Позиція: плани і сили сторін
З самого початку військових дій в 1812 р. Наполеон робив ставку на розгром російських армій у вирішальній битві, але російські війська через майже триразову чисельну перевагу противника стали заплановано відходити в глибінь своєї території. Тільки після того, як була досягнута зразкова рівність сил, прибулий до військ 17 серпня новий головнокомандуючий М. І. Голенищев-Кутузов вирішив дати генеральну битву, щоб не допустити французів до Москви. 22 серпня російські армії підійшли до с. Бородіно, де за пропозицією начальника квартирмейстерскої частини полковника К. Ф. Толя була вибрана плоска позиція протяжністю до 8 км. Вона являла собою покриту чагарником і перелісками горбисту рівнину, через яку протікало декілька невеликих річок, русла яких проходили по глибоких ярах. З лівого флангу Бородинськоє поле прикривав важкопрохідний Утицький ліс, а правий, що проходив по високому березі р.Колочі, закінчувався у с. Маслово, де були споруджені Масловські флеші. Правий фланг мав природні перешкоди, а лівий фланг і центр позиції знаходилися на відкритій місцевості. Тому в центрі був побудований люнет, що отримав різні назви: Центральної, Курганної висоти, або батареї Раєвського. На лівому ж фланзі у с. Шевардіно росіяни не встигли добудувати редут, який після запеклого бою 24 серпня вимушені були залишити. До 26 серпня на лівому фланзі були зведені Семенівськиі (Багратіонови) флеші (дві флеші і редан між ними). Правий фланг займали бойові порядки 1-й Західної армії (головнокомандуючий генерал від інфантерії М. Б. Барклай де Толлі), на лівому стояли частини 2-ї Західної армії (головнокомандуючий генерал від інфантерії П. І. Багратіон), а Стару Смоленську дорогу у и. Утіца прикривав виділений з складу 1-й армії 3-й піхотний корпус (командир генерал-лейтенант Н. А. Тучков). У резерві знаходилися 5-й гвардійський корпус і частина кавалерії. Глибина бойових порядків не перевищувала 4 км.
Перша третина ХІ ст. була ознаменована в Польщі різким загостренням станової боротьби. Закріпачення і закріпачуване селянство чинило запеклий опір стану феодалів, що переросло в 1037р. в масове антифеодальне повстання-виступ був підтриманий рабами. На масштаби руху і його тривалість серйозно вплинув той факт, що в 20х-30х рр. ХІ століття. Старопольска держава переживала глибокий внутрішньополітичний кризис, що почався ще за Болеслава Хороброго і досягнув найбільшої напруги за його наступників – Мешко ІІ і Болеслава Забутого.
Після смерті Болеслава Хороброго німецькі феодали почали готувати новий наступ на Польщу. Приводом до погіршення польско-німецьких відносин послугувала коронація Мешко ІІ королівською короною.
Оцінюючи особистість Мешко ІІ, Галя Анонім пише:”Був Мешко енергійним воїном і здійснив багато нецарських подвигів, розповісти про котрі потребувалось би надто багато часу. Всім сусідам він був, однак, ненависний із-за тієї ненависті, котру вони відчували до його батька. Але не відрізнявся він так багатством, ані звичаями, ані блиском життя, як його батько.
Мешко ІІ відмовився від Словакії і вступив в союз із Угорщиною. Одночасно він застосував енергійні засоби для укріплення внутрішнього стану Польської держави. Для цієї цілі Мешко намагався, частково, Використати католицьку церкву, щедро обдаровуючи її новими привілеями. на зміну ліквідованого за Болеслава І Колобжегського єпископства було установлено єпископство у Кригивіці. Поморський князь Дмитрих, що відмовився признати владу Мешка ІІ, платити йому данину був вигнаний із країни і втік у імперію.
ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Чехо-Словаччина, Чехо-Словацька Республіка) - держава у Центральній Європі в 1918-92. За формою державного устрою в 1918-68 унітарна, в 1968-92 - федеративна республіка, яка складалася з Чеської і Словацької республік. Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років. Столиця -м.Прага. Загальна площа - 127,9 тис.кв.км. Населення (1991)-15,7 млн. чол.
В умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни 1914-18 розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. У державно-правовій декларації чеських депутатів австрійського парламенту від 30,5.1917 містився пункт про включення Словаччини до складу майбутньої держави чехів і словаків. Великий міжнародний резонанс мав словацький маніфест від 1.5.1918 про утворення спільної держави. 30.5.1918 у м.Піттсбург (США) між чеськими і словацькими політичними організаціями в еміграції була укладена угода, що закладала основи майбутнього устрою Чехословацької держави, в якій словаки мали отримати автономію. 13.7. чеські політичні лідери, які діяли на батьківщині (К.Крамарж, А.Швегла, В.Клофач), утворили у Празі Національний чехословацький комітет. До його складу входили також чеські словакофіли, які утворили Словацьке відділення цього комітету. У жовтні 1918 між керівниками двох політичних центрів - празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом (утвореним 14.7. у Парижі) - розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. 28.10. Національний комітет у Празі проголосив створення самостійної Чехословацької республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. 30.10. у м.Мартін Словацька Національна Рада внаслідок своєї політичної слабкості не змогла забезпечити перехід влади у свої руки і прийняла рішення про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного державного утворення. Після укладення 5.11. компромісної угоди між двома центрами чеського національного руху Чехословацька республіка офіційно стала незалежною державою.
1922 – Палестина знаходилась під управлення Великобританії
1943 – отримання незалежності Сирії та Лівану
17 серпня 1945 – незалежність Індонезії
2 вересня 1945 проголошення Демократичної республіки В’єтнам
12 жовтня 1945 – незалежність Патет Лао
весна 1946 – масові виступи в Калькутті та Бомбеї
4 серпня 1946 – незалежність Філіппін, та визнання її США
1946 – отримала незалежність Йорданія
15 серпня 1947 – незалежність Індії
29 листопада 1947 – резолюція ООН про скасування британського мандату, створення на території Палестини 2 держав арабської та єврейської
4 січня 1948 – проголошення утворення нової держави Бірманський союз
Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.
Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації. У самій тільки Пруссії існувало майже 70 різних торгових тарифів.
Цікаво, що ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини. Німецькі держави закривали свої кордони тільки одна для одної, тому індустріальне розвинена Англія за короткий час спромоглася заполонити своїми дешевими товарами всю Німеччину, завдавши шкоди її торгівлі та нерозвинутій іще промисловості. Необхідна була негайна митна реформа. Її було проведено 1818 p., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних товарів.
Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризуються одночасним існуванням у них у тих або інших формах трьох укладів – первісного, рабовласницького і феодального.
У дофеодальній державі продовжують існувати рабовласники і раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класу феодалів і феодально залежного населення. Проте основна маса населення, особливо на початку існування дофеодальної держави, складається з вільних. З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів. Стосовно ж рабів і вільних селян, то вони переходять у ряди залежного населення.
У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з’єднання ряду земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні і судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігається інститут виборної королівської влади. Діяльність глави держави спрямовувалась радою, що складалася із представників родоплемінної знаті і найближчих дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах народні збори. Припинення їх діяльності здійснювалось, як правило, уже у феодальний період.
Основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи був великий італійський вчений Галілео Галілей
(1564- 1642). Леонардо да Вінчі дав лише нариси такого методу вивчення природи, Галілей же залишив розгорнутий виклад цього методу і сформулював найважливіші принципи механічного світу.
Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Переконавши в безплідності схоластичної ученості він поглибився в математичні науки. Ставши надалі професором математики Падуанского університету, учений розгорнув активну науково-дослідну діяльність, особливо в області механіки й астрономії. Для підтримання теорії Коперника і ідей, висловлених Джордано Бруно, а отже, і для прогресса матеріалістичного світогляду узагалі величезне значення мали астрономічні відкриття, зроблені Галілеем за допомогою сконструйованого ним телескопа. Він знайшов кратери і хребти на Місяці (у його представленні - "гори" і "моря"), розглянув безчисельні, скупчення зірок, що утворять Чумацький шлях, побачив супутники, Юпітера, розглянув плями на Сонце і т.д. Завдяки цим відкриттям Галілей здобував усеєвропейську славу "Колумба неба". Астрономічні відкриття Галілея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності геліо- центрической теорії Коперника, а явища, що спостерігаються на Місяці, планетою, що представлялася, цілком аналогічній Землі, і плями на Сонце підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідність Землі і неба. Відкриття ж зоряного складу Чумацького Шляху з'явилося кісвенним доказом незліченності світів у Всесвіті.
