Текст: Тимчасом «князь Сарматії» Хмельниченко, не вспівши сісти в батьковому Чигирині, почав організувати владу в Немирові. Приборкавши останки правобережного населення, пробував заволодіти Лівоберіжжям, для чого виправлявся на Переяславщину й Лубенщину, але безуспішно. Колиж Правоберіжжя почало наново заселюватися, Самійлович вислав свого сина Семена з військом на Правоберіжжя, що поруйнувавши мало не всі міста й більші села, перегнав населення на лівий беріг Дніпра. Опустіла південня Київщина, занепало й Поділля. Хмельниченко побачивши безвиглядність своїх заходів над зорганізуванням Правоберіжжя під своєю булавою, попав у глибоку душеву депресію. Стався жорстоким і нестерпним для окруження — кількох своїх старшин покарав, без вини, смертю, а коли почав відгрожуватися туркам, вони його вхопили, вивезли до Камянця й тут, осінню 1681 року стратили.
Так скінчив син великого Богдана, нещасний «князь Сарматії»... Смерть Хмельниченка наче припечатала зупинку в боротьбі посторонніх сил за Правобережну Україну. Польсько-турецький мир, заключений в Журавні, закріпив південне Правоберіжжя й Поділля за Туреччиною. Рівночасно помирилася з Польщею Москва, що за 200 тисяч рублів і частину Витебщини дістала від Польщі Київ; не забарилося й московське перемиря з Туреччиною та Кримом. В 1681 р. заключено в Бахчисараї двацятилітнє перемиря, протягом якого ніхто з договірників не смів заселювати земель поміж Богом і Дніпром... Та умови бахчисарайського перемиря були нічим проти життя. Найплодовитша територія, колиска історичного життя України, не могла шуміти безлюдною пусткою. По смерти Хмельниченка передали турки владу над Правоберіжжям молдавському господареві Іванові Дуці, що назначивши своїм наказним гетьманом Івана Драгинича, почав заселювати й організувати країну.
Подібно як Туреччина не респектувала статтей бахчисарайського перемиря, нехтувала пункти журавенського миру й Польща. Король Собіський, захоплений ідеями боротьби з музулманським світом, майже не припиняв польсько-турецької війни за Поділля. Витиснувши турків до Камянця, він зразу взявся до заселення Поділля й південньої Київщини, та зорганізування її на козацький лад. Гетьманом Правоберіжжя назначив Собіський Степана Куницького, що обрав собі столицею Немирів. Небаром закипіло на пустарях нове життя; Богуслав, Мошни, Корсунь та інші міста піднялися з румовищ. В 1683 р. ходив Куницький на південню Молдавію, але побитий татарами, покинув військо й утік до дому. За трусість покарали козаки Куницького смертю, а на його місце обрали запорожця Андрія Могилу, що далі заселював і організував Правоберіжжя, очищуючи його від турецьких залог.
Відновлена Собіським правобережна козаччина кріпшала з дня на день, а навіть, в славній протитурецькій компанії Собіського під Віднем відіграла помітну ролю. Між іншими вславився під Віднем український шляхтич з Самбірщини — Юрій Кульчицький.
В 1684 р. видав Собіський універсал про обнову козацької організації на Правоберіжжу, вслід за чим народ з усіх сторін повалив туди лавами. Самійлович мусів розставляти застави й силою стримувати своїх людей, щоб не пересолювалися сюди з лівого берега. Іскра в Корсуні, Самусь у Богуславі, Абазин на Побожжу, Семен Гурко Палій на Хвастівщині, організують козацькі полки, що обороняють землю перед шляхетським засиллям, а там (1688 р.) підіймають отверту боротьбу з Польщею й Московщиною, що в 1686 р. заключили т. зв. «вічний мир».
Тип файла:
Язык файла:
Скачать реферат: Гетьман Петро Дорошенко бесплатно
Рефераты, История, Історія України, На українській мові