* » » Страница 2

**

Коран

Третьою (найпізнішою за часом виникнення) світовою релігією є іслам, або мусульманство. Це одна з найпоширеніших релігій: послідовників її налічується близько 800 мільйонів (за даними на 1985 р.), переважно в Північній Африці, Південне- Західній, Південній і Швденно- Східній Азії. Арабомовні народи майже повністю сповідують іслам, тюрко- та іраномовні — в переважній більшості; багато мусульман також серед північно-індійських народів; населення Індонезії ледь не все дотримується ісламу.
Іслам зародився в Аравії у VII ст. н. е. Походження його з'ясовано детальніше, ніж походження християнства та буддизму, бо воно майже від самого початку висвітлюється письмовими джерелами. Але й тут чимало легендарного. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк Мухаммед—араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога низку «одкровень», записаних у священній книзі—Корані, і передав їх людям. Коран —головна священна книга мусульман, як П'ятикнижжя Мойсееве для євреїв, Євангелія для християн. Для вивчення раннього ісламу Коран — найважливіше джерело.
Сам Мухаммед нічого не писав: він був, очевидно, неписьменним. Залишилися окремі записи його висловлювань і повчань, зроблені в різний час. Мухаммедові приписуються тексти і ранішого часу, і пізніші. Із цих записів було зроблено близько 650 р. ...звід, що отримав назву «Коран» («читання»). Книгу цю оголосили священною, позаяк її начебто продиктував самому пророкові архангел Джебраїл (Гавриш); записи, що не ввійшли до неї, було знищено.
Можна вважати встановленим, що Мухаммед справді жив приблизно в 570—632 рр. і проповідував нове вчення спочатку в Мецці, де знайшов мало послідовників, потім у Медині, де йому вдалося зібрати багатьох однодумців; спираючись на них, він підкорив собі Мекку, а незабаром об'єднав більшу частину Аравії під прапором нової релігії. Біографія Мухаммеда позбавлена особливої фантастики (на відміну від євангельської біографії Ісуса).
У його проповіді, власне, не було майже нічого нового порівняно з релігійними вченнями іудеїв, християн, ханіфів: головне у Мухаммеда —сувора вимога шанувати тільки одного Аллаха та бути повністю покірним його волі. Саме слово «іслам» означає покору.

Буддизм

Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був просиш і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як і зі створенням окремих культових елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи - чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосереджували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.
Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не махи боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб життя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець мусить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяння, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, обладнаної навколо монастиря).
Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правіша їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випадках - п'ять) монахів, новачки та жінки не мають права голосу, винесення питань для обговорення, рішення приймають більшістю голосів.

Природничо-наукове вільнодумство

Особливу увагу необхідно звернути на те, що, крім свого за-гальнофілософського аспекту, в запереченні релігії вільнодумство досить часто зверталося до природничих наук.
Позитивні знання про живу та неживу природу, про людський організм, одержані у процесі практичної діяльності, не одразу почали конфліктувати з релігійним світорозумінням. Тривалий час вони без явних суперечностей вкладалися у його рамки. Часто служителі культу, переслідуючи культову мету, самі брали участь у дослідженнях природи. У давнину єгипетські та вавилонські жреці, аби від імені богів передвістити початок розливів Нілу, Тигру та Євфрату, вели спостереження за рухом небесних світил, періодичністю пір року, складали календар. Ченцями були й такі вчені та мислителі середньовіччя, як Р. Бекон, М. Кузанський, М. Коперник. Вони щиро вірили в те, що одержані ними як підсумок досліджень та роздумів висновки допоможуть краще пізнати волю Господню.
Однак на певному етапі зростаюча кількість природничо-наукових знань увійшла в конфлікт з релігійним світорозумінням. Цей конфлікт дедалі більше поглиблювався, виявляючи непереконливість релігійних поглядів.
У давнину найбільш розвинутою спробою протиставити релігійному поясненню світу його природне пояснення було, як вже зазначалося, атомістичне вчення Демокріта, Епікура, Лукреція. Головну ідею — визнання існування в основі речей найдрібніших неподільних рухомих частинок — атомісти підкріпили знаннями, почерпнутими в результаті спостережень за різними явищами повсякденного буття. Проте це були лише здогадки, які набагато випереджали свій час.
Успіхи природознавства XVI ст., вінцем яких стало геніальне відкриття М. Коперника, послужили матеріалом для створеної Д. Бруно пантеїстичної концепції Всесвіту. За нею, Всесвіт ототожнюється з Богом, не має меж у просторі та часі, заповнений безліччю світів, де навколо своїх осей обертаються населені розумними істотами планети.

Сучасні організації вільнодумців

Сучасні всесвітні організації вільнодумців наслідували вікові традиції критики релігійного світогляду, клерикалізму а також різних форм містики і марновірства. Вони представлені Всесвітнім союзом вільнодумців, заснованим 1880 р. Згідно з уставом, союз полемізує з релігійною догматикою і мораллю, політичним клерикалізмом, обскурантизмом, виступає за раціоналістичний світогляд, свободу совісті, відділення церкви від держави. Союз друкує і розповсюджує свої періодичні видання.
Міжнародний гуманістичний і етичний союз (МГЕС) засновано 1952 р. першим президентом ЮНЕСКО Дж. Хаксі та Нобелівським лауреатом Дж. Бойд-Орром. Цей союз, штаб-квартира якого знаходиться у голландському містечку Утрехті, поставив собі за мету бути альтернативою догматичній теології і релігії, що посилили свій вплив на людей у повоєнні роки. За останні часи МГЕС перетворився на міжнародну організацію, що має філіали більш ніж у ЗО країнах світу, В його діяльності активну участь беруть багато відомих вчених, лауреатів Нобелівської премії, діячі культури, літератори і філософи. Серед них можна назвати Г. Гріна, У. Куайна (нар. 1908 р.), А. Айєрта (1910—1989 рр.) та ін.
Головний напрям діяльності МГЕС має два аспекти. Перший — розробка світської етики гуманізму на основі застосування наукової методології для критичних досліджень і оцінки найновіших релігійних уявлень та боротьби проти клерикалізму. Особливу увагу МГЕС приділяє створенню глобальної етики як основи майбутньої світової спільності. Другий — широка та інтенсивна просвітницька діяльність. МГЕС видає численні часописи, проводить конференції та круглі столи, організує теле- і радіопередачі, виступає з різними заявами і закликами.
Так, у СІЛА видається часопис "Вільне дослідження". Комітет наукових досліджень паранормаль-них явищ через часопис "Скептичний дослідник" регулярно виступає з критикою астрології, парапсихології, так званих нетрадиційних культів. Створено спеціальне видавництво "Прометей" для пропагування ідей МГЕС. Загальновідомими стали такі його видання, як "Заборонений плід.

Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії

В сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті е однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. За висловом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є найбільш цінною з усіх свобод".
Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними моментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона охоплює індивідуалізовані, суб'єк-тизовані, включені до мотиваційної і емоційно-во- льової структури особи вимоги щодо її поведінки з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.
Совість виховується і формується суспільством передусім через вплив безпосереднього соціального середовища, в якому знаходиться індивід. Чинники соціуму формують людину як моральну істоту. Отже, відбувається первинна соціалізація особи, тобто людина сприймає й засвоює соціальні норми, правила поведінки, необхідну інформацію для реалізації усіх життєвих потреб.
Разом з тим кожна людина, що володіє ознаками право- і дієздатності, є суб'єктом права, своїми діями може набувати статус фізичної чи юридичної особи. Тому індивід завжди перебуває в певних правовідносинах з іншими членами суспільства (фізичними й юридичними особами). Між державою і громадянином створюються змістовні відносини, юридичною стороною яких є правові відносини між ними. У демократичному суспільстві держава є офіційним представником інтересів громадянського суспільства, охороняє і забезпечує права громадян. Це її прямий І конституційний обов'язок. Держава через механізм примусового впливу, систему правовиховної роботи, організаційні заходи надає особі певного правового статусу, тобто виражає у законах те соціальне становище, яке займає особа в громадянському суспільстві й державі, закріплює сукупність правових засобів, що забезпечують громадянам реалізацію їхніх прав і свобод.

Особливості українського закону про свободу совісті та релігійні організації

Відокремлення церкви від держави не означає того, що закони, де втілено загальнодержавну волю і волю інших політичних суб'єктів, взагалі не регулюють відносини між церковними організаціями і державними органами. Така постанова питання не відповідала б соціальній природі релігійно-церковного комплексу. Релігія є складовою частиною суспільства. Релігійні відносини виступають змістовним елементом неполітичних стосунків громадянського суспільства, тому держава зобов'язана захищати і надійно регулювати такі відносини. Але суспільство складається з релігійних і нерелігійних груп населення, тому держава через законодавство також регулює відносини між цими категоріями громадян.
При цьому на перше місце виступає надання з боку держави можливості сповідати будь-яку релігію за умов, що відправлення певного релігійного культу не порушує законів, не посягає на права інших громадян і не зашкоджує здоров'ю людей. Законодавче регулювання релігійних відносин існує практично в усіх країнах. Так, в ст. 14 Конституції Бельгії підкреслюється, що свобода віросповідання і відправлення культу гарантується за умов припинення правопорушень, здійснюється при реалізації цих свобод. Конституція Японії визнає свободу віросповідання тільки в межах, сумісних з суспільним спокоєм і порядком, а також з обов'язками підлеглих (ст. 28). В Конституції Швейцарії зазначається, що здійснення цивільних і політичних прав не може бути обмежене приписами або умовами церковного чи релігійного характеру. Релігійні переконання не звільняють від виконання цивільних обов'язків: "Вільне відправлення релігійних обрядів забезпечене, оскільки не порушуються вимоги суспільного порядку і добрих звичаїв" (ст. 49— 50). Католицька церква на останньому соборі у Ва-тикані прийняла декларацію про релігійну свободу, де вказується, що релігійні організації і віруючі зобов'язані виконувати вимоги світської влади, не порушувати суспільний порядок і що громадянське суспільство має право захищатися проти зловживань, які можуть мати місце під гаслами релігійної свободи.

Основні релігієзнавчі концепції та їхня загальна характеристика

У другому питанні необхідно з'ясувати, що всі релігієзнавчі концепції додержуються певного філософського принципу — матеріалістичного чи ідеалістичного. Справа в тім, що в сучасному суспільстві існує розмаїття релігієзнавчих концепцій, кожна з яких має право на самостійне існування, незважаючи на протилежність ідеологічних орієнтацій. Однак плюралістичність у поясненні релігії виходить з того, що релігія є важливим інститутом суспільства, сферою загальнолюдської культури, вплив якої на вирішення соціально-гуманітарних і моральних питань в даний час зростає. До найпоширеніших релігієзнавчих концепцій можна віднести матеріалістичну, об'єктивно- і суб'єктивно-ідеалістичні, а також натуралістичну і соціологічну.
Матеріалістична концепція релігії. Для того щоб зрозуміти внутрішню логіку матеріалістично-філософських поглядів на природу релігії, необхідно розглянута принципові методологічні положення цієї концепції.
Філософія як продукт суспільної свідомості людства формувалася поступово, в міру відокремлення людини первісно-родового устрою від природи і роду, усвідомлення людиною себе не тільки як біологічної, а й насамперед як соціальної істоти (соціалізованої особи). У сфері людського мислення поступово відбувався процес самоусвідомлення, самоаналізу, самопізнання, самовдосконалення свого внутрішнього "я" — системи внутрішніх духовних цінностей. Процес самоусвідомлення себе як діючої істоти відображав риси внутрішнього інтелектуального світу людини, але він грунтувався на підкоренні людській волі сил природи, вивченні певного кола матеріальних явищ і предметів. На основі складних процесів самопізнання і залучення сил природи до сфери людської діяльності історично, спочатку в межах міфологічної, а пізніше релігійної свідомості, виникає особливий тип мислення — рефлексія. Саме вона й становить тло філософствування. Рефлексія грунтується на самосвідомості, власне кажучи, виступає її найвищим інтелектуальним продуктом, реалізує в собі моменти абстрагування й узагальнення.

Релігія і церква в Україні сьогодні

Завдяки певній нормалізації державно-церковних стосунків, створенню реальної бази для функціонування релігійних організацій, загальній демократизації українського суспільства відбувається бурхливий процес відродження релігійно-церковного життя. За роки існування незалежної України динаміка зростання релігійних організацій наступна:
1991 р. 1992 р. 1993 р. 1994 р. 1995 р. 1996 р. 1997 р. 1998 р. 1999 р.
10810 12992 14334 15468 16666 17610 18482 19600 21134
Найбільше новоутворених релігійних громад з'явилося в минулому році в Автономній Республіці Крим (143), Київській (з м. Києвом) — 80, Донецькій (65), Вінницькій (55) та Хмельницькій (53) областях.
На сьогодні Україна — багатоконфесійна держава, де офіційно (на 01.01.99 р.) діє більше 21 тис. релігійних громад, 82 конфесії, напрямів і тлумачень. Найпомітнішими серед них є: Українська православна церква (УПЦ), Українська православна церква — Київський патріархат (УПЦ-КП), Українська автокефальна православна церква (УАІЩ), Українська гре-ко-католицька церква (УГКЦ), Римсько-католицька церква (РКЦ), євангельські християни-баптисти (ЄХБ), християни віри євангельської (ХВЄ), адвентисти сьомого дня (АСД), свідки Єгови, а також мусульманська, реформатська та іудаїстська церкви, що становлять 97,1 % всієї релігійної мережі України.
Найвпливовішою складовою релігійного життя залишається православ'я. Загалом воно об'єднує близько 11,5 тис. громад, що становить 54 % загальної кількості релігійних об'єднань.
Українська православна церква є домінуючою в українському православ'ї. На сьогодні вона нараховує 35 єпархій, де діють 8000 громад віруючих, налічує 105 монастирів, 14 духовних навчальних закладів, 37 періодичних видань, 2108 недільних шкіл та 16 братств.

Короткий релігієзнавчий словник

АБАТ — титул настоятеля монастиря в католицькій релігії, який посідає місце за єпископом. Інколи А. добиваються незалежності від єпископів і підкоряються безпосередньо папі. У деяких випадках А. — загальна назва священиків і вищого духовенства в католицькій церкві. Римський папа вбачає в численній армії абатів свою вірну опору серед католиків.
АВАТАРА — у індуїзмі втілення божества в образ іншого божества^ людини або тварини. Найвідомішими є А. бога Вішну; з них найшанованіші — Рама і Крішна.
АЛШУЙЯ — хвалебний приспів у християнському богослужінні, звернений до всіх іпостасей Трійці. Запозичений у євреїв.
АЛЛАХ (від араб, "ілах" — божество) — ім'я бога в мусульманській релігії. Культ А. поряд з культом інших божеств був відомий у доісламській Мецці. В ісламі прийнятий догмат стосовно того, що А. — єдиний бог, визнання якого є першою вимогою мусульманського віровчення.
АМВОН — місце в церкві навпроти престолу (перед так званими царськими вратами), з якого читаються євангелія, виголошуються проповіді та єктенії,
АМІНЬ — слово, що використовується при закінченні
МОЛИТВИ. УВІЙШЛО у ХРИСТИЯНСТВО 3 боГОСЛуЖІННЯ СТарОт;давніх євреїв і за походженням має характер чаклунського і заклинання.
АНАЛОЙ — спеціальний високий столик з похилою верхньою дошкою, на який у православній церкві кладуться богослужбові книги при їх читанні, а також ікони та хрест під час богослужіння.

Сутність і походження релігії

Висвітлення першого питання доцільно розпочати з визначення поняття "релігія". Слово походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.
Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо).
Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як правило, наводили визначення Енгельса про "фантастичне відображення", надаючи йому прямо протилежний зміст (фантастичне — значить неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою).
Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має принципове, методологічне значення. Виникає питання: у зв'язку з чим і як визначив Ф- Енгельс релігію?
Він полемізував з Є. Дюрінгом (1833—1921 рр.), німецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку безглузду вимогу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію заборонити не можна. Він писав: "Релігія забороняється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних". Далі він вважав, що релігія виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що вона є однією з найбільш давніх форм духовного освоєння світу, яка випливає з властивостей процесу пізнання.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 15 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное