NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

В Україні значна увага приділяється становищу дітей, їхньому соціальному та правовому захисту, а також створенню умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності. Для координації дій, пов’язаних із виконанням Конвенції ООН про права дитини і Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей , видано Указ Президента України “Про національну програму “Діти України”. Основною метою цієї програми є забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною. Програма розрахована на період до 2000 р., вона стала орієнтиром для регіональних дій стосовно поліпшення становища дітей і відповідних територіальних програм на підставі інтеграції діяльності державних установ із громадськими та іншими організаціями.
На виконання означеної програми з питань охорони дитинства в державі проводяться багатопланові заходи та акції. Зокрема, Міністерство юстиції України за участю Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України та інших міністерств і відомств у 1998 р. видало Збірник міжнародних правових документів законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. У 1997 р. до Всесвітнього Дня захисту дітей Всеукраїнський комітет з прав людини разом із зазначеними міністерствами та Національною академією наук України провели науково-практичну конференцію на тему “Правові аспекти захисту дітей в Україні: національне законодавство та міжнародні угоди”.
Після вступу України до Ради Європи державне законодавство має бути приведене у відповідність до міжнародних вимог і стандартів прав людини. Перед фахівцями постає конкретне завдання – створити таке нормативно-правове поле захисту здоров’я, прав і свобод дитини, яке відповідало б міжнародним вимогам, гарантувало реалізацію прав кожної дитини і забезпечувало контроль за виконанням законодавства. Однак права не можна імпортувати; в кожній країні міжнародні стандарти мають національне, економічне та культурне забарвлення. Так, Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89, набула чинності в Україні лише з 27.09.91. Незважаючи на деяку декларативність її положень, Конвенція визначила стратегію корекції національного законодавства щодо захисту дітей і підлітків.

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка пов’язана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.
Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в усвоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи нкономічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, та інші поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

I. Методологічна частина.
1.1. Обгрунтування проблеми дослідження.
За умов сучасної незадовільної економічної ситуації в країні, багато хто, а особливо це стосується молоді, звертає свої погляди на престижні та високооплачувані професії. Уже минув той час, коли більшість дітей бажали стати лікарями або вчителями. Реалії показують, що для того, щоб забезпечити своє майбутнє, потрібно отримувати спеціальності інших спрямувань. Особливим попитом серед молоді сьогодні користуються професійні спеціальності такі, як менеджер, юрист, економіст, дещо нижче цінуються спеціальності перекладача, психолога і т. п. Серед більшої частини населення поширена думка, що дані професії носять, як правило, суто інтелектуальний характер, але при цьому автоматично забезпечують високий рівень матеріального доходу, надають певний соціальний статус, дозволяють досягти добробуту. Ось чому, на сьогоднішній день у вузах проводяться значні набори на факультетах міжнародних відносин, менеджменту, юриспруденції, які можливо, через деякий час будуть перевищувати набори на факультети прикладних спеціальностей. Звідси випливає проблема платної форми навчання, адже більша частина студентів, котрі навчаються на платній формі навчання припадає саме на престижні факультети.
Проблема у цьому питанні полягає, по-перше, в тому, що якщо потік на факультети престижних інтелектуальних професій буде продовжуватися, то в майбутьньому ринок праці буде значно перенасичений такими спеціалістами. Зрозуміло, що якщо на ринку праці буде така чисельність менеджерів, яка перевищує попит на них, то це зумовить проблему працевлаштування для випускників вузів. У виграшному становищі виявляться ті, хто має певні переваги такі, як досвід роботи, додаткове знання комп'ютера, іноземних мов, поглиблене знання певної галузі для якої потрібен спеціаліст, друга спеціальність тощо. Враховуючи всі вищевказані фактори зазначимо, що в даній ситуації через кілька років або й раніше можливий другий "професійний бум", коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, тепер вже на спеціальності прикладного призначення.
По-друге, різноманіття форм і типів навчання приводить до сильної диференціації навичок і знань випускників різн

Вступ.
Термін “культура” латинського походження (cultura – обробка, розвиток, виховання) і спочатку означав виділення грунту, його обробка. Спочатку під культурою розумілися всі зміни в природному об’єкті, що проходили під впливом людини. Вперше термін виник в Давній Греції і перекладався як освічений. Весь світ поділявся на освічений та неосвічений. Все, що знаходилося в Греції вважалося культурним, а за її межами – то варвари. З різкою критикою феномену висловився Жан-Жак Руссо: “Як можна бути культурним, коли проливається кров!”. В подальшому слово “культура” отримало узагальнене значення і ним стали називати все створене людиною. При такому підході культура розуміється як створена людиною “друга природа”. Культура включає в себе результати матеріального і духовного виробництва. Це загальнофілософський піхід до культури.
Культура – специфічний спосіб організайії розвитку життєдіяльності людини, виявленний в результаті матеріальної і духовної праці, в сукупності відношень людини до природи, між собою і до самих себе. Культура – це не генетичний спосіб передачі інформації.

