* » » Страница 9

**

Релігієзнавство

Релігія (лат. набожність, святість) – це така сукупність світоглядних принципів, яка базується на підставі віри у божественне.
1. АНІМІЗМ.
Анімізм – вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникає погрібальний культ і розвиток вірувань в загробне існування душі.
Згідно з цими віруваннями, кожна річ в світі має душу або дух. Речі з негативними рисами мають дух як більш сильне начало (хвороби). Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
Чорна магія – система маніпуляцій, спрямованих на підкорення злих сил.
Біла магія – сукупність маніпуляцій, завдяки яким намагаються встановити контакт з добрими силами.
Анімізм тісно пов`язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету).
Тотем – предмет абоістота, який вважався засновником племені, як правило був представлений у вигляді ідола або вважалося, що душа його перебуває в якомусь предметі. Взагалі тотемізм – одна з найбільш давніх форм релігійних уявлень. Поширення тотемізму серед народів світу досить добре вивчено, тотемізм був притаманний в той чи інший період розвитку всім народам. Класичною державою тотемізму є Австралія.

2. МІФ. СУТНІСТЬ МІФОЛОГІЧНОЇ СВІДОМОСТІ.
Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міф – це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі. Це одностайне ставлення до природи та родічів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколішньогосвіту, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт.
Міф – не продукт необізнаності, це просто інший способ ставлення до світу.

Релігійність як риса української національної ментальності

Релігія завжди посідала значне місце в житті українського народу і на будь-яких етапах його розвитку була неодмінним складником знищуваної національної свідомості.
Релігійність - риса психології особистості та соціальної спільноти безпосередньо пов’язана з їх характером. Згадаймо, що характер складається з двох головних блоків: систем відношень до світу й до себе, в яких нерозривно переплітаються моральні оцінки з позиції “добро - зло”, естетичні - з точки зору “прекрасне - огидне”, емоційні - “подобається - не подобається”, та волі, яка спонукає на подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод на шляху до поставленої мети. Оскільки будь-яка віра є безумовним і рішучим прийняттям на рівні глибинних емоційних, моральних та естетичних відношень і керівництва до дії якихось ідей, цінностей, то очевидно, що вона розміщується в обох блоках характеру й справляє на них істотний вплив.
Християнська релігія є в самій своїй основі духовною. Людина - біо-соціо-духовна істота. Хоча біологічні інстинкти та соціальні вимоги перебувають в ній у постійному протиборстві; вони разом сковують дух людини, її власне Я, совість - процес внутрішнього визначення добра і зла. Гадаю, що саме в усій цій триєдиній скутості - коріння одвічного трагізму людського існування. Духовне в людині - це те, що дає їй змогу протистояти й біологічному, й соціальному. Християнська любов - найвищий злет духовності, оскільки в ній людина цілком підноситься над трагізмом власного існування, радісно підпорядковуючи дух сили найвищій цінності - життю в усіх його проявах для блага людини.

Релігії Тихого океану

Вивчення релігій населення островів Тихого океану демонструє серйозні труднощі, що виникають у дослідників, орієнтованих на зовнішні прояви релігійності. Океанійці не тільки найчастіше приховують особливості свого культу, але і з легкістю змінюють його й удають до культів інших релігій, не міняє при цьому схильності до своїх споконвічних віроучень.
Факти приховання своеї- щирої конфесіональної приналежності океанійцями призводить Р.Форчун, що досліджував релігію жителів острівця Добу. Він відзначає, що важко вивчати тубільні звичаї (особливо магію) у тому випадку, якщо місцеві жителі бачили етнографа разом із місіонером або колоніальним чиновником. "Я запевняв тубільців, - пише він, - що в мене немає нічого загального з цими людьми, але не досяг у цьому повного успіху. Від мене щось приховували". Один. із: островитян клявся ученому (хоча той зовсім його про це не запитував), що він. -.. християнин і вірить тільки в Бога. "Це неправда, - помічає Форчун, - як кожний добуанець він ходить у церкву і посилає туди дітей із страху -перед місією, але він виконує всі дохристиянські звичаї і цілком вірить у них".
Достатньо найменшого привода (відмови місіонера в дозволі брати участь у спортивному змаганні, у музичному ансамблі і т.п.) і океаніець, з'ясувавши заздалегідь, що інший місіонер йому це розв'язає, прощається зі
старою вірою і приймає другу, благо в селі є і та, і інша церква. У Океанії чимало людей, що змінювали своє віросповідання по двох, трьох, чотирьох разу. Перехід з одного віросповідання в інше іноді відбувається колективно, усім селом. Так, на острові Бугенвиль місіонер-католик не розв'язав розлучитися з дружиною одному з впливових жителів села. Той швидко перемінив католицьку віру на протестантську (веслеянскую), а слідом за ним те ж саме зробили усе. жителі села. Релігійні вірування океанійців до прибуття до них місіонерів при всіх регіональних розходженнях містили в, собі щось загальне, властиве їм усім.

Релігійна філософія

1. Неотомізм і проблема співвідношення віри і знання (Марітен, Жільсон, Бохенський, Фріз).
Плин сучасної католицької філософії, що базується на навчанні Хоми Аквінського. Одержав статус офіційної філософської доктрини Ватикану після послу опублікування в 1878 р. енцикліки папи Лева 13-го. Після 2-го Ватиканського собору (1962-1965) чітко позначилася переорієнтація неотомізму. Неотомізм орієнтується на розгляд і обґрунтування положень "вічної філософії" через призму людського існування. Центральним для неотомізму є принцип гармонії розуму і віри. Доктрина, що захищається ними, має універсальні можливості, підніматися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.
Прихильники неотомізму затверджують встановлене зверхунепротиріччя єдності дані віри і розуму, взаємозв'язок теології одкровення, раціонального богослов'я і метафізики. філософський висновок, у інтерпретації неотомізму, покликано орієнтуватися на власні критерії раціональності і направлятися в остаточному підсумку "світлом віри".
Неотомізм базується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якою є принцип гармонії віри та розуму Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагаються довести, що доктрині, яку вони захищають, притаманні універсальні можливості піднестися над полярністю матеріалізму та ідеалізму, сцієнтизму та антисцієнтизму Провідний представник неотомізму Е. Жільсон розмірковує таким чином “Мати віру — це значить прийняти дещо тому, що воно явлене Богом А тепер — що означає наука (тобто наукові переконання —Авг.) Це значить приймати дещо, що сприймається як істинне в світлі природного розуму Всім, хто займається відносинами Розуму та одкровення, ні в якому разі не слід випускати з уваги істотну різницю між цими двома типами прийняття істини Я знаю завдяки розуму, що дещо істинне тому що я бачу, що воно істинне але я вірю, що дещо істинне, тому що Бог сказав, що воно істинне В цих двох випадках причини мого прийняття істини різні і, отже, науку та віру слід розглядати як два зовсім різних типи прийняття істини" .

Неорелігії

Нетрадиційні релігії породжені глибинними процесами суспільного життя ХХ ст. і виявилося не тільки і відновленні ортодоксальних релігійних традицій, а й у пошуку нових цінностей, духовних орієнтацій. На позначення цього явища вживають багато синомічних термінів: (неорелігії”, “неосекти”, “неокульти”, “нетрадиційні вірування”, “севдорелігії”, “неомістицизм”, “релігії Нового віку”.
Неорухи народжені кризою традиційної релігії. У ХХ ст. позиції усталених релігійних течій підірвав передусім науковий світогляд. Досягнення НТР висунули проблеми, перед якими офіційна церква виявилась безсильною.
До нетрадиційних релігій належать:
Неохристиянські течії, вірування на загально християнській основі:
а) Церква Воскресаючої Богородиці;
б) Мормони;
в) Новоапостольська церква;
г) Церква Христа;
д) Нова церква (Церква Нового Єрусалиму).
2. Релігії орієнталістського напряму:
а) Неоіндуїзм;
б) Міжнародне товариство свідомості Кришни;
в) Послідовники Шрі Сатьї Саї Баби;
г) Центри Шрі Гінмоя;
д) Ошо-центер;
е) Вселенська чиста релігія...

Уніатство. Українська греко-католицька церква

Соціально-політичні та історичні причини виникнення уніатства в Україні.

Із історії відомо, що християнство вже в 1 ст. Швидко поширюється за межі Іудеї і глибоко вкорінюється, насамперед в столиці імперії — Римі, в містах Східного і Північного Середземномор'я. Найбільш життєдіяльною і сильною за перші три століття існування стала римська громада. Вона витримала численні нападки й переслідування, але в жорстоких випробуваннях тільки міцніла духовно і кількісно, приваблюючи до нового віровчення не тільки простолюдинів, а й заможних і навіть представників знаті, чому значною мірою сприяв занепад величезної і колись могутньої імперії. Тому на час розпаду Римської імперії у 395 р. християнські громади становили тут досить значну суспільну силу. Пізніше християнство стало домінуючою релігією на заході колишньої держави, що утворилася всупереч світській владі і, підтримана народом, стала сильнішою за неї.
Доля ж християнської громади на сході, у Візантії, складається дещо по-іншому. Розпад Римської імперії на Східну і Західну, який призвів до цілковитого занепаду останньої в 476 р., започаткував утвердження Східної Римської імперії, котра під назвою «Візантія» проіснувала ще близько тисячі років. За міцніючої державної влади не могло бути й мови про той шлях визначення, що його пройшла римська громада. Східні громади християн, їхні церкви та ієрархи отримали офіційне визнання й підтримку візантійських імператорів, щоправда, при цьому вони поступилися самостійністю й змушені були визнати владу своїх благодійників. Так на основі єдиного віровчення і догматики, основні положення якого були закріплені в рішеннях Нікейського собору 325 р., виникло два центри християнства з різними генезисами, способами існування, політичними статусами.
Римська церква, очолювана своїм найвищим ієрархом — папою римським, завжди намагалася поставити себе над правителями окремих держав, не визнаючи главенства над собою світської влади. Східна ж церква, як правило, в умовах єдиної держави, довільно поділена монархами та урядами, не маючи єдиного пастиря і єдиного центру, століттями існувала в тіні царського трону, що був запорукою її панівного, привілейованого становища у суспільстві.

Релігія як суспільне явище і складова частина духовної культури. Сучасні релігії

4. Світові релігії
4.1. Буддизм
Буддизм – найстаріша світова релігія – виник як реакція небрахманських шарів давньоіндійського населення на брахманізм.
Спочатку він був внутрішньою течією в індуїзмі. Його виникненню сприяло те, що індуїзм, ускладнений і філософський в теорії, став дуже корумпованим, пристосовницьким на практиці. Всі не брахмани вважалися другорядними, невоноправними, послідовниками тієї чи іншої доктрини. Це зумовило посилення прагнень створити нову, альтернативну доктрину, що змогла б протистояти брахманській мудрості. Найбільш розробленою і впливовою системою став буддизм, виникнення якого пов’язане із ім’ям Сіддхартхи Гаутами (Будди).
Син князя з племені сак’я Сиддхартха Гаутама народився в 560 році до н.е. в Лумбіні, розташованому біля підніжжя Непальського пагорба в Північному Непалі.
Першими прихильниками буддизму стали царі держави Магадха – Бімбачара та Аджатаматур, сучасники Будди. Через три місяці після смерті Будди (Будда – просвітлений), за царя Аджатаматру, відбувся перший буддистський собор (чангіті), що проходив у печері Саптапарна відомого монастиря Наланда в місті Раджагриха (зараз – район ПатнаЮ, штат Біхар). На ньому були канонізовані Віная, - Сутра - та Абхідхарма-пітаки. Другий собор відбувся через сто років у Вайшалі, стався розкол чангхи. Третій собор, - у Паталіпутрі (через 200 років) проходив під головуванням царя Ашоки. Цар Аш ока визнав істинним вчення тхеравадистів. А також два четвертих – Махаона і Хінаяна, п’ятий та шостий собори.

Індуїзм

Індуїзм, як древньогрецька релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.
Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.
Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму, Шіву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.
Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед світом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.
Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі.

