* » » Кодацька фортеця

**

Кодацька фортеця

Текст:
Незабаром виповниться 80 років, як у селищі Старі Кайдаки, на залишках колишньої Кодацької фортеці, з ініціативи Дмитра Івановича Яворницького було встановлено невеличкий пам'ятник з таким написом: «На этом месте гетман Хмельницкий с войском запорожским взяли при-ступом польскую крепость Кодак 24 апреля 1648 года». Зазначена у написі дата була помилковою, джерелом стала, мабуть, широко відома «Історія Русів», що пов'язує взяття Кодака з початком повстання, але не в тому суть. До цього часу вже старенький пам'ятник залишається єдиною згадкою про славні події часів Визвольної війни українського народу 1648-1654 років на території сучасного Дніпропетровська.
Історія заснування Кодацької фортеці відносить нас до 30-х років XVII століття, коли значно зросили втечі селян на Запоріжжя. Депутати сейму, який було скликано у лютому 1635 року, прийшли до думки організувати блокаду Запоріжжя, щоб припинити потік біженців-селян на Січ та не допустити анти турецьких виступів запорожців. Було вирішено збудувати на Дніпрі фортецю, яка була б опорою польського панування на Придніпров'ї та розірвала б усякі зв'язки Запоріжжя з Україною.

Місце для фортеці було обрано на правому високому березі Дніпра, коло першого, Кодацького, порога, тому й фортеця дістала назву Кодак. Нагляд за спорудженням фортеці вів коронний гетьман Станіслав Конецпольський. Будівельними роботами керував французький інженер Гійом Левассер де Боплан. Дерево для будівництва фортеці доставляли з берегів Самари. На будівництві працювали селяни-кріпаки, полонені татари та козаки. Будівництво було закінчено у липні 1635 року. Фортеця, як на той час, була збудована за останнім словом фортифікаційного мистецтва і вважалась неприступною.
Комендантом фортеці було призначено французького офіцера Жана Маріона, а комісаром -шляхтича Пшияловського.

Українські козаки цілком усвідомлювали ту загрозу, яка виникла з утвердженням панів на ближніх підступах до Запоріжжя. Саме тому в ніч з 3 на 4 серпня 1635 року загін козаків на чолі а Іваном Судимою здійснив напад на Кодак. Гарнізон фортеці було знищено.
Як свідчить Львівський літопис, «...Судима з Черкас, еще два полковники з ним, зобравши козаків 3000, пошли до него. І так напавши місяця Августа, скоро запустивши, до матки божій 3 дня, в вечора то до світа збили вшисток люд єго і ноги не оставили, тільки що на чату були виїхали 15 коней і тії ся остали. А самого живо взявши, наперві руки му ізсікли i за пазуху вложили, і у плюдри пороху насипали і поставили у стовпа над Дніпром, і запалили, і порох го втиснув в Дніпр».
Будівничий фортеці Боплан, розповідаючи про Кодак, так описував ці події: «На відстані гарматного пострілу лежить Кодак, перший з порогів скелястої гряди, що простягається впоперек ріки, затрудняючи плавання човном. Є тут фортеця, яку я розпочав будувати в липні 1635 року, але в серпні того ж року якийсь Судима, гетьман повсталих козаків, вертаючись з морського походу і побачивши, що фортеця заважає їм досягти рідного краю, зненацька захопив її і розбив гарнізон, що мав десь коло 200 воїнів під командуванням полковника Маріона. Цей полковник Маріон був французом. Оволодівши фортецею і захопивши велику здобич, Судима повернувся з козаками на Запоріжжя. Проте вони не володіли фортецею довго, бо інші козаки (вірні Речі Посполитій) під командуванням відомого Конецпольського, каштеляна краківського ударили на фортецю і здобули її. Врешті-решт гетьман бунтівних козаків був полонений і разом зі своїми спільниками його перевезли до Варшави і там прилюдно четвертували».
Дійсно, зрадженого реєстровцями Івана Судиму, а з ним ще п'ять козацьких старшин, було видано польським панам. У грудні 1635 року Сулиму стратили у Варшаві. З тієї козацької старшини, що була близька до отамана Івана Сулими та відправлена у Варшаву, живим залишився хорунжий Павло Михнович Бут (Павлюк). Пізніше, у 1637 році, він підняв повстання проти польських панів, яке з невеликою перервою тривало до кінця 1638 року та закінчилося поразкою селян і козаків. У цьому повстанні, як і в усіх попередніх виступах селянства, збереглися риси локаль-ності: селяни, що покозачились, тримались ближ-че до рідних місць, а тому вогнища повстання легко придушувались панськими військами. Тяж-ка доля спіткала Павлюка: його по-зрадницьки схопили і відправили у Варшаву для страти.
Ще в 1635 році було переведено з Низу в око-лиці Кодака одну річкову сотенну канцелярію на чолі з сотником та двома хорунжими.
За переказом, записаним одним з авторів цих рядків - А. М. Ковальовим, кодацька сотня бра-ла активну участь у повстанні під проводом Яко-ва Острянина (1638). Під час захисту повстансь-кого табору біля Жовнина на Сулі особливо від-значилася дружина кодацького сотника Семена Мотори Варвара. Варварі Острянин нібито дору-чив стріляти особливо важливих персон у воро-жому таборі, приставивши шість козаків заряд-жати мушкети та готувати стріли для неї. За тим же переказом, розвідники Потоцького нібито вия-вили, що джерелом «особливого зла» з боку ко-зацького табору є відьма, яка безпомилково під-стрілює ротмістрів та вельмож. Перебіжчик-реєст-ровець повідомив, що та відьма зветься Варварою Кодак. Потоцький наказав відкривати гар-матний вогонь по всякій жінці, що буде поміче-на в козацьких шанцях. Дуже багато жіноцтва полягло від розриву порохових ядер, серед них загинула і Варвара...
Відходячи під натиском шляхетських військ, повстанці шукали порятунку на території Ро-сійської держави. В кінці червня до Білгорода прибув козацький загін у 865 чоловік на чолі з гетьманом Яковом Острянином. Через три дні з'явилася туди ж кодацька сотня Семена Мотори у складі 83 чоловік. Усі були на конях, а в по-воду привели ще 370 коней. На тих конях вони привезли в Білгород багацько біженців.
У доповідному листі до царя Білгородський воєвода Щетинін, передаючи прохання гетьмана і козаків прийняти їх у російське підданство, так пояснював причини, що змусили козаків покину-ти рідний край: «Польские й литовские люди их хрестьянскую веру нарушают и церкви божии разрушают, и их побивают и жен их и детей, збирая в хоромы, пожигают и пищальное зелье, насыпав им в пазуху, зажигают, й сосцы у жен их резали... и всякое строение разоряли й пограбили».
У царському указі з цього приводу було сказа-но: «... велел их принять под свою государеву дер-жаву в Московское государство и... велел их по их челобитию устроить на Чугуеве на вечное житье». Воєводі наказувалось негайно надати допомогу поселенцям з казни (кожному відповідно до його службового та соціального стану) хлібом, насінням для посіву, матеріалами для будівництва житла та фортеці. Це, однак, не було виконано.
У 1641 році сотник Мотора розпочав піклування про переселення кодацької сотні на територію козацького Сибірського Війська. Чи всю кодацьку сотню повів з собою Семен Мотора в Сибірське Військо, чи якусь його частину, не відомо. На під-ставі топонімічних пам'яток, які залишилися на шляхах Семена Мотори, можна здогадуватися, де він пройшов з загоном відданих йому земляків.
Справді, на Далекому Сході та на Далекій Пів-ночі вражає в топоніміці велика кількість назв:
«Варварина сопка», «Варварина могила», «Варварині груди», «Розпадок Варвари» тощо...

Місцеві легенди розбігаються в тлумаченнях цих назв. З приводу «Варвариної сопки», що в захід-ному крилі Ванданського перевалу, який пере-тинає залізниця Волочаєвка -Комсомольськ, нігедали додержуються думки, що «нігедалка Варвара Сотник убивала хунхуза, хунхуза убивав Варва-ру...». Трохи іншого переконання гольди, що меш-кають між притокою Буреї річки Яурін та пів-денним кордоном Якутії. Про «Варварину могилу» на західному схилі пологої безіменної сопки, кіло-метрів за 40 на північ від річки Яурін, вони ка-жуть, що «гольдка Варвара Кодак нищила хунху-зів, за що хунхузи знищили її...» А якути, які господарюють на території між правими притока-ми Індігірки - Нерою та Мома, - цілком певні, що їхні «Варварині сопки» та «Варварині моги-ли» - то пам'ятники видатній якутці Варварі Моторі - доньці якутського князя Кангаласького, яка сміливо боролася з ворогами якутів. На що уссурійські та амурські козаки твердили: «Не вір-те їм - вони люди темні. Варвара - козачка. Са-мі подумайте, чи могла б ото дикунська дівка так хоробро змагатися з хунхузами?..», але тут же додавали (в станиці Чернігівці близько Іману) - «то козачка Уссурійського Війська», а в станиці Полтавці (біля Благовєщенська) - «то козачка Амурського Війська»...
Ім'я Семена Мотори увійшло в історію геогра-фічних відкриттів на Далекому Сході. 23 квітня 1650 року загін Семена Мотори дійшов до Анадирського острогу - зимовища Семена Дежньова, де обидва вони вирішили «государеву службу слу-жить вместе». На протязі 1650 -1652 років Дежньов разом в Моторою ходять на пошуки річки Пенжини (1650), лаштують походи в верхів'я Анюю на ходинців (1651) та на анаульського князька Мекерку (1652), в бою з загоном якого й поклав голову Семен Мотора...

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Кодацька фортеця бесплатно

kodacka_fortecya.doc [83,5 Kb] (cкачиваний: 13)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное