* » » Володимир Вернадський

**

Володимир Вернадський

Текст:
Нині багато хто з нас сповідує прагматично-конкретний підхід до життя. Його можна виразити лише двома словами: «тут і зараз!». Але горе тому суспільству, де перестають «бути в ціні» люди, які осягають найбільш загальні, фундаментальні, вічні закони світобудови, закони «живої речовини» та людини. Адже саме такі подвижники й визначають внесок кожного народу, кожної країни (і Україна – не виняток) у світову цивілізацію, у сукупну свідомість людства. До речі, герой нашої розповіді, геніальний геохімік, біолог, великий філософ та громадянин, академік Володимир Іванович Вернадський (1863 – 1945), у відповідь на прохання дати найкоротше та найточніше визначення цивілізації, написав у 1934 році лише три слова: «Цивілізація є свідомість». Розумна свідомість, додали б ми. Можливо, цивілізація, що розуміється саме таким чином, й потрібна усьому людству та нашій Батьківщині в епоху глобального насильства, екологічного безумства, втрати основних духовних орієнтирів і поваги до людини...

«Усвідомлення народом свого буття є, можливо,
найбільшою силою, що рухає життя»
В.І.Вернадський, 1927 рік

Український народ по праву пишається славою героїв своєї історії – подвигами козацтва, великими вчинками державних мужів й творців культури. Але якось дуже рідко називають у цій «незабутній шерензі» ім’я Вернадського. Адже цей найвидатніший натураліст ХХ століття був нащадком славного роду запорізьких козаків, завжди вважав Україну рідною для себе землею, у його листуванні можна зустріти безліч висловлювань на кшталт: «Я так сильно відчуваю свій зв’язок і з Україною, і з Києвом» (лист до академіка Н.П.Василенка, вересень 1921 року). Риси громадянина України та Росії й мислителя світового, навіть космічного масштабу поєднувалися в натурі Вернадського цілком органічно.
1. Громадянин України. Відчуття найтіснішої причетності до українського народу зародилося у Вернадського дуже рано. Ось запис тоді ще 15-річного гімназиста, який він заніс до свого щоденника: «У Росії зовсім заборонено друкувати книги моєю рідною мовою. На канікулах я із всім завзяттям візьмуся за неї. У Києві, якщо в якомусь будинку побачать портрет Шевченка, то його відбирають» (квітень 1878 р.).
Про те, що минуле України глибоко увійшло в духовний світ молодого вченого, красномовно свідчить така цитата з листа Володимира Івановича до майбутньої дружини, Наталії Єгорівни Старицької (21 червня 1886 року): «Завжди, коли починаю якусь справу, у мене в голові проноситься запорізька приказка: «або збуду, або вдома не буду», з якою вони кидалися на якусь важку справу. І я уявляв собі, серед яких неймовірних умов домагалися люди своєї мети, і мені ставало соромно, далеко, далеко відганяв я від себе всілякі сумніви і знову кидався на роботу. І кожна невдача тільки заохочувала, підбурювала мене, ще більшу викликала у мені енергію».
Всім відома та самовіддана робота й ті невпинні зусилля, які Володимир Іванович доклав у справі створення першої Української академії наук (1918 р.). Те, що саме Вернадський, вчений та громадянин всесвітнього масштабу, став першим президентом («головою») Академії – законний предмет нашої національної гордості. Найцікавішим джерелом для прояснення поглядів Вернадського на українське суспільне життя, науку та культуру того часу служить його листування з видатним українським вченим-юристом, академіком Миколою Прокоповичем Василенком, у той час – міністром народної освіти в уряді П.Скоропадського. Лист від 17.IV.1918 р.: «Відродження української мови та інтересу й відчуття своєї національної особистості я гаряче переживаю і цим відрізняюся від тутешніх кадетів (лист відправлений до Києва з Полтави,). Слід сказати, що в Полтаві серед українців майже немає яскравих людей і справжнього національного міцного середовища немає. Чи можна за цих умов створити щось міцне? Особливо якщо вони діятимуть кулаком і палицею!». І далі – питання, що хвилювало вченого найбільше: «Невже більшовики протримаються до осені? Тоді загибель Росії та непоправний удар культурі».
Ще один лист до М.П.Василенка, також квітень 1918-го: «Я повинен сказати, що зараз зовсім вражений тією картиною, яка відкривається у «самоврядуванні» нашого народу – це зводиться до грабежу, безгосподарності, безсоромного здирництва, розвитку чиновництва, хабарництва й непотизму (кумівства)».
Перші паростки нового радують вченого. Але: «Взагалі можна сказати, що Українська Рада тільки й годиться, що для декларації... Ніхто тут не вірить ані в «соціалізацію», ані в Раду, і по суті, все тримається німецьким військом, яке все прибуває. Імовірно, самостійна Україна скоро перетвориться на окуповану Україну». Та й національне відродження слід, на думку Вернадського, будувати інакше: «Дуже важка тут українізація, яка проводиться в дусі Каткова-Побєдоносцева, замінених відповідними українськими діячами» (27.IV.1918 р.).
У травні 1918-го, коли питання про те, якою буде створювана Українська академія наук, вже конкретно постало на порядку денному, Вернадський готується до від’їзду до Києва. 18.V.1918 р. він пише: «Очевидно, одразу створити Академію не під силу державному організму, що складається, на першому місці, передусім, треба створити добре влаштоване відділення української мови, літератури та історії... і ті відділи інститутів, які пов’язані із практично важливими для держави інтересами – із вивченням продуктивних сил країни та економіко-статистичного її обстеження. Як я вже Вам говорив з питання про вищу школу, я думаю, надзвичайно необхідно звернути увагу на захід України. Чи буде у Львові український університет? Очевидно, не скоро... На захід України треба перенести якийсь із вищих учбових закладів або створити новий. І це можливо»... Дуже цікаве, але на жаль, не розгорнене Вернадським детальніше зауваження щодо важливостi «долі Угорської Русі, Буковини і Галичини», яким учений надавав величезного значення «з погляду української слов’янської політики».
Абсолютну незалежність своєї позиції як вченого і громадянина В.І.Вернадський підтвердив навесні 1919 року. виступивши категорично проти вимоги Директорії УНР перевести всі документи Української академії наук виключно на українську мову. Президент УАН заявив: «Таке розпорядження непристойне за своєю дріб’язковістю. Треба відновити старий пункт – друкувати українською та тією мовою, якою побажає автор. В хаосі жорстокого 1919 р. обставини (окупація Східної України денікінцями – І.С. ) змусили Вернадського переїхати до Криму, де він кілька місяців був ректором Сімферопольского університету, а у 1921 р. – до Москви, відкинувши пропозицію вести наукову роботу в Англії.
І в 1921 році, знаходячись вже у Москві, Володимир Іванович не забуває про Україну. Його допитлива думка постійно повертається на нашу з вами Батьківщину. Ось лист до М.П.Василенка від 20.IV.1921: «Ви знаєте, яка мені дорога Україна, і як глибоко українське відродження проникає весь мій національний та особистий світогляд, і я вважаю, що на мою долю випало велике щастя взяти в ньому участь... І хоча в моєму світогляді сталися під впливом подій глибокі зрушення – моє ставлення до української культури та її майбутнього залишилося незмінним». Але ще цікавішим є розвиток цієї думки: «Але я вважаю, що логічно доведені до кінця положення завжди невірні при зіткненні з життям, і в них неодмінно має бути ірраціональний елемент. Таким є – при моєму теоретичному інтернаціоналізмі та аристократизмі духовної роботи – моє ставлення до української, російської, слов’янської культури. Російська культура повинна бути російсько-українською».

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Володимир Вернадський бесплатно

volodimir_vernadski.doc [60 Kb] (cкачиваний: 30)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное