів Бориса, Гліба та Святослава і захопив владу. Після смерті батька Ярослав тривалий час веде боротьбу за київський стіл. 1019 року він переміг головного суперника, Святополка, прозваного в народі Окаянним, і став великим князем київським. Вів також боротьбу проти Мстислава Володимировича, внаслідок якої змушений був поступитися йому Чернігівщиною та деякими землями на схід від Дніпра.

Александр Македонський

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ
Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко — Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів — Александр Великий.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, успадкував від своєї матері.

Грецька цивілізація

ПРИЧИНИ РОЗКВІТУ ГРЕЦЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
'Світова історія дуже високо оцінює культуру Давньої Греції. Практично всі відомі мислителі, незалежно від приналежності до різних епох, переконані в тому, що давньогрецька культура за правом посідає особливе місце. «Грецьким чудом* назвав цивілізацію давньої Еллади французький історик XIX століття Ернест Ренан. І це аж ніяк не здається перебільшенням. Що ж спонукає людей так високо оцінювати грецьку культуру? Адже всім відомо, що грецькій цивілізації не належить право називатися найдавнішою культурною цивілізацією. І притому вона далеко не єдина. Здавалося б, що Давньому Сходові треба було б віддати пальму першості. Наприклад, Давньому Єгиптові або цивілізації ва-вилонян.«Чудо» грецької цивілізації пояснюється надзвичайно швидким ЇЇ розквітом. Давній Єгипет знаходився вже на початку III тис. до н. е. на такому ступені розвитку, що дає право вважати її перехідною від варварства до цивілізації. У VII—V ст. до н. е., у так званий період «культурного перевороту», створюється грецька цивілізація. Саме в Греції виникає перша в історії демократії нова форма держави. Греція випередила всі давньосхідні держави в усьому: у науці, у філософії, у літературі, в образотворчому мистецтві. І Це незважаючи на те, що ці цивілізації вже розвивалися протягом трьох тисяч років.
Ніхто поки ще не зміг пояснити загадку такого швидкого розквіту грецької культури. Перші спроби були здійснені самими греками вже в V ст. до н. е. Треки були впевнені, що багатьма досягненнями своєї культури вони зобов'язані саме Дав- ньому Єгиптові. Серед перших греків, які визнали вплив Єгипту на грецьку культуру, був відомий історик Геродот. Він високо цінував досягнення єгиптян. Сократу належить твердження, що Піфагор повинен бути вдячний філософам Єгипту за розшифровку багатьох понять. Арістотель був упевнений, що саме ця країна стала батьківщиною теоретичної математики. Фалес, родоначальник грецької філософії, за походженням;був фінікійцем. Йому пощастило побувати в Єгипті, де він учився в жерців, запозичив у них уявлення про воду як першооснову всього сущого, а також знання з геометрії й астрономії.

Християнство на Русі

ПРАВЛІННЯ КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА
Язичницькі вірування наших предків досить мало відомі. Як і всі арійці, руські слов'яни поклонялися силам видимої природи й шанували предків. Для Русі торговельні відносини з Грецією полегшували знайомство з Христовою вірою. Варязькі купці й дружинники, які частіше, ніж слов'яни, бувають у Царгороді, задовго до слов'ян почали там навертатися до християнства й приносили на Русь нове вчення, передаючи його слов'янам. За часів князювання Ігоря в Києві була вже християнська церква св. Іллі. Та. й у війську самого князя Ігоря було багато християн. Дружина князя княгиня Ольга також була християнкою. Словом, християнська віра була добре знайома киянам ще при перших варязьких князях. Правда, Святослав ставився досить прохолодно до грецької віри; а при сині його Володимирі в Києві ще стояли язичницькі кумири (ідоли), яким приносили людські «треби», або жертви.
Прийняття християнства стало найважливішою подією в історії Київської Русі. Відбулося воно за часів правління київського князя Володимира (978—1015) і стало визначальним фактором для всієї Русі. Церква дуже часта в ті часи порівнювала київського князя з апостолом Павлом. І справа не стільки в тому, що йому вдалося чудовим чином позбутися сліпоти, скільки в тому, що князь Володимир із язичника став щирим християнином. І це після того, як язичники намагалися всіма можливими способами очорнити ім'я Христа. Князь Володимир став пізніше ревним прихильником християнства й так само ревно намагався всіх язичників перетворити на християн.

