Історія Ассирії поділяється на три основних періоди:
Старо-ассирійський (20-16 століття до н.е.)
Середньо-ассирійський (15-11 століття до н.е.)
Ново-ассирійський (10-7 століття до н.е. )
У старо-ассирійський період держава займала невелику територію, центром котрої був Ашшур. Населення займалося землеробством: вирощувало ячмінь і полбу, розводило виноград, використовуючи природне зрошення (дощові і снігові опади), колодязі й у невеликому обсязі - за допомогою іригаційних споруджень - води Тигру. У східних районах країни великий вплив мало скотарство з використанням гірських лугів для літнього випасу худоби. Але головну роль у житті раннього ассірійського суспільства відігравала торгівля.
Через Ассирію проходили найважливіші торгові шляхи: із Середземномор'я і з Малої Азії по Тигру в райони Середньої і Південної Месопотамії і далі в Елам. Ашшур прагнув створити свої торгові колонії, щоб закріпитися на цих головних рубежах. Уже на рубежі 3-2 тис до н.е. він підкоряє собі колишню шумеро-аккадську колонію Гасур (на сходу від Тигру). Особливо активно колонізації піддалася східна частина Малої Азії, відкіля вивозилося важливе для Ассирії сировина: метали (мідь, свинець, срібло), худоба, вовна, шкіра, дерево - і куди ввозили зерно, тканини, готовий одяг і ремісничі вироби.
Старо-ассирійське суспільство було рабовласницьким, але зберігало сильні пережитки родового ладу. Існували царські (чи палацеві) і храмові господарства, землі котрих обробляли общинники і раби. Основна частина землі була власністю громади. Земельні ділянки знаходилися у володінні великосімейних громад "бітум", що включали в себе кілька поколінь найближчих родичів. Земля піддавалася регулярним переділам, але могла знаходитися й у приватній власності. У цей період виділилася торгова знать, що розбагатіла в результаті міжнародної торгівлі. Уже було широко розповсюджено рабство. Раби здобувалися шляхом боргового рабства, покупки в інших племен, а також у результаті вдалих військових походів.
ЛІГА НАЦИЙ, міжнародна організація (заснована в 1919), що мала на меті розвиток співпраці між народами і гарантію миру та безпеки. Місцеперебування Женева. У 1934 СССР прийняв пропозицію 30 держав членів Ліги націй про вступ в цю організацію. У грудні 1939, після початку радянсько-фінляндскої війни 1939-40, Порада Ліги виключила з Ліги націй СССР (з Ліги націй вийшли Бразілія (1928), Японія, Німеччина (1935), у 1937 виключена Італія.)( Формально розігнана в 1946.)
ПАКТ (від лати. pactum договір, угода), одне з найменувань міжнародного договору.
АНТІКОМІНТЕРНОВСКИЙ ПАКТ, договір, укладений 25.11.1936 в Берліні між Німеччиною і Японією, блок цих держав оформився (під прапором боротьби проти Комінтерна) з метою завоювання світового панування. У листопаді 1937 до «Антікомінтерновському пакту» приєдналася Італія, пізніше ряд інш. держав; в 1939-40 перетворений у відкритий військовий союз.
БЕРЛІНСКИЙ ПАКТ 1940 про військовий союз між головними учасниками Антікомінтерновського пакту Німеччиною, Італією і Японією; укладений 27 вересня. Пізніше приєдналися уряди ряду інших держав, залежних від Німеччини.
ФАШИЗМ (итал. fascismo, від fascio пучок, зв'язка, об'єднання), соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими тоталітарного типу. У вузькому значенні фашизм феномен політичного життя Італії і Німеччини 20-40-х рр. 20 в. У будь-яких своїх різновидах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії т. н. новий порядок і гранично жорсткі засоби його твердження. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера».
Визволення України від фашистсько-німецької окупації (1943-1944)
Перемога радянських військ під Сталінградом дала змогу вступу частини 1-\ гвардійської армії ген. Кузцнецова у Варошиловградській області в грудні 1942 року. Наприкінці січня – початку лютого 1943 радянське командування поставило завдання звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня – 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили території північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 мала своїм результатом визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ 19 лютого – 25 березня 1943 року змусили радянські війська покинути Харків, північно-східні території Донбасу. Радянські війська відступили за Сіверський Донецьк. Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму, окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано на південно-західному напрямку. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України, силами цих фронтів було взято праві береги Дніпра.
ДАТА
ПОДІЯ
22 червня 1941 – 18 листопада 1942 І період Великої Вітчизняної війни
22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР
23 червня 1941 р. Масштабна танкова битва на лінії Луцьк – Рівне – Броди
28 червня 1941 р. Війська ЧА залишили Мінськ
30 червня 1941 р. Вступ до Львову
Поч. липня 1941 р. Захоплення Литви, Латвії, Білорусії, Молдови, частини України
7 липня – 26 вересня 1941 р. Оборона Києва
10 липня – 10 жовтня 1941 р. Смоленська битва
29 липня 1941 р. Захоплення Смоленська
4 серпня – 16 жовтня 1941 р. Оборона Одеси
30 серпня 1941 р. – 27 січня 1943 р. Блокада Ленінграда
19 вересня 1941 р. Захоплення Києва
30 вересня 1941 р. – поч. січня 1942 р. Оборона Москви. Початок операції “Тайфун”
Назва Косово і Метохія з'явилася вперше в XII сторіччі як позначення регіону, населеного сербами. Серби прийшли на Балкани наприкінці VI - початку VII сторіччя. Візантійські історики вже в IX сторіччі відзначали наявність тут організованого населення.
Слово Косово по-сербські означає чорний дрізд ("земля чорних дроздів"), у той час як Метохія має грецьке походження й означає монастирське володіння (регіон, де розміщені стародавні монастирі Сербського Патріархату, багато з яких знаходяться під захистом ЮНЕСКО як всесвітнє культурне надбання).
Історичні, географічні, культурні, духовні, топонімічні та інші факти є переконливим доказом, що область Косово і Метохія була колискою сербської культури і держави з тих пір, як серби прийшли на Балкани. Область Косово і Метохія стала Сербською середньовічною державою (IX-XIV сторіччя), коли виникли численні церкви і монастирі, а також єпархії (Приштинська - 1019 рік) і резиденції єпископів. Метохійське місто Печ було центром Патріархії з 1346 по 1459 і з 1557 по 1766 роки. Найбільш важливі культурні та історичні цінності - монастирі Граканіца (1321), Богородиця Левицька, Патріарший Печ і Високі Декані, як і залишки середньовічних міст Ново Брдо, Звецан або Душанов Град. Скарби монастирів Декані, Граканіца і Патріарший Печ містять більш ніж 300 дорогоцінних рукописів і друкованих книг, а також багато інших пам'яток культури XII - XVIII сторіч.
Нижню частину стебла рослини ( 60 см ) рар– у – ur ( тростина на берегах Нілу ) гострим лезом розрізали на смужки, витримували у воді, прокатували дерев`яною качалкою на дошці та склеювали в листи. Перпендикулярно одному наклеювали другий шар таких самих склеєних смужок. Для склеювання використовували крохмаль.
Одержані листки били дерев`яними молотками, лощили каменем та висушували. Листки які висохли склеювали в смуги і отримували згортки папірусу придатного для письма.
Виробництво папірусу в Єгипті розквітало протягом ряду віків, причому виготовлялось багато різних видів від тоненьких листків до грубих обгорток.
Приблизно у 5 ст.. виробництво папірусу починає різко скорочуватись, тому що з`явився пергамент, а ще пізніше папір, а з 10 ст. папірус втратив всяке промислове значення. Зараз папірус виготовляється в Єгипті в невеликій кількості, тільки для любителів раритету та колекціонерів.
В 2 ст. до нашої ери в Малій Азії в Пергамському королівстві було організовано виробництво гарного матеріалу для письму із оброблених особливим методом шкір молодих телят, ягнят, козенят, віслюків. За назвою міста назвали – пергамент.
Пергамент був значно міцнішим, гнучкішим, довговічним, на ньому легше писати, можна писати з обох сторін, можна змити текст і нанести новий. Але виробництво працемістке, дуже дороге для створення однієї книги потрібно знищити сотні тварин. В Росії пергамент почали виготовляти в 15 ст. до цього купували за кордоном. На пергаменті написані державні грамоти, закони, цінні книги, а в 1036р. було написано Звід законів Древнього Новгороду “ Русская правда “ і багато інших пам`яток давньоруської культури.
"Третій рейх", залишивши такий помітний слід в історії ХХ століття, як це не парадоксально, проіснував лише 12 років, з 1933 по 1945 рр. в країні, що дала світові Лютера, Гете, класичну філософію, Ніцше, Планка, Ейнштейна. В цей незначний навіть для одного покоління строк Німеччина перетерпіла жахливу метаморфозу.
"Третій рейх" - офіційна нацистська назва режиму правління, що існував у Німеччині з січня 1933 по травень 1945 років. В епоху становлення нацистської держави верховенство Гітлера було абсолютним. Гітлер розцінював нацистське правління як логічне продовження двох попередніх Німецьких імперій. Перший рейх - Священна Римська імперія німецької нації - існував з 962, з часу коронації у Римі Отто Великого, другого правителя із Саксонської династії, до його покорення Наполеоном у 1806 році. Другий рейх був заснований Отто фон Бісмарком у 1871 році і проіснував до 1918 року. У 1923 році німецький письменник-націоналіст Артур Мєллєр Ван ден Брук використав термін "Третій рейх" для назви своєї книжки. Гітлер з наснагою сприйняв цю назву для визначення нової імперії, яка, на його думку, проіснує тисячу років. Ця назва приваблювала його ще й тому, що мала якийсь містичний зв'язок з середньовіччям, коли "третє царство" вважалось тисячорічним.
Одним з гірких уроків революції у листопаді 1918 року було усвідомлення того, що існує неясний взаємозв'язок між демократією та анархією, що хаотичні стани і є власним, непідробленим виразом істинного народовладдя, а сваволя - його законом. Звідси неважко витлумачити сходження Гітлера як останню спробу утримати стару Європу в умовах звичної величі. Не складає праці, розширивши ці уявлення до глобального рівня, розпізнати в них ситуацію раннього етапу знаходження фашизмом своїх прихильників: це ті маси середнього прошарку, які - на фоні загального панічного настрою - бачили себе у повільно задушливих їх обіймах, з однієї сторони, профспілок, а з іншої - універсальних магазинів, в обіймах комуністів і анонімних концернів.
ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ
Дельфійським оракулом у сиву давнину було передвіщено Македонії, що як тільки Боттіеє, закладаючи табір, побачить уві сні череду кіз, то відтоді на тому місці буде закладене велике місто. Перекази говорили, що тільки завдяки тому самому дельфійському оракулові й змогла виникнути древня столиця Македонії. Раніше вона називалася «Едесса», а люди її знали як місто «багате на воду». Для самих македонян воно було «козячим містом», і вони називали його коротко — Егі. Саме в цьому місті народився найвідоміший завойовник усіх часів — Александр Великий.
Щоб зрозуміти, як формувався характер майбутнього великого полководця, необхідно розглянути умови його життя, які, без сумніву, відіграли роль у його життєвому самовизначенні. Відповідно до спогадів сучасників Александра, у дитинстві він був дуже непосидющим хлопчиком. Його весь час тягло на простір. Він був волелюбний, чутливий і дуже легко збуджувався. Викладачі, які займалися з Александром, вважали його то відверто зухвалим, то сповненим щирого послуху. Це пояснювалося дуже просто. Александр не витримував, коли йому наказували, домагаючись цим його слухняності. На уроках .таких учителів він був особливо зухвалим і нахабним. А тим, хто ставився до нього з повагою й розумінням, хто цінував у ньому людину й намагався впливати на нього добром, з Александром було дуже легко. Хлопчик мав дуже чутливу натуру, схильну як до гніву, так і до щирої любові. Пристрасті іноді просто зводили його з розуму, хоча він усе-таки міг їх контролювати завдяки своїй залізній волі й гордому духові. Чимало своїх рис, зокрема непохитність, уміння опановувати себе, невблаганність, юний Александр, очевидно, успадкував від своєї матері.
ПРИЧИНИ РОЗКВІТУ ГРЕЦЬКОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ
'Світова історія дуже високо оцінює культуру Давньої Греції. Практично всі відомі мислителі, незалежно від приналежності до різних епох, переконані в тому, що давньогрецька культура за правом посідає особливе місце. «Грецьким чудом* назвав цивілізацію давньої Еллади французький історик XIX століття Ернест Ренан. І це аж ніяк не здається перебільшенням. Що ж спонукає людей так високо оцінювати грецьку культуру? Адже всім відомо, що грецькій цивілізації не належить право називатися найдавнішою культурною цивілізацією. І притому вона далеко не єдина. Здавалося б, що Давньому Сходові треба було б віддати пальму першості. Наприклад, Давньому Єгиптові або цивілізації ва-вилонян.«Чудо» грецької цивілізації пояснюється надзвичайно швидким ЇЇ розквітом. Давній Єгипет знаходився вже на початку III тис. до н. е. на такому ступені розвитку, що дає право вважати її перехідною від варварства до цивілізації. У VII—V ст. до н. е., у так званий період «культурного перевороту», створюється грецька цивілізація. Саме в Греції виникає перша в історії демократії нова форма держави. Греція випередила всі давньосхідні держави в усьому: у науці, у філософії, у літературі, в образотворчому мистецтві. І Це незважаючи на те, що ці цивілізації вже розвивалися протягом трьох тисяч років.
Ніхто поки ще не зміг пояснити загадку такого швидкого розквіту грецької культури. Перші спроби були здійснені самими греками вже в V ст. до н. е. Треки були впевнені, що багатьма досягненнями своєї культури вони зобов'язані саме Дав- ньому Єгиптові. Серед перших греків, які визнали вплив Єгипту на грецьку культуру, був відомий історик Геродот. Він високо цінував досягнення єгиптян. Сократу належить твердження, що Піфагор повинен бути вдячний філософам Єгипту за розшифровку багатьох понять. Арістотель був упевнений, що саме ця країна стала батьківщиною теоретичної математики. Фалес, родоначальник грецької філософії, за походженням;був фінікійцем. Йому пощастило побувати в Єгипті, де він учився в жерців, запозичив у них уявлення про воду як першооснову всього сущого, а також знання з геометрії й астрономії.
ПЕРШІ ЛИЦАРІ
Лицарі завжди викликали до себе невичерпний інтерес. Відомості про них дуже суперечливі. Одні вважають їх безкорисливими захисниками пригноблених, галантними слугами прекрасних дам, вірними васалами. В інших про них склалася абсолютно протилежна думка. Лицарі, на їхній погляд, були жорстокими грабіжниками, безрозсудними неуками й Ґвалтівниками. Ці суперечливі погляди були наслідком того, що лицарі за часів середньовіччя були єдиною силою, здатною діяти. Усі королі вимагали допомоги своїх відданих васалів, їм потрібно було втихомирювати своїх сусідів і непокірних підлеглих, тримати в покорі селян і церкву. Сама церква прагнула протистояти іновірцям, королям, селянам і "городянам. Сюзерени хотіли захиститися від сусідів, короля й селян. А селяни мріяли жити в мирі з лицарями сусідніх князівств. Тільки городянам не було потреби використовувати лицарську відвагу, хоча вони й намагалися використовувати їхній військовий досвід.
Відомо, що професійний воїн — це і є лицар. Інакше лицарів ще називають рейтерами, шевальє. Але на всіх мовах ці слова означають «вершник», який має при собі шолом, панцир, спис, щит і меч.
Спорядження лицарів коштувало дуже дорого. Наприкінці X століття розраховувалися не грішми, а худобою. І тоді, щоб придбати комплект зброї, необхідно було «заплатити» 45 корів або 15 коней. Таку кількість худоби могли мати тільки багатії. У селян на ціле село ледве набиралася така кількість корів і коней.
Одержати зброю — не найголовніше. Основним було вміння нею користуватися, для цього потрібно було постійно тренуватися, починаючи з дитинства. Тому хлопчиків із родин лицарів з юного віку .намагалися прилучити до лицарства: їм купували обладунки, спеціально пристосовані для їхнього віку. Отже, лицарями могли стати тільки люди багаті, які мали вдосталь вільного часу. Навіть великі сюзерени мали можливість тримати при дворі лише декількох лицарів.
