* » Материалы за 09.04.2013

**

Утворення східнослов’янської держави

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Зародження державності у східних слов'ян

Новітні наукові знахідки і відкриття дослідників української минувшини в основному підтверджують висновки видатного вченого. Про існування державних союзів слов'янських племен на території України, зокрема, свідчать численні пам'ятки, знайдеш під час археологічних розкопок стародавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в державний союз група слов'янських племен — антів.
Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI—VII ст. про антів — перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський — Прокопій Кесарійський, готський — Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів . Перша згадка про них у писемних джерелах датована 375, остання — 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти — прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевсь-кого, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди — сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» — антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) – великий діяч Комуністичної партії Радянського союзу, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху. Життєвий шлях Сталіна до Великої Жовтневої соціалістичної революції – це шлях професійного російського революціонера. В РСДПР він вступив в 1898р. Вів партійну роботу в Тифлісі, Батумі, Баку, Петербурзі.
В січні 1912 року Сталіна ввели в склад Центрального комітету більшовицької партії. Брав участь у створенні газет “Зоря” і “Правда”. Приймав активну участь у підготовці та проведенні Великої Жовтневої революції, входив до складу політбюро ЦК РСДПР(б), військово-революційного центру по керівництву озброєного повстання, Петроградського ВРК. Після перемоги Великого Жовтня – наркому по справах національностей, наркому державного контролю (с 1920 року – Робітничо-християнська інспекція). В період громадянської війни і іноземної військової інтервенції – член Реввійськради Республіки і ряду фронтів, представник ВЦІК в Раді робочої і християнської оборони. В 1922 році Сталіна вибрали ген секретарем ЦК РКП(б). З 1941 року Сталін – председатель Ради народних Комісарів, а потім Ради міністрів СРСР. В роки Великої Вітчизняної війни займав пости Председателя Державного Комітету Оборони, наркома оборони, Верховного Головнокомандувача Озброєними Силами СРСР.


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное