*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » Материалы за 05.04.2013 » Страница 2

**

Юрій Косач – український письменник-емігрант

В усі часи і в усіх народів з митцями, які не вгодили владі, або розправлялися фізично, або, в кращому випадку, змушували покидати Батьківщину. “Унікальною” в цьому плані є Україна і українська культура. Адже не знайдеться, певно, ще однієї такої держави, де б інтелігенція впродовж столітть повинна була працювати без підтримки власної країни і часто навіть всупереч її офіційній політиці. Яскравим прикладом такої конфронтації між владою і мистецтвом є український літературний процес ХХ століття. Саме в 30-ті роки цієї кривавої доби тоталітарна система винищила цвіт вітчизняної культури, заливши кров`ю новітнє національне Відродження. І тільки небагатьом пощастило уникнути неминучих репресій, емігрувавши на захід. Б. Лепкий, В. Винниченко, Ю. Клен, І. Багряний, В. Барка та інші талановиті письменники були змушені назавжди залишити Батьківщину. Але виїжджали не лише окремі митці, із комуністичного “раю” втечею рятувалися цілі родини. Сумної долі вигнанців не уникли і представники одного з найславетніших родів в українській культурі – роду Драгоманових-Косачів. Ользі Косач-Кривинюк та Ізидорі Косач-Борисовій, яких від смерті врятувала лише слава їх геніальної сестри Лесі Українки, під час війни дивом вдалося перебратися до Праги, де жила ще одна Косачівна – Оксана Косач-Шимановська. Жодна з сестер більше ніколи так і не побачила України. Ольга Косач-Кривинюк померла у 1945 році в Авсбурзі (Німеччина), її внуки живуть у Росії – сім`я старшого сина Михайла Кривинюка, та у Канаді – сім`я молодшого сина Василя Кривинюка. Оксана Косач-Шимановська померла у Празі в 1975 році, її донька, теж Оксана, проживала в Німеччині, внуки живуть у Швейцарії. Ізидора Косач-Борисова померла у 1980 році у м. Піскатавей (США), донька Ольга з дітьми живуть в Америці.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVII – XVIII ст.

Розглядаючи розвиток образотворчого мистецтва і архітектури на Україні в XVI – XVIII ст., треба відмітити, що він відбувався у особливих історичних умовах. Період польського панування, напади татар, період визвольної війни, приєднання українських земель до Росії в наслідок Переяславської ради, період Руїни, коли українські землі входили до складу різних держав – все це зумовило особливості розвитку української архітектури та образотворчого мистецтва XVI – XVIII ст. Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI – I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщи і 2) II пол. XVII – XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.
Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів – з другого.
З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва через історичні умови цей період був надзвичайно несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.
У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

Гетьман нереєстрових козаків Тарас Федорович (Трясило)

Піднесення ролі козацтва після Хотинської війни 1621 року супроводжувалося появою нових авторитетних ватажків. В Запорозькій Січі обирається гетьман нереєстрових козаків, формуються відповідні структури. Одним із перших булаву здобув Тарас Федорович, відомий також під іменем Тараса Трясила.
Вихідець із козацької родини з Чигирина (р. н. не від.). Під після Куруківської угоди займав посаду корсунського полковника. Навесні 1629 р. на чолі загону запорожців їде до Криму, а восени козаки знову обирають Трясила гетьманом.
Ситуація в Україні в той час була досить напруженою. Запровадження нового загальнодержавного податку зустріло рішучий опір населення. Не вщухали конфесійні конфлікти через небажання властей легалізувати православну церкву. Масове покозачення селян та міщан, незадоволення реєстрових умовами служби свідчили про назрівання нового народного повстання. З метою його відвернення уряд Речі Посполитої після підписання Альтмаркського перемир'я 1629 р. направив на Київщину значну частину коронного війська. Лише в районі Києва нараховувалося близько 8 тис. жовнірів. Уперше правлячі кола шляхетської Польщі наважилися зайняти військами територію, населену переважно козаками й незакріпаченими селянами. Не одержуючи тривалий час платні, жовніри вдавалися до мародерства, спалювали і руйнували оселі місцевих жителів, не зупинялися й перед кривавими розправами.
Гетьман реєстрових Григорій Чорний вже не ризикує з'являтися на Січі. Пройшли чутки про його перехід в уніатство і обіцянки вести непримиренну боротьбу з «випищиками» – козаками, що з різних причин опинилися поза реєстром. Під час перегляду останнього в січні-лютому завдяки Чорному із списків викреслили близько 300 запорожців – учасників кримських походів. Він поставив умову їх повернення до реєстру: прибуття у волості з артилерією й також подальшої беззастережної покори. Але запорожці виступили в середині 1630 р. з Січі у складі повстанської армії.

Визволення Києва 31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення більшовиками

Яскравою сторiнкою в iсторiї боротьби за державнiсть у 1919 р. був лiтнiй наступ українськиx армiй, який закiнчився визволенням увечерi 30 серпня столицi України Києва. Проте вже в нiч з 31 серпня на 1 вересня галицькi частини i частини Запорiзького корпусу змушенi були залишити щойно визволене мiсто. Що ж тодi сталося? Щоб з'ясувати це, треба передусiм оглянути попереднi подiї.
Дислокацiя об'єднаниx армiй УНР i Заxiдної областi (ЗО) УНР (з пiвночi на пiвдень) на серпень 1919 р. була така. На пiвночi України дiяла армiйська група Сiчовиx стрiльцiв полковника Євгена Коновальця, забезпечуючи лiвий фланг українськиx армiйськиx груп, що наступали на Київ; на пiвдень вiд неї йшов 2-й Галицький корпус полковника Арнольда Вольфа, прикриваючи пiвнiчний лiвий фланг Київської групи вiйськ; загальне командування цiєю групою, до складу якої вxодив i 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, що дiяв на стику з 2-м Галицьким корпусом Арнольда Вольфа, було доручено генераловi Антону Кравсу, командировi 3-го Галицького корпусу; на пiвдень вiд 3-го Галицького корпусу, прикриваючи його пiвденний правий фланг, оперувала Запорiзька група Надднiпрянської армiї УНР, якою командував полковник генштабу Володимир Сальський; ще далi на пiвдень, прикриваючи правий фланг запорожцiв, дiяла так звана Київська група отамана Юрiя Тютюнника у складi 5-ї i 12-ї дивiзiй, а в напрямку на Одесу наступала решта частин Надднiпрянської армiї УНР. Отже, безпосередньо на Київ iшли 1-й i 3-й галицькi корпуси армiї ЗО УНР.

Виникнення та розквіт Київської Русі

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. …На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Гетьман запорозького козацтва Марк Жмайло

Гетьманування Марка Жмайла припадає на 1624-1625 роки. У цей час козацтво, вся Україна перебували на гранi вiйни з Польщею. Козаки висунули перед польським урядом ряд вимог, вiд яких тепер не збиралися вiдступатися, але якi поляки не збиралися виконувати. Ну як король i сейм могли пiти, наприклад, на скасування унiї i на поширення по всiй Українi православ'я? А ще козаки вимагали узаконити їх козацьке судочинство, тобто за певнi провини козакiв повиннi були судити козацькi суди за козацькими звичаями, а не суди польськi. Занадто глибоке полiтичне пiдгрунтя мала й вимога про те, щоб з територiї Київського воєводства було виведено всi польськi вiйська, а їх мiсце зайняли гарнiзони українських козакiв...
Добре розумiючи, що всi цi вимоги - дипломатично замаскований ультиматум, король наказав головнокомандуючому польськими вiйськами Станiславу Конецпольському пройтися вогнем i мечем по українських землях i примусити козакiв пiдкорятися законам. Як у будь-якого вiйськового, у Конецпольського був сильний аргумент - близько 30 тисяч солдатiв. Коли вiн привiв це вiйсько до Канева, мiсцевi козаки виявили згоду вести переговори, але з умовою, що Конецпольський почекає, поки прибуде гетьман Жмайло. Та польський головнокомоандуючий добре знав, що в таких випадках козацькi гетьмани самi не прибувають, вони приводять з собою кiлька тисяч козакiв. Тому вiн вiдмовився чекати на появу Жмайла. А козаки не мали стiльки сил, щоб прийняти бiй, i тому вони вiдступили спочатку до Черкас, потiм до Крилова.

Розумовський Кирило Григорович (1728— 1803)

Народився в селі Лемеші Козелецької сотні Чернігівського полку в сім’ї козака Григорія Розума. Молодший брат його, Олексій Розумовський, 1731 року завдяки чудовому голосу потрапив до придворної капели в Петербурзі й став невдовзі фаворитом Єлизавети Петрівни, а після її вступу на престол 1741 року дістав від неї високі чини камергера та генерал-поручика і 1742 року таємно обвінчався з нею. Олексій Розумовський мав великий вплив при царському дворі й домігся багатьох пільг для української старшини, сприяв відновленню гетьманства на Лівобережній Україні. Саме Олексій Розумовський 1742 року забрав свого брата Кирила в Петербург, де він виховувався під опікою О.Сумарокова та І.Єлагіна. У 1743—1745 роках Кирило Розумовський навчався в університетах Кенігсберга, Берліна, Геттінгена, Страсбурга під керівництвом відомих вчених Ейлера та Штрубе. У червні 1744 року разом із старшим братом був удостоєний графського титулу. Після повернення з-за кордону 1745 року одержав чин дійсного камергера. Маючи гарну зовнішність, чудову освіту та приємні манери, швидко завойовує високий авторитет у царському дворі. 1746 року одружується з родичкою цариці Катериною Наришкіною. У 1746 році 18-річного Розумовського призначено президентом Петербурзької Академії наук. Йдучи назустріч проханням Олексія Розумовського та української старшини, Єлизавета Петрівна відновила гетьманство, скасоване після смерті гетьмана Данила Апостола 1734 року, і на Глухівській раді в лютому 1750 року за вказівкою цариці гетьманом Лівобережної України було обрано Кирила Розумовського.

Україна кінця 20-х – початок 30-х років ХХ ст

Кінець 20-х – початок 30-х років ХХ ст. ознаменувався для України, яка була тоді в складі СРСР – найстрашнішого, мабуть, прикладу тоталітарної держави в історії, приходом тяжких, дуже тяжких часів. За підрахунками Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалося вижити і під час Другої світової війни виїхати на Захід, в УРСР у 1930-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції. Тотальний характер винищення національної культурної еліти дали підстави йому назвати добу 1920–1930-х років “розстріляним відродженням”. Але найтяжчим злочином Сталіна супроти українського народу було влаштування голодомору 1932-1933 років. Віддаленою причиною голоду були завищені, нереальні цілі, яке радянське керівництво намагалося досягнути за час першої п’ятирічки (1928-1932). Виконання плану потребувало величезних капіталовкладень, і їх брак мав компенсуватися жорстокою експлуатацією населення – робітників, селян і політичних в’язнів. Примусовою працею можна було звести велетенські корпуси заводів, але як наповнити ці корпуси модерним технічним устаткуванням? Його треба було купувати за валюту на Заході, і єдиним джерелом одержання необхідних коштів став продаж зерна за кордон. Проте вже взимку 1927-1928 років у СРСР вибухнула заготівельна криза. За умов вільного ринку селяни не були зацікавлені продавати хліб, оскільки ціни на промислові товари утримувалися на дуже високому рівні. Шлях виходу із кризи Сталін вбачав у насильному вилученні хліба і здійсненні за 3- 4 роки часткової колективізації сільського господарства. Колективним господарствам під суворим державним контролем належало стати надійним постачальником хліба. У 1929 р. на Заході почалася затяжна економічна депресія, яка призвела до різкого падіння цін на хліб. Це означало, що більшовицькому керівництву для одержання необхідної кількості промислового устаткування потрібно було збільшити експорт зерна. Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на здійснення суцільної колективізації. Україна як основний постачальник зерна на ринок займала у цих планах особливе місце: вона мала стати прикладом того, як організувати великомасштабне колективне господарство.

Звідки взялись козаки

Хоча питання про походження козаків загалом розв’язане , існує декілька версій тлумачення «козак». Так деякі автори виводять це слово від слова «коза» : козаки прудкі , мов кози. Інші посилаються на сміливого воїна на ім’я Козак , що буцімто колись жив на світі. Ще інші пишуть, що,то поляки так називали мешканців українського степу. Але то все польські версії.
Класичне тлумачення цієї проблеми дав видатний український історик і знавець козацтва академік Д.І.Яворницький . У 2-му томі своєї «Історії запорозьких козаків» він стверджує , що слово «козак» (казак) є східного походження, тюркського кореня. Так , зокрема , називався один із родів народу киргизів , до того ж це була самоназва. Осілі мешканці середньої Азії під козаками розули войовничі , завжди готові до розбою племена кочовиків , від яких пішли сучасні козаки.
Лінгвісти слово «козак» (кай-сак) виводять з «кай» - легко , і «сак»-в’юк ,тобто легков’ючний. І.Крип’якевич вважав ,що слово «козак» турецького походження і означає відважну ,вільну людину юнака , войовника. Слід також згадати версію невідомого автора «Історії русів» , який виводить козаків від козарів чи хозарів. Він доводить , що хозари були не кочовики , а слов’янські воїни , що данина хозарам-то просто військова подать , а хозарські війни-то усобні війни слов’ян доварязької доби нашої історії. Але переважна більшість учених не погоджується з цією версією.
На терені України слово «козак» стало відомим з XI ст. у тюркомовних половців і означало вартового , передового, нічного і денного. Безпосередніми попередниками козаків були бродники і берладники. Назва бродників пішла від слова «бродити» в розумінні блукати , мандрувати. Вони відомі вже з другої половини XXI ст. Про бродників відомо , що 1147 року разом з половцями вони приходили на допомогу Олегові Святославину , а 1180 року воювали в Болгарії та Угорщині проти Візантії. Бровники мали українські імена , були християнами і пробували колонізувати південні степи. Назва «берладники» пішла від міста Берлад на Дунаї. Там 1145 року Іван Ростиславич , один із галицьких князів , після втрати уділу організував військо. Військо берладників зробило декілька походів півднем України та на узбережжя чорного моря. 1160 року вони захопили порт Олешню в гирлі Дунаю. Це степове військо мало чисельність до 6000 вояків та свій невеличкий флот із човнів. Дії берладників не мали певної політичної мети , були хаотичними і носили скоріше розбишацький характер.

Українська культура першої половини XIX століття

Концепція нації
Сьогодні національна свідомість є всепроникаючою дійсністю, і важко уявити, що на початку XIX ст. у Східній Європі, як, власне, і в більшості країн світу, вона була лише туманним поняттям, яке повільно набирало обрисів. Це не значить, що раніше народи не знали про існування етнічних відмінностей. Люди завжди відчували велику прив'язаність до своєї багьківщнни, мови, звичаїв і традицій. Але до недавнього часу етнічна належність не розглядалася як основний критерій визначення групової тотожності. Правові та соціально-економічні відмінності, втілені в системі феодальних станів, тобто відмінності в межах одного народу, вважалися важливішими, ніж відмінності між народами. Інакше кажучи, український, російський чи польський феодал відчував, то має більше спільного з феодалами інших країн, ніж із селянами чи міщанами власної країни. Й лише у XIX ст. починає формуватися нове поняття спільності, яке спирається на спільність мови та культури. На Україні, як і в інших країнах, виникнення й поступове поширення ідеї національної свідомості, що базується на етнічній тотожності, стане однією з головних тем нової та новітньої історії.
Французька революція, що ознаменувала розпад феодального суспільства й народження нової, опертої на маси, політичної та соціально-економічної системи, сприяла поширенню цієї ідеї. Дедалі більше європейців сприймали ідею про права особи й про те, що носієм суверенітету є народ, а не його правителі. Простий люд став займати належне йому місце в житті суспільства, водночас завойовували визнання народна мова. звичаї, традиції. З цього починається процес творення національної свідомості.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 2 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное