NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
За визначенням, яке дають педагогічний словник та енциклопедія, мислення – це опосередковане та узагальнене пізнання людиною предметів і явищ об”єктивної дійсності в їх суттєвих зв”язках і відносинах. Беручи свій початок в чуттєвому пізнанні мислення виходить за його межі, дозволяючи людині пізнавати те, що не може бути безпосередньо сприйнято органами почуттів і представлено. Мислення активізується в тих випадках, коли у людини виникають питання, на які не можна отримати відповідь шляхом сприйняття тих чи інших об”єктів, відтворення того, що вже відомо про них. Мислення виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім світом. Думаючи, суб”єкт оперує наявними у нього знаннями, відкриває невідоме в відомому і таким шляхом приходить до нових знань. Об”єкт мислення, існуючи реально поза людиною, виступає для нього як продукт його мислення. Генетично найранішою формою мислення є наочно-дійове мислення, перші прояви якого у дитини можна спостерігати в кінці 1-го на поч. 2-го року життя. За наочно-дійовим мисленням слідує наочно-образне мислення. В младшому шкільному віці розвивається конкретно-понятійне мислення. У дитини розумові операції ще пов”язані з конкретним матеріалом, недостатньо узагальнені, утворені поняття носять конкретний характер. Для дітей середнього і старшого шкільного віку характерне абстрактно-понятійне мислення. Розумові операції узагальнююються, формалізуються, завдяки чому розширюється діапазон їх перенесення і застосування в різних нових ситуаціях. Формуються такі якості мислення як критичність, самостійність, доказовість.
З загальним поняттям мислення нерозривно пов”язано поняття творчого мислення. Творчість – це найвища форма активності і самостійної діяльності людини. Виділяється ряд сторін творчого процесу: постановка питання, що потребує творчої відповіді, мобілізація необхідних знань для постановки попередньої гіпотези, оформлення сформованих думок у вигляді логічних, образних, математичних, графічних, предметних структур. Найвирішальну роль в творчому процесі займає мислення суб”єкта, що поєднує як логічне мислення, так і уяву. Проблема формування у дітей творчого мислення посідає велике місце в педагогічній діяльності. Передовий вчитель, розвиваючи творчі можливості учня, в пошуках найбільш адекватних методів навчання і виховання сам стає творцем і новатором.
Одним з таких вчителів є вчитель літератури 516-ї школи Санкт-Пітербурга Є.Н.Ільін. Прийшовши в школу ще студентом, він і досі продовжує свою кропітку працю, вміло використовуючи методи навчання, як способи спільної діяльності учня і вчителя по досягненню спільної мети, не тільки навчаючи при цьому дітей, а допомагаючи їм формувати власну особистість..

Мистецтво спілкування.


Опорною точкою в процесі виховання Е.Н.Ільін важає мистецтво спілкування вчителя з учнями. Процес навчання і виховання, на його думку, це як застібка-змійка на куртці: обидві сторони застігаються одночасно і кріпко неквапливим рухом замка – творчої думки.
Якою повинна бути ця з”єднуюча думка?
Людяним, життєвим, в чому б це не виявлялось, треба забезпечувати безвідмовну роботу “застібки-змійки”. Вчитель в основному несе на урок книгу, учні – життя. Стати ближче до учнів, зрозуміти і виразити їх бажання- означає наблизитись до життя, через книгу укріпити з учнями, тобто з життям, надійний зв”язок. Мистецтво спілкування полягає в гнучкому сполученні навчального і життевого в контактах зі школярами. Знання виключно навколо книги і лише на її основі у великої кількості учнів не знайдуть відгуку в учнів. Книга книгу приведе до тупика, якщо випадає життева основа.
Шкільна інформація, годуючи мозок, не завжди торкає почуття. Учні старших класів, наприклад, не ведуть щоденники, мало читають, не пишуть вірші. Все додасться до людини, яка вихована духовно, емоційно, і перш за все творчість як найперша і найважливіша необхідність розвинутої душі.
Шкільний вчитель, які б творчі манери і нахили він не пропагував, яким би не був ерудованим і шоб не викладав: математику чи фізику, хімію або креслення, по суті і в основі – Вихователь.
Вчитель – не найголовніша людина на уроці, а перша серед подібних і рівних йому: - він веде і його ведуть одночасово. Існує декілька причин, які пояснюють, чому так важливо, коли вчитель не єдиний “герой” в класі.
1) На уроці відкривається багато неочікуваного, інколи більш цікавого і змістовного, ніж це передбачено вчителем.
2) Ініціатива учня часто є сильнішою за вплив вчителя і дужче кличе всіх інших до розумової активності.
3) Слідуючи за учнем, вчитель допомагає йому виростати в особистість, адже в кожного, хто попереду і за ким ідуть інші, поряд з творчим формується особисте.
4) Учні, як правило, не бажають сперечатися з вчителем, зовсім інша річ – їх товариш. Їх сперечання породжує полеміку, яка є найголовнішим атрибутом рухомого уроку. Урок має бути рухомим. Урок – на один раз! Будується він в залежності від ситуації, на гнучкій основі реального і можливого в кожному окремому класі. Між собою спілкуються не “сторони” і “об”єкти” з обов”язковою між ними “дистанцією”, а люди, які обговорюють певну проблему в міру своїх знань і здібностей. Кожний з них тоді володіє уроком в цілому, а не окремими його частинами. Ця “естафета” переходить із рук до рук, від вчителя до учня і навпаки. Це – урок духовної рівноправності, урок на якому виховується демократичний характер і де учень не ілюструє наперед підготовлену вчителем схему, а разом з ним, іноді всупереч йому сам досягає істини.
5) Урок – це основна форма підвищення кваліфікації і самонавчання для вчителя, адже саме на уроці, а не не курсах і семінарах приходить до вчителя багатократно вивірене подвійним (його і учнівським) досвідом найнеобхідніше – практичні знання.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Способи та методи формування творчого мислення у дітей шкільного віку на прикладі досвіду педагога-новатора Є.Н.Ільіна бесплатно