NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
1.Суспільно-політичне життя українського народу у другій половині XIX ст.
На початку XIX ст. ініціатива щодо пропагування нових ідей та орієнтації суспільства належала царському урядові. Проте під кінець століття імперська еліта з усією очевидністю почала втрачати впевненість, цілеспрямованість і здатність пристосовуватися до обставин. Водночас джерелом суспільного руху, розкутого завдяки змінам 1860–1890 років, ставали ширші верстви суспільства і особливо інтелігенція. Зіткнувшись з пасивністю уряду, інтелігенція стала поступово переходити від простого висунення пропозицій до самоорганізації й намагань мобілізувати суспільство з метою втілення тих пропозицій, вдаючись при необхідності до революційних кроків.
В Україні інтелігенція виступала як за національний розвиток, так і за соціальну справедливість. Проте чисельно менша, ніж відповідні верстви в інших частинах Російської імперії, вона натикалася на великі перешкоди, встановлюючи контакти з неосвітченим і апатичним у своїй масі народом. Плутанину та розмежування серед українців викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу – на проблеми національні чи соціальні. Однак, попри невдачі, український рух продовжував зростати.
Студентські товариства:
Антикріпосницькі виступи селян знаходили підтримку серед передової різночинної інтелігенції, особливо молоді. У середовищі студентів Київського університету 1854р. виникло таємне товариство “Друзі людства”. За “Київської козаччини” його учасники в національному вбранні вирушили в села піднімати народ на боротьбу проти поміщиків. Поліція та жандарми заарештували агітаторів. Товариство було розгромлене.
У Харківському університеті 1856р. також утворилося таємне товариство, учасники якого виступали за визволення селян та повалення самодержавства. 1858р. частина його членів перевелася на навчання до Київського університету, але зберегла зв’язки з тими, хто залишився у Харкові. Студенти нелегально випускали рукописні журнали “Гласность” (у Києві), “Свободное слово” (у Харкові) та ін., організували недільні школи для неписьменного населення, де пропагували свої ідеї. Для цих шкіл П.Завадський склав український буквар. Його вдалося надрукувати у Харкові. У січні 1860р. більшість учасників товариства було заарештовано й засуджено до заслання. 1863р. воно припинило своє існування.
Українофіли:
Наприкінці 50-х рр. XIX ст. імперська столиця стала духовним центром українського національного відродження. Сприяло цьому послаблення царської влади після поразки у Кримській війні 1853–1856рр. Імператор Олександр II на відміну від своїх попередників дозволив членам – засновникам Кирило-Мефодіївського товариства приїхати до Санкт-Петербурга. Тут було створено першу українську громаду. Провідну роль у ній відігравали М.Костомаров, В.Білозерській, П.Куліш. Багаті українські поміщики В.Тарнавський – батько, В.Тарнавський – син та Григорій Галаган надали П.Кулішу матеріальну допомогу в організації видавничої справи. У Санкт-Петербурзі почали друкуватися антикріпосницькі вірші Т.Шевченка, повісті молодої письменниці М.Вілінської, добре відомої під псевдонімом Марко Вовчок, твори Г.Квітки-Основ’яненка, І.Котляревського, П.Куліша, проповіді панотця В.Гречулевича, нотні записи українських народних пісень. У 1861–1862 рр. Виходив суспільно-політичний та літературний журнал, перший в Російській імперії український часопис “Основа”.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Суспільно - політичний та національний рухи на УкраїніІ в кінці XIX – на початку XX століть бесплатно