NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Соціологія культури – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві. Сам термін культура (“cultura”) з’явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. Універсалізація терміну культура, тобто використання його щодо процесів розвитку і вдосконалення взагалі, розпочалось на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть, а разом з цим розпочалась і багатоманітна і заплутана сучасна історія слова культура. В кінці ХVІІІ ст. німецьким науковцем І.Гердером (1744-1803 рр.) була зроблена інновація стосовно вивчення культури: він повів мову не про культуру, а про культури (у множині). Іншим важливим нововведенням, запропонованим дещо пізніше, стало характерне для Німеччини протиставлення культури і цивілізації.
Але повернемось до витоків соціології культури. Хоча соціологічний аналіз культури започаткували ще О.Конт, М.Вебер, Е.Дюркгейм, П.Сорокі, Самнер та ін., самостійною галуззю соціології вона стає в 60-70-і рр. ХХ ст. Значним є внесок в розвиток соціології культури К.Маннгейма, Г.Зіммеля, Еліаса, Й.Вайса, П.Бурд’є та ін. В межах марксистської соціології соціологію культури розвивали такі російські соціологи, як Л.Н,Коган, Н.І.Арнольдов, В.І.Болгов, Є.В.Соколов, В.І.Толстих, В.Б.Чурбанов, А.Л.Вахметс, Д.І.Волков, Ю.А.Лукін, Л.Г.Іонін та ін. В Україні протягом останніх декілька десятиліть активно розробляються прикладні проблеми соціології культури М.В.Гончаренко, В.П.Івановим, Є.К.Бистрицьким, Г.М.Сивоконем, Л.А.Азою, Л.В.Сохань, О.М.Семашко, Н.О.Побєдою та ін. Певного розвитку набули дослідження окремих сфер культури – соціологія літератури, соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія вільного часу, соціологія художньої культури, соціологія книги і читання та ін.
Для більшості представників соціології культури, яка існувала в радянські часи, характерним було те, що вона:
досить вузько визначала свій предмет, обмежувалась аналізом діяльності установ культури, вивченням сприйняття художніх творів і смакових переважань різних груп і верств;
або (в тому випадку, коли вони ставили більш масштабні завдання) у своїх теоретизуваннях не виходила за межі ідей про базис і надбудову, про первинність і вторинність, про відносну автономність культури і т.д.
В більшості праць зарубіжних і вітчизняних соціологів культура розглядалась як епіфеномен соціального. Панувала ідея про так званий культурний лаг – відставання культури від розвитку суспільства. Це ідея приховано регулювала ставлення соціології до культури, відсувала на другий план всю пов’язану з культурою проблематику. На перший план висувались проблеми соціальної структури, соціальної стратифікації, економіки, системної будови суспільства.
Лише з початку 60-х рр. на Заході, а з 90-х рр. – в Росії, Україні, Чехії, Польщі та ін. країнах Східної і Центральної Європи відбуваються радикальні зміни в поглядах на культуру, на її роль в регуляції людської поведінки. Відходять в минуле уявлення про вторинність, епіфеноменальність і відсталість культури. У постмодерністських концепціях соціальні зміни одержують в основному культурну мотивацію. За висловлюванням сучасного російського соціолога П.Г.Іоніна “культура прогресуючим чином переймає функції мотора, рушія суспільної зміни і розвитку”. Змінюється само розуміння культури. Це вже не стільки пасивне віддзеркалення соціальної реальності, скільки активна її форма, індивіди свідомо використовують культуру для організації і нормалізації власної дійсності. Тепер культура стає логічно і фактично попереду того, що відбувається в суспільстві. Як влучно сформулював німецький соціолог Г.Берлінг: “Там, де раніше було “суспільство” стала “культура”.
В умовах названої трансформації соціологія культури й досі перебуває в стані конкретизації меж свого предмета – взаємодії культури і суспільства, визначення соціологічних підходів до вивчення культури, соціологічного визначення останньої, її функції, закономірностей розвитку, особливостей сучасних соціокультурних змін, напрямів теоретичного і емпіричного аналізу культури.
Про багатоманітність, багатошаровість і багатофасетність культури як основного поняття соціологічного аналізу свідчить хоча б той факт, що лише в одному із американських довідників з соціології міститься понад 400 визначень культури. Американські соціологи А.Кребер і К.Клаксон у своїй книжці “Культура” розділили всі зібрані ними визначення культури на шість основних типів:
описові визначення, в яких акцент робиться на перелік всього того, що охоплює поняття культура. Згідно Е.Тейлора (родоначальника такого типу визначення культури), культура складається в цілому із знань, вірувань, мистецтва, моральності, законів, звичаїв і деяких здібностей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства;
історичні визначення, в яких акцентуються процеси соціального наслідування, традиція;
нормативні визначення. Ці визначення діляться на дві групи. Перша з них – визначення, які орієнтуються на ідею способу життя. За визначенням, яке дає К.Уіслер, “спосіб життя, кого дотримується община або плем’я, вважається культурою”. Друга група – визначення, які орієнтуються на уявлення про ідеали і цінності. Наприклад, соціолог У.Томас називає культурою матеріальні і соціальні цінності будь-якої групи людей (інститути, звичаї, установки, поведінські реакції) незалежно від того, чи йде мова про дикунів чи цивілізованих людей;
психологічні визначення, в яких наголос робиться або на процес адаптації до середовища, або на процес навчання, або на формування звичаїв;
структурні визначення, в яких увага акцентується на структурній організації культури. Тут характерні такі визначення: а) культура – це в кінцевому рахунку не більш, ніж організовані повторювальні реакції членів суспільства;
б) культура – це поєднання навченої поведінки і поведінкових результатів, компоненти яких розділяються і передаються за спадщиною членам даного суспільства;
генетичні визначення, в яких культура визначається з позицій її виникнення. Ці визначення поділяються на чотири групи:
1) перша розглядає культуру як продукт або артефакт. “В найширшому розумінні слова культура означає сукупність всього, що створено або модифіковано діяльністю двох або більше індивідів, які взаємодіють один з одним” (П.Сорокін);
2) друга наголос робить на ідеях. “Культура – це відносно постійний нематеріальний зміст, який передається в суспільстві за допомогою процесів усуспільнення” (Г.Беккер);
3) третя підкреслює роль символів. “Культура – це ім’я особливого порядку або класу феноменів, а саме: таких речей, явищ, які залежать від реалізації розумової здібності, специфічної для людського роду, яку ми називаємо символізацією” (Л.Уайт);
4) четверта визначає культуру як щось, що виникає з того, що не є культурою. “Те, що відрізняє людину від тварини, ми називаємо культурою” (В.Освальд).
Перераховуючи значення слова культура пов’язані між собою частково за походженням, частково за сенсом. Акумулюючи ці значення, під культурою можна розуміти одночасно і об’єкт зі своїми структурно-функціональними особливостями, і процес зі своїми етапами і законами розвитку. Культура являє собою не лише художньо-творчий процес (мистецтво), а перш за все звичаї, цінності, погляди, норми, які панують в суспільстві. Це специфічний спосіб організації і розвитку людської життєдіяльності, представлений в продуктах матеріальної і духовної праці, це система відносин між людиною і природою, людиною і суспільством, людиною і людиною. Отже, культура уособлює в собі як сукупність духовних і матеріальних цінностей, так і живу людську діяльність щодо їх створення, розповсюдження і збереження.
В соціології виділяються такі основні функції культури:
гуманістична (людино творча), тобто розвиток творчого потенціалу людини, у всіх формах її життєдіяльності (головна функція);
пізнавальна (гносеологічна), бо культура є засобом пізнання і самопізнання суспільства, соціальної групи і окремої людини;
інформаційна – функція трансляції соціального досвіду, яка забезпечує зв’язок поколінь всіх часів;
комунікативна – функція соціального спілкування, яка забезпечує адекватність взаєморозуміння;
ціннісно-орієнтаційна, тобто культура задає певну систему координат, своєрідну “картку життєвих цінностей”, в яких існує і на які орієнтується людина;
нормативно-регулююча (управлінська), яка проявляється в тому, що культура виступає засобом соціального контролю за поведінкою людини.

Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Основні тенденції: сучасні, культурні ситуації України безкоштовно