NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
З кінця Х ст. почали відбуватися серйозні зміни, як в організації, так і в обсязі влади київського князя, що було зумовлено феодальним характером його влади та функцій. Військово-організаційна діяльність князя у зв'язку з ускладненням структури війська Київської держави значно зростає. Більш складними стають функції князя щодо захисту зовнішніх кордонів. Великі київські князі, починаючи з Володимира, багато уваги приділяли будівництву укріплень, організації сторожової служби, встановленню зовнішніх стосунків. Військово-дипломатична діяльність великого князя мала на меті насамперед досягнення зовнішньої безпеки держави. Київські князі займалися також організацією будівництва шляхів, мостів, охороною торговельних шляхів. Функція придушення опору пригнічених, який зростав, і перш за все опору феодальне залежних селян, завжди була однією з найголовніших. Так, в 1068 р. київський князь Ізяслав жорстоко придушив народне повстання, спровоковане антипатріотичною діяльністю князя та його дружини. У 1113 р. знову повстало київське населення. Налякані цим бояри і єпископи викликали в Київ князя Володимира Мономаха з сильною дружиною, який й придушив повстання.
У XI—XII ст. особливо вагомою стає законодавча функція князя. Після запровадження християнства на нього покладається обов'язок сприяти поширенню цієї релігії та матеріально забезпечувати духовенство. Управляти київським князям допомагали посадники, волостелі, тіуни та інші представники адміністрації. Посадники призначалися у важливі центри Давньоруської держави.
Посадники на відміну від тисяцьких і соцьких, які були у першу чергу командирами дружини, а вже потім наділялися адміністративними функціями, відразу ставали повноправними представниками князівської влади на місцях. Як представники князя посадники виконували його функції. Вони судили, збирали данину і різні мита. Існували і спеціальні пункти збирання данини — погости. Посадники відали поліцейськими справами, керували військовими силами міста. У віданні посадника була й прилегла сільська територія. Як правило, князі призначали посадниками бояр та інших "добрих мужів". Посадники і волостелі (управителі сільськими волостями) мали найближчих помічників — тіунів, а також помічників із спеціальних справ — мечників, мостників, вирників тощо. Усі ці особи утримувалися за рахунок поборів з населення.
Великий київський князь приймав важливі рішення, якщо на це була згода його оточення — великих феодалів (бояр) "княжих мужів'', які створювали феодальну раду при князеві. У раду входили також представники духовної знаті, інколи представники верхівки міст, у воєнний час — керівники союзників. Рада при київському князеві була важливим органом Давньоруської держави. Члени ради називалися "думцями". Незважаючи на те, що великий київський князь володів правом вирішувати справи самостійно, він був заці­кавлений у тому, щоб рішення, які він вважав найважливішими, підтримувалися впливовими елементами. Тому він досить часто звертався до ради "кращих людей".

Місцеві князі. У Київській Русі на місцях спочатку владарювали племінні князівські династії. Місцеві князі, які до середини Х ст. часто іменувалися також великими, однак, визнаючи силу київського князя, були у нього "в послушании": виставляли на його поклик військо, передавали йому частину данини, яку збирали з підвладної території. На місцях інколи розташовувались і військові сили київського князя. За свою службу місцеві князі користувалися заступництвом київського князя, залишали собі частину данини, яку збирали. У випадку порушення вірності київському князеві васал втрачав своє володіння. Проте здійснити це можна було тільки шляхом війни проти непокірного.



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Утворення давньоруської князівської держави – Київської Русі. Її державний лад, система органів управління та етапи розвитку бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові