NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Соціологія культури – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає закономірності функціонування культури в суспільстві. Сам термін культура (“cultura”) з’явився у Стародавньому Римі і означав для римлян не що інше як обробку землі, вирощування. Увійшовши в буденну людську мову, в ході частого вживання, це слово втратило свій первісний зміст і стало означати найрізноманітніші аспекти людської поведінки, а також види діяльності. Універсалізація терміну культура, тобто використання його щодо процесів розвитку і вдосконалення взагалі, розпочалось на рубежі ХVІІІ-ХІХ століть, а разом з цим розпочалась і багатоманітна і заплутана сучасна історія слова культура. В кінці ХVІІІ ст. німецьким науковцем І.Гердером (1744-1803 рр.) була зроблена інновація стосовно вивчення культури: він повів мову не про культуру, а про культури (у множині). Іншим важливим нововведенням, запропонованим дещо пізніше, стало характерне для Німеччини протиставлення культури і цивілізації.
Але повернемось до витоків соціології культури. Хоча соціологічний аналіз культури започаткували ще О.Конт, М.Вебер, Е.Дюркгейм, П.Сорокі, Самнер та ін., самостійною галуззю соціології вона стає в 60-70-і рр. ХХ ст. Значним є внесок в розвиток соціології культури К.Маннгейма, Г.Зіммеля, Еліаса, Й.Вайса, П.Бурд’є та ін. В межах марксистської соціології соціологію культури розвивали такі російські соціологи, як Л.Н,Коган, Н.І.Арнольдов, В.І.Болгов, Є.В.Соколов, В.І.Толстих, В.Б.Чурбанов, А.Л.Вахметс, Д.І.Волков, Ю.А.Лукін, Л.Г.Іонін та ін. В Україні протягом останніх декілька десятиліть активно розробляються прикладні проблеми соціології культури М.В.Гончаренко, В.П.Івановим, Є.К.Бистрицьким, Г.М.Сивоконем, Л.А.Азою, Л.В.Сохань, О.М.Семашко, Н.О.Побєдою та ін. Певного розвитку набули дослідження окремих сфер культури – соціологія літератури, соціологія театру, соціологія кіно, соціологія музики, соціологія вільного часу, соціологія художньої культури, соціологія книги і читання та ін.

1) Ви емоційних чоловік?
Так-1.
Немає-3.
Напевно людина настрою-2.
2) Чи почуваєте ви відповідальність за свої вчинки?
Усі залежить від обставин-2.
Кожний повинний бути свідомим-1.
3) Батьки вважають вас самостійною людиною?
Іноді батьки мене переоцінюють-2.
Так-1.
Не знаю-3.
4) А ви як вважаєте?
Так-1.
Не знаю-2.
Іноді турбота про мене не перешкодить-3.

Просимо уважно зачитати запитання і варіанти відповідей на кожне з них. Виберіть відповідь, що відповідає Вашій думці і обведіть кружечком номер цього варіанту. Не пропускайте запитань і не радьтесь з оточуючими, головною є ваша думка.
1. Що на вашу думку повинно бути головним у виборі своєї національності людиною (помітьте лише одну ознаку):
1.1. національність батька;
1.2. національність матері;
1.3. мова у сім'ї;
1.4. власне бажання;
1.5. місце або країна проживання;
1.6. що ще (вкажіть)
2.Як ви вважаєте, чим перш за все, відрізняються представники різних націй (можна відмітити три ознаки):
2.1. рисами характеру, психологією;
2.2. особливостями поведінки;
2.3. культурними традиціями;
2.4. зовнішнім виглядом;
2.5. віруваннями;
2.6. національною мовою;
2.7. важко визначити;
2.8. суттєвої різниці немає;
2.9. чим ще (вкажіть).

Завдання 1.

Теоретична частина

1. Дайте визначення соціології як науки.
2. Що таке соціальний статус та соціальна роль? Як ці поняття пов’язані між собою.
3. Охарактеризуйте опитування та його види.

