Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризуються одночасним існуванням у них у тих або інших формах трьох укладів – первісного, рабовласницького і феодального.
У дофеодальній державі продовжують існувати рабовласники і раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класу феодалів і феодально залежного населення. Проте основна маса населення, особливо на початку існування дофеодальної держави, складається з вільних. З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів. Стосовно ж рабів і вільних селян, то вони переходять у ряди залежного населення.
У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з’єднання ряду земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні і судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігається інститут виборної королівської влади. Діяльність глави держави спрямовувалась радою, що складалася із представників родоплемінної знаті і найближчих дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах народні збори. Припинення їх діяльності здійснювалось, як правило, уже у феодальний період.
Основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи був великий італійський вчений Галілео Галілей
(1564- 1642). Леонардо да Вінчі дав лише нариси такого методу вивчення природи, Галілей же залишив розгорнутий виклад цього методу і сформулював найважливіші принципи механічного світу.
Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Переконавши в безплідності схоластичної ученості він поглибився в математичні науки. Ставши надалі професором математики Падуанского університету, учений розгорнув активну науково-дослідну діяльність, особливо в області механіки й астрономії. Для підтримання теорії Коперника і ідей, висловлених Джордано Бруно, а отже, і для прогресса матеріалістичного світогляду узагалі величезне значення мали астрономічні відкриття, зроблені Галілеем за допомогою сконструйованого ним телескопа. Він знайшов кратери і хребти на Місяці (у його представленні - "гори" і "моря"), розглянув безчисельні, скупчення зірок, що утворять Чумацький шлях, побачив супутники, Юпітера, розглянув плями на Сонце і т.д. Завдяки цим відкриттям Галілей здобував усеєвропейську славу "Колумба неба". Астрономічні відкриття Галілея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності геліо- центрической теорії Коперника, а явища, що спостерігаються на Місяці, планетою, що представлялася, цілком аналогічній Землі, і плями на Сонце підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідність Землі і неба. Відкриття ж зоряного складу Чумацького Шляху з'явилося кісвенним доказом незліченності світів у Всесвіті.
ВСТУП.
На данному етапі розвитку економічних і політичних перетворень, що відбуваються в країнах СНГ ( країнах колиш-
нього СССР) , коли з політичої арени вже пішли головні діючі особи периоду перебудови, поняття "перебудови" все ж залишається суперечливим. Кожен розуміє під цим поняттям щось , що відповідає його політичним поглядам. Хтось каже , що перебудова вже закінчилась, хтось каже, що ще не почи-налась... Можна давати цьому поняттю багато визначень,
проте я, на мій погляд, обрала найширше: перебудова - це сукупність державно-правових, політичних і соціальних явищ і процесів, пов"язаних з реформами і руйнуванням державно- правових й суспільно-політичних інститутів СРСР, що відбувалися в період 1985-1991 років.
Що стосується меж, то їх пояснити дуже легко: 1985 рік - прихід до влади Горбачова й початок реформування ( й руйну-
вання ); 1991 рік - путч, який прискорив процес розпаду СРСР, тобто це та дата , коли СРСР перестав фактично
існувати.
Після смерті 12 березня 1985 року Черненка новим Генеральним секретарем ЦК КПРС стає Михайло Сергійович Горбачов. Йому всього 54 роки,і у порiвняннi з попереднiми генсеками вiн виглядає досить молодо. Народ пiсля приходу Горбачова до влади очiкує змiн...
М.С.Горбачов ( народився 1931р.).Президент СРСР в 1990-91 рр. Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985-91 рр. 1966-68 рр.- 1-й секретар Ставропольского міськкому КПРС . 1968-70 рр.- 2-й секретар, з квітня 1970- 1-й секретар крайкому КПРС . 1978-85 рр.- секретар ЦК КПРС . Голова Президіуму Верховної Ради СРСР в 1989-90 рр. Член політбюро ЦК КПРС в 1980-91 (кандидат з1979). З грудня 1991- президент Між-народного фонду соціально-економічних і політичних досліджень ("Горбачов-фонд"). Нобелівська премія світу(1990). Виступив ініціатором перебудови.
1.1. Політична ситуація в Європі на початку XVII ст.
Час життя і діяльності видатного голландського вченого-юриста Гуго Гроція (1583-1645 рр.) співпав з епохою початку розладу феодалізму і остаточного руйнування політичної та економічної єдності середньовічного світу Західної Європи.
Проте, ця єдність ніколи не була повною. Священна Римська імперія ніколи не охоплювала всіх держав Західної Європи, не говорячи вже про Східну Європу. Всередині самої імперії єдність порушувалась боротьбою імператора то з непокірними міськими республіками, то з могутніми імперськими князями.
Поряд із утворенням обласних ринків і національних держав, з розпадом політичної єдності відбувається руйнування й релігійної єдності Західної Європи в результаті реформації.
Нарешті, Тридцятирічна війна (1618-1648 рр.) поклала кінець Священній Римській імперії, котра розпалась на 335 самостійних держав, що було санкціоновано Вестфальським мирним договором.
Одначе, не дивлячись на таку політичну й релігійну роздробленість, Західна Європа в суспільно-політичному плані все ще мала загальні риси феодального ладу, в надрах якого, насамперед у міських громадах, відбувався процес первинного накопичення капіталу і розвивались витоки нового, буржуазного суспільства.
Введення
Ісмаїлітський рух буде розглянутий мною на широкому історичному тлі розвитого феодального суспільства, яким був Іран у період держави Сельджуків. Незвичайно швидкий розвиток феодальних відносин у 70 – 90 – х роках 11 в. загострило до крайності внутрішні протиріччя в цій державі. Повсюдне поширення ікту ( умовне земельне дарування від араб. ката – “відрізати, віднімати”) привело до посилення феодальної експлуатації іранського селянства. Клас феодалів виріс чисельно, головним чином за рахунок тюркських елементів. Експлуатація іранських селян тюркськими феодалами супроводжувалося грабежами, образами, насильствами.
Розвиток феодальних відносин вело до того, що, у – перших, общинні землі віднімалися і переходили у власність держави і феодалів ( з 10 в. як ікт) і, у – других, вільна селянська громада (якщо вона зберігалася) перетворювалася у феодально залежну. У містах Ірану ті ж тюркські феодали діяли безкарно будь-які бешкетування у відношенні трудового населення: ремісників, робочих людей, дрібних торговців і їхніх родин. Одна частина іранської знаті, що пристосувалася до завойовників – сельджукам, брало активну участь в експлуатації своїх одноплемінників. Інша, що утратила ведучі посади і свої земельні володіння, була в таємної опозиції до Сельджуків. Ненависть до феодалів, тюркським і іранської, зріла в серцях людей. Потрібна була іскра, щоб підпалити полум'я повстання.
ЕТЛІ, КЛЕМЕНТ РІЧАРД
(Attlee, Clement Richard) (1883 1967), британський державний діяч, лідер Лейбористської партії. Народився 3 січня 1883 в Лондоні. Закінчив Університетський коледж Оксфордського університету, в 1905 дістав право на адвокатську практику. У 1913 1923 викладач і лектор по соціальних науках в Лондонської школі економічних і політичних наук. У роки Першої світової війни служив в танковому корпусі, отримав звання майора. У 1919 був обраний мером Степні, в 1919 1927 був олдерменом. У 1922 зайняв місце в парламенті як члена Лейбористської партії від округу Лаймхаус в Степні, а в 1924 був призначений заступником військового міністра. У 1927 Еттлі став членом Комісії з статусу Індії під головуванням сера Джона Саймона. У 1929 1931 він канцлер герцогства Ланкастерського, в 1931 головний поштмейстер країни. Разом з більшістю своїх колег по Лейбористській партії Еттлі розірвав відносини з Рамсеєм Макдональдом, коли той в 1931 сформував коаліційний уряд. У 1935 услід за Джоном Лансбері зайняв місце парламентського лідера Лейбористської партії. Виступав проти політики невтручання в громадянську війну в Іспанії і засудив пакт Хоара Лаваля. Коли в 1940 Уїнстон Черчилль став прем'єр-міністром, Еттлі увійшов в коаліційний кабінет як лорд-охоронець друку, а в 1942 став державним секретарем у справах домініонів і віце-прем'єром. Після перемоги Лейбористської партії на виборах в липні 1945 став прем'єр-міністром.
Проблема урядової політики Російської імперії щодо кооперації є одним із основних питань дослідження її законодавчої бази. Характер, місце і роль кооперації в соціально-економічному житті суспільства визначилися характером державної законотворчості.
До початку XX століття діяльність кооперативних товариств у царській Росії не виходила за межі суто внутрішніх матеріально-організаційних питань, оскільки кооперативний рух, як правило, очолювався ліберальними урядовцями чи позитивно настроєними поміщиками.
У 1871 р. за їх ініціативою був створений особливий комітет ощадно-позикових і промислових товариств при Московському товаристві сільського господарства, а згодом – його петербурзьке відділення. Вони виконували всю практичну роботу по популяризації кооперативних ідей та сприяли розвиткові кооперації [1, 35]. Уряд широко фінансував кооперацію, тримав її під постійною опікою та контролем [9, 159].
У підпорядкуванні окремого державного відомства перебував кожен вид кооперації, наприклад, споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств і перебувала у віданні міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров’я і громадського притулку, кредитна – до міністерства землевпорядкування і землеробства. У зв’язку з відсутністю загального кооперативного законодавства, діяльність різних видів кооперації регламентувалася урядовими і відомчими актами. Так, споживча кооперація регламентувалася примірними статутами затвердженими міністерством внутрішніх справ у травні 1897 р., кредитні й ощадно-позикові – “Положенням про установи дрібного кредиту” 1904 року, виробничі – “Законом про артілі трудові” 1902 року. З
Таємні організації існували на території нинішніх південних штатів Америки ще в 40-х років 19 століття. Вони вбивали солдатів федеральних військ і правозахисників, що захищають негрів. Під час Громадянської війни (1861-1865) ці організації брали участь в боротьбі з мешканцями півночі - «Блакитні ложі», «Сини Півдня», «Соціальний союз». Найвідомішими були «Лицарі золотого кола» - в 60-му році в ній полягало 115,0 тис. чоловік.
Після громадянської війни, як відомо, в Штатах наступила реконструкція (1865-1877). Збіднілі колишні господарі життя, бідні верстви населення і просто нероби, були дуже незадоволені звільненням колишніх рабів. Іноді (навіть часто) їх незадоволеність була виправдана. Про злочини колишніх рабів ми судимо, в основному, по пригодах Скарлет О Хара. Не дивлячись на одіозність даної книжечки історична правда в ній є. Ситуація у той час дійсно була складною. Адже мародери є в будь-який переломний час. Тому поява нової расистської організації була цілком логічною.
Отже, в червні 1865 року війна офіційно закінчилася - опір припинили останні частини федеральної армії. А вже в грудні 1865 р. в місті Пьюлаські (штат Теннесі) суддя Томас Л. Джонс і 6 інших осіб (майже все - колишні офіцери армії Конфедерації) створили ку-клукс-клан, про що свідчить меморіальна дошка на стіні будівлі місцевого суду. Спочатку змовники хотіли назватися «Лицарями куклос» (куклос по-грецьки - круг). Але «Лицарі круга» дуже сильно схоже на вищезазначене суспільство - «Лицарі золотого круга». Тоді інший «засновник», шотландець капітан Кенеді, запропонував внести до назви слово «клан», що позначало на його історичній батьківщині рід, групу близьких родичів. Так було придумано найменування нової організації - ку-клукс-клан - що надовго увійшла до історії.
Причини вступу СРСР у війну з Японією:
- Японія була союзником Німеччини і заздалегідь готувалася до війни з СРСР на боці Німеччини. Лише перемоги ЧА під Москвою та Сталінградом відсунули термін нападу Японії на СРСР;
- Японія постійно провокувала прикордонні війська на Далекому Сході, в результаті чого СРСР повинен був тримати на кордоні 40 дивізій;
- СРСР дав зобов’язання союзникам про вступ у війну з Японією після розгрому Німеччини;
- СРСР був зацікавлений у війні з Японією, сподіваючись на військове захоплення територій та встановлення свого впливу.
Після капітуляції Німеччини війна в Європі закінчилась. Значних успіхів союзниками було досягнуто у війні з Японією. Ще в жовтні 1944 року біля о. Лейте сталась найбільша морська битва ІІ світової війни між японським та союзницьким флотами. Втрати Японії складали 4 авіоносці, 3 лінкори, 10 крейсерів та 9 есмінців. Після такої поразки Японія втратила свої позиції. Захопивши о. Іводзіма, американці приступили в квітні до операції “Айсберг”, що передбача висадку десанту на Окінаву. Водночас йшло бомбардування японських міст. Так, в Токіо загинуло біля 80 тис. людей. Але Японія продовжувала точити опір. Японська авіація застосувала масові дії льотчиків камікадзе (камікадзе – вітер богів). Внаслідок їхніх дій було потоплено 45 американських кораблів, біля 300 зазнали важких ушкоджень.
Періоди Військові дії на території СРСР Військові дії в Європі Військові дії на Тихому океані
Перший період охоплює проміжок часу з 1 вересня 1939 р. до 22 червня 1941 р. Він характеризується значними військовими успіхами Німеччини у Європі. Вже навесні 1941 р. гітлерівці окупували всю Західну Європу до Ла-Маншу й увесь Балканський півострів.
17 вересня 1939 року – червона армія перейшла радянсько-польський кордон, вступила на територію Західної Білорусії та Західної України.
1,2 листопада 1939 року – прийняття Західної України та Західної Білорусії до складу СРСР. 1 вересня – напад на Польщу
3 вересня – об’ява війни Німеччині Францією та Англією
17 вересня Польща знаходилась під контролем німецьких військ
9 квітня 1940 року – вторгнення німецьких військ в Данію
9-14 квітня – окупація Норвегії
10 травня 1940 року – вторгнення в Голландію, Бельгію, Люксембург
13 травня – німці прорвали фронт на річці Маас
17 травня – вступ до столиці Бельгії – Брюсселю
