NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Вступ
На XI ст. могутня колись Київська Русь вже перестала існувати як єдина і неподільна держава. Тепер вона була розділеною на маленькі ворогуючі між собою князівства і була втягнутою в міжусобні чвари між князями.
Однією з причин відокремлення від Києва різних князівств стала перемога принципу вотчини, формально визнаного у 1097 р. на з'їзді князів у Любечі. Щоб покласти край спустошуючій ворожнечі, на цьому з'їзді князі один за одним визнали право успадковувати землі, які вони займали у той момент. Питання про Київ, що вважався занадто великою винагородою для будь-якого княжого роду, лишалося нерозв'язаним.
Якщо деякі старші князі продовжували змагатися за нього, то інші, особливо молодші за рангом, втратили усякий інтерес і до такого суперництва, і до самого міста, усвідомлюючи, що їхні шанси заволодіти ним мінімальні. Натомість вони зосередили увагу на розширенні та збагаченні своїх вотчин, сприяючи в такий спосіб поглибленню роздробленості та місцевих відмінностей, що стануть ознакою пізньокиївської доби.
Бояри все менше звертали увагу на проблеми країни в цілому і все частіше займалися своїми власними справами. Замість того, щоб об’єднати зусилля проти спільного ворога, вони вели боротьбу окремо. Зокрема, Новгород вважав найбільшою для себе загрозою тевтонських лицарів, для Полоцька нею були литовці, для Ростова і Суздаля — волзькі булгари, для Галицько-Волинського князівства — мадяри й поляки, а для Києва — кочові половці. В свою чергу в мирний час деякі князі підтримували з неруськими сусідами тісніші зв'язки, ніж з іншими віддаленими землями Русі.
Київ поступово став занепадати і перестав відігравати таку велику роль як раніше. Зокрема, в ньому стала занепадати торгівля. В свою чергу Новгород, орієнтуючись на Північну Європу, процвітав. Як і в багатьох інших купецьких містах, в ньму була розвинена республіканська форма правління, в якій домінувала купецька еліта, а не князь чи бояри.
В цей час на півночі молодші члени династії Рюриковичів заснували Ростовське, Суздальське, Володимирське та Московське князівства. Північно-східні князі утвердилися в цих землях, що спочатку належали фіннам, ще до появи тут основної маси східнослов'янських поселенців, і, можливо, саме тому вони могли легко диктувати новоприбульцям свої умови. Яскравим прикладом абсолютистських тенденцій, що посилювалися серед північно-східних князів, було правління Андрія Боголюбського із Суздаля. Невдоволений зростаючою опозицією з боку суздальської знаті, він переніс свій двір до Володимира, де не було сильної аристократії, яка б стояла йому на заваді. А в 1169 р. він зруйнував Київ, у якому вбачав суперника своєї нової столиці.
Піднесення Галичини
Разом із занепадом Києва утворився новий центр на землях західної України, у Галичині. Галицька земля відокремилася ще в кінці 11 століття. Нею правила династія Ростислава Володимировича, Ярославового онука. Якщо Галичина на своїх західних та північних кордонах мусила боротися з агресивними мадярами та поляками, то єдиними чужоземними сусідами Волині були литовські племена на півночі. Обидва князівства мали вдале розташування, недосяжне для кочових нападників зі степу. Волинь і особливо Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу. Крім того, у Галичині містилися великі родовища солі — товару, від якого залежала вся Русь.
У 980—990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину й Волинь і приєднав їх до своїх володінь. На Волині він заснував місто Володимир, що згодом стало величною столицею цих земель. У Галичині політичний центр князівства перемістився з Перемишля до міста Галича біля карпатських соляних копалень. Київським князям удалося закріпити ці землі за своїм наступником, оскільки вони належали до їхніх особистих володінь. Тому першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онука Ярослава Мудрого. Тим часом на Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха.
У Володимира було три сини: Рюрик, Володарь і Василько, які поділили Галичину між собою. Проте скоро Рюрик помер, і фактично князями залишилися Володарь, що мав столицю в Перемишлі, і Василько в Теребовлі. З відокремленням Галичини не могли примиритися князі сусідньої Волині, піддержувані великим князем Київським Святополком. Почалася завзята боротьба, одним з трагічних епізодів якої було осліплення Василька.

Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Галицько-Волинське князівство безкоштовно

Рефераты, История Украины, История