Культура як об’єкт соціального пізнання.
В соціології культуру в широкому розумінні цього слова визначають як специфічну сукупність засобів, способів, форм і орієнтирів взаємодії людей з середовищем існування. У вузькому розумнні – система колективно розрізняючих цінностей і норм поведінки властивих окремій групі людей. Культура формується як важливий механізм людської взаємодії, що допомагає людям жити в своєму середовищі.
Культура розглядається в соціології як складне динамічне виникнення, що має соціальну природу і виражається у соціальних відносинах. Об’єктом соціального дослідження є конкретний розподіл існуючих в данному суспільстві форм і способів засвоєння, створення і передачі об’єктів культури, стійкі та змінні процеси в культурному житті.

Вплив сім”ї на суспільство полягає у здійсненні нею таких функцій, як народження та виховання дітей, соціалізація поколінь, вироблення цінносних орієнтирів, тому у сучасному світі зростає інтерес до вивчення сім”ї.
1.2. Для України це питання особливо важливе, оскільки кризові явища перехідної економіки значно погіршили становище сім”ї в суспільстві. У переважної більшості сімей прибутки значно нижчі за необхідні витрати, що спричинило зменшення витрат на культурні потреби; виникає небезпека деформації соціалізації нових поколінь. Особливо ці зміни зачепили молоду сім”ю в Україні. У результаті досліджень, проведених Українським науково-дослідницьким інститутом проблем молоді*, виявлено, що основні зміни інституту сім”ї полягають у появі нових нетрадиційних форм шлюбу, зміні пріоритетних інтересів сімейних груп, що має дві тенденції : збільшення кількості бездітних шлюбів та піднесенню серед сімейних цінностей матеріального забезпечення.
Проаналізувавши принципи сімейного законодавства України та країн Східної Європи, можна дійти висновку, що його принципи у цих країнах майже тотожні.
Це пояснюється належністю до однієї правової системи – романо-германської або континентальної, характерними рисами якої є поділ права на публічне і
приватне, тенденція до кодифікації законодавства, єдина ієрархічна система джерел права.
У приватному секторі континентального права особливо помітна єдність принципів теоретичної бази. Крім того, відносини, врегульовані приватним правом, поєднує канонічне право, оскільки Україна та країни Східної Європи є християнськими. До того ж, серед країн континентальної системи права деякі вчені, зокрема Піголкін А.С*., виділяють ще кілька підсистем, однією з яких є соціалістична правова система. Ця система мала багато зовнішніх ознак романо-германської, але відкидала охорону приватної власності, багатопартійность, розподіл влад. На даному етапі постсоціалістичні країни знаходяться у стані реформування свого законодавства.

Рух товарів та послуг у здоровій економіці, орієнтованій на критерії ефективності і здатній до саморегулювання, відбувається на основі ринкових відносин. У ринковій економіці товар робоча сила купується і продається на ринку праці. Ринок праці - суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів. Як економічна категорія ринок праці представляє собою систему виробничих відносин між робітниками, підприємцями і державою, по-перше, з приводу обміну індивідуальної здібності до праці на фонд засобів, необхідних для відтворення рабочої сили, та, по-друге, з приводу розміщення робітників в системі суспільного розподілу праці у відповідності до законів товарного виробництва та обороту.
Сучасні індустріальні та постіндустріальні країни спираються в основному на найману працю (наймані робітники - >90%). Таким чином, на ринку праці робітники пропонують свою робочу силу в розрахунку на оплату, формуючи пропозицію, а роботодавці пред'являють попит і платять за неї.
На практиці ринок праці сприймається як механізм виявлення і погодження попиту і пропонування на робочу силу, тобто цей ринок має спільні риси з іншими складовими загального ринку. Це попит, пропозиція, ціна. Водночас ринок праці відрізняється від інших ринків. Суть відмінності в тому, що для робітника продаж робочої сили, її ціна, служать, як правило, основним джерелом життєдіяльності. Тому продаж робочої сили не можна відкласти на тривалий час, чекаючи більш сприятливого співвідношення попит-пропозиція. Рівень заробітньої плати може гарантуватися тільки державою, шляхом встановлення граничних правових норм (тарифні ставки, ставки оплати праці, тривалість робочого часу, оподаткування та ін.).
Різкі коливання на ринку праці, що виникають у результаті циклічних перерв у виробництві, відставання попиту на робочу силу від її пропонування призводять не лише до значних порушень у відтворенні робочої сили, а й до значних вибухів.

Загальна характеристика проблеми. У наші дні, коли країні не вдається знайти вихід з кризового становища, коли економічні негаразди породжують занепад в культурній освітній та інших сферах життя, коли значна частина населення перебуває в дуже складному становищі, багато хто, а особливо це стосується молоді, звертає свої погляди на престижні та високооплачувані професії. Уже минув той час, коли більшість дітей бажали стати лікарями або вчителями. Реалії показують, що для того, щоб забезпечити своє майбутнє, потрібно отримувати спеціальності інших спрямувань. Особливим попитом серед молоді сьогодні користуються професійні спеціальності такі, як менеджер, юрист, економіст, дещо нижче стоять спеціальності перекладача, психолога і т. п. Серед більшої частини населення ходить думка, що дані професії носять, як правило, суто інтелектуальний характер, але при цьому автоматично забезпечують високий рівень матеріального доходу, надають певний соціальний статус, дозволяють досягти добробуту. Ось чому на сьогоднішній день у вузах проводяться значні набори на факультетах міжнародних відносин, менеджменту, юриспунденції, які неможливо, через деякий час будуть перевищувати набори на факультети прикладних спеціальностей.
Проблема у цьому питанні полягає, по-перше, в тому що не кожен із тих, хто закінчив відповідні факультети зможе бути хорошим дипломатом, юристом тощо. Дуже часто такі люди отримують роботу лише завдяки зв'язкам. В результаті такого відбору, коли талановитий молодий спеціаліст не отримує відповідного робочого місця, а пробивається менш здатний до такої роботи, але по "блату", страждає держава. Справа в тому, що така тенденція носить досить значний, щоб не сказати масовий характер, і це справді тормозить розвиток молодої держави.
По-друге, якщо потік на факультети престижних інтелектуальних професій буде продовжуватися, то скоро ринок праці буде значно перенасичений такими спеціалістами. Зрозуміло, що якщо на ринку праці буде така чисельність менеджерів, яка перевищує попит на них, то це зумовить проблему працевлаштування для випускників вузів. У виграшному становищі виявляться ті, хто має певні переваги такі, як досвід роботи, додаткове знання комп'ютера, іноземних мов, поглиблене знання певної галузі для якої потрібен спеціаліст, друга спеціальність тощо. Враховуючи всі вищевказані фактори зазначимо, що в даній ситуації через кілька років або й раніше можливий другий "професійний бум", коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, тепер вже на спеціальності прикладного призначення.

Програма соціологічного дослідження.
"Ставлення населення до реклами на телебаченні та її ефективність"
Загальна характеристика проблеми
Декілька років тому після переходу України до ринкової економіки відбулася комерціалізація значної кількості телевізійних каналів. Телевізійний ефір заповнили передачі, виготовлені в комерційних цілях і спрямовані на приваблення значних аудиторій глядачів, з метою отримання прибутку.
Джерелом такого прибутку стала оплата рекламних роликів, які заполонили екрани. Зачасту така реклама, у вигляді закликів купувати продукцію або скористатись послугами, має дуже низьку якість. Товари розхвалюються з усіх боків, але іноді це не відповідає дійсності. Чомусь особливо часто з'являються ролики, які рекламують зубну пасту, шампуні та миючі засоби іноземного виробника. Перший час такий вид телепродукції привабив глядачів – спрацювала звичайна цікавість. Але згодом часто повторювані рекламні ролики з набридливими мелодіями, які до того ж переривають улюблену передачу або фільм почала значно дратувати. Реклама на телебаченні перетворилася на негативне явище серед основної частини населення. Дехто до неї пристосувався, у декого вона досі викликає відразу. Проте іноді рекламні ролики вирізняються серед їх основної частини. Це залежить від якості, змісту, використання гумору, оригінальності або деяких інших чинників.
При проведенні своєї рекламної політики фірмам необхідно врахувати, як впливає телевізійна реклама на глядача, фактори такого впливу, що саме по собі покаже її ефективність та доцільність використання, допоможе відкорегувати в необхідному напрямку. Адже товаровиробнику не все одно, чи переконає він у рекламі потенційного споживача купити його продукцію, чи просто змусить переключитися на інший канал. Тільки споживач знає, якою вона повинна бути, щоб досягти мети.

Загальна характеристика проблеми. Після того як Україна стала незалежною, становище в українському спорті значно погіршилося, адже за часів Радянського Союзу велася значна фінансова підтримка з Москви і нам тільки варто пригадати ті славетні часи, коли наша збірна Радянського Союзу виграла кубок УЕФА в Мюнхенської Баварії чи виступ Радянської збірної по баскетболу на олімпіаді та ін. Адже до складу збірних чимало входило спортсменів з інших республік СССР в тому числі й з України. Але після розпаду все припинилося, держава звичайно виділяє кошти на спорт, але вони дуже мізерні і розприділяються в основному по обласних центрах, а в райони ці кошти навіть не доходять. Тому зараз вітчизняному спорту як ніколи необхідна допомога. Адже у нас не скільки не гірші спортсмени, ніж в інших країнах просто іноді підводить технічна сторона підготовки (недостатня кількість спортивного обладнання, погані умови, зимою проведення тренувань в неотеплених спортзалах, використання застарілого спортивного інвентарю, нестача коштів на проведення, навіть на поїздки на товаристські змагання і т. ін.). А якщо розглянути дитячий спорт, то фінансування ДЮСШ зовсім нікудишнє. Але ж справжніх спортсменів, які, можливо, в майбутньому будуть представляти нашу країну на змаганнях світового рівня потрібно готувати змалечку. Зараз почали відкривати багато різних спортивних гуртків, але вони майже всі платні і не кожен може дозволити собі, щоб його дитина там займалася, якщо вона і обдарована. Отже, основною метою організаторів є, перш за все, пошук спонсорів та меценатів, які б надали допомогу для проведення спортивних заходів.
Отже, метою даного соціологічного дослідження є, визначити як ставляться громадяни України до проблем розвитку спорту. Доцільно було б використати результати дослідження для проведення необхідних заходів з боку уряду, адже це повинно допомогти проблемі фінансування спорту. Предметом дослідження є: знайти можливі шляхи для вирішення проблеми розвитку вітчизняного спорту. Адже наша країна ще дуже молода і мало хто її знає у світі. Завдяки "Динамо" та братам Кличко (і не тільки) нас вже взнала вся футбольна Європа та Німеччина. Коли ми запитуємо у іноземця, що він знає про Україну, то він скаже Динамо і Чорнобиль. Але, звичайно, буде краще, якщо Україну будуть знати не через такі катастрофи, що сталася в 1986 р., а через її спортсменів та їх досягнення.

Сім’я – це об’єднання людей, зв’язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, об’єднання, що грунтується на шлюбі або кровній спорідненості.
За часів стародавньої Русі та в період середньовіччя (XV-XVI ст.) на території України існувала велика патріархальна сім’я, або домашня община. Вона відома під назвою “служба”, “сім’я”, “дворище”. Поряд з нею існували й малі сім’ї. Уклад і побут общини трималися безперечною владою глави сім’ї – батька, мати управляла суто жіночими справами.
Часто кілька великих і малих економічно слабких сімей об’єднувалися для спільного виконання складних і трудомістких робіт у так звані патронімії – групи, що зберігали й підтримували господарську, громадську та духовну єдність.
Мала індивідуальна родина складалася, головно, з батьків і неодружених та одружених дітей. Найбільш поширеною була сім’я з п’яти-шести чоловік. Разом з тим зустрічалися родини, які налічували в своєму складі сім, вісім і більше чоловік, причому, не тільки за рахунок багатодітності, а й у зв’язку з тим, що один з дорослих одружених дітей жив разом із старими батьками. По суті, це була теж мала сім’я, але главою спочатку був батько, але через деякий час він, як правило, передавав господарство синові з умовою, що той догляне його й матір до смерті.
За розпорядком господарських робіт в українській селянській родині стежив батько. Він щодня за вечерею підсумовував, що було зроблено протягом дня, та давав завдання кожному члену сім’ї на завтра. Воля батька в селянських родинах була законом.
Робочий день починався дуже рано; влітку – о четвертій-п’ятій годині, взимку – о п’ятій-шостій. Швиденько поснідавши, усі, хто міг працювати, відправлялися в поле. Якщо воно недалеко від садиби, на обід збиралися додому годині о дванадцятій, якщо ж далеко, то або брали його самі або приносив хтось із членів сім’ї, найчастіше діти. В такому разі знов до купи сім’я збиралася тільки пізно ввечері. Після вечері готувалися до наступного дня, лагодили реманент, оглядали худобу.