Практична частина

1. Виходячи із сутності кожної стадії розвитку людства, за законом О.Конта, - теологічної, філософічної та позитивної, - поміркуйте, на які століття приходиться кожна з них. Відповідь обґрунтуйте.
І-ша стадія – теологічна ___________ століття
ІІ-га стадія – філософічна __________ століття
ІІІ-тя стадія – позитивна ___________ століття.

Завдання 2.

Теоретична частина

1. Що є предметом і об’єктом вивчення соціології?
2. Охарактеризуйте основні тими сім’ї.
3. Що таке соціальний експеримент і які існують вимоги до його проведення ?

Практична частина
1. Як на вашу думку, в якій половині життя людина засвоює більше соціальних ролей та культурних норм? В першій чи другій?

Введення
У вивченні соціальних явищ і процесів соціологія ґрунтується на принципах історизму. Це означає , що , по-перше, усі соціальні явища і процеси розглядаються як системи , що володіють визначеною внутрішньою структурою; по-друге, вивчається процес їхнього функціонування і розвитку ; по-третє, виявляються специфічні зміни і закономірності переходу їх з одного якісного стану в інше . Найбільш загальною і складною соціальною системою є суспільство , а її елементами -люди , соціальна діяльність яких обумовлюється визначеним соціальним статусом , що вони займають , соціальними функціями (ролями) , що вони виконують , соціальними нормами і цінностями , прийнятими в даній системі , а також індивідуальними якостями (соціальні якості особистості , мотиви , ціннісні орієнтації , інтереси і т.д.).
Соціальна система може бути представлена в трьох аспектах . Перший аспект - як безліч індивідів , в основі взаємодії яких лежать ті чи інші загальні обставини ( місто , село, трудовий колектив і т.д. ) ; другий - як ієрархія соціальних позицій ( статусів ), що займають особистості , включені в діяльність даної системи , і соціальних функцій (ролей) , що вони виконують на основі даних соціальних позицій ; третій - як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст поводження елементів даної системи . Перший аспект зв'язаний з поняттям соціальної спільності , другий - з поняттям соціальної організації і третій - з поняттям культури. Соціальна система, таким чином, виступає як органічна єдність трьох сторін - соціальної спільності , соціальної організації і культури.

Особливості соціальних спільнот

Характерною рисою соціальної спільності ( місто, село, трудовий колектив , родина і т.д. ) є те, що соціальні системи складаються саме на її базі . Соціальна спільність являє собою сукупність людей , що характеризують умови їхньої життєдіяльності ( економічний , соціально-статусне , рівень професійної підготовки й утворення , інтереси і потреби і т.д. ) , загальні для даної групи взаємодіючих індивідів ( нації класи, соціально-професійні групи , трудові колективи і т.п. ); приналежність до історично сформованих територіальних утворень ( місто, село, регіон) , приналежність досліджуваної групи взаємодіючих індивідів до тих чи інших соціальних інститутів( родина, утворення, наука, політика, релігія, і т.д. ) .

Сучасні процеси, зв'язані зі збільшенням інтенсивності впливу людини на природне середовище, ріст різноманіття форм її перетворення не тільки ставлять на порядок денний дослідження необхідних гармонічних зв'язків усередині системи "суспільство – природа", але висувають як найбільш актуальну проблему збереження природного світу. Невиправданий, зайвий оптимізм, з яким не тільки практики, але і теоретики підходять до формуванню середовища обитания людини без обліку всієї її складності, приводить до невідомого раніше корінним змінамам природи, що негативно позначається як на її цінності взагалі, так і на эстетических значеннях. Оскільки процес перетворення геобиосферы з неминучістю продовжується, а разом з ним відбуваються зміни, що торкаються не тільки один чи кілька видів живого, окремі пейзажі, але і глобальні, що змінюють аксиологический статус природних регіонів у цілому, остільки істотно міняється эстетический вигляд планети. Руйнування, наносимые людиною эстетически коштовному природному середовищу, обумовлені розвитком нових видів виробничих процесів і активним екологічно не спрогнозированным застосуванням техніки. Разом з тим з типом культури, що змінився, і розширенням ціннісного кругозору прагнення до задоволення эстетических потреб стало, як уже відзначалося, займати усе більше місце в життєдіяльності людства. У цьому зв'язку актуальний інтерес до можливостей збереження цінностей, що втрачаються, у період науково-технічної революції і зв'язаним з ними процесом компенсації.
У природничонауковій літературі питання збереження природних ресурсів і їхніх компенсацій зв'язуються безпосередньо з культурним землекористуванням. Досліджуються існуючі методи раціонального перетворення природного середовища обитания людини, виділяються перспективні форми внутрішньовидових і регіональних змін. Цей підхід знайшов відображення насамперед у роботах останнього років'. Раціоналізація природопреобразования зв'язується з такими новими формами охорони і використання экосистем, як національні парки і природні парки.

Одна З головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку - зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими.
"Ми і дорослі" - постійна тема підліткової і юнацької рефлексії .Звичайно, вікове "Ми" існують і в дитини. Але дитина приймає розходження двох світів - дитячого і дорослого - і те, що відносини між ними нерівноправні, як щось безперечне, саме собою що розуміється. Підлітки коштують десь "посередине", і ця проміжність положення визначає багато властивостей їхньої психології, включаючи і самосвідомість.
Французькі психологи (Б. Заззо, 1969 ) запитували дітей від 5 до 14 років, чи вважають вони себе "маленькими", "великими" чи "середніми" ( не по росту, а за віком); при цьому з'ясувалася еволюція самих еталонів "росту". Дошкільники часто порівнюють себе з молодшими і тому затверджують, що вони "великі". Шкільний вік дає дитині готовий кількісний еталон порівняння - перехід із класу в клас; більшість дітей вважають себе "середніми", з відхиленнями переважно убік " великого ".З 11 до 12 років крапка відліку міняється; її еталоном усі частіше ставати дорослий, "рости" - значить ставати дорослим.
Радянські психологи, починаючи з Л. С. Виготського, одностайно вважають головним новотвором підліткового віку почуття дорослості .Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому , у відмінності від дитини, вона вже не вважає таке положення нормальним і прагнути його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому підтверджений і виправданий.
Однієї з найважливіших потреб перехідного віку ставати потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших узагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція ( не змішувати з відносинами між поколіннями!) у відносинах старшокласників з найбільш значимими для них конкретними дорослими ,котрі є не тільки старшими за віком, але і повноважними представниками суспільства дорослих у цілому, - родителями і вчителями?

Умови ринкової економіки викликали форсований розвиток реклами як соціального інституту й області професійної діяльності сотень тисяч людей у нашій країні. З дилетантської торгової пропозиції реклама перетворюється у витончений механізм впливу на споживача. Багато фахівців у 1995-1996 роках проголосили остаточну перемогу в боротьбі за визнання реклами як інструмента ринку. У цілому з цим можна погодитися, але, як це ні парадоксально, зміни відбулися скоріше у свідомості рекламодавця, чим у свідомості рекламістів, багато хто з який продовжують працювати на рівні інтуїції.
При достатній кількості перекладної і вітчизняної літератури по рекламі відчувається гострий дефіцит ефективних ідей і нових рішень у всіх галузях рекламної діяльності. Посібники і посібники частіше розглядають рекламу взагалі, а не окремі її види. Справедливості заради слід зазначити, що теоретичні і практичні дослідження все-таки не обійшли стороною візуальну рекламу. Зокрема, усе велику популярність і теоретичну обґрунтованість у нашій країні завойовує зовнішня реклама: щити, тумби, електронні табло і т.д.
У цій ситуації радиореклама залишилася аутсайдером. Видимо, загальновизнані переваги радиорекламного повідомлення (див. стор.5-6) служать самодостатнім аргументом її використання, і ні замовники, ні виконавці не бачать особливої необхідності в підвищенні ефективності радиорекламы. Тим часом радиоспоты, здебільшого, одноманітні і схематичні, отже, малоефективні. Деякі працівники рекламних відділів петербурзьких радиостанций прямо говорять про кризу радиорекламы. Це спричиняє фінансові труднощі в більшості радіокомпаній.
Вищезгадана криза радиорекламы змушує керівників відповідних відділів активно шукати нові творчі рішення. Але при твердій корпоративності рекламного бізнесу до цього пошуку залучаються всі ті ж фахівці, діяльність яких і привела до такого положення речей. Замкнуте коло обумовлене, на мій погляд, відсутністю базових знань психології впливу й аудиовосприятия, при наявності добротного практичного досвіду в російських рекламістів.

Аналіз соціальних конфліктів у вітчизняній соціології поки в основному має характер прикладних досліджень, на базі яких робляться перші спроби узагальнення проблеми і формування концепцій. Основні задачі програми осмислення конфлікту як соціального феномена, його раціоналізація і додання йому цивілізованих, творчих форм.
Разом з тим виявилися обставини, що утрудняють аналіз соціальних конфліктів, розробку концепції соціальної згоди. В перших, позначається нездатність суспільної системи сприймати конфлікт будь-якого рівня. “Радянське мислення”, як відзначає А.К. Зайцев, допускає тільки фіскальну культуру, виражену у формі скарг і міфологічних надій на їхнє задоволення “зверху”. У дійсності ж реальний механізм дозволу конфліктів, що виникають, наприклад, у процесі трудової діяльності, працював проти скаржника, сила була на боці апарата придушення. В других, соціальну напруженість і конфликтность не можна пояснити, тільки недостачею чи товарів відчуженням праці, відсутністю демократії. Потрібно інша якість організації суспільства, у якому конфлікт буде розглядатися не як щось екзотичне чи заборонне, а як нормальний елемент суспільства, у якому суперечні один одному інтереси соціальних груп постійно зіштовхуються, але вміло регулюються законом. У третіх, спостерігається недолік (і навіть відсутність) знань у сферах політичної, економічної і соціальної культури. Немає надійної опори у виді інформації про життя світу, про різні культури, про історію, про майбутнє, зате розвиті звички випливати за: “ідеологічними поводирями”, уповати на всемогутність керівництва замість того, щоб розібратися в ситуації і діяти самостійно.
У таких умовах важко виділити чітку структуру рівнів конфлікту. Конфлікт навіть між двома людьми (наприклад, робітником і начальником цехи) може бути визначений не тільки як міжособистісний, але і як соціальний (оскільки вони представники різних соціальних шарів). І навпаки, навіть страйку в деяких випадках означають не стільки соціальний конфлікт, скільки засіб досягнення особистих цілей керівника, у тому числі і політика. (Були випадки, коли керівники підприємств виступали прямими чи непрямими організаторами страйків).

Введення

Елементами будь-яких соціальних систем, як говорилося, є люди. Включення людини в суспільство здійснюється через різні соціальні спільності, що кожна конкретна особистість персоніфікує: соціальні групи, соціальні інститути, соціальні організації і системи прийнятих у суспільстві норм і цінностей, т.с.через культуру, У силу цього людин виявляється включеним у безліч соціальних систем, кожна з який робить на нього систематизований вплив. Людина стає, таким чином, не тільки елементом соціальної системи, але і сам він представляє систему, що має сложнейшую структуру. Соціологія не розглядає особистість по усім з різноманіть, т, е. як продукт природи, а вивчає з як сукупність суспільних відносин, т.с.как продукт суспільства.


Соціальні системи й особистість
Поняття особистості в соціології
Поняттям «індивід» звичайно позначається людина як одиничний представник тієї чи іншої соціальної спільності. Поняття «особистість» застосовується стосовно кожної людини, оскільки він індивідуально виражає значимі риси даного суспільства. Неодмінними характеристиками особистості є самосвідомість, ціннісні орієнтації і соціальних відносин, відносна самостійність стосовно суспільства і відповідальність за свої вчинки, а її індивідуальність — це те специфічне, що відрізняє однієї людини від інших, включаючи як біологічні, так і соціальні властивості, успадковані чи придбані.
Особистість є не тільки наслідком, але і причиною соціально етичних дій, чинених у даному соціальному середовищі. Економічні, політичні, ідеологічні і соціальні відносини історично визначеного типу суспільства переломлюються і виявляються по-різному, визначаючи соціальну якість кожної людини, зміст і характер його практичної діяльності. Саме в її процесі людин, з одного боку, інтегрує соціальні відносини навколишнього середовища, а з іншого боку — виробляє своє особливе відношення до зовнішнього світу.