*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » История » История Украины » Страница 19

**

Литовська доба

Друга половина XIII і потім XIV вік були свідками незвичайно скорого і видатного роспросторення власти литовських князів над сусідніми землями білоруськими, а потім і дальшими, українськими. Найбільш запізнене в своїм розвою в своїх глухих лїсах, найбільш відстале зпоміж усіх народів сеї сїмї племя литовське було загрожене під той час в самім своїм істнованню німецьким рухом в литовські краї. Напружуючи всї сили в боротьбі з ним, воно розвиває незвичайно живу організаційну діяльність і немов щоб скріпити себе силами культурними, починає поширювати свою зверхність над сусідніми словянськими, більш культурними краями. Се виразно зазначило ся в серединї XIII в., за князя литовського Мендовга, і затрівожило короля Данила, що сам думав про як найбільше поширеннє своєї власти над сусідніми землями. На спілку з польськими князями і Німцями Данило задумав зломити Мендовга й почав з ним війну. Мендовг, щоб відвести Данила, відступив його синови Романови деякі з своїх земель вдержаву; потім Мендовгів син Войшелк другому Даниловичу Шварнови передав усе князівство Литовське. Та Шварно скоро вмер, а Данилові сини не вміли використати нагоди. Мендовгову спадщину забрали иньші литовські князї та знову начали поширювати свою власть над сусідніми землями.
В першій четвертині XIV в. більша половина білоруських земель стояла вже під властю литовських князів і вони почали простягати руки також до земель українських. При останніх Даниловичах галицьких, або зараз по їх смерти литовські князї захопили землю Берестейсько-Дорогичинську (Побуже). Ще перед тим мабуть забрали вони землі припетські, Туровопинські. Про якогось князя литовського Вида оповідаєть ся, що він в тих часах захопив великий шмат Деревлянської землї, себто київського Полїся. При князі Гедиминї в 1320-х рр. уже й Київ стояв під литовськими впливами, хоч тутешні князі були нїби під зверхністю татарською (згадується тут якийсь маленький князець Федір на імя).

Лазар Глоба

Це ім'я відомо всім городянам, але хто він і як жив відомо делеко не кожному. З ним тісно пов'язана історія Катеринослава-Дніпропетровська. Його сади вже давно стали прекрасними парками, знищити які не змогло саме бурхливе ХХ сторіччя.
Але навіть закоханий у старовину Катеринослава Д.І. Яворницький не зміг знайти нових даних про життя цього полкового осавула. Невідомі ні дати народження, ні смерті Лазаря Глоби. А на початку ХХ століття були навіть визначені сумніви, - чи його могила знаходиться в міському (тепер Л.Глоби) парку?
Так хто ж він і що відомо про його долю?
У записаних у 1828 -1831 рр. Катеринославським архієпископом Гаврилом Розановим спогадах запорожця Миколи Леонтійовича Коржа, близького приятеля Л. Глоби, він названий у числі перших жителів цих місць, що оселився навпроти о. Монастирського ще до появи селища Мостина. Більш докладно повідомляє про себе сам Лазар Глоба в складеному з його слів (сам Л.Глоба був неграмотний) “повідомленні”” новоросійському губернатору Н.Д. Язикову від 18 вересня 1778 р. Історія появи цього “повідомлення” (тобто прохання) така: коли в 1775 р. за наказом Катерини II була остаточно ліквідована Запорізька Січ, на землях колишніх Вільностей Запорізьких почали одержувати землю дворяни і селяни з Великоросії. Частина старшини, у першу чергу - отаман П. Калнишевський, останній писар Січі - Іван Глоба й ін. були заарештовані і розіслані по монастирях в ув’язненя. Землі їх перейшли до держави і теж склали нагородний фонд російських офіцерів. З побоювання розділити долю нещасливих і переживаючи “утискання” з боку навколишніх його поселенців і звернувся колишній осавул до губернатора.
Звідси, з “повідомлення” дізнаємося цінні факти біографії Л. Глоби.

Культура України

Співаємо, — писав автор «Велесової криги», — адже ми руси — про славні дні, і маємо співи ті про отців наших, про красне життя в степах і про славу отців».
Але та слава бачиться й через призму гірких уроків. Автор нещадний до всього потворного й антиморального, тим більше, що підстав, як бачимо, антипатріотичного, антиморального, антиестетичного, зрештою — антикультурного плану більше, ніж того хотілося б і нам. І, до всього, автор тільки силу приписує богам. За безсилля і рабство, відсутність волі та гідності він звинувачує самих людей.
Зауважимо: нині також стало звичним писати найдошкульніші інвективи на адресу українства. Але з яких позицій?
Коли для одних, як для творця «Велесової книги», рани і біль, ганьба України — це їхня печаль, і вони бачать їх у комплексному співвідношенні з явищами позитивного плану (які й визначають шану до України та її славу у всепланетарному масштабі), — то інші бачать лише негатив, на основі чого й проголошують вирок: Україна не може бути суверенною нацією-державою, бо українці за самою своєю суттю є народом бездуржавної ментальності (психіки, мови, культури) та історії.

Культура Галицько-Волинської Русі ХІІІ - ХІV ст.

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-Волинське. Воно успадкувало і продовжило культурні традиції Київської Русі. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи.
Деякі вчені вважають, що в Галицько-Волинському літописі було використано старовинний збірник, який до нашого часу не зберігся. На думку дослідників, цей збірник включав візантійські хроніки. Ці "премудрі хронографи" були зразком для літописця і він, визначаючи мету для себе, писав: "Хронографу треба описувати повністю все минуле, деколи сягати вперед, деколи повертати у давнє — мудрий читач зрозуміє". Характерною особливістю Галицько-Волинського літопису є те, що в ньому подано хронологічний перелік подій. Правда, літопис у перших редакціях не мав ніяких дат і час тієї чи іншої події визначався фразами "в ті ж роки", "в той же час", "після того" і т.ін. У процесі подальшого редагування літопис набув форми суцільного оповідання про історичні події.
Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні. У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями.

Контрольна робота з Історії України

1. Історичні корені українського народу. Трипільська культура.
Київська Русь-ранньослов’янська держава з центром у Києві виникла на рубежі VII-IX століть. Існування цієї держави охоплює період з IX століття по 30-ті роки XII століття. Територіальні мережі – від Балтики до Чорного (“Руського”) моря і від Карпат до Волго-Окського межиріччя.
лово” Русь” часто використовувалось у географічному значенні, як визначення території Середнього Подніпров’я. Візантійці називали русів скитами або тавроскитами.
Ім’я “Русь” у X-XII століттях було тісно пов’язано з Київщиною. Цим словом спочатку називали варягів, потім землі полян у центральній Україні, а потім – те політичне утворення , діставше назву Київська Русь. Слово “Україна” вперше з’являється в літописах у 1187 р. і вживається як географічне поняття Київського порубіжжя. Український народ сповнений духу національно-культурного відродження. Йому належить давньоруська історична спадщина, включаючи мову, культуру, державність. Ще до революції немало російських вчених вважали Київську Русь невід’ємною частиною національної історії Росії, а українські вчені – відповідно – України. Одні з вчених стверджували, що після розпаду Київської Русі населення Наддніпрянщини не прийшло на територію Центральної Росії і згодом утворило Московську державу.

Козацьке військове мистецтво

В українській національній свідомості козак традиційно змальовується вершником з шаблею чи списом. Насправді ж козацька кіннота була далеко не найкращою і в багатьох питаннях поступалася, наприклад, польській. Найсильнішою ж стороною української армії того часу була піхота, що відзначають всі автори-сучасники визвольних змагань XVII-XVIII ст.
Хоча, відкидаючи всі технічні питання, варто відзначити, що народна уява зберегла головне – характер козацького війська як війська народного. Основною характеристикою його можна вважати демократизм, який (що не може не викликати подиву) не перетворився в анархію типу “донского казачества” . Однак не можна не відзначити і деструктивний вплив Запоріжжя в певні моменти історії.
В козацькій історії багато суперечливих моментів. Одним з головних є ставлення козацтва до проливу “православної крові”. З одного боку – основна причина поразок 2 пол. XVII-XVIII ст., з іншого ж варто пригадати похід на Москву Петра Сагайдачного, коли “проклятиє запорогі” на жаліли, за словами скривджених аборигенів (тубільців), навіть жінок та малолітніх дітей. Іншим цікавим моментом є боротьба з ісламським світом, з яким, однак, Січ перебувала в більш тісних зв’язках ніж з православними братами-московитами, що позначилося як на мові, так і на звичаях запорожців.
Так чи інакше, з’ясувати, чим керувалися люди три століття тому нам, мабуть, не вдасться. Як і не вдасться зрозуміти людей, що воліли кинути все і жити на межі, де кожен день міг виявитися останнім. Проте жити без вказівок згори. Можливо в цьому й криється “деструктивність Запоріжжя у процесі українського державотворення”, проте аналіз таких питань не є темою цього реферату, темою є незаперечне – козацьке військове мистецтво та українська армія XVI-XVIII ст.

Козаки та Запорізька Січ

Змушені силою обставин повернутися знову під протекцію Криму, запорізькі козаки незабаром випробували на собі всю тяжкість свого становища. Як не запевняв хан запорожців у тому, що вони користуватимуться під його захистом найширшими правами, насправді вийшло цілком інакше. Дійсно, життя запорожців під владою кримського хана не могло бути приємним і солодким уже тоді, коли вони залишили свої вольності біля порогів Дніпра й річки Чортомлика і зійшли в урочище Олешки, на Кардашинський лиман. Щоправда, на початку свого перебування під владою Криму запорожці користувалися різними земельними угіддями, не платили нічого зі свого скарбу у ханську скарбницю, а навпаки, самі отримували від хана милостивий «айлик». Але з плином часу це становище змінилося на гірше для запорізьких козаків. Замість платні запорожцям дозволили брати сіль з кримських лиманів і озер, початкове з певним полегшенням супроти існуючих правил у Криму, тобто з меншим митом супроти того, яке звичайно збирали з українських козаків і різних українських промислових людей. Потім і цей привілей у козаків відібрали, коли дізналися, що вони під приводом вивозу солі особисто для себе брали її для українців і продавали з певною для себе вигодою. За протекцію кримського хана Військові запорізькі козаки мали на перший поклик хана посилати в похід на допомогу татарам 2000 і більше козаків на чолі з кошовим отаманом, причому хани завжди намагалися посилати запорожців у похід якомога далі. Наприклад, якось запорожці разом з ханом ходили в похід на черкесів і дійшли до річки Сулак. Цей похід вони вважали дуже збитковим і обтяжливим для себе. Крім того, за ту ж ханську протекцію запорожці не раз мусили ходити на Перекоп і безкоштовно брати участь у праці при спорудженні Перекопської лінії по 300 й більше чоловік. Остання вимога найбільше не подобалася козакам, у яких було особливе розуміння честі лицаря, несумісне з працею землекопа.

Києво-Могилянська академія

Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж Києво-Могилянська академія.Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу.Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський- для поляків.
Ще до виникнення Києво-Могилянськой колегії, згодом Академії, на землях, населених українцями, вже існували школи вищого типу, засновані переважно домініканами та ієзуїтами.З книги Антуана Жобера "Лютер і Могила" (Париж, 1874) дізнаємось, що в кінці 16 на початку 17 ст в Україні існувало близько десяти таких колегій. А генуезці заснували свою колегію в Києві ще століттям раніше.Всі ці заклади не могли не підносити і не поширювати серед місцевого населення ідеї значення освіти і науки в суспільному житті.Але через конфесійно-культурну відмінність и відчуженість від духовних традицій життя українського народу, ці ідеї не могли тут глибоко вкорінитися.Попри всю їх привабливість, вони слугували справі покатоличення та полонізації української молоді, відривали її від мови, віри, звичаїв, духовних і моральних традицій власного народу, вели до втрати нею національної ідентичності.Прилучення до униіверсалій європейскої культури здійснювалося в цих колегіях не через органічне поєднання загальнолюдського і національно, а через відторгнення від вітчизняної основи.

Кирило-Мефодіївське товариство

З березня 1847 р. студент Київського університету Олексій Петров доніс царським властям про таємне товариство, яке він випадково виявив. Поліція зразу ж арештувала провідних членів цієї групи й доставила їх у Петербург. У результаті посилених допитів власті дізналися про існування Кирило-Мефодіївського товариства — першої на Україні організації політичного спрямування.
Незабаром стало очевидним, що побоювання властей відносно наявності широкого підпільного руху були перебільшеними. Товариство складалося всього з десятка активних членів та кількох десятків співчуваючих. До групи входили молоді представники української інтелігенції на чолі з Миколою Костомаровим (обдарованим істориком і викладачем університету), вчителем Василем Білозерським (вихідцем із дворян) та Миколою Гулаком (дрібним, але високоосвіченим чиновником). Хоч два інших інтелігенти — викладач гімназії та письменник Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет Тарас Шевченко — підтримували з товариством не дуже стійкі зв'язки, їх також заарештували. Товариство було не лише малочисельним, а й обмеженим у своїй діяльності. Протягом приблизно 14 місяців його існування “браття” збиралися кілька разів на тривалі філософські й політичні дискусії (під час однієї з них якраз і був присутній донощик Петров) та підготували ряд положень своєї програми.

Кадрові зміни в керівництві збройних сил СРСР напередодні перебудови

Десята п’ятирічка (1981—1985) запам’яталася представникам старшого і середнього покоління як “п’ятирічка урочистих поховань”. І недаремно: за період з кінця січня 1982 р. до середини березня 1985 р. померли, перебуваючи в складі Політбюро ЦК КПРС і на високих партійних і державних посадах, М. А. Суслов,Л. І. Брежнєв, А. Я. Пельше, Ю. В. Андропов, Д. Ф. Устинов і К. У. Черненко. Саме на середину 1980-их рр. стала очевидною внутрішньо-політична стагнація в Радянському Союзі, обтяжена загостренням відносин з країнами Західної Європи, США і Канадою. КПРС втратила трьох Генеральних секретарів ЦК, головного ідеолога, головного контролера. Але тільки смерть Д. Ф. Устинова (міністра оборони СРСР) безпосередньо вплинула на подальшу внутрішню і зовнішню політику СРСР. Адже значення армії для керівництва партії та держави було надзвичайно важливим. Радянський Союз в кінцевому рахунку тримався саме на ній. Національні республіки мали власні Компартії, органи прокуратури, суду, внутрішніх справ і державної безпеки, навіть маріонеткові Міністерства закордонних справ. Не вистачало тільки Збройних Сил.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 15 16 17 18 19 20 21 22 23 ... 33 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное