*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » История » Страница 13

**

Франція

1. Співвідношення політичних сил після визволення
З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 000 Промислових підприємств, з ладу виведено 2/3 транспортних засобів. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів. Більше 100 тис. дрібних промислових і торгових підприємств збанкрутували. У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції. 1945 р. обсяг промислового виробництва становив 38%, а сільського господарства — 60% рівня 1938 р. Значно послабшали позиції Франції в колоніях.
Після визволення у Франції склалася нова політична ситуація. Колишні політичні сили, які уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об'єднання. Впливовою силою став Союз деголлівців. Найбільшими політичними партіями стали Французька комуністична партія (ФКП), яка 1945 р. нараховувала 800 тис. чоловік, Французька соціалістична партія (ФСП), 1946 р. — 350 тис. чоловік.
Відновили свою діяльність радикали і праві довоєнні партії. Вони прагнули зберегти конституцію Третьої республіки. ФКП і ФСП виступали за проведення націоналізації промисловості, намагалися залучити виборців обіцянками поліпшення життя.

Історія створення СС "Галичина"

Найважливішим випадком співпраці українців з гітлерівським режимом на організаційному рівні стало створення добровільної дивізії СС «Галичина». Навесні 1943 р. після приголомшливої поразки німців під Сталінградом нацистські власті прийшли до запізнілого рішення — набрати до своєї армії ненімецьких жителів східних територій.
Відтак губернатор Галичини Отто Вехтер звернувся до УЦК із пропозицією сформувати в німецькій армії українську дивізію. Після тривалих суперечок і попри незгоду ОУН-Б Кубійович та його прибічники погодилися. Безпосередньою причиною створення такої дивізії була надія на те, що це поліпшить ставлення німців до українців.
Великий вплив на рішення керівництва УЦК справили також уроки подій 1917—1920 рр., оскільки Кубійович зі своїми колегами (а також сам митрополит Шептицький) були переконані в тому, що саме відсутність добре вишколеної армії не дала змоги українцям створити після першої світової війни власну державу. Усвідомлюючи можливість поразки Німеччини, вони твердо вирішили цього разу не допустити, щоб у хаосі подій українці зненацька опинилися без регулярних збройних сил.
На переговорах про створення дивізії УЦК наполягало, щоб ця частина боролася лише проти радянських військ. За вказівкою Гіммлера Вехтер зажадав, щоб усе вище командування дивізії складалося з німців, а сама вона, щоб не дратувати Гітлера, називалася не українською, а галицькою. Коли в червні 1943 р. УЦК оголосив набір добровольців, на заклик відповіли понад 82 тис. чоловік, і ІЗ тис. із них згодом стали солдатами добровільної дивізії СС «Галичина».
Багатьом сучасникам і дослідникам подій Другої світової війни важко зрозуміти, чому аж понад 80 тисяч української молоді зголосились у ряди дивізії СС "Галичина".

Культура давніх слов’ян

Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною з національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Оскільки поняття «нація» в теперішньому розумінні тісно пов'язане з державним устроєм народу, який заселяє певну територію, національну культуру в першу чергу слід було б розглядати у зв'язку з історією конкретної держави. Проте, як доводить і новітня, і давня історія, політичні кордони почасти лишаються тільки штучними і нестійкими утвореннями. Вони змінюються значно швидше, ніж традиції народів, які закріплені у складному комплексі побутової й соціальної поведінки населення, в його менталітеті, що віддзеркалюється в мові, здобутках матеріальної та духовної культури.
Більш вагомими слід вважати не політичні, а мовні і територіальні ознаки кожної з культур. Однак сучасне розселення народів Європи і Азії є, переважно, результатом процесів, що тривали у світі від доби «неолітичної революції", внаслідок якої сталася і „революція“ демографічна. Зв'язки між мовами і мовними групами дозволяють припускати, що більшість сучасних народів Євразії отримали свою національну мову з одного джерела — індоєвропейської прамови, носії якої передавали її разом із здобутками своєї синкретичної на той час культури. Проте, подальший розвиток людства призвів до суттєвого розгалуження мов і значної культурної диференційованості народів. Отже, сама лише мова не могла бути вирішальним чинником у формуванні культури. Вона вбирала в себе весь життєвий досвід народу, сприяла його відтворенню в подальших поколіннях, але й сама змінювалася в часі й просторі.
Незмінним можна було б вважати лише територіальний фактор. Проте, протягом тисячоліть на планеті змінюються і клімат, і довколишні ландшафти. До того ж, у сучасному світі навряд чи можна знайти народ, який протягом останніх тисячоліть хоча б раз не змінив місця свого проживання, не зазнав асиміляційних впливів з боку інших народів, які волею історії перетинали його історичний шлях.

Утворення східнослов’янської держави

Понад одинадцять століть тому східні слов’яни створили свою першу державу. Літописи та інші пам’ятки давньоруської літератури називають її Руссю, або Руською землею, вчені-історики – Київською, або Давньою Руссю. Вона належала до найбільших, найкультурніших, найрозвиненіших економічно й політично держав середньовіччя. На величезному обширі від Чорного до Білого морів, від Карпатських гір до Волги жили русичі. Вони вирощували хліб і розводили худобу, мали розвинені ремесла й промисли, а руські купці були відомі на торгах Багдада і Константинополя, Кракова й Буди Великого Бултара й Ітилю. Могутньою, високорозвинутою й цілісною була матеріальна й духовна культура Київської Русі. Її народ зводив величні кам’яні храми й ошатні дерев’яні житла, створював могутні фортифікаційні споруди свoїх великих і малих міст, будував на тисячі верст захисні вали проти кочовиків. На весь світ славилися вироби давньоруських майстрів. У Києві, а далі в Новгороді та інших містах Русі складалися літописи, в яких описувалось славне минуле й аналізувалося сучасне життя. Давньоруський народ творив свою усну історію у вигляді переказів і легенд, дружинних пісень і билин, інших фольклорних пам’яток. Київська Русь багато важила в політичному житті Європи і Близького Сходу. З нею змушені були рахуватися візантійські імператори й хозарські хагани. Протягом пів тисячоліття Давньоруська держава затуляла собою європейський світ і Візантію від кочовиків. Київська Русь зробила величезний внесок до світової історії ІХ-ХІІІ ст., тому інтерес до неї не вщухає серед учених сучасного світу.
Джерелами відтворення історії Київської Русі є писемні й речові (археологічні) пам’ятки. Головними писемними джерелами є літописи: “Повість временних літ”, Київський, Галицько-Волинський, Новгородські, Суздальський, Московський, Никонівський та ін. Чимало цінного додають і інші писемні пам’ятки – кодекси й записи норм права, князівські земельні грамоти, тощо.

Зародження державності у східних слов'ян

Новітні наукові знахідки і відкриття дослідників української минувшини в основному підтверджують висновки видатного вченого. Про існування державних союзів слов'янських племен на території України, зокрема, свідчать численні пам'ятки, знайдеш під час археологічних розкопок стародавніх городищ Подніпров'я, Подністров'я, Побужжя. Саме на цій території в IV ст. н. е. об'єдналася в державний союз група слов'янських племен — антів.
Хто ж такі анти? Що нам про них відомо? Свідчення візантійських, готських, латинських та арабських авторів VI—VII ст. про антів — перші незаперечні історичні згадки про слов'янські племена на східноєвропейській рівнині. Як повідомляли тогочасні історики, (візантійський — Прокопій Кесарійський, готський — Йордан та ін.), анти являли собою частину слов'ян-венедів . Перша згадка про них у писемних джерелах датована 375, остання — 602 р. н. е. Мовою антів, на думку лінгвістів, була слов'янська. Імена вождів (Бож, Мезамир, Лаврит та ін.) теж звучать як слов'янські. Культура, звичаї та норми їхнього суспільного укладу мали також чітко виражене слов'янське забарвлення. Релігійні уявлення були такими ж язичницькими, як згодом і поганська віра східних слов'ян.
Виходячи з цих засад, значна частина істориків справедливо вважала антів протослов'янами, або просто слов'янами (О. Шахматов, М. Погодін, С. Соловйов та ін.). На відміну від росіян, вітчизняні дослідники дотримувалися думки, що анти — прямі предки українського народу або навіть перші українці (М. Грушевський, В. Щербаківський). Цікаві думки щодо «антської проблеми» висловлює відомий сучасний український історик М. Брайчевський. Поділяючи в цілому погляди своїх попередників, він довів принципову ідентичність вітчизняних літописних полян та антів з іноземних джерел. За твердженням М. Брайчевсь-кого, самі себе ці люди називали полянами, степові сусіди — сармати (а від них уже й інші народи, що жили південніше) знали їх під назвою антів, тобто «крайніх», тих, що живуть «на краю», «окраїнних людей». Цілком можливо, що саме звідси, від цих «окраїнних людей» — антів і бере свій початок назва нашої держави і народу.

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович

Сталін(Джугашвіллі) Йосип Віссаріонович (1879-1953) – великий діяч Комуністичної партії Радянського союзу, Радянської держави, міжнародного комуністичного і робітничого руху. Життєвий шлях Сталіна до Великої Жовтневої соціалістичної революції – це шлях професійного російського революціонера. В РСДПР він вступив в 1898р. Вів партійну роботу в Тифлісі, Батумі, Баку, Петербурзі.
В січні 1912 року Сталіна ввели в склад Центрального комітету більшовицької партії. Брав участь у створенні газет “Зоря” і “Правда”. Приймав активну участь у підготовці та проведенні Великої Жовтневої революції, входив до складу політбюро ЦК РСДПР(б), військово-революційного центру по керівництву озброєного повстання, Петроградського ВРК. Після перемоги Великого Жовтня – наркому по справах національностей, наркому державного контролю (с 1920 року – Робітничо-християнська інспекція). В період громадянської війни і іноземної військової інтервенції – член Реввійськради Республіки і ряду фронтів, представник ВЦІК в Раді робочої і християнської оборони. В 1922 році Сталіна вибрали ген секретарем ЦК РКП(б). З 1941 року Сталін – председатель Ради народних Комісарів, а потім Ради міністрів СРСР. В роки Великої Вітчизняної війни займав пости Председателя Державного Комітету Оборони, наркома оборони, Верховного Головнокомандувача Озброєними Силами СРСР.

Постать Симона Васильовича Петлюри

Історична наука радянської доби з початку свого народження обслуговувала домінуючу в нашій країні ідеологію, партійно-кастові інтереси. Тож не дивно, що в нашій історії стільки «білих» і «чорних» плям, у тому числі стосовно революційних подій на Україні в 1917—1921 рр. До почасти замовчуваних, а почасти свідомо перекручених тем належить і діяльність С. В. Петлюри, чия постать виросла в буремні роки на гребені боротьби пробудженого революцією народу. Для об'єктивної характеристики цього діяча потрібен відповідний аналіз не тільки його життя, а й даного періоду в українській історії, позначеного інтенсивними, глибокими і складними процесами, що вимагає сьогодні нових досліджень питання.
Симон Васильович Петлюра народився 10 травня 1879 р. у Полтаві в сім'ї міщан. Початкову освіту одержав у церковно-приходській школі. З 1895 р. навчався в Полтавській духовній семінарії. Входячи до громади, що послужила ядром Революційної Української Партії (РУП) у Полтаві, в 1900 р. стає її членом, що спричинилося до виключення в 1901 р. із семінарії. Під загрозою арешту восени 1902 р. виїжджає на Кубань до Катеринодара, де вчителює, працює над архівами Кубанського козачого війська. За діяльність у Чорноморській Вільній Громаді (філіал РУП у Катеринодарі) і співробітництво в закордонних виданнях у грудні 1903 р. заарештований царським урядом. У березні 1904 р. звільнений «на поруки», переїздить до Києва, а звідти восени — до Львова, працює в редакції газети «Селянин» (органу РУП). Наприкінці 1905 р. повертається до Києва, а в січні 1906 р. подається до Петербурга, де редагує щомісячник «Вільна Україна», вступає до Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії (УСДРП). У липні 1906 р. знов у Києві, секретар редакції газети «Рада», а в 1907—1908 рр.— співредактор газети «Слово» (органу УСДРП).

Полтавська битва

Україна перед полтавською катострофою.

Перехід Мазепи до Шведів застав Петра І в Новгорді - Сіверському. Біля царя були увесь вищий склад армії - Меншиков та Шеремєтьєв, керевні члени уряду: кнцеляр І’олвкін, його помічник Шафіров та колишній посол у Польщі, князь Г. Долгорукий. Це значно полегшувало акцію царя й давало йому можливість діяти з блискавичною швидкістю.
Петор І розгорнув енергійну діяльність. Вже 27 жовтня він видав перший маніфест до украйнського народу, в якому сповіщав, що Мазепа “беззвестно пропав2. Він наказав негайно з’явитися старшині, полковникам і “прочим” на нараду, і, якщо виявиться “невірність” Мазепі, обрати новог гетьмана. 28 жовтня Петро І видав другий манівест, в якому повідомляв про зраду Мазепи, про його мету передати “Малоросійску землю” знову під польське володіння, а церкви віддати уніятам. Себе виставляв цар, як захисника українського народу, і, з демагогічною метою, скасував деякі податки, які Мазепа наклав нібито на свою користь. Вищим духовним особам: митрополитові Йоасафові Кроковському, Черніговському архиєпискові Іванові Максимовичу та полковникам обіцяно при тому “високу милість”. Так розпочалася пропагандивна діяльність Петра І, яку Б. Крупницький влучно назвав “війною маніфестів”.
Україна була поділена на дві частини: одну - меншу - окупувало шведське військо, а друга - більша - перебувала під владою гетьмана Скоропадського, фактично - Москви. Справдились побоювання Мазепи: терен війни перенесений був на Україну.

Петро Аркадійович Столипін

Петро Аркадійович Столипін ввійшов в історію України ,як видатний державний діяч, значний реформатор. На початку 90-х р. 19 ст. у України почався промисловий підйом. Він продовжувався декілька років і йшов дуже інтенсивно. Особливо високими темпами розвивалася важка промисловість, що до кінця сторіччя давала майже половину всієї промислової продукції в її вартісному виразі. По загальному обсягу продукції важкої промисловості Україна ввійшла в число перших країн світу.
Промисловий підйом був підкріплений гарними врожаями протягом ряду років. Пожвавлення в промисловості супроводжувалося бурхливим залізничним будівництвом. Уряд вірно оцінив значення залізниць для майбутнього економіки і не шкодував грошей для розширення їхньої мережі. Дороги зв'язали багаті сировиною околиці з промисловими центрами, індустріальні міста і землеробські губернії - із морськими портами.
Головною причиною промислового підйому 90-х рр. явилася економічна політика уряду, однієї зі складових частин якої стало установлення ввезень в Україну товарів й одночасно усунення перешкод на шляху проникнення в країну іноземних капіталів. Ці міри, за задумом їхніх ініціаторів повинні були позбутися молоду вітчизняну промисловість від згубної конкуренції і тим самим сприяти її розвитку, якому допомагали закордонні гроші. У економічній політиці влади кінця 19 - початку 20 ст., було чимало сильних сторін. У ті роки Україна впевнено завоювала позиції на ринках Дальнього і Середнього Сходу, притисняючи там своїх суперників. Про це свідчить промисловий зліт 90-х рр. Проте, ця політика залишалася внутрішньо суперечливою. І не тільки тому, що в ній володіли адміністративні міри і недооцінювалися значення приватного підприємництва. Головне полягало в тому, що самому курсу уряду не вистачало збалансованості між потребами промисловості і сільського господарства.

Михайло Петрович Старицький

Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 року в селI КлIщинцях, ЗолотонIського повIту, на ПолтавщинI, в небагатIй дворянськIй сIм'ї. Батько його, Петро Іванович, був офIцером, мати, НастасIя ЗахарIвна,— з роду ЛисенкIв, нащадкIв колишньої козацької старшини, вIдомої ще з часIв Б. Хмельницького.
Дитинство майбутнIй письменник провIв переважно в с. КлIщинцях, у дIда й баби ЛисенкIв, людей, як на той час, досить демократичних. Розмовляли в домI дIда українською мовою, “бо,— як писав Старицький,— бабуня другої не знала”. Хлопець дуже любив слухати няньчинI казки та українськI народнI пIснI, що їх спIвали дIвчата-килимницI. Початкової грамоти Михайла учив клIщинецький дяк.
На восьмому роцI життя хлопець втратив батька. Незабаром помер дIд, Захар Йосипович, потIм сестра I обидва брати, а за кIлька рокIв, коли Михайло почав учитися в полтавськIй гIмназIї, померла й мати. ДалI юнак виховувався в родинI В. Р. Лисенка, батька видатного українського композитора Миколи ВIталIйовича Лисенка. ВIдтодI Михайло Старицький I Микола Лисенко стали друзями на все життя.
У дядькIв АндрIя та Олександра ЛисенкIв юнаки познайомилися з “Енеїдою” І. Котляревського, “Кобзарем” Т. Шевченка, а потIм I з деякими його недрукованими творами, якI справили на них велике враження. “У Галицькому,— згадував пIзнIше М. Старицький,— раз достали ми вIд АндрIя Романовича забороненI вIршI Шевченка I цIлу нIч читали їх, захоплюючись I формою, I словом, I смIливIстю змIсту”.
В гIмназIї М. Старицький багато читав творIв росIйської та свIтової класики. Познайомився також ширше й з українською лIтературою, з прозою Марка Вовчка I П. КулIша, романом якого “Чорна рада” дуже захоплювався. На цей час припадають його першI лIтературнI спроби. Це були гумористичнI вIршI на теми гIмназIйного життя, написанI росIйською I українською мовами.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 9 10 11 12 13 14 15 16 17 ... 39 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное