* »

**

Поняття свободи совісті як конституційно-правової категорії

В сучасному суспільствознавстві, релігієзнавчій і юридичній літературі досить актуальною є проблема свободи совісті, яка має теоретичний і практичний аспекти. Зміст категорії "свобода совісті" — це право громадян сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої, відправляти релігійні культи або додержуватися гуманістичного світогляду. Свобода совісті є одним із конкретних проявів свободи людини в суспільстві. Вона виступає важливим світоглядним, етичним і правовим принципом. У цьому значенні свобода совісті е однією з загальнолюдських соціальних і духовних цінностей. За висловом Є. Трубецького (1863—1920 рр.), вона "є найбільш цінною з усіх свобод".
Її ядром слід вважати совість. Совість — це вираз моральної самосвідомості особи, її моральна самооцінка. За цими критеріями совість характеризується й інтелектуальними та емоційно-психологічними моментами. Індивідуалізований характер совісті полягає в тому, що вона охоплює індивідуалізовані, суб'єк-тизовані, включені до мотиваційної і емоційно-во- льової структури особи вимоги щодо її поведінки з боку суспільства, класу, певної соціальної спільноти.
Совість виховується і формується суспільством передусім через вплив безпосереднього соціального середовища, в якому знаходиться індивід. Чинники соціуму формують людину як моральну істоту. Отже, відбувається первинна соціалізація особи, тобто людина сприймає й засвоює соціальні норми, правила поведінки, необхідну інформацію для реалізації усіх життєвих потреб.
Разом з тим кожна людина, що володіє ознаками право- і дієздатності, є суб'єктом права, своїми діями може набувати статус фізичної чи юридичної особи. Тому індивід завжди перебуває в певних правовідносинах з іншими членами суспільства (фізичними й юридичними особами). Між державою і громадянином створюються змістовні відносини, юридичною стороною яких є правові відносини між ними. У демократичному суспільстві держава є офіційним представником інтересів громадянського суспільства, охороняє і забезпечує права громадян. Це її прямий І конституційний обов'язок. Держава через механізм примусового впливу, систему правовиховної роботи, організаційні заходи надає особі певного правового статусу, тобто виражає у законах те соціальне становище, яке займає особа в громадянському суспільстві й державі, закріплює сукупність правових засобів, що забезпечують громадянам реалізацію їхніх прав і свобод.

Руська Правда - кодекс давньоруського права

Вступ.
Найбільшими пам'ятником російського права є «Руська правда». Списки Руської правди дійшли до нас у великій кількості, але їхня єдина класифікація відсутня.
Руська правда була кодексом давньоруського феодального права. Її норми лежать в основі Псковської і Новгородський судних грамот і наступних законодавчих актів не тільки російського але і литовського права.
У статтях Руської правди говориться про встановлення права феодальної власності не тільки на землю й угіддя, але і на рухоме майно: коней, бобрів, знаряддя виробництва та ін.
Для епохи Руської правди характерним об'єднанням сільського населення була сусідська громада. Вона виросла в процесі розкладання сімейної громади.
Найдавніша частина Руської правди - є записом більш старих норм зробленої при князі Ярославі Володимировичі. Її іноді називають «Правдою Ярослава». Ця частина складається з перших 16 статей «Короткої Правди». За нею випливає «Правда Ярославичей», тобто синів Ярослава Великого, редакція більш складна по складу і містить у собі безліч князівських законів виданих між серединою XI і початком XIII ст., систематизованих і хронологічно перемішаних.
Основний зміст Руської правди відбиває інтереси князівського господарювання. При порівнянні окремих її частин чітко видний ріст князівської влади і розширення князівського суду.
Правове положення населення.
Усі прошарки суспільства були строго стратифіковані, тобто, складалися зі станів, права й обов'язки яких чітко визначені законом як нерівні по відношенню друг до друга і до держави. Іншими словами, кожен стан мав свій юридичний статус. Було б великим спрощенням розглядати суспільство з погляду визискувачів і експлуатованих. Стан феодалів, складаючи бойову силу князівських дружин, незважаючи на усі свої матеріальні вигоди, могло втратити життя - саме коштовне - простіше й імовірніше, ніж бідний стан селян.
Феодальне суспільство було релігійно-статичним, не схильним до різкої еволюції. Прагнучи закріпити цю статичність, державу консервували відносини зі станами в законодавчому порядку.

Правове становище Гетьманщини у складі Російської держави

Українська держава, що виникла у 1648 році, проіснувала аж до 1783 року, коли повністю було скасовано її залишки: військову організацію та незакріпачене селянство. Ця держава розвивалася незвичайним шляхом. Вона раптово постала на чистому місці шляхом озбройної боротьби і мала назву “Військо Запорізьке”. Військовий характер держави відбився на йменуванні її глави (гетьмана), який поєднував в своїх руках функції військового керівника і глави держави.
За період гетьманського правління держави українськи землі багато разів розділялися між іноземними державами та потім знов об'єднувалися. Але вже в другій половині 17-18 століття Українська державність розвивалась під зверхністю іноземних держав: Московського царства (пізніше Російської імперії), Польщі, Австро-Угорщини.
Актуальність теми. Переосмислення та поглиблення сучасною наукою знань про державу та право зумовлює необхідність дослідження організації державної влади України другої половини XVII ст. Одним, з важливих напрямів наукового пошуку з названої проблеми є аналіз характеру влади Гетьманщини у складі Російської держави. Б.Хмельницького, який започаткував інститут гетьманства — глави-української держави, а також Брюховецького, Многогрішного, Мазепи, Данило Апостола– діяльність цих людей буде розглянуто в нашій роботі.
Об’єктом дослідження являється період Гетьманщини у складі Російської держави.
Предмет дослідження: правове становище Гетьманщини.
Мета курсової роботи: розглянути, як поступово змінювалися права війська Запорізького в період Гетьманщини.
Задачи:
дати характеристику статей «Переяслівських», «Батуринських», «Московських», «Глухівських», «Коломацьких»
розглянути створення першої і другої малоросійських колегій та виявити наслідки діяльності цих установ.
Для більш повного розкриття теми в роботі використано слідуючи методи дослідження: науково-історичний, аналіз літератури по данному питанню, діалектичний.

Право України-Гетьманщини і спроба його кодифікації

Джерела права української держави у середині XVII ст.
Звичаєвим правом в Україні регулювалося широке коло стосунків і насамперед організація полково-сотенної системи як основи жержавності, системи судочинства тощо.
В україні зберігали свою силу основні джерела права, що діяли до 1648 р.- Литовські статути, особливо 3 Литовський статут, Магдебурське чи Хельмінське право, німецькій текст
" Зерцала саксонів та інші. Зазначимо, що право України вирішувало в цей час і нове для себе завдання - оформляло та закріплювало будівництво Української держави. Внаслідок цього зріс вплив "козацького права" - старого "звичаєвого права".
Можна стверджувати, що в процесі відродження націоналюної державності склалася своєрідна правова система Гетьманщини, в основі якої лежало звичаєве право. Це право визнавалося іноземними державами, і в цьому полягала характерна особливість права, що діяло в Україні. Норми звичаєвого права сформувалися в процесі розвитку суспільного життя українського народу. В Україні складалися свої певні звичаї та традиції, поняття про справедливість, природне право, норми моралі й поведінки в побуті. Спочатку групи, а потім маси людей усвідомлювали необхідність тих чи іних відносин, дотримувались їх самостійно чи під впливом громадської думки.


Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное