Героїчна і водночас трагічна історія українського народу. Давні джерела зберегли гіркі свідчення про голодні лихоліття українського народу.
Жахливою подією в історії людької цивілізації постає голод 1931-1933 років.Голод був спричинени насильницькою суцільною колективізацією горезвісними хлібозаготівлями, людиноненависницькою політикою розкуркулення, відвертим масовим терором тоталітарного режиму проти селян Україні.
Вперше ми зустрічаємо
Данило Нечая «Полковник воєводства Брацлавського війська й. кор. мил. Запорозького» (який за деякими даними родом з околиць Бару, але точно не відомо де і коли він народився, та виріс) приблизно з 40-х років VII сторіччя. Сформувавши брацлавський полк він бере активну участь у діях війск Богдана Хмельницького.
В 1957 р., щоб розв'язати проблему спаду продуктивності промислового виробництва, Хрущов розгорнув свою суперечливу економічну реформу на основі раднаргоспів (рад народного господарства), що стала однією з найрадикальніших організаційних змін у радянській економіці починаючи з 20-х років. Важливою щодо економіки була реформа управління.
Волинська трагедія відноситься до тих сторінок української історії, про які ми намагаємося мовчати чи говорити в напівголосу. Вона занадто глибоко ввійшла в історію й України, і Польщі, ще довго вона буде тим рубцем, який ні-ні та й нагадає про себе. Принаймні ця трагедія відлунюватиме у наших днях доти, доки живі ті, хто вважає себе постраждалою стороною в цій трагедії. При цьому й у середовищі українців, і в середовищі поляків знайдуться ті, хто вважатиме, що правда — на їхньому боці. На кожен аргумент про безневинні жертви буде висуватися контраргумент про жертви з іншого боку...
На середину ІХ ст. у різних частинах східнослов’янскої території сформувалися три великі політичні утворення, відомі в арабських джерелах під назвою Куявії, Славії, та Арсанії. Куявію ототожнюють з Київською Руссю, державою далекого нащадка Кия – Аскольда, Славія –це об’єднання ільменських словен та окремих неслов’янських народів, майбутня Новгородська земля. Її столицею була Ладога. Арсанія знаходилася в Приазов’ї та Надчорномор’ї, де пізніше утворилося Тмутороканське князівство.
Неодмінним атрибутом будь-якого суспільства, який характеризує певну стадію його розвитку, є товарно-грошові відносини та їх найпростіша і універсальна складова - гроші. Наявність для окремої країни власної грошової одиниці поряд із певним ступенем розвитку матеріальної та духовної культури, вищої форми суспільної організації - держави, виступають провідними критеріями, за якими визначається її належність до цивілізованої стадії розвитку людства.
Знаменитий дослідних старожитностей Галича, археолог Ярослав Пастернак, дошукуючись першоджерел релігійних вірувань древнього населення Українських Карпат, звернув увагу на поховальні звичаї та обряди носіїв різноманітних археологічних культур. У них він бачив ключ до розгадки зародження та еволюції релігійних вірувань стародавніх мешканців України.
Протягом всієї історії український народ не мав іншої інституції, яка б справила більший вплив на розвиток його освіти, науки, культури ніж
Києво-Могилянська академія. Впродовж віків вона була виразником і носієм специфічних рис духовності українського народу , могутнім чинником формування його самоствідомості, джерелом ідей боротьби за батьківську віру і національну свободу. Для українців вона завжди буде національною святинею, не меншою, ніж Падуя чи Болонья для італійців, Оксфорд для англійців, Сорбона для французів, Карловий університет для чехів, Ягеллонський - для поляків.
За вирішення цих проблем взявся Раднарком , згідно з особистим наказом Леніна була призначена особа , яка б керувала бойовими діями проти донців , білогвардійців та “їх посібників “.Це був В.Антонов -Овсієнко .Під посібниками Ленін мав на увазі Центральну Раду. Але завдання це було не з легких оскільки Харківські більшовики не підтримували відкриту агресію проти Центральної Ради.
„Історія Русів” до цього часу таїть в собі багато загадок для дослідників і, в першу чергу, загадку про те, хто ж був його автором. Серед можливих авторів "Історії Русів", окрім вже згадуваного вище В. Лукашевича, дослідники називають Г. Полетику, його сина В. Полетику, О. Безбородька, М. Рєпніна, О. Лобисевича, І. Ханенка, А. Худорбу. Авторство ж Г. Кониського, чиє ім’я було поставлено на титульній сторінці при першій публікації заперечувалось вченими практично одразу з часу появи книжки.
