NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Індуїзм – давньоіндійська релігія (720 млн. віруючих). існує зараз. Виник в 6-4 ст. до н.е.
Поняття індуїзм включає: індійський спосіб життя з його нормами, принципами та цінностями, віруваннями і уявленнями, обрядами та культами, міфами і легендами, святами та ін.
Індуїзм виник на базі давнього брахманізму. Основи індуїзму походять від вед – священних індійських текстів.
Характерна риса індуїзму – особиста відданість богу.Індуїзм не є однорідною релігією. Він не має єдиної догматики і обрябовості чи церкви.
Індуїзм включає прижитки первісних культів: поклоніння воді (р.Ганга), тваринам (корові, змії, мавпам, слонам) культові предкам.
Характерно для індуїзму вчення про Атмана (людську душу, в якій проявляється бог) і Брахмана (світову душу).
Головна мета індуїзму – спасіння – звільнення атмана від природи і з’єднання є брахманом.
Найважливішим з багатьох богів індуїзму є триєдиний бог (тримутрі):
- Брахма (творіння);
- Вішну (збереження);
- Шіву (руйнування).
Звідси два основних напрямки індуїзму: вішнуїз і шіванізм.

Бог є наш Отець. Це головна Добра Новина Христового Євангелія.
Коли - згідно з практикою релігійних груп учнів у тих часах мати окрему молитву, яку складав їхній учитель - учні Христа просили його дати їм своєрідну, особливу молитву, Христос сказав: Моліться так:
Отче наш, що єси на небі!
Нехай святиться твоє ім'я;
Хай прийде твоє царство;
нехай буде воля твоя,
як на небі, так і на землі.
Хліб наш насущний дай нам днесь.
Прости нам довги наші,
як і ми прощаємо довжникам нашим.
Не введи нас у спокусу,
але визволь нас від лукавого.
(Лука 11:2 - 4, Мат. 6:9 - 13).

Христове благовіщення: "Бог бо так полюбив світ, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, але жив життям вічним" (Іван 3:16) - це суть християнської релігії. Св.Павло нам це таїнство далі пояснює: Коли ж сповнився час, Бог послав свого Сина, що народився від жінки, народився під законом, щоб викупити тих, які під законом, щоб ми прийняли усиновлення. А що ви сини, Бог післав у ваші серця Духа Сина свого, який взиває: Авва - Отче! Тому ти вже не раб, а син; і коли син, спадкоємець з Божої ласки. (До Галатів 4:4 - 7).

Конфуціанство — давньокитайська філософська школа, а пізніше найвпливовіша разом з даосизмом і буддизмом релігійно-філософська школа Китаю.
Заснував її відомий вчений і філософ, релігійний реформатор Конфуцій (Кун-цзи, Кун-цю, Кун-Фу-цзи, Кунг-ксю, ще одне ім’я — Чхун-Ні). Конфуцій народився 551 року до н.е. в аристократичній але збіднілій сім’ї в королівстві Лу (східний Китай, сучасна провінція Шан- дунь). Він був високоосвіченою людиною, “ши” (китайський синонім інтелігента), знавцем музики (за китайським уявленням музика відбивала всесвітню гармонію і сприяла її відтворенню в суспільстві) та давніх ритуалів. Спочатку перебував на державній службі, але покинув її і став навчати. Через деякий час його знову покликали на державну службу, де він дослужився до міністра юстиції. І все ж там він себе не знайшов і зосередився на просвітницькій діяльності. Конфуцій стоворив свою школу, став першим професійним педагогом в історії Китаю. Конфуцій мав понад 3 тисячі учнів, 72 з них стали видатними людьми Китаю, 12 завжди були поряд з ним. Сам Конфуцій хоча і працював у книгосховищі Чжоу і був першим радником в Лу, так і не отримав визнання властей через проповіді своїх філософських теорій. Після смерті Конфуція послідовники записали його бесіди і висловлення перед учнями, що ввійшли в книгу Лунь-юй — “Бесіди і судження”.
Про себе Конфуцій говорив: “У 15 років звернув свої думки до вчення. В 30 років набув самостійності. В 40 років зумів звільнитися від вагання. В 50 років пізнав волю Неба. В 60 років навчився відрізняти правду від брехні. В 70 років став слідувати бажанням мого серця і не порушувати ритуалу”.
Конфуцію було 65 років коли помер його син Лі, через рік — його учень Ієн-Хву. Він, дійшовши висновку, що смерть близька, промовив: “Моє вчення пройшло свій шлях — а я невідомий”. Він поспішав завершити свої праці. Останні роки життя були тяжкими, він сумував за минулим і не бачив нічого доброго в майбутньому. В 479 році до н.е. Конфуцій помер у Цюйфу. Учні поховали його над річкою Си і три роки оплакували на могилі. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

Духовна спадщина народів Азійського континенту – невід’ємна складова частина культурної історії людства. Традиційна культура цих народів чинить і сьогодні вплив на економіку, ідеологію, політику цих країн. Саме тому для дослідників сучасників досить актуальним є вивчення найбільш різноманітних проблем традиційної культури, в тому числі і таких істотних, як культурно-релігійні традиції і їх відображення в живій соціальній практиці народу, закони еволюції і трансформації міфології в класовому суспільстві і багато інших.
Відомо, що в побуті всіх народів, які прийняли іслам, продовжують утримуватись багато попередніх поглядів та ритуалів. Вони беруть початок в стародавніх місцевих релігіях. Ці пережитки доісламських вірувань та обрядів, що не були витіснені ісламом, представляють собою настільки важливий елемент повсякденної релігійної практики мусульман, що в значній мірі саме їх збереженням пояснюється примітна локальна своєрідність ісламу в різних регіонах “мусульманського світу”.
Релігійна система стародавніх іранців складалася в стороні від головних центрів близькосхідної цивілізації і за характером помітно відрізнялася від релігійних уявлень Давнього Єгипту чи Месопотамії. Релігія народів Ірану розвивалася надто своєрідними шляхами і прийняла форми, які багато в чому неподібні на релігії інших народів Древнього Сходу. Про релігію давніх персів повідомляють уривкові та малонадійні відомості тодішніх грецьких письменників – Геродота та інших. Більш вірогідні, але ще більш часткові дані містяться в написах царів Ахеменідів (VI – IV ст. до н. е.)
Значно більш повний матеріал міститься в релігійних текстах самих персів, в їхній давній священній книзі Авесті, яка і є головним джерелом вивчення стародавньої іранської релігії – зороастризму.1
Зороастризм – найбільш древня з світових релігій одкровення, тобто релігія, яка була отримана пророком від бога, і, як побачимо, він мав на людство більше впливу, ніж будь-яка інша віра. Зороастризм був державною релігією трьох великих Іранських імперій, які існували майже безперервно з VI ст. до н. е. до VII ст. н. е. і головували на більшій частині Ближнього і Середнього Сходу. Влада і могутність Ірану забезпечили зороастризму великий престиж, і деякі з важливих його доктрин запозичені іудаїзмом, християнством, ісламом, а також гностичними сектами. На Сході зороастризм вплинув на розвиток північного варіанту буддизму. В теперішній час, під дією різних зовнішніх факторів, кількість зороастрійців зменшилась, вони розпались на невеликі общини і проживають переважно в Ірані та Індії, але вірування, вперше проголошені пророком зороастризму, все ще визнаються людьми всього світу.

Однією з основних ознак здорового способу життя є висока фізична активність – рух. Величезні можливості, закладені в організмі кожної людини, можуть бути реалізовані в здоров’я і активне довголіття тільки за умови постійної дружби з фізичними навантаженнями. На жаль, більшість людей нашої держави ведуть малорухомий спосіб життя. Саме серед них формується багатомільйонна армія людей, які не можуть вважатися повністю здоровими, але поки-що екстреної медичної допомоги не потребують.
Зовні непомітні болячки чи симптоми (хронічний гастрит, порушення дихання, гіпертонія, зайва вага тощо) з часом призведуть до серйозних захворювань, які важко вилікувати. Особливо тривожить той факт, що кількість людей, які балансують на грані здоров’я й нездоров’я, катастрофічно зростає. До них належать не тільки люди старшого і середнього віку, але й молодь, діти.
Сприяє низькому рівневі фізичної активності науково-технічний прогрес – автоматизація промисловості, розвиток транспорту, механізація домашньої праці, телефонізація, телебачення, які скоротили до мінімуму рухову активність людини.
Гіподинамія (мала рухливість) призводить, як це не парадоксально, до збільшення навантаження на серцевий м’яз. Коли людина ходить, біжить чи займається фізичними вправами, м’язи, натискуючи на судини (вени, артерії, що знаходяться поруч з м’язами), допомагають серцю перекачувати кров на периферію, а венами – до серця. Коли людина не рухається, цього не відбувається, серце швидко зношується, виконуючи важку роботу, а йому за хвилину доводиться перекачувати 4-5 літрів крові. Під час роботи м’язів утворюються речовини, відбувається “згорання” тієї енергії, що надходить з їжею. При малорухомому способі життя, незбалансованому харчуванні запаси енергії відкладаються у вигляді жирів (надмірна вага), холестерину в судинах (стенокардія, інфаркт, інсульт), а відкладання солей веде до остеохондрозу.
Під час спокою більша частина легень не бере участі у акті дихання, що спричиняє застій слизу. Тоді є більше шансів захворіти на пневмонію, бронхіт. Ось далеко не повний спектр тих змін, що відбуваються в організмі при гіподинамії (недостатня рухливість). Висновки однозначні – при малорухомому способі життя терплять всі органи і системи, у тому числі й серцево-судинна, щодо якої Україна посідає одне з перших місць у світі.

Цей реферат висвітлює тему Буддизму, і відповідаючи на питання, що з нею зв'язані, послідовно оповідає про те, де і коли виник Буддизм, хто був його засновником, розкриває основний зміст віровчення, показує історію розвитку і поширення Буддизму, у тому числі й у Тибеті.

Де і коли виник буддизм. Засновник буддизму. Легенди, зв'язані з Буддою.

Буддизм - сама древня з трьох світових релігій. Він "старше" християнства на п'ять століть, а іслам "моложе" його на цілих дванадцять сторіч. У суспільному житті, культурі, мистецтві багатьох азіатських країн буддизм зіграв роль не меншу, чим християнство в країнах Європи й Америки.

Запитаєте буддиста про те, як виникла релігія, якої він дотримується, і ви одержите відповідь, що більш двох з половиною тисяч років тому її сповестив людям Шак’ямуні (пустельник із племені шак’єв). У будь-який присвяченій буддизму книзі ви знайдете засновану на релігійній традиції розповідь про життя мандрівного проповідника Сіддхартхі, прозваного Шак’ямуні і назвавшего себе Буддою (санскр. buddha), що означає "прояснений вищим знанням".

Після нескінченної безлічі перероджень, накопичуючи в кожнім з них чесноти, Будда з'явився на землю, для того щоб виконати рятівну місію - указати живим істотам рятування від страждань. Він обрав для свого втілення образ царевича Сіддхартхі зі знатного роду Готама (звідси його родове ім'я - Гаутама). Рід цей входив у плем'я шак’єв, що жило за 500 - 600 років до н.е. у долині Гангу, у середній його течії.

Як і боги інших релігій, Будда не міг з'явитися на землі, подібно іншим людям. Мати Сіддхархі - дружина правителя шак’єв Майя - побачила один раз у сні, що до неї в бік увійшов білий слон. Через покладений час вона родила дитину, що залишила її тіло також незвичайним шляхом - через пахву. Негайно виданий їм клич почули всі боги Всесвіту і зраділи приходу того, кому вдасться припинити страждання буття. Мудрець Асіта напророкував немовляті здійснення великого релігійного подвигу. Дитину назвали Сіддхартхою, що значить "виконавший своє призначення".

Пасха празднуется в первое воскресенье после первого полнолуния, наступившего после весеннего равноденствия.
Вход Господень в Иерусалим (Вербное Воскресенье) празднуется за 7 дней до Пасхи.
Вознесенье Господне отмечается в 40-й день По Пасхе, в четверг.
День Святой Троицы (Пятидесятница) празднуется в 50-й день по Пасхе, в воскресенье.
Духов день (День Святого Духа) отмечается на следующий день после Троицы, в понедельник.

Год Начало
масленицы Прощенное
воскресенье Начало
Велик. поста Вербное
Воскресенье Пасха Воскресенье
Господне Троица Начало
Петр. поста
2002 10 марта 17марта 18 марта 28 апреля 5 мая 13 июня 23 июня 1 июля
2003 2 марта 9 марта 10 марта 20 апреля 27 апреля 5 июня 15 июня 23 июня
2004 15 февраля 22 февраля 23 февраля 4 апреля 11 апреля 20 мая 30 мая 7 июня
2005 6 марта 13 марта 14 марта 24 апреля 1 мая 9 июня 19 июня 27 июня
2006 26 февраля 5 марта 6 марта 16 апреля 23 апреля 1 июня 11 июня 19 июня
2007 11 февраля 18 февраля 19 февраля 1 апреля 8 апреля 17 июня 27 июня 4 июня
2008 2 марта 9 марта 10 марта 20 апреля 27 апреля 5 июня 15 июня 23 июня
2009 22 февраля 1 марта 2 марта 12 апреля 19 апреля 28 мая 7 июня 15 июня
2010 7 февраля 14 февраля 15 февраля 28 марта 4 апреля 13 мая 23 мая 31 мая

Релігійна ситуація в Японії відрізняється надзвичайною строкатістю, наявністю численних течій і традицій. Це, перш за все, сінто — національна релігія японців, традиційні школи буддизму, християнство, яке вперше проникло в Японію в II пол. XVI ст., нові соціальні релігійні рухи. Крім перелічених течій за межами організованих релігійних груп зберігається багато народних вірувань, які беруть свій початок з давнини. Все це дає право назвати Японію "живим музеєм релігій".
Сінтоїзм, або сінто, що в перекладі з японської означає "шлях богів", є найдавнішою релігією японців, що бере свій початок в анімістичних і тотемістичних уявленнях. Такі вірування були притаманні людині, що не знала об'єктивних законів природи, яка стояла на такому щаблі суспільного розвитку, коли відбувалося одухотворення всього існуючого в світі, обожнення явищ природи тощо. Все, що мало незвичайну силу, що не могло бути зрозумілим людським розумом, розглядалося як щось надприроднє і божественне, являлося предметом поклоніння і позначалося як "камі" або "мікото" — "божество".
Камі було не злічити. Стверджують, що сінтоїстських божеств вісім мільйонів. За світоглядом японців, вони жили повсюди — в небесах, на землі і у морі. У кожної місцевості був свій камі – "хазяїн". Кожна скеля, водоспад або багатолітнє дерево також називалося "камі". Божествами вважалися деякі тварини. Від богів, за уявленнями японців, багато в чому залежало існування кожного індивідума, і через те вони і поважалися. З часом окремі розрізнені уявлення і створені на їх основі культи — культ природи і культ предків, віра в різного роду магічні сили і забобони, багато первісних шаманських і чаклунських обрядів — оформилися в міфи, об'єднані однією сюжетною лінією, де з відносною послідовністю пояснювалося, яким чином виникло все існуюче в світі. Вони і склали офіційну сінтоїстську ідеологію, на якій базується національна релігія японців, що не має чітко вираженогo і зафіксованого зведення догм. Основні міфи сінто донесли до нашого часу дві пам'ятки давнини, твори VIII ст. — "Кодзікі" ("Записки про справи давності", 712 р.) і "Ніхонгі", або "Ніхонські" ("Аннали Японії", 720 р. ).

Історія становлення преси Галичини до 1 листопада 1918 р. і відразу після нього, тобто історія преси Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), і в тому числі преси Українських січових стрільців - так повно і переконливо викладено спочатку А. Животко в його “Історії української преси” мюнхенського видання та сучасним львівським вченим І. Крупським в монографії “Національно-патріотична журналістика України (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)”, що нема потреби повторювати тут викладений ними надзвичайно цікавий матеріал.

СЕЛЯНСЬКА ПРЕСА ГАЛИЧИНИ
Припинення війни на території Польщі і встановлення державного кордону між “Совдепією”, як тоді казали, тобто Українською соціалістичною радянською республікою, і Польщею по річці Збруч - означало встановлення миру й початок повоєнного життя. Від 1923 р. західноукраїнські галицькі землі рішенням держав-переможниць у І світовій війні відійшли до Польщі. На них відновилася і, попри спротив польських влад, почала активно розвиватися українська преса.
Східна Галичина останні сто років була подвійною колонією, перебуваючи водночас під цісарською владою австро-угорської імперії та під місцевим порядкуванням польських панів. Економічно нерозвинена, вона являла собою сільськогосподарські райони, які не можна було порівняти з районом, скажімо, Лодзі, де було багато фабрик з численним і розвиненим пролетаріатом. Вона відрізнялася в етнічному плані й від західної Галичини, де жили здебільшого поляки і де метрополія виділяла набагато більше коштів на освіту, культуру тощо.
Населення західної України і, зокрема, Галичини було переважно сільським, це були землероби й вівчари-гуцули з верховин, а українська інтелігенція була представлена священиками, вчителями початкових шкіл, діячами культури, досить нечисленними. Це й була аудиторія, на яку українська преса повинна була працювати в першу чергу.

Найдавніші індійські держави виникають у ІІІ тисячолітті до н.е. Територію Індії населяли чисельні племена і народи, які самостійно виробили своєрідні форми культури, зокрема в техніці землеробства.
Археологічні розкопки, що проводились у Мохенджо-Даро і Хараппі, дають можливість думати про існування державної влади, про майнову диференціацію суспільства. Важливим видом господарювання було землеробство; існували різноманітні ремісничі виробництва, була розвинена торгівля. Майнове розшарування сприяло появі держави.
У середині ІІІ тисячоліття до н.е. на територію Індії проникають кочові племена аріїв, які частково знищили його. Арії запозичили у туземців осілий землеробський побут. “Арій” на санскриті означає аристократ, шляхетний у протилежність “анарія” – нижчий, яке застосовувалося до корінного населення.
Для суспільного ладу Індії епохи аріїв характерним було існування сімейної і сільскої громади, у якій зростала і зміцнювалась влада патріарха. Громади управлялись радами начолі із старостою. Розвиток продуктивних сил вів до майнової диференціації, до появи прошарку заможніх людей. З них виокремлюються люди, що керували господарством громади і відправляли релігійні обряди – брахмани, а також військові вожді – кшатрії. Ці групи становили прошарок заможної громадської аристократії. Прагнення цієї аристократії зміцнити своє привелейоване становище призвело до появи особливої соціальної системи, так званої кастової системи, системи варн.
Індійська система варн поділяла все суспільство на чотири основні групи, своєрідні стани:
1) варна жерців (брахманів);
2) варна воїнів (кшатріїв);
3) варна землеробів, ремісників і торговців (вайшіїв);
4) варна шудр (бідняки, що перебувають у майже рабському стані).
Релігійна система вірувань Стародавньої Індії обгрунтовувала кастову систему і привілеї трьох вищих варн тим, що вони були створені обожненим “прабатьком всіх істот” Пуруші: жерці – із його вуст, кшатрії – із його рук, вайшії – із його стегон, а шудри – із його стоп.1 У відповідності з цим брахмани мають виконувати обов`язки жерців, кшатріїв – керувати і вести війни, вайшії – займатись землеробством, тваринництвом і торгівлею, а шудри – слугувати вищим варнам. Кожна варна була замкненим станом. Брахманські закони забороняли кровозмішення між варнами, а також переход із однієї групи в іншу.