Лицарство

ПЕРШІ ЛИЦАРІ
Лицарі завжди викликали до себе невичерпний інтерес. Відомості про них дуже суперечливі. Одні вважають їх безкорисливими захисниками пригноблених, галантними слугами прекрасних дам, вірними васалами. В інших про них склалася абсолютно протилежна думка. Лицарі, на їхній погляд, були жорстокими грабіжниками, безрозсудними неуками й Ґвалтівниками. Ці суперечливі погляди були наслідком того, що лицарі за часів середньовіччя були єдиною силою, здатною діяти. Усі королі вимагали допомоги своїх відданих васалів, їм потрібно було втихомирювати своїх сусідів і непокірних підлеглих, тримати в покорі селян і церкву. Сама церква прагнула протистояти іновірцям, королям, селянам і "городянам. Сюзерени хотіли захиститися від сусідів, короля й селян. А селяни мріяли жити в мирі з лицарями сусідніх князівств. Тільки городянам не було потреби використовувати лицарську відвагу, хоча вони й намагалися використовувати їхній військовий досвід.
Відомо, що професійний воїн — це і є лицар. Інакше лицарів ще називають рейтерами, шевальє. Але на всіх мовах ці слова означають «вершник», який має при собі шолом, панцир, спис, щит і меч.
Спорядження лицарів коштувало дуже дорого. Наприкінці X століття розраховувалися не грішми, а худобою. І тоді, щоб придбати комплект зброї, необхідно було «заплатити» 45 корів або 15 коней. Таку кількість худоби могли мати тільки багатії. У селян на ціле село ледве набиралася така кількість корів і коней.
Одержати зброю — не найголовніше. Основним було вміння нею користуватися, для цього потрібно було постійно тренуватися, починаючи з дитинства. Тому хлопчиків із родин лицарів з юного віку .намагалися прилучити до лицарства: їм купували обладунки, спеціально пристосовані для їхнього віку. Отже, лицарями могли стати тільки люди багаті, які мали вдосталь вільного часу. Навіть великі сюзерени мали можливість тримати при дворі лише декількох лицарів.

Повстання декабристів

ПРИЧИНИ ПОВСТАННЯ ДЕКАБРИСТІВ
Декабристи запланували свій виступ на Сенатській площі на 14 грудня 1825 р. Щоб зрозуміти, чому їхній виступ провалився, з якої причини термін повстання був перенесений на більш ранній,'слід розглянути події, що передували повстанню.
Ситуація різко змінилася восени 1825 р. Зненацька для всіх у листопаді 1825 р. у м. Таганрозі вмирає імператор Олександр І. У зв'язку з тим, що синів у нього не було, престол повинен був перейти в спадщину до його брата Костянтина, який сам перекреслив собі можливість правити державою. Провиною стало його необачне одруження з простою дворянкою. Отже, Костянтин не мав права передавати право на царювання своїм спадкоємцям. Він визнав за потрібне зректися престолу.
Наступним на престол претендував ще один брат Олександра І — Микола. Усім було відомо про його безпричинну жорстокість і брутальність. Армія ненавиділа цю людину. Про зречення Костянтина знали лише члени царської родини. З якоїсь причини вони не хотіли обнародувати це зречення, отже, воно не отримало законної сили. Костянтин продовжував вважатися спадкоємцем престолу, і 27 листопада все населення Росії було приведене до присяги Костянтину.
Костянтин став формальним імператором. У банках з'явилося навіть кілька монет із його зображенням, магазини виставили його портрети. Костянтин вчинив не найкраще: не прийнявши престолу, він одночасно й не бажав принародно його зректися, адже формально він значився імператором, якому вже принесена присяга.

