*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » Религия » Страница 5

**

Релігія і Церква на Русі

В історії Київської Русі маємо дві окремі релігійні і, відповідно, культурні доби. До 988 р., як зазначалося, засобом задоволення духовних потреб східних слов'ян був анімізм, в основі якого лежало обожнення сил природи та поклоніння духам предків. Під кінець X ст. з розвитком української державності великокнязівська влада приходить до необхідності створення єдиної системи офіційної релігії — християнства. Християнство стало найсильнішою зброєю в зміцненні державного і соціального ладу і у всякому відношенні мало виключно прогресивний характер, з ним починається нова доба в історії нашого народу, яка характеризується прилученням до європейської цивілізації. На фундаменті християнства виростає християнська культура в усіх своїх виявах і формах.
Проте під личиною християнства ще протягом століть серед східних слов'ян зберігався релігійний дуалізм, або двовір'я, що полягало у дотриманні язичницьких за походженням звичаїв та обрядів (таких, зокрема, як святкування приходу весни, свято Святого Андрія Первозванного, свято Калити), витворився новий вид християнства, який увібрав, окрім власне християнської обрядовості, культи давніх старослов'янських вірувань. Із прийняттям християнства у Київській Русі поширилася нова, витончена й складно зорганізована релігія. Християнство принесло в наші землі культ Софії — Премудрості Божої. Мудрість, а з нею віра, надія, любов — це християнські цінності, які знайшли відгук у народі, котрий має характер, психологію, в цілому менталітет переважно жіночі і прислухається в своїх діях, перш за все, до свого серця. Недарма серед християнських культів святих найорганічніше українським народом був сприйнятий культ Богородиці — Матері всіх матерів.
Культура князівських часів мала за основу місцеві народні елементи, виявлені у багатому побуті і словесності, віруваннях і народній філософії. Ця первісна культура розвивалася на власному грунті, проте зазнавала і чужинних впливів. У ранні часи ці впливи йшли через хозарів, арабів, персів як у галузі мистецтва, так і самого виробництва. Вплив Скандинавії позначився на державній та військовій організації Русі. Західноєвропейські віяння йшли через Угорщину і Німеччину, проявилися в архітектурі, міському праві, вживанні латинської мови, в толеранції до католицької церкви.

Релігія як форма культури

1. Сутність і походження релігії.
Висвітлення даного питання доцільно розпочати з визначення поняття "релігія". Слово походить від латинського "religio" і означає "зв'язок". У тлумаченні богословів релігія — це все те, що зв'язує, з'єднує людину з божественністю ("Святе Письмо", культ тощо). Отже, богословське визначення релігії виходить з віри в існування Бога. Але воно, так би мовити, конфесійне, однобічне.
Зазначимо, що релігія — явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним; воно поєднує в собі елементи раціонального (наприклад, моральні настанови) та ірраціонального (наприклад, фантастичні образи надприродних істот — ангелів, чортів тощо).
Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості — однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.
Характеризуючи цю своєрідність, всі радянські підручники і словники, як правило, наводили визначення Енгельса про "фантастичне відображення", надаючи йому прямо протилежний зміст (фантастичне — значить неправдиве, негативне, тому релігія є антикультурою).
Спробуємо пояснити істинний сенс енгельсівської формули, бо це має принципове, методологічне значення. Виникає питання: у зв'язку з чим і як визначив Ф- Енгельс релігію?
Він полемізував з Є. Дюрінгом (1833—1921 рр.), німецьким філософом XIX ст., який, зокрема, вимагав заборонити релігію. У відповідь на таку безглузду вимогу Ф. Енгельс переконливо довів, чому саме релігію заборонити не можна. Він писав: "Релігія забороняється. Але ж всяка релігія є не чим іншим, як фантастичним відображенням у головах людей тих зовнішніх сил, які панують над ними в їх повсякденному житті, — відображенням, в якому земні сили набувають форму неземних". Далі він вважав, що релігія виникла в процесі осмислення людиною сил природи, а пізніше — суспільних сил, що вона є однією з найбільш давніх форм духовного освоєння світу, яка випливає з властивостей процесу пізнання.

Рождество Пресвятої Богородиці

Почитання Марії й християнство нерозривно пов’язані між собою. Христос, Син Божий, “Сонце” справедливості наділяє свою матір високим достоїнством і особливим блиском у християнстві.
Марія повсякчас стоїть перед нами, як Чиста й непорочна Діва, її почитають як Приснодіву, Вседіву.
Діва Богородиця походить із архієрейського роду. Але батьки Пресвятої Богородиці були більш відомі своїм смиренням та милосердям. Все їхнє життя було присвячено любові до Господа і людей.
Благочестиві Іоаким та Анна довго страждали і плакали, через те, що в них не було дітей. Але Господь, що живе на небесах, бажаючи явитися на землі і пожити з людьми, вибрав саме їх – святих праведників і дарував їм благодать свою: “родити Дочку, через яку буде дане спасіння всьому світові”. Так Бог благоволив, щоб на початку новозавітної благодаті був створений нерукотворний храм – Пречиста, Преблагословенна Діва Марія.

Рождество Твоє Богородице Діво радість возвісти всій вселенній: із тебе бо возсія Сонце Правди Христос Бог наш, і розрушив клятву даде благословеніє і упразднив смерть дарова нам живот вічний.

Преблагословена Діва народилася в невеличкому місті в Назареті, що в перекладі означає цвітуче, увінчане і сокровенне місце. Пам'ятаючи про свою обіцянку принести в дар Богу народжене дитя, батьки берегли Діву Марію як зіницю ока, відаючи за особливм откровенням Божим, що Вона буде світлом для всього світу та обновленням людського єства. Тому Її виховували з особливим благоговінням, любили не тільки як дочку, так довго очікувану дитину, але й поважали як Панну свою, памятаючи ангельські слова, сказані про неї, і провідуючи духом, що повинно над нею звершитись.

Особливості релігійності запорозьких козаків 2

Характер церковного будівництва, управління духовною справою i, як наслідок, церковного устрою Запорозьких Вольностей великою мірою визначалися особливостями релігійності населення цього регіону. Особливості складу козацтва, історична традиція, геополітичні i природні умови його існування призвели до складання своєрідного світогляду запорожців, відмінного від будьякого іншого.
В світосприйманні запорозького козацтва, що формувалось протягом кількох століть, поєднались елементи російського, українського розуміння православ'я i оригінальних релігійних поглядів, що виникли в самому козацькому середовищі. Тому не можна вслід за історичною традицією категорично казати про запорожців ні як про лицарів православної віри, ні як про людей religionis nullius, "єретичих синів".
Безумовно має рацію О.М.Апанович, наголошуючи на тому, що в часи існування запорозького козацтва весь світ був віруючим [3; 14, 4; 208209]. Таке становище на той час було природнім i зрозумілим. Релiгiя була основною формою світосприймання, i тому навіть атеїстичні ідеї носили форму релігійних сект. Нацiональновизвольнi рухи, політичні, військові конфлікти мали релігійний характер i форму. Релiгiя супроводжувала людину протягом всього її життя. На релігійних темах будувалося мистецтво, значна частина книг, що виходили в ті часи, мала релігійний характер. Свята, під час яких люди відпочивали i спілкувалися зі своїми близькими, були релігійними. Тому світогляд запорозького козацтва теж мав релігійний характер i ззовні він проявлявся в формі православ'я.
Запорожжя знаходилось на перехресті трьох релігій i конфесій ісламу, православ'я i католицтва. Чому ж козацтво традиційно дотримувалось саме православ'я? На Запорожжя приходили люди в основному з українських земель, що входили до складу Росiї i Польщi. Для них, мало знайомих навіть з тонкощами православної релігії, іслам був зовсім чужим i незрозумілим. Крiм того, історично склалося так, що представники ісламської віри татари i турки були ворогами як України, так Росiї i Польщi. Вони здійснювали набіги на їхні землі i спричиняли значну шкодунаселенню. Звичайно, що татари i турки, а разом з ними i їхня релігія не могли не сприйматися запорожцями вороже.

Міфологія первісного суспільства

В історії первісних вірувань якнайрізніших племен і народів, можна виділити три історичні типи уявлень про надприродне – “чуттєво-надчуттєвий”, демоністичний і теїстичний. Перший з цих типів репрезентує найдавніші вірування, що складалися ще в епоху ранньородового суспільства й відомі у формах фетишизму, тотемізму, анімізму, первісної магії.
Для них характерними були уявлення про зрощеність надприродного з тілесним, його індивідуальність, зооморфність, обмеженість сфери впливу на довкілля та притаманність йому орудної функції (здатності не творити, а лише орудувати готовим).
Продуктом подальшого релігієтворення став другий тип вірувань в надприродне – демоністичний, які полягали у вірі в духів (від грецьк. daimon – “дух”). Ці вірування, сформовані в умовах розвинутого родоплем’яного суспільства, були уявленнями про існування безплотних надприродних істот – духів, які вже мають досить широку сферу впливу на довкілля, можуть переселятися з речі в річ або в людину і виявляють деякі ознаки творильності щодо природного. Демоністичні вірування були найважливішою і найпоширенішою формою релігійного освоєння древнього світу.
В умовах суспільства, що ставало на шлях соціально диференційованого розвитку, поступово зароджується історично третій тип уявлення про надприродне – теїстичний, пов’язаний з вірою в богів. Для цього типу, що існує спершу у вигляді політеїзму, а потім набирає й монотеїстичного змісту, характерними є уявлення про надприродне як могутню, всевладну істоту – Бога з іманентною йому деміургічною функцією щодо природних і суспільних явищ, щодо світу в цілому.

Світосприйняття містиків

Містика (від гр. слова таїнство) – це віра в надприродне, божественне, зверхчутливе, віра в можливість безпосередньо спілкування людини з “надприродними силами” невід'ємний елемент усіх релігійних вірувань.
В минулому природа досліджувалася силою розуму, а досвіди ігнорувалися. Наукові узагальнення будувалися на початкових узагальненнях, і в барвистих картинах світу мирно вживалися реальність і вимисел, що зараз здається несумісним з мудрістю древніх. Однак багато чого в представленнях древніх містиків було вірним і сучасні люди, так чи інакше, часом повертаються до того, що здавалося смішним і безглуздої ще десятиліття назад.
Древні мислителі часто виявлялися містиками і по-своєму шукали єдине в різноманітті навколишнього світу. Так Фалес ототожнював з "душами" діючі у світі сили. Наприклад, на його думку, магніт має душу, тому що він притягає залізо. Фалес учив, що всі знання треба зводити до єдиної основи - душі.
Більш цього, древні люди сприймали процес життя у виді накопичення подій, а дійсність керувалася деякими силами. Міфи створювали картини світу виходячи з фантастичних ідей, абстрагованих понять про космос, простір і час. Чотири сторони світла і три шари (рівня) світобудови - небо, земля і пекло давали в сумі священну сімку. Космос представлявся виниклим з хаосу, боги, поміщені на небо, ініціювали обряди. Раціональні знання древніх, що включали в себе астрономічний, календарно-астрономічні і математичні представлення, біологічні, медичні, географічні, історичні зведення вигадливо перепліталися з вимислами. З тих далеких часів прийшла ідея про те, що зірки керують долями людей і назви знаків зодіаку разом з назвами сузір'їв, відтіля йде ідея філософського каменю й еліксиру життя (починаючи з олімпійського нектару), відтіля ідеї про безліч життів і життя після смерті. Не можна сказати, що абсолютно усі заперечується сьогодні.

Чехівський Володимир Мусійович

ЧЕХІВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР МУСІЙОВИЧ (Чеховський; 20.7.1876 - бл. 1938) - визначний український політичний і церковний діяч, ідеолог УАПЦ, професор. Н. у с.Горохуватці Київського повіту Київської губ. у родині священика. У 1896 закінчив Київську духовну семінарію, в 1900 - Київську духовну академію, одержав ступінь кандидата богослов'я (у 1905 присвоєно звання магістра). У 1900-01 вчителював у с.Янівці та Горохуватці на Київщині. У 1901-03 працював помічником інспектора Кам'янець-Подільської духовної семінарії, з якої 1904 за активну національну роботу переведений з попередженням до Київської духовної семінарії. У 1905-06 - учитель російської мови в Черкаському духовному училищі, учитель історії літератури та теорії словесності в Черкаській чоловічій гімназії. З 1905 належав до Української соціал-демократичної робітничої партії. За свою політичну і громадську діяльність постійно перебував під наглядом поліції. У 1906 обраний депутатом 1 Державної Думи, в якій входив до складу Української парламентської громади. У 1906 за участь в українському національному русі заарештований і засланий до Вологодської губ. У 1907 повернувся в Україну. У 1908-17 жив в Одесі. Викладав історію, психологію, логіку в середніх навчальних закладах Одеси. Брав активну участь у роботі місцевих осередків Громади і “Просвіти”, редагував газету “Українське слово”, яку видавав Український комітет. У 1917 переїхав до Києва, де активно займався національно-державотворчою та церковною діяльністю. Входив до складу керівних органів Української соціал-демократичної робітничої партії. З квітня 1917 - член Української Центральної Ради від м.Одеси. З квітня 1918 - на посаді директора департаменту віросповідань УНР. Директор департаменту загальних справ Міністерства віросповідань Української Держави. Восени 1918 Ч., будучи членом Українського військового революційного комітету, брав участь у підготовці збройного повстання проти гетьмана П.Скоропадського. У період Директорії УНР з 26.12.1918 до 11.2.1919 очолював Раду Міністрів і Міністерство закордонних справ УНР. Надзвичайно багато зробив для становлення Української автокефальної православної церкви. За його безпосередньою ініціативою уряд УНР 1.1.1919 проголосив автокефалію УАПЦ. У 1919-20 -професор історії культури в Державному Українському університеті в Кам'янці-Подільському.

Заснування Києво-Печерської лаври

Найдавніші джерела, в яких містяться відомості про походження Києво-Печерського монастиря, – це пам’ятки давньоруської писемності “Повість временних літ” та “Києво-Печерський патерик”. Автори цих рукописних книг були сучасниками подій, пов’язаних з виникненням монастиря. Більше того, вони були його мешканцями – ченцями, а деякі з них відігравали значну роль у суспільно-політичному житті.
У “Повісті” під 1051 роком говориться, що якийсь чоловік з міста Любеча, на Чернігівщині, відправився на Афон у Грецію, де був пострижений у ченці під ім’ям Антонія, після чого повернувся на батьківщину і опинивсь у Києві. Тут, після довгого блукання по монастирях, поселився в печері, виконаній пресвітером Іларіоном, якого у 1051 році Ярослав Мудрий поставив митрополитом.
Незабаром до відлюднтка почали збиратися ченці, і коли їх стало вже 12 чоловік, Антоній призначив їм ігуменом Варлама , а сам подався на сусідню гору і викопав там другу печеру , яка тепер називається Ближньою печерою. Там-таки, за свідченням літописця, засновник монастиря й помер.
Залишена Антонієм чернеча ггромада швидко розросталася. З часом її ігумен звернувся до великого князя Ізяслава Ярославича з чолобитною, вимолюючи в нього надпечерну гору. Коли князь задовільнив це прохання, ченці побудували там надпечерний монастир з церквою, келіями та іншими будовами. За твердженням літописця, це був початок існування монастиря, а оскільки раніше ченці жили в печері, то він “прозвався Печерський монастир”.
З цього видно, що Печерський монастир як чернеча община з усіма будовами сформувався за часів ігуменства Варлама при активній участі Антонія.
У “Києво-Печерському патерику” обставини виникнення Печерського монастиря викладені трохи інакше, ніж у “Повісті временних літ”.

Виникнення ісламу

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику.
У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" (від арабського "муслим") – що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Посланець Алаха.
Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.
Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.
Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.

Коран і Сунна – Святе письмо та Святий переказ мусульман

1. Коран – «книга книг» ісламу

У багатьох релігіях світу маються книги, що шануються віруючими як священні. Такі Веди в індусів, Авеста в зороастрійців, Біблія (Старий завіт) в іудеїв, Біблія, що включає крім Старого завіту Новий завіт, у християн. Звичайно в них містяться сказання про бога і про богів, їхніх вісниках, посланниках і пророках, розповіді про загробне царство, ангелів і чортів, раї і пеклі, про те, як і ким створені світ, земля, людина, тварини і рослини, установлені обряди і звичаї, визначені учинки віруючих, часом навіть перелічується, які з них похвальні, гідні нагороди - земної і загробної і які - засуджувані, переслідувані людськими і небесними законами...
Проповідники всіх релігій затверджують, що тільки книги їхньої віри правильні, божественні, боговдохновенні. Наука ж підходить до всім цим книгам однаково, об'єктивно, без упередженості. Так вона розглядає і Коран - головну священну книгу однієї з найбільше розповсюджених і щодо молодих релігій - ісламу.
Спочатку пророчі одкровення передавалися в громаді неписемно, по пам'яті. Але згодом, у Медині за вказівкою Мухаммеда стали вестися систематичні записи. Канонізація змісту Корану і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Оліфі (644-656 р.р.). Коран наказує арабам залишити "звичаї батьків" на користь правил, встановлених ісламом. У самому Корані його правова значимість визначається в такий спосіб: "Отже, ми ниспослали його як арабський судебник" (№3 стор. 165-166).
Коран складається з 14 глав (сур), розчленованих на 6219 віршів (аята). Велика частина цих віршів має міфологічний характер, і лише близько 500 віршів містить розпорядження, що відносяться до правил поведінки мусульман. При цьому не більш ніж 80 з них можна розглядати як власне правові (в основному це правила, що відносяться до шлюбу і родини), інші стосуються релігійного ритуалу й обов'язків (№6 стор.420).
Сури розташовані без усякого порядку, просто по розмірах: більш довгі ближче до початку, більш короткі - до кінця.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 15 Вперед


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное