NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Вступ. Україна — поліконфесійна держава, що зумов¬лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла¬лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос¬таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор¬ганізації можна також умовно розділити на грома¬ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.
Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини ХVІІ ст. Їх умовно можна поділити на чотири великих групи:
1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії.
2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в “Дусі й Істині”. Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об’єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об’єднання (на Українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствуючих, феодосіян.
3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсити, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що іх хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.
4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).
Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку.
Окремі виступи проти офіційної доктрини православної церкви на українських теренах почалися вже на початку ХІ ст. Зокрема, історії відомі чернець Андріан, який у 1003 р. виступив проти поклоніння іконам і законів церковних, чернець Мартин, що у 1144 р. поширював ідеї, відмінні від православ’я, та ін. Але це лише поодинокі виступи окремих людей.
До середини ХVІІ ст. не можна з впевненістю говорити про існування на теренах України організованих сект православного походження. Літописи й інші письмові джерела зафіксували лише основні православно-єретичні ідеї та їхніх проповідників.
Розвиток старообрядництва в Україні.
Біглопопівство згодом розділилося на кілька згод (течій). На українських теренах діяли, зокрема, лужковська згода, перемазанці та ін.
Лужковська згода дістала назву від села Лужки (біля Стародуб’я на Чернігівщині), де була заснована на початку ХІХ ст. Приводом для цього стало неприйняття лужковцями священників, призначених урядом, і незгода з виписуванням метрик для новонароджених. Згода характеризується різкою критикою церковної та світської влади. Білопопівці відмовлялися присягати та молитися за царя, служити у війську. Тобто вони обрали більш жорстку позицію у ставленні до РПЦ, уряду й царської сім’ї. Обряд “очищення” священників проводили “першим чином” – через перехрещування. Згода більше поширювалася на Поволжі.
Дияконову згоду засновано дияконом Олександром у кержинських скитах (нині нижньогородські ліси). Послідовники згоди були і в Стародубщині. Вона характеризується найбільш поміркованою політикою серед біглопопівських згод щодо офіційної церкви та владних структур. Зокрема, прихилиники згоди допускали виконання світських обов’язків і навіть спілкування з вірними офіційного православ’я. “Очищення” новоприбулих священників здійснювали третім чином.
Згода перемазанців виникла у другій половині XVIIІ ст. серед утікачів попів Рогозького цвинтаря. Вони вчили, що всіх священників слід “перемазувати святим миром”. Причому олію вони не освячують, тому що, як вони заявляють, “за віру нашу прийме Бог це замість святого мира”.
Ще на початку ХІХ ст. найбільш помірковані біглопопівці стали шукати компромісу з офіційною церквою та урядом і відділилися від біглопопівців, відновивши первісне попівство (визнавали всі православні таїнства, окрім священництва). У їхньому складі були окремі згоди-церкви, з яких в Україні діяли єдиновірці, білокриницька та біловодська ієрархії, афіногенівці.
Єдиновірці найбільш близько стоять до РПЦ – при збереженні старообрядницької обрядовості іхнє духовенство призначалося офіційною церквою. Центром старообрядницької ієрархії стало с. Біла Криниця на Буковині. Проте реальний центр ієрархії довгий час розташовувався на Рогозькому цвонтарі в Москві. Послідовники цього старообрядницького напряму до 1917 р. становили близько 2/3 загальної кількості попівців у Російській імперії. В Україні общини Білокриницької ієрархії були поширені також в Чернігівській губернії.

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Конфесії в православ'ї України 20-30 рр. XX ст. бесплатно