Перша світова війна

ІМПЕРІАЛІСТИЧНИЙ ХАРАКТЕР ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
28 липня 1914 р. АвстроУгорщина оголосила Сербії війну. А вже протягом тижня у війну були втягнуті практично всі великі держави Європи. Однак Болгарія, Греція, Іспанія, Португалія, Голландія, Швеція, Данія, Норвегія, Італія та Румунія, США, а також деякі з держав Азії й Латинської Америки — союзники австронімецького блоку — заявили про свій нейтралітет. Так само вчинив й уряд Туреччини, однак 2 серпня він уклав із Німеччиною таємну угоду, після чого зайнявся мобілізацією своїх збройних сил. З'ясувалося, що Туреччина надає в розпорядження німецького Генерального штабу всі свої війська.
У результаті такого розміщення сил організувався російськотурецький Кавказький фронт, що дозволив Німеччині відвернути значну частину російських військ від ведення з нею воєнних дій.
Увага всіх західноєвропейських держав було прикута до напруженої боротьби на цьому фронті. У той самий час Японія висунула ультиматум Німеччині. У ньому німецькій державі було запропоновано вивести з вод Тихого океану й далекосхідних вод усі німецькі війська, а також передати Японії територію Цзяочжоу з портом і фортецею Ціндао, орендовану свого часу німецькою стороною.
Німеччину не влаштовували умови, запропоновані Японією, і ультиматум був відхилений. Японія 23 серпня 1914 р. оголосила Німеччині війну. Фортеця Ціндао не витримала тривалої облоги, і незабаром Японія повернула собі втрачені позиції. Потім прийшла черга Маршаллових, Каролінських і Маріанських островів в Океанії, які до цього належали Німеччині

Густав І Адольф і перехід до армії Нового часу

XVII сторіччя стало свідком народження сучасного військового мистецтва. Якщо на початку Тридцятирічної війни битви відбувалися за схемою: мушкетери і пікінери в широких колонах, прикриті з фронту неточною неповороткою артилерією і лицарською кавалерією на флангах (“Іспанський квадрат”), то після вступу у війну шведської армії у 1630 році по Європі хвилею прокотилися військові реформи, наслідком яких стали: поступове зникнення пікінерів, поява лінійних формацій піхоти, набуття артилерією характеру як оборонної так і наступальної бойової сили, що у кооперації з кавалерією вирішувала долю битви.
Метою цього реферата є: по-перше, детально дослідити інновації в артилерії, кавалерії і піхоті, запроваджені королем Швеції Густавом І Адольфом; по-друге, оцінити ефективність шведських нововведень на прикладі військових подій Тридцятирічної війни (битва під Бреітенфельдом); по-третє, виявити елементи шведської військової системи, запозичені Валенштейном, французами, прусаками і іншими європейськими силами; нарешті, на підставі вищенаведенного спробувати дати відповідь, чи можна вважати Густава Адольфа особисто відповідальним за перехід до війни Нового часу, як про це стверджують деякі дослідники (2, p. 12 ), чи все ж таки перехід відбувся через об’єктивні історичні причини, незалежно від участі шведського короля.

Густав І Адольф став королем у 1611 році, коли Швеція не представляла собою великої держави. Її армія була слабким, погано озброєнним і погано тренованим натовпом солдатні, набраної переважно з люмпен-пролетаріату (1, с. 527) – на той час ситуація типова. Протягом менше 20 років Густаву Адольфу вдалося претворити шведських військових на взірець для всієї Європи. Його першою і основною задачею стала реформа артилерієї. Європейські стратеги ще до Густава І розуміли високий потенціал важкої артилерії у підтримці кавалерії і піхоти, але низька точність пострілів і надзвичайна іммобільність тогочасної артилерії сводили її участь в бою до статичних батарей, непридатних до атакуючих дій.
Назад 1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 39 Вперед




Навігація


Оформлення робіт

  • Оформлення рефератів
  • Правила оформлення реферату
  • Оформлення посилань реферату

  • Цікаве