*Реферати, курсові, дипломні роботи » Матеріали за 03.04.2013

**

Методи соціальной роботи

Методи прийнято розглядати як частину соціальної роботи, що відповідає на питання, "як це робиться?". Здебільшого концепцію методів розуміють як основний каркас чи рамки, відповідно до яких соціальні працівники і соціальні педагоги повинні застосовувати свої знання і навички в дії, визначати відповідні критерії ефективності своєї роботи. Методи включають систематизований звід правил, що дозволяють здійснювати соціальну роботу, розумно діяти на "робочих полях".

Будучи органічної частину соціальної роботи, методи розвивалися й удосконалювалися разом зі становленням і розвитком самої професії соціального працівника і соціального педагога. Тому, щоб простежити розвиток 'методів, необхідний хоча б невеликий історичний екскурс в історію професії.

У різних країнах ці шляхи розвитку не були ідентичними. Хоча соціальна робота і система підготовки кадрів для її проведення в Німеччині, як і в інших країнах, перетерпіли відомий вплив США, але все-таки розвиток їх безумовний носило в нашій країні самобутній характер і мало національні корені.

Соціальну роботу і соціальну педагогіку можна визначити як специфічну форму державного і внегосударственного впливу на людину з метою забезпечення культурного, соціального і матеріального рівня життя населення. Але разом з тим соціальна робота і соціальна педагогіка - це не синоніми в повному розумінні слова.

У Федеративній Республіці Німеччини дістали права громадянства обоє поняття - "соціальна робота" і "соціальна педагогіка", у той час як у більшості інших країн використовується лише одне поняття "соціальна робота" для позначення професії.

Соціальна робота як спадкоємиця первісних форм добродійності й опіки - більш широке поняття, але включающее також педагогічні впливи і діяльність по захисту людини, по наданню йому допомоги.

Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди в Україні

Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.
Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.
Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Социальная мысль в Киевской Руси

Истоки социологической мысли в Украине достигают в седую давность, беря свое начало во временя княжества (ІХ - ХІІІ ст.), и тесно связанны с бытом украинского народа, с его исторической судьбой, с формированием украинской государственности. Поэтому ее характерной особенностью являются идеи свободы и справедливости, добра и справедливости. Все это множество идей представляет теоретическую основу, на которой вырастают требования социального освобождения, утверждение справедливого демократического порядка, национальной независимости. Украинский народ в своей истории не очень радовался свободой, временами голодал, смертельно голодал. Таким образом освободительной и главной идеей в украинской социально-политической мысли является свобода - идея, которая породилась бытом народа и стала философским ядром его демократизма.
Социологическая мысль в период Киевской Руси направлялась на решение вопросов в сфере религии и морали, социологии и политики.

1. РАЗВИТИЕ СОЦИОЛОГИЧЕСКОЙ МЫСЛИ
В ФЕОДАЛЬНОМ ОБЩЕСТВЕ

После крещения Руси в 988 г. у русичей усиливается интерес к философии, социально политическим учениям. Христианская философия вызвала и оживленный интерес к познанию мира, стремление раскрыть, познать процессы исторического развития, формирование государственности, осознание места и роли человека в исторических процессах. Функцию социально-политической мысли в Киевской Руси христианская философия осуществляла ограниченно. Колоссальный переворот, вызванный христианством, в мировоззрении длится подсознательно, проявляется преимущественно в сфере внешних форм жизни и охватывает в психике человека лишь сферу религиозных верований.

Соціальна стратифікація сучасного суспільства

Для людського суспільства на всіх етапах його розвитку була характерна нерівність. Структуровані нерівності між різними групами людей соціологи називають стратифікацією.
Для більш точного визначення цього поняття можна привести слова Питирима Сорокіна: «Соціальна стратифікація – це диференціація деякої даної сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Вона знаходить вираження в існуванні вищих і нижчих шарів. Її основа і сутність – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності й обов'язку, наявності і відсутності соціальних цінностей, влади і впливи серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації різноманітні і численні. Однак все їхнє різноманіття може бути зведене до трьох основних форм: економічна, політична і професійна стратифікації. Як правило, усі вони тісно переплетені. Соціальна стратифікація – це постійна характеристика будь-якого організованого суспільства».
«Соціальна стратифікація починається з веберовского розмежування більш традиційних суспільств, що ґрунтуються на статусах (наприклад, суспільств, що мають у своїй підставі такі запропоновані категорії, як стану і касти, рабство, унаслідок чого нерівність санкціонується законом) і поляризірованних, але більш розмитих суспільств, що мають у своїй основі класи (що типово для сучасного Заходу), де велику роль грають особисті досягнення, де економічна диференціація має першорядне значення і носить більш безособистісний характер».
Вивчення соціальної стратифікації має довгу історію, що починається із середини XIX в. (роботи Карла Маркса і Джона Стюарта Милля), що включає серйозний внесок дослідників початку ХХ в. – від Вильфредо Парето (який запропонував теорію “циркуляції элит”) до Питирима Сорокіна.

Японія у ХХ столітті

Японія - держава в Східній Азії, розташовано на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і численних, що примикають до них дрібних островах. Територія Японії складає 372,2 тис. км. Столиця - Токіо, інші великі міста - Йокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Китакюсю.
Адміністративно-територіальний розподіл - 47 префектур.
Населення Японії складає 124,1 млн. чоловік (1992р.); 99,4% - японці, інше населення - це корейці, китайці, американці, айни ( нащадки древнього населення країни) і т.д. Офіційна мова - японська.
Основні релігії - синтоізм і буддизм.
Японія на початку ХХ століття
Революція Мейдзи відкрила шлях до прискореної модернізації японського суспільства.
Японський уряд проводив політику, спрямовану на збільшення військової сили (проводилося кардинальне переозброєння армії) з метою стати головною державою на Далекому Сході.
Збройні сили були перебудовані по європейському зразку. Японська промисловість була поставлена на військові рейки. У країні припинялося всяке інакомислення, не визнавалася ніяка опозиція. Проводилася консолідація суспільства за рахунок держави.
У війні 1904 – 1905 року Японія перемогла Росію.
До цього Росія залишалася її головним суперником на Далекому Сході. Росія була сильніша чим Японія і перемогти її можна було лише за рахунок того, що в середовищі європейських країн були великі розбіжності.

Розробка серії моделей жіночої блузи в умовах підприємства „УКАМ Мода”

Під час проходження практики на підприємстві „УКАМ Мода” нам була надана інформація, о виробах, які відшивали на цей момент. Відпрацював одержану інформацію проаналізував асортимент. Була вибрана за базову основу модель № 7415.
Блуза 2 повної групи, гладкофарбований 100% льон. Подовженна блуза прямого силуету, центральна бокова наскрізна застібка на 5 ґудзиків. З втаєним рукавом на пришивній манжеті.
Спінка на кокетці з двома м’якими складками.
По боковим зрізам розташовані розрізи по 17 см.
Відкладний комір. По відмету та кінцям коміра, бортам, низу блузи, по манжету, й окату рукава прокладена оздоблювальна строчка на 6 мм.
Базова блуза 48 розміру. [додаток 1].
Для базової форми характерна досконала перевірена в виробництві конструкція з оптимальним значенням загальних параметрів. Досконала конструкція забезпечує високу якість посадки одягу на фігурі, а також технологічна та економічна.
Базова модель володіє основними властивостями:
- гармонічно зв’язана цілісність, заснована на стабільності, та єдинстві составних елементів в часі;
- відносно стійкі співвідношення часток протягом довгого часу;
- наявність певного устрою, відбиття наукового, технічного та естетичного рівня життя суспільства;
- єдність лежачих в її основі принципів зв’язку між частками системи по геометричному виду форми, конструктивними та силуетними лініями, пропорціональному та ритмічному рос положенню часток та їх симетрії, розподілу кольорових мас, матеріалу, фактурі та характеру декору.

Теорія, методологія, методика соціологічного дослідження

1. Соціологічні дослідження і суспільна практика
Соціологія, як і будь-яка теоретична соціологічної діяльності наука включає два елементи: систему нагромаджених знань (насамперед теоретичних) і дослідницьку діяльність. З допомогою соціологічних досліджень здійснюється дальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень подібно тому, як соціологію не можна ототожнювати з політичною економікою, юриспруденцією та іншими науками. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється. Це означає, що своєрідність соціологічних досліджень лежить в основі специфіки науки соціології.
Наукове управління соціальними процесами здійснюється з допомогою нагромадження, переробки і передачі інформації, використовуються різні способи одержання і перетворення інформації. Це, по-перше, побутова свідомість, що реалізується в процесі повсякденного практичного життя людей, по-друге, емпіричне вивчення соціальної діяльності людей і соціальної дійсності; по-третє, конкретні соціологічні дослідження. В процесі конкретних соціологічних досліджень пізнання відновлює безпосередню видиму картину соціальних об'єктів, але уже на основі знань про закони їх розвитку і функціонування, характеристики об'єктів, що в емпіричному пізнанні відображені як «безпосередні» і «перші», в конкретних дослідженнях виявляються самими опосередкованими і кінцевими. Здійснення таких досліджень виявляється можливим тільки при наявності теорії, що правильно відображає суть соціальних організмів, тоді як емпіричні дослідження можливі завжди, незалежно від тієї ступені, якої досягло соціальне пізнання в розкритті закономірних зв'язків.

Нормативно-правове забезпечення охорони здоров'я та деякі аспекти соціального захисту дітей і підлітків в Україні

В Україні значна увага приділяється становищу дітей, їхньому соціальному та правовому захисту, а також створенню умов для фізичного, інтелектуального й духовного розвитку, майбутньої повноцінної життєдіяльності. Для координації дій, пов’язаних із виконанням Конвенції ООН про права дитини і Всесвітньої декларації про виживання, захист і розвиток дітей , видано Указ Президента України “Про національну програму “Діти України”. Основною метою цієї програми є забезпечення права кожної дитини народитися здоровою, вижити і мати умови для всебічного розвитку, бути надійно соціально і психологічно захищеною. Програма розрахована на період до 2000 р., вона стала орієнтиром для регіональних дій стосовно поліпшення становища дітей і відповідних територіальних програм на підставі інтеграції діяльності державних установ із громадськими та іншими організаціями.
На виконання означеної програми з питань охорони дитинства в державі проводяться багатопланові заходи та акції. Зокрема, Міністерство юстиції України за участю Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти України та інших міністерств і відомств у 1998 р. видало Збірник міжнародних правових документів законодавчих актів і нормативних документів України з питань соціально-правового захисту дітей. У 1997 р. до Всесвітнього Дня захисту дітей Всеукраїнський комітет з прав людини разом із зазначеними міністерствами та Національною академією наук України провели науково-практичну конференцію на тему “Правові аспекти захисту дітей в Україні: національне законодавство та міжнародні угоди”.
Після вступу України до Ради Європи державне законодавство має бути приведене у відповідність до міжнародних вимог і стандартів прав людини. Перед фахівцями постає конкретне завдання – створити таке нормативно-правове поле захисту здоров’я, прав і свобод дитини, яке відповідало б міжнародним вимогам, гарантувало реалізацію прав кожної дитини і забезпечувало контроль за виконанням законодавства. Однак права не можна імпортувати; в кожній країні міжнародні стандарти мають національне, економічне та культурне забарвлення. Так, Конвенція про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.89, набула чинності в Україні лише з 27.09.91. Незважаючи на деяку декларативність її положень, Конвенція визначила стратегію корекції національного законодавства щодо захисту дітей і підлітків.

Місце і роль освіти у сучасному світі

Найважливішим компонентом духовного життя виступає система освіти, яка пов’язана з реалізацією процесу поширення знань. Вона охоплює діяльність реально сформованих суспільних інститутів, які здійснюють підготовку молоді до життя на основі отриманих знань в дошкільних дитячих установах, в середніх спеціальних, професійно-технічних і вищих навчальних закладах. Значення освіти в житті людини зростає, і тому вона не може обмежуватися лише періодом навчання. Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.
Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в усвоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи нкономічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, та інші поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

Програма соціологічного дослідження факторів, що впливають на вибір платної форми навчання абітурієнтами вузів Львова

I. Методологічна частина.
1.1. Обгрунтування проблеми дослідження.
За умов сучасної незадовільної економічної ситуації в країні, багато хто, а особливо це стосується молоді, звертає свої погляди на престижні та високооплачувані професії. Уже минув той час, коли більшість дітей бажали стати лікарями або вчителями. Реалії показують, що для того, щоб забезпечити своє майбутнє, потрібно отримувати спеціальності інших спрямувань. Особливим попитом серед молоді сьогодні користуються професійні спеціальності такі, як менеджер, юрист, економіст, дещо нижче цінуються спеціальності перекладача, психолога і т. п. Серед більшої частини населення поширена думка, що дані професії носять, як правило, суто інтелектуальний характер, але при цьому автоматично забезпечують високий рівень матеріального доходу, надають певний соціальний статус, дозволяють досягти добробуту. Ось чому, на сьогоднішній день у вузах проводяться значні набори на факультетах міжнародних відносин, менеджменту, юриспруденції, які можливо, через деякий час будуть перевищувати набори на факультети прикладних спеціальностей. Звідси випливає проблема платної форми навчання, адже більша частина студентів, котрі навчаються на платній формі навчання припадає саме на престижні факультети.
Проблема у цьому питанні полягає, по-перше, в тому, що якщо потік на факультети престижних інтелектуальних професій буде продовжуватися, то в майбутьньому ринок праці буде значно перенасичений такими спеціалістами. Зрозуміло, що якщо на ринку праці буде така чисельність менеджерів, яка перевищує попит на них, то це зумовить проблему працевлаштування для випускників вузів. У виграшному становищі виявляться ті, хто має певні переваги такі, як досвід роботи, додаткове знання комп'ютера, іноземних мов, поглиблене знання певної галузі для якої потрібен спеціаліст, друга спеціальність тощо. Враховуючи всі вищевказані фактори зазначимо, що в даній ситуації через кілька років або й раніше можливий другий "професійний бум", коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, тепер вже на спеціальності прикладного призначення.
По-друге, різноманіття форм і типів навчання приводить до сильної диференціації навичок і знань випускників різн
Назад 1 2 3 Вперед




Навігація


Оформлення робіт

  • Оформлення рефератів
  • Правила оформлення реферату
  • Оформлення посилань реферату

  • Цікаве