NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Великий Індійський півострів у доісторичні часи мав населення темної барви. Його останками є дравіди, що дотепер живуть у південному Декані. Але в різні часи напливали сюди різні племена із Середньої Азії, так що расовий характер Індії є доволі мішаним. У ІІ тис. до н.е. на індійські низини вдерлися з півночі народи індоєвропейського походження. Називалися вони “арія”, що означає “шляхетно уроджені”. Це були скотарі, що жили зі своїх стад худоби, але також охоче займалися хліборобством. Ділілися на роди й племена та підлягали королям, що мали спадщинну владу. Дуже скоро утворилися суспільні класи: жерців – “брахманів”, войовників – “кшатрія” та хліборобів – “вайшія”. Місцевих жителів вони частково винищили, та завоювали і зробили невільниками – “шудра”. Пізніше цей класовий поділ став ще різкішим, так що перехід від одної касти до іншої був заборонений, а темношкіре населення вважали нечистим – “парія”. Потворилися й різні другорядні класи, кожен з яких мав свої окремі права, вірування і звичаї. Вони створили стародавню культуру, стародавню цивілізацію. Період з ІІ тисячоліття до першої половини І тисячоліття до н.е. дістає назву Ведійський. З посиленням суспільної нерівності людей очолює – “раджа”, який спочатку обирається всім населенням а потім ця посада стає спадковою. Деяка роль належить народним зборам які поступово трансформуються у збори знаті. Органи племенної організації перетворюються в державні органи. Помічником раджи стає жрець. Тимчасова дружина переростає у постійне військо. Вирішується проблема з податкообкладанням.

Білет №1
1.1 Порівняйте плани Антанти та Троїстого союзу щодо України напередодні Першої світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України у 1914р.
Перша світова війна, на порозі якої стояв світ, носила загарбницький характер з боку обох ворогуючих блоків. Українські землі були об'єктом їх експансії. На них претендували Росія, Австро-Угорщина, Німеччина і Румунія.
Росія, яка на міжнародній арені виставляла себе захисником слов'янських народів, прагнула завершити справу російських царів, об'єднати всі землі Київської Русі під своєю зверхністю. В ході війни вона намагалась оволодіти Галичиною, Буковиною, Закарпаттям. За гарбання цих земель переслідувало мету придушити гніздо "мазепинства", яке поширювало свій вплив на Наддніпрянську Україну Всі плани російського генерального штабу вістрям наступу російської армії спрямовували в Галичину.
Австро-Угорщина, в свою чергу, зазіхала на Волинь і Поділля Напередодні війни австрійський імператор обіцяв українським політичним діячам, що на українських землях Австро-Угорщини і відторгнутих від Росії буде створено окрему адміністративну одиницю з
широкими автономними правами під зверхністю Австро-Угорщини.

Події кінця ХХ ст. засвідчили, що демократія базується на ринковій економіці разом із повагою людських прав і свобод, які поширені по всьому світі і можуть слугувати основою для побудови нового світового співтовариства. З розпадом біполярної системи у світі виникло багато ризиків, що загрожують демократичним цінностям. Сьогодні єдиною структурою безпеки, здатною реально забезпечити територіальну цілісність, незалежність, гарантувати демократичний розвиток країн, з точки зору уряду Чеської Республіки, є Північноатлантичний Альянс.
У декларації політики уряду Чеської Республіки, прийнятій у липні 1996 р., зазначається, що одним з пріоритетів уряду, є гарантування зовнішньої безпеки держави, включаючи необхідні для оборони міри і засоби. Уряд Чеської Республіки (ЧР) усвідомлює той факт, що основою оборони є її надійність, окрім цього, чітко визначене прагнення захищати країну. В декларації стверджується, що оборона країни не є проблемою лише збройних сил, але й усього суспільства в цілому “і кожного громадянина окремо. Тому уряд зосередився на схвалені відповідної стратегічної, концептуальної і законодавчої структури, необхідної для подальшого розвитку системи оборони” [8].
У Чехії розуміли, що для розвитку цієї системи необхідно спрямувати її оборонну стратегію у напрямку повної інтеграції до НАТО і ЄС. Те, що Прага висловлює прихильність демократичним цінностям і заявляє про своє бажання, як країна – член НАТО розділити відповідальність за збереження і захист цих цінностей, також має значення в контексті гарантування максимальної безпеки країни.
Уряд ЧР готовий приділити велику увагу завершенню процесу трансформації армії і модернізації її технологій, одночасно з прийняттям більш принципового підходу до зниження витрат у тих сферах, які не сприяють досягненню цих першочергових цілей або не знижують передбачені ризики. [8].

1. Співвідношення політичних сил після визволення
З усіх західних держав антигітлерівської коаліції Франції в роки війни довелося пережити найбільші потрясіння. За 4 роки окупації на значній території країни було зруйновано 210 тис. будинків, пошкоджено 253 тис. селянських господарств, 195 000 Промислових підприємств, з ладу виведено 2/3 транспортних засобів. Вартість франка порівняно з довоєнною зменшилась у 6 разів. Більше 100 тис. дрібних промислових і торгових підприємств збанкрутували. У країні нараховувалося понад 600 тис. безробітних. Процвітала спекуляція. Чорний ринок, на якому ціни в 10-20 разів перевищували державні, поглинав величезну кількість продукції. 1945 р. обсяг промислового виробництва становив 38%, а сільського господарства — 60% рівня 1938 р. Значно послабшали позиції Франції в колоніях.
Після визволення у Франції склалася нова політична ситуація. Колишні політичні сили, які уособлювали Третю республіку, були скомпрометовані внаслідок їхньої капітуляції перед нацистами. На політичну арену вийшли нові суспільно-політичні об'єднання. Впливовою силою став Союз деголлівців. Найбільшими політичними партіями стали Французька комуністична партія (ФКП), яка 1945 р. нараховувала 800 тис. чоловік, Французька соціалістична партія (ФСП), 1946 р. — 350 тис. чоловік.
Відновили свою діяльність радикали і праві довоєнні партії. Вони прагнули зберегти конституцію Третьої республіки. ФКП і ФСП виступали за проведення націоналізації промисловості, намагалися залучити виборців обіцянками поліпшення життя.

20 квітня 1996р. в світі відмічалась 107-ма річниця від дня народження маньяка, який носив в собі ідеї завоювання всього світу-Адольфа Гітлера. 30 квітня виповнюється 51 рік з моменту його самовбивства. Багато говорять, якою великою людиною був Гітлер. Але яким був цей “великий” душогуб в житті та побуті.
Маловідомі факти з життя Адольфа Гітлера .
В юності Гітлер дуже бідував, але ніколи не працював і не знав, що таке зарплата. Iноді отримував трохи грошей з дому і тоді ходив по віденським музеям, годинами просиджував в бібліотеках, відвідував оперу, коли ставили Вагнера. Оперу Вагнера “Трістана та Iзольду” Гітлер слухав не меньше 30 раз. Коли ж джерело грошей з дому вичерпалось, він намагався малювати невеликі акварелі з видом вулиць Відня.Спочатку вдавалось погано, але поступово він набив руку, і його роботи почали купляти. Правда, сам Гітлер не займався збуванням картин. За нього це робив колега по нічліжці по фамілії Ханіш.
Першу світову війну Гітлер зустрів із захопленням. Він, не гаючи часу, подав заяву для зарахування його на військову службу і відправився на фронт. Свої обов'язки по доставці донесень та наказів з передової лінії в штаб виконував з якимось натхненням, був замічений начальством і одержав Залізний хрест.
Після війни в Німеччині він знову бідував, і лише заняття політикою дозволило йому трохи поповнити свій тонкий гаманець з партійної каси. Гітлер не отримав вищої освіти і писав з помилками. Наприклад, він так і не запам'ятав, як правильно писати слова “театр” та “ідея”. Але він багато читав, і, володіючи феноменальною пам'яттю, зумів в значнтй мірі наздогнати пропущене.
Але з вихованням, манерами та розмовою справа була значно гіршою. В гості він приходив з нагайкою та пістолетом в кобурі, демонстративно вішав їх в коридорі, прагнучи тім самим показати себе визначною людиною, яка виконує якісь секретні функції.

Причини і характер.
На початку XX ст. у світі ще більше загострилися імперіалістичні суперечності. Але особливого поширення набув конфлікт між Англією і Німеччиною. Вже в 90-х роках XIX ст. Англію занепокоїло посилення конкуренції німецьких товарів на світовому ринку. Інтереси Англії і Німеччини зіткнулися в багатьох районах світу. Особливої гостроти англо-німецькі суперечності набули в Африці, Східній Азії і на Близькому Сході. Це були основні регіони експансії німецького імперіалізму.
Наприкінці XIX ст. далекосяжні німецькі плани починають активно реалізовуватися в Східній Азії. З 1885 р. по 1893 р. експорт з Німеччини до Китаю збільшився з 16,5млн. до 33,25млн. марок. У 1897р. німецька імперія під виглядом «оренди» анексувала китайський порт Цзяочжоу, а потім поширила свій протекторат і на півострів Шаньдун. Це викликало серйозне занепокоєння в Англії, яка давно вже утверджувала свої інтереси в Китаї. Спільний похід у 1900 р. великих держав для придушення в Китаї іхетуанського антиімперіалістичного повстання не послабив напруженості в німецько-англійських суперечностях у Східній Азії.
Водночас розпочинається активне проникнення німецького імперіалізму на Близький Схід. Цій експансії сприяло спорудження Багдадської залізниці. Концесію" на її будівництво було одержано в 1898 р. під час поїздки Вільгельма II до Туреччини. Багдадська магістраль відкривала Німеччині прямий шлях через Австро-Угорщину, Балканський півострів і Малу Азію до Персидської затоки. Спорудження такої дороги зміцнювало позиції Німеччини на Близькому і Середньому Сході та поблизу Суецького каналу, що створювало загрозу морським і сухопутним шляхам сполучення Англії з Індією. До початку війни Німеччина інвестувала в будівництво залізниці 1 млрд. марок. Проблема Багдадської магістралі стала найгострішою в англо-німецьких суперечностях на Близькому Сході. Вона торкалася також інтересів Росії і Франції, що значно ускладнювало тогочасне міжнародне становище.

Японія - держава в Східній Азії, розташовано на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і численних, що примикають до них дрібних островах. Територія Японії складає 372,2 тис. км. Столиця - Токіо, інші великі міста - Йокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Китакюсю.
Адміністративно-територіальний розподіл - 47 префектур.
Населення Японії складає 124,1 млн. чоловік (1992р.); 99,4% - японці, інше населення - це корейці, китайці, американці, айни ( нащадки древнього населення країни) і т.д. Офіційна мова - японська.
Основні релігії - синтоізм і буддизм.
Японія на початку ХХ століття
Революція Мейдзи відкрила шлях до прискореної модернізації японського суспільства.
Японський уряд проводив політику, спрямовану на збільшення військової сили (проводилося кардинальне переозброєння армії) з метою стати головною державою на Далекому Сході.
Збройні сили були перебудовані по європейському зразку. Японська промисловість була поставлена на військові рейки. У країні припинялося всяке інакомислення, не визнавалася ніяка опозиція. Проводилася консолідація суспільства за рахунок держави.
У війні 1904 – 1905 року Японія перемогла Росію.
До цього Росія залишалася її головним суперником на Далекому Сході. Росія була сильніша чим Японія і перемогти її можна було лише за рахунок того, що в середовищі європейських країн були великі розбіжності.

Українсько-Угорські відносини сягають в глибоку давнину і мають не менше ніж тисячолітню традицію. Чимало видатних подій відбулося в угорському урочищі під Києвом. У "Повісті временних літ" походження його назви пояснюється так: "Идоша угри мимо Киев горою, еже ся зовет ныне Угорское, и прешедьше к Днепру сташа вежами, беша бо ходяща аки се половцы. Пришедше от вьстока и устремишаяся через горы великая, яже прозвашаяся горы Угорскиа (Карпати-Б.Л.)." Те, що угри тут дійсно стояли, підтверджується існуванням на горі двору їх вождя Альми (давньоруською-Олми), про що під 882 р. повідомляє "Повість времених літ" у зв'язку з прибуттям в угорське урочище Олега, який вбив Аскольда і Діра і "несоша на гору, и погребоша (Аскольда-Б.Л.) на горе, еже ся ныне зовет Угорское, кде ныне Ольмин двор". Повість містить також свідчення про активну українсько-угорську торгівлю X ст.
Відомо, що в перші десятиріччя XI ст. син першого угорського короля Іштвана мав велику слов'янську / українську / військову дружину, а двоюрідний брат короля Ласло Сар був одружений на київській княжні.
Особливо інтенсивно українсько-угорські відносини розвивалися з середини XI до середини XIII ст. У 1043-1046 рр. майбутній угорський король Ендре I та його брат Левенте жили при дворі великого князя Ярослава Мудрого, з дочкою якого Анастасією Ендре побрався. Онук Мудрого, тмутараканський князь Ростислав Володимирович, був одружений на угорській герцогині.

У другому тисячоріччі до н.е. на території Закавказзя і прилягаючих областей Малої Азії, Північного Дворіччя і гірських районів до північного сходу від Тигру жили племена, що входили в родину найдавніших народів північної частини Передньої Азії. Ці племена були родинні протохеттам і хуррітам. В ассірійських написах зустрічається цілий ряд назв, що служили для позначення гірської країни, розташованої до півночі і північного сходу від власне Ассирії, і тих численних племен, що населяли. Найчастіше згадуються назви “Наіри” і ”Уруатри” (Урарту), що охоплювали великі території і ряд племен, об'єднаних у союзи. Можливо, що назва “Наіри” родинно тому слову “Нахаріна”, за допомогою якого єгиптяни і семітські племена Сирії і Палестини позначали “країну рік”, що лежала до північного сходу від середнього плину Євфрату.
Урарти утворили союз племен Уруатри, що потім перетворився в могутню державу Урарту. Західні історики стверджують, що урарти прийшли з заходу в результаті великого переселення (міграції) народів. Однак ця теорія міграції не може бути доведена на підставі документів. У написах не збереглося яких-небудь прямих і точних даних про легендарну “прабатьківщину” урартів, розташованої на заході, чи де-небудь удалині від Закавказзя. З іншого боку, древні і сучасні географічні назви гір, озер і племен Закавказзя походять з глибокої урартської стародавності. Так, наприклад, назва гори Арарат і племен алародійців, що згадуються давньогрецькими письменниками, мабуть, зв'язано з назвою країни Урарту і племені урартів.

У І ст. до н.е. в Римі набуло поширення вчення грецького філософа Епікура (341 – 270 рр. до н.е.), літературно оформлене у високохудожній формі його послідовником поетом Тітом Лукрецієм Каром в його відомому творі «De natura renum» («Про природу речей»). У цьому винятково важливому для історії культури людства творі сконцентровано відомості про те, чого досягли античні вчены в матеріалістичному розумінні світу.
Тіт Лукрецій Кар (99 – 55 рр. до н.е.) – римськи й поет і філософ-матеріаліст. Ціль філософії бачив в тому, щоб показати дорогу до щастя, можливому для особистості, кинутої в кругообіг боротьби і лиха, пригноблені страхами : перед богами, смертю, потойбічним покаранням. Шлях звільнення від них – засвоєння вчення Епікура про природу речей, людину, суспільство. Душа, по Лукрецію, смертна, так-як вона лише тимчасове з’єднання особливих частинок і після смерті тіла розпадається на окремі атоми. Пізнання смертності душі відкидає віру не тільки в потойбічне життя, а й в загробне покарання, звільнює людину від страху перед пеклом. Знищується і страх смерті: поки ми живі – нема смерті, прийшла смерть – нема нас. На кінець, і страх перед богами розсіюється коли ми взнаєм, що боги живуть не в нашому світі, а в пустих проміжках між світами: ведучи там блаженне життя, вони не можуть впливати на життя людини. Лукрецій дав ясне матеріалістичний вигляд і пояснення світу, природи чоловіка, розвитку матеріальної культури і техніки. Лукрецій – великий просвітитель римського світу; його поема справила великий вплив на розвиток матеріалістичної філософії Відродження.