NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Особливу увагу необхідно звернути на те, що, крім свого за-гальнофілософського аспекту, в запереченні релігії вільнодумство досить часто зверталося до природничих наук.
Позитивні знання про живу та неживу природу, про людський організм, одержані у процесі практичної діяльності, не одразу почали конфліктувати з релігійним світорозумінням. Тривалий час вони без явних суперечностей вкладалися у його рамки. Часто служителі культу, переслідуючи культову мету, самі брали участь у дослідженнях природи. У давнину єгипетські та вавилонські жреці, аби від імені богів передвістити початок розливів Нілу, Тигру та Євфрату, вели спостереження за рухом небесних світил, періодичністю пір року, складали календар. Ченцями були й такі вчені та мислителі середньовіччя, як Р. Бекон, М. Кузанський, М. Коперник. Вони щиро вірили в те, що одержані ними як підсумок досліджень та роздумів висновки допоможуть краще пізнати волю Господню.
Однак на певному етапі зростаюча кількість природничо-наукових знань увійшла в конфлікт з релігійним світорозумінням. Цей конфлікт дедалі більше поглиблювався, виявляючи непереконливість релігійних поглядів.
У давнину найбільш розвинутою спробою протиставити релігійному поясненню світу його природне пояснення було, як вже зазначалося, атомістичне вчення Демокріта, Епікура, Лукреція. Головну ідею — визнання існування в основі речей найдрібніших неподільних рухомих частинок — атомісти підкріпили знаннями, почерпнутими в результаті спостережень за різними явищами повсякденного буття. Проте це були лише здогадки, які набагато випереджали свій час.
Успіхи природознавства XVI ст., вінцем яких стало геніальне відкриття М. Коперника, послужили матеріалом для створеної Д. Бруно пантеїстичної концепції Всесвіту. За нею, Всесвіт ототожнюється з Богом, не має меж у просторі та часі, заповнений безліччю світів, де навколо своїх осей обертаються населені розумними істотами планети.
Значення теорії М. Коперника вийшло далеко за межі її астрономічного змісту. Об'єктивно його теорія нового розуміння місця людини у всесвіті закликала відмовитися від уявлення про біблійного антропоморфного Бога, що керує, подібно до самодержця, ходом подій у світі.
Позбавивши Землю значення центру Всесвіту і встановивши її справжнє місце як однієї з планет, що рухаються навколо Сонця, вчення М. Коперника припускало існування інших світів, подібних до Сонячної системи.
Для керування Всесвітом, який не має меж і включає безліч світів, Бог міг бути допущений тільки як безлика активна сила, розлита повсюди в природі, але яка не є особистістю. Для Д. Бруно Бог — це душа світу, нерозривно з ним злита.
Успіхи математики та механіки в XVII—XVIII ст. привели до розвитку деїстичних поглядів. Всесвітні закони механіки сприяли створенню механістичної картини світу, в якій Бог виявився непотрібним для опису Всесвіту.
Відкидаючи ідею Бога як керуючого природою, механістичне світорозуміння залишало йому функції лише творця першоматерії та першодвигуна.
Деїзм був формою вільнодумного світорозуміння, найбільш відповідного рівню природничо-наукових знань другої половини XVII—XVIII ст. Коли ж ідеологи революційної французької буржуазії XVIII ст., спонукувані ненавистю до феодальних порядків і не-сприйняттям їхнього релігійного виправдовування, повністю відмовилися від ідеї Бога і намагалися дати цілісне природниче пояснення світу і людини, вони піднялися над рівнем науки свого часу та ввели положення про рух як про атрибут матерії, про простір та час як форми її існування.
XIX ст. стало століттям торжества атомістичних ідей. Геніальне відкриття Д. Менделєєва (1834— 1907 рр.) — періодичний закон, що розкрив зв'язок зміни якостей хімічних елементів та їх сполучень із зростанням атомної маси, — засвідчило внутрішню єдність хімічних елементів. Спектральний аналіз, який став в середині XIX ст. засобом пізнавання внутрішньої природи космічних тіл, виявив спільність складу речовини різних об'єктів Всесвіту: Землі, Сонця та інших космічних тіл.
У галузі дослідження живої природи в 20—30-х роках XIX ст. було відкрито, що клітина є елементарною структурною одиницею рослин, тварин і мікроорганізмів. Цим самим було доведено специфічність структурної організації живої матерії порівняно з неживою.
Л. Пастер (1822—1895 рр.) в своїх працях довів, що в природі не відбувається створення навіть найпростіших, одноклітинних організмів з неживої речовини ("самозародження"). Це ще більше зміцнило переконання у якісній відмінності живого від неживого. Водночас існували наукові факти, які підтвердили, що, незважаючи на відмінність живого і неживого, між ними немає непрохідної межі.
1828 р. вперше було синтезовано сечовину — органічну речовину, яку раніше знаходили тільки у живому тілі. Слідом за цим природознавці синтезували й багато інших органічних сполук. Пізніше з'ясувалося, що білки — речовина, вкрай важлива для процесу життя і складна за своєю будовою. Вона складається з органічних сполук — амінокислот, які, пов'язуючись між собою у певному порядку, створюють довгий ланцюг білкової молекули.
Після відкриття М. Коперника жодна теорія не мала такого різнобічного вільнодумного значення, як дарвінізм. Теорія Ч. Дарвіна (1809—1882 рр.) довела розвиток видів і сприяла виникненню думки, що різноманітність сучасного тваринного і рослинного світів бере свій початок від небагатьох первісних форм життя.
Дивовижна пристосованість тваринних та рослинних організмів до середовища їхнього існування, доцільність їхньої будови та поведінки були пояснені як наслідок добору, в процесі якого все непристосоване гине. Цей механізм створення та зміни видів не має нічого спільного з біблійними міфами про створення життя Богом. Теорія Ч. Дарвіна допомогла науково розв'язати питання щодо походження людини. Вказуючи на значну кількість істотних рис подібності у будові та фізіології людини та вищих мавп, дослідник дійшов висновку, що людина походить від мавпи і є витвором еволюції всього тваринного світу. Знайдені археологами залишки кісток істот, які є проміжною ланкою між людиною та вищими Видами мавп, фактично підтвердили цей висновок.
Нескінченність світу по-своєму розкривається перед наукою в космічній галузі.
Світ зірок, про які у XIX ст. знали тільки те, що вони являють собою кулі, подібні до Сонця, виявився надзвичайно багатоликим.
Виявилося, що існує багато різних типів зірок. Вони різняться між собою за розмірами, температурою, масою, хімічним складом. Великим досягненням сучасної астрономії є встановлення того, що деякі зірки мають власні супутники. Таким чином, геніальне передбачення Д. Бруно про велику кількість світів у Всесвіті отримало підтвердження.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Природничо-наукове вільнодумство бесплатно