Іслам

Іслам –наймолодша світова релігія. За даними всесвітньої ісламської ліги 1980р. в різних країнах налічувалось понад 800 мільйонів послідовників ісламу.
Мусульмани живуть більш як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95 – 99% населення, в 13 державах – впливову меншість, а у 28 країнах – іслам є державною релігією (Іран, Пакистан, Мавританія).
Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того хто прийняв релігію називають відданими (з арабської - мусульманином). Звідси друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще й “магометанство” (від зміненого імені Мухамед - Магомет).
Іслам виник в Аравії в VII столітті н.е. Походження його ясне, ніж походження християнства, буддизму. За мусульманської традицією засновником ісламу був пророк Муха мед, араб, який жив у Меці.
Аравія була здавна населена семетичними племенами, предками теперішніх арабів. Частина їх жила в оазисах і містах, займаючись землеробством, ремеслом, торгівлею, частина кочувала в степах і пустелях, розводячи верблюдів, вівців, кіз коней. Аравія була економічно і культурно зв‘язана із сусідніми країнами – Месопотамією, Сирією, Палестиною, Єгиптом, Ефіопією. Торговельні шляхи між цими країнами йшли через Аравію. Один з важливих вузлів перетину торговельних доріг був в Мекканському оазисі, близько узбережжя Червоного моря. Родоплемінна знать, яка проживала тут, писемні колоти (кулоти) знаходила багато вигод із торгівлі. В Меці утворився релігійний центр всіх арабів: в особливому святилищі Краба були зібрані священні зображення і культові предмети арабських племен.
Були в Аравії і поселення іноземців, в основному іудейської і християнської общини. Люди різних мов і релігій спілкувались між собою, віддавали їх впливом один на одного. В VІ ст. В Аравії почався занепад караванної торгівлі так як торгівельні шляхи перемістились на схід, в Іран. Це порушило економічну рівновагу, яка трималась роками. Кочівники, які втратили досвід від караванного руху, почали схилятись до осілого способу життя, переходили до землеробства. Зросла в потреба в землі, посилились сутички між племенами. Стала необхідність в об‘єднанні. Виник рух за знищення писемних кулотів. Такі були історичні передумови для виникнення ісламу.

Філософія середньовіччя

Феодальний спосіб життя, який був панівним в Європейському Середньовіччі, на відміну від античності (орієнтованої на предметно-речове бачення світу), формував бачення реальності “за образом і подобою”, в цьому плані людина феодального суспільства постає “духовною людиною”, тобто такою, що усвідомлює себе насамперед “одухотвореною”(такою, що має духу), а не просто тілесною (чи природною) істотою. Адже навіть власність феодала становить передусім (і безпосередньо) люди, або як тоді було тоді висловлюватися, - “душі”.
Безпосереднім виявом особистого людського характеру соціальних відносин феодальної доби і виступає духовність. Не заперечуючи реальності речового світу суспільства свідомість середньовіччя тлумачить її як “зовнішню видимість” більш фундаментальної реальності – духовного світу. Тому ключ до розв‘язання всіх, у тому числі і суто “земних” проблем середньовічна людина шукала у сфері духу.
На цьому “ґрунті” і починає формуватися нова (середньовічна) філософська парадигма, ідейно-світоглядним змістом якої стає духовне ідеальне тлумачення реальності. Оскільки найдосконалішим втіленням мислиться Бог, то теологія (богослов‘я) підносить за цих умов на рівень “найголовнішого” знання, здатного дати вичерпні відповіді на всі “загадки буття”. Звертаючись до духовності як до вищого віднині критерію реальності, нова християнсько – середньовічна думка проголошує “неістотними”, тільки тілесні характеристики людського індивіда, які раніше (в античності) оцінювались, як найзначніші. “Нема різниці поміж юдеєм та геллеєм”, “нема чоловічої статі або ж жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі” . Подібні твердження заперечують традиційні критерії оцінки індивідів, утверджують натомість духовні критерії. Ці твердження ніби задають “ключ” для нового прочитання книг Старого Заповіту.
Згідно з міркуванням, що їх знаходимо насамперед у посланнях Апостола Павла, іудеї, які (за Старим Заповітом)спершу були “обраним народом”, неправильно зрозуміли божу “благу звістку”, тлумачили її як закон, “букву”, а не як дух. Тому юдеї, мовляв і втратили свою “обраність”, тому і тому і знадобилися і Новий Заповіт і новий обраний народ – християни “які не знають ні юдея, а ні геллея”, тобто обраність яких визначається їхньою духовною, а не “тілесною” (кровноспорідненою, етнічною і т.п.) спільністю. Саме тому християни і стали служителями Нового Заповіту, його духу, адже буква вбиває, а дух оживляє.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 ... 5 6 7 8 9 10 11 12 13 ... 15 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное