NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Концепція нації
Сьогодні національна свідомість є всепроникаючою дійсністю, і важко уявити, що на початку XIX ст. у Східній Європі, як, власне, і в більшості країн світу, вона була лише туманним поняттям, яке повільно набирало обрисів. Це не значить, що раніше народи не знали про існування етнічних відмінностей. Люди завжди відчували велику прив'язаність до своєї багьківщнни, мови, звичаїв і традицій. Але до недавнього часу етнічна належність не розглядалася як основний критерій визначення групової тотожності. Правові та соціально-економічні відмінності, втілені в системі феодальних станів, тобто відмінності в межах одного народу, вважалися важливішими, ніж відмінності між народами. Інакше кажучи, український, російський чи польський феодал відчував, то має більше спільного з феодалами інших країн, ніж із селянами чи міщанами власної країни. Й лише у XIX ст. починає формуватися нове поняття спільності, яке спирається на спільність мови та культури. На Україні, як і в інших країнах, виникнення й поступове поширення ідеї національної свідомості, що базується на етнічній тотожності, стане однією з головних тем нової та новітньої історії.
Французька революція, що ознаменувала розпад феодального суспільства й народження нової, опертої на маси, політичної та соціально-економічної системи, сприяла поширенню цієї ідеї. Дедалі більше європейців сприймали ідею про права особи й про те, що носієм суверенітету є народ, а не його правителі. Простий люд став займати належне йому місце в житті суспільства, водночас завойовували визнання народна мова. звичаї, традиції. З цього починається процес творення національної свідомості.

Перша світова війна призвела до різкого загострення обстановки на західноукраїнських землях, поглиблення соціально-економічної й політичної кризи в Австро-Угорщині. Після закінчення першої світової війни в імперії Габсбургів розгорнувся рух за утворення самостійних національних держав.
І на західноукраїнських землях настав якісно новий етап народних змагань. На західноукраїнських землях активізувалися виступи за створення незалежної Української держави. Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Буковиною, Волинню, Закарпаттям. Українці, як і інші народи Австро-Угорщини, виступали за ліквідацію ненависної монархії на своїх землях. Революційні виступи у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті та на Волині швидко переросли в оборонну війну проти військ новостворених держав (у першу чергу, Польщі) і тих, котрі існували й раніше (передусім Румунії). Гостроти й міжнародного резонансу набула збройна боротьба у Прикарпатті. Лютнева революція в Росії, проголошення в Києві Української Народної Республіки посилили прагнення населення Галичини, Буковини та Закарпаття до об'єднання зі Східною Україною. Це пояснювалося, з одного боку, стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її центру - Львова - в історичному житті українського народу, а з іншого тим, що Прикарпаття було найважливішим регіоном територіальних домагань Польщі на сході. Революційне оновлення, розпочате на етнічних українських територіях, являло собою взаємопов'язаний процес і зосереджувалося на досягненні незалежності України, державному об'єднанні її земель. На зборах українського студентства, що відбулися у Львові 13 жовтня 1917 р., в ухваленій резолюції заявлялося про необхідність домагатися об'єднання всіх земель, заселених українським народом, в одну державну цілісність, в ні від кого не залежну демократичну Українську державу”.

Нині багато хто з нас сповідує прагматично-конкретний підхід до життя. Його можна виразити лише двома словами: «тут і зараз!». Але горе тому суспільству, де перестають «бути в ціні» люди, які осягають найбільш загальні, фундаментальні, вічні закони світобудови, закони «живої речовини» та людини. Адже саме такі подвижники й визначають внесок кожного народу, кожної країни (і Україна – не виняток) у світову цивілізацію, у сукупну свідомість людства. До речі, герой нашої розповіді, геніальний геохімік, біолог, великий філософ та громадянин, академік Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945), у відповідь на прохання дати найкоротше та найточніше визначення цивілізації, написав у 1934 році лише три слова: «Цивілізація є свідомість». Розумна свідомість, додали б ми. Можливо, цивілізація, що розуміється саме таким чином, й потрібна усьому людству та нашій Батьківщині в епоху глобального насильства, екологічного безумства, втрати основних духовних орієнтирів і поваги до людини...

«Усвідомлення народом свого буття є, можливо,
найбільшою силою, що рухає життя»
В.І.Вернадський, 1927 рік
Український народ по праву пишається славою героїв своєї історії – подвигами козацтва, великими вчинками державних мужів й творців культури. Але якось дуже рідко називають у цій «незабутній шерензі» ім’я Вернадського. Адже цей найвидатніший натураліст ХХ століття був нащадком славного роду запорізьких козаків, завжди вважав Україну рідною для себе землею, у його листуванні можна зустріти безліч висловлювань на кшталт: «Я так сильно відчуваю свій зв’язок і з Україною, і з Києвом» (лист до академіка Н.П.Василенка, вересень 1921 року). Риси громадянина України та Росії й мислителя світового, навіть космічного масштабу поєднувалися в натурі Вернадського цілком органічно.

Методи прийнято розглядати як частину соціальної роботи, що відповідає на питання, "як це робиться?". Здебільшого концепцію методів розуміють як основний каркас чи рамки, відповідно до яких соціальні працівники і соціальні педагоги повинні застосовувати свої знання і навички в дії, визначати відповідні критерії ефективності своєї роботи. Методи включають систематизований звід правил, що дозволяють здійснювати соціальну роботу, розумно діяти на "робочих полях".

Будучи органічної частину соціальної роботи, методи розвивалися й удосконалювалися разом зі становленням і розвитком самої професії соціального працівника і соціального педагога. Тому, щоб простежити розвиток 'методів, необхідний хоча б невеликий історичний екскурс в історію професії.

У різних країнах ці шляхи розвитку не були ідентичними. Хоча соціальна робота і система підготовки кадрів для її проведення в Німеччині, як і в інших країнах, перетерпіли відомий вплив США, але все-таки розвиток їх безумовний носило в нашій країні самобутній характер і мало національні корені.

Соціальну роботу і соціальну педагогіку можна визначити як специфічну форму державного і внегосударственного впливу на людину з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня життя населення. Але разом з тим соціальна робота і соціальна педагогіка - це не синоніми в повному розумінні слова.

У Федеративній Республіці Німеччини дістали права громадянства обоє поняття - "соціальна робота" і "соціальна педагогіка", у той час як у більшості інших країн використовується лише одне поняття "соціальна робота" для позначення професії.

Соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки - більш широке поняття, але включающее також педагогічні впливи і діяльність по захисту людини, по наданню йому допомоги.

Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.
Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.
Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Истоки социологической мысли в Украине достигают в седую давность, беря свое начало во временя княжества (ІХ - ХІІІ ст.), и тесно связанны с бытом украинского народа, с его исторической судьбой, с формированием украинской государственности. Поэтому ее характерной особенностью являются идеи свободы и справедливости, добра и справедливости. Все это множество идей представляет теоретическую основу, на которой вырастают требования социального освобождения, утверждение справедливого демократического порядка, национальной независимости. Украинский народ в своей истории не очень радовался свободой, временами голодал, смертельно голодал. Таким образом освободительной и главной идеей в украинской социально-политической мысли является свобода - идея, которая породилась бытом народа и стала философским ядром его демократизма.
Социологическая мысль в период Киевской Руси направлялась на решение вопросов в сфере религии и морали, социологии и политики.

1. РАЗВИТИЕ СОЦИОЛОГИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
В ФЕОДАЛЬНОМ ОБЩЕСТВЕ

После крещения Руси в 988 г. у русичей усиливается интерес к философии, социально политическим учениям. Христианская философия вызвала и оживленный интерес к познанию мира, стремление раскрыть, познать процессы исторического развития, формирование государственности, осознание места и роли человека в исторических процессах. Функцию социально-политической мысли в Киевской Руси христианская философия осуществляла ограниченно. Колоссальный переворот, вызванный христианством, в мировоззрении длится подсознательно, проявляется преимущественно в сфере внешних форм жизни и охватывает в психике человека лишь сферу религиозных верований.

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.
Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».
«Соціальна стратифікація починається з веберовского розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і поляризірованних, але більш розмитих суспільств, що мають у своїй основі класи (що типово для сучасного Заходу), де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення і носить більш безособистісний характер».
Вивчення соціальної стратифікації має довгу історію, що починається із середини XIX в. (роботи Карла Маркса і Джона Стюарта Милля), що включає серйозний внесок дослідників початку ХХ в. – від Вильфредо Парето (який запропонував теорію “циркуляції элит”) до Питирима Сорокіна.

Японія - держава в Східній Азії, розташовано на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і численних, що примикають до них дрібних островах. Територія Японії складає 372,2 тис. км. Столиця - Токіо, інші великі міста - Йокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Китакюсю.
Адміністративно-територіальний розподіл - 47 префектур.
Населення Японії складає 124,1 млн. чоловік (1992р.); 99,4% - японці, інше населення - це корейці, китайці, американці, айни ( нащадки древнього населення країни) і т.д. Офіційна мова - японська.
Основні релігії - синтоізм і буддизм.
Японія на початку ХХ століття
Революція Мейдзи відкрила шлях до прискореної модернізації японського суспільства.
Японський уряд проводив політику, спрямовану на збільшення військової сили (проводилося кардинальне переозброєння армії) з метою стати головною державою на Далекому Сході.
Збройні сили були перебудовані по європейському зразку. Японська промисловість була поставлена на військові рейки. У країні припинялося всяке інакомислення, не визнавалася ніяка опозиція. Проводилася консолідація суспільства за рахунок держави.
У війні 1904 – 1905 року Японія перемогла Росію.
До цього Росія залишалася її головним суперником на Далекому Сході. Росія була сильніша чим Японія і перемогти її можна було лише за рахунок того, що в середовищі європейських країн були великі розбіжності.

Під час проходження практики на підприємстві „УКАМ Мода” нам була надана інформація, о виробах, які відшивали на цей момент. Відпрацював одержану інформацію проаналізував асортимент. Була вибрана за базову основу модель № 7415.
Блуза 2 повної групи, гладкофарбований 100% льон. Подовженна блуза прямого силуету, центральна бокова наскрізна застібка на 5 ґудзиків. З втаєним рукавом на пришивній манжеті.
Спінка на кокетці з двома м’якими складками.
По боковим зрізам розташовані розрізи по 17 см.
Відкладний комір. По відмету та кінцям коміра, бортам, низу блузи, по манжету, й окату рукава прокладена оздоблювальна строчка на 6 мм.
Базова блуза 48 розміру. [додаток 1].
Для базової форми характерна досконала перевірена в виробництві конструкція з оптимальним значенням загальних параметрів. Досконала конструкція забезпечує високу якість посадки одягу на фігурі, а також технологічна та економічна.
Базова модель володіє основними властивостями:
- гармонічно зв’язана цілісність, заснована на стабільності, та єдинстві составних елементів в часі;
- відносно стійкі співвідношення часток протягом довгого часу;
- наявність певного устрою, відбиття наукового, технічного та естетичного рівня життя суспільства;
- єдність лежачих в її основі принципів зв’язку між частками системи по геометричному виду форми, конструктивними та силуетними лініями, пропорціональному та ритмічному рос положенню часток та їх симетрії, розподілу кольорових мас, матеріалу, фактурі та характеру декору.

1. Соціологічні дослідження і суспільна практика
Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.
Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.