NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Перетворення на селі в цей період були драматичними і радикальними. Тут “друга революція” супроводжувалася такою жорстокістю й страхіттям, що її можна назвати не інакше, як війною режиму проти селянства. По суті, не буде перебільшенням сказати, що колективізація з її спустошливими наслідками стала одною з найжахливіших подій в українській історії.
Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде процесом довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою – до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи лише перший п’ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів. Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов’язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
Проте незабаром стало ясно, що індустріалізація вимагає широкої колективізації. Сталін дійшов до цього висновку, під час кризи зерно заготівель 1927-1928 рр. Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу у містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни надто низькими і відмовилися продавати збіжжя. Тоді Сталін вирішує, що для виконання п’ятирічки над селянством необхідно поставити, як економічний, так і політичний контроль. Відтак він наказує розпочати “суцільну колективізацію”.
“Всеосяжна колективізація” замислювалася для того, щоб забезпечити нееквівалентний обмін між містом і селом, полегшувати викачування селянських ресурсів у державний бюджет. Вступаючи в колгосп, селянин, так би мовити, делегував свої права на розпорядження виробленою продукцією адміністратору.
Лозунг “суцільної колективізації” офіційно проголосив листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). На пленумі було окремо заслухано доповідь генерального секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора “Про сільське господарство в Україні про роботу на селі”. У постанові на доповідь відзначалося, що Україна має розвинуту матеріально-технічну базу для перетворень у сільському господарстві. ЦК КП(б)У пропонувалося посилити темпи колективізації. В Україні колективізацію планувалося закінчити восени 1931 або навесні 1932 р.
Сталін називав колективізацію “революцією зверху”. Селяни-власники не виявляли навіть найменшої готовності відмовитися від своїх господарств і робили це тільки під загрозою їх неминучої ліквідації. Темпи колективізації спускалися зверху у вигляді контрольних цифр. 24 лютого 1930 р. С.Косіор підписав інструктивний лист ЦК КП(б)У до місцевих парторганізацій з настійною вимогою: “Степ треба цілком колективізувати за час весняної посівної компанії, а всю Україну – до осені 30 року!” Отже встановлені раніше строки скорочувалися на рік-півтора.
Суцільна колективізація була задумана, як комунізація. Офіційно в опублікованих документах йшлося про артільну форму, але в різних інструкціях, якими вони супроводжувалися, артель мала вигляд комуни.
Починаючи з 1930 р., фактично заборонялася вільна торгівля, уся товарна продукція колгоспів повинна була надходити у розпорядження держави. Однак за умов відсутності ринку саме поняття “товарна продукція” стало невизначеним.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Голодомор 1932-33 рр. в Україні. Його передумови і наслідки бесплатно