NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Відомий біблейський персонаж - Іуда Іскаріотський, якого ми знаємо як зрадника Ісуса Хреста, став в останні часи об`єетом зацікавленості як вітчизняних так і зарубіжних дослідників Бібліі та питаннь христіанської релігіі. Всі вони намагаються знайти і пояснити причини вчинку Іуди, що вимусило його, людину з духовними та гуманітарними якостями за 30 срібників продати свого Вчителя.
Сам по собі образ Іуди загадковий, і не зважаючи на його відому роль в драматичних подіях Страстної неділі, ми по суті про нього мало чого знаємо. Євангелісти повідомляють про Іуду дуже скупо, тільки Матфей розповідає про покаяння та самогубство Іуди. Що стосується мотивів зради Іуди, то про них розповідає тільки Иоанн.
Але все ж таки, чому Іуда зрадив Ісуса Христа? На це питання покі що не існує твердої відповіді. У зв`язку з цим вчені-біблеісти в своїх дослідженнях почали висувати численні версії, побачивши в особі Іуди не тільки індивідуальну проблему, але й символ деяких темних сторін людського характеру. Всі ці версії дуже різноманітні і протиречиві. В них Іуда Іскаріот зробив свій вчинок і як людина матеріальної корисності, і як патріот Іудеї, а то і як людина, яка опинилася в безвіхідному стані, втративши надії в майбутнє царства Божьєгого. Цьому питанню присвятили свої праці такі дослідники, як Костів К., З. Косідовський, Феррар, Е. Ренар, Ф. Хоул, які все ж такі на науковій основі, використовуючи певний ряд джерел, змогли більш об`єктивно ставитись до питання Іудиной зради.

Іуда Іскаріот - син Симона (Івана 6: 71; 13; 2; 26) уроженець Іудеі. Назва “Іскаріот” походить від арамейського “іш Керіот”, тобто “людина з Каріоту”. Це прізвище було спеціально додано Іуді, щоб таким чином відрізнити його від іншого Іуди поміж апостолами. Він був єдиним іудиянином серед інших учнів Христа - галилян. В житті Іуди сріблолюбство й раціоналізм брали верх над духовними та гуманітарними якостями, інакше кажучи, він керувався головним чином вимогами розуму, логіки й матеріальної корисності. Ісус Христос покликав його, як і всіх інших на свого учня, він ходив з Вчителем, прислуховувався до його науки і бачив його великі справи. Мав здібності управителя і був скарбником учнівської каси.

Вступ. Україна — поліконфесійна держава, що зумов¬лено поліетнічним складом населення. Існуюче різноманіття конфесій у сучасних її кордонах можна умовно розділити на традиційні, що скла¬лись у процесі етноісторичного формування країни, та нетрадиційні релігії, які виникли у XX ст. на засадах традиційних і поширились ос¬таннім часом в Україні. Наявні релігійні ор¬ганізації можна також умовно розділити на грома¬ди національної церкви, конфесії національних меншин, церкви (громади) східних віросповідань. Можливий поділ конфесій за іншими критеріями.
Течії православного походження в Україні почали виникати з другої половини ХVІІ ст. Їх умовно можна поділити на чотири великих групи:
1. Старообрядська церква. Майже всі її напрями (попівці, біглопопівці, безпопівці) були репрезентовані в Україні. Тривалий час основну масу старообрядців на українських теренах складали втікачі з Росії.
2. Духовні християни. Протиставили пануючому православному віровченню сповідання віри в “Дусі й Істині”. Різниця витлумачення цього догмату поділила духовних християн на духовно-містичні об’єднання (такими в Україні були христовіри (хлисти), скопці, підгорнівці та ін.), які робили наголос у віровченні на поняття дух, та раціоналістичні об’єднання (на Українських теренах це духобори, молокани та ін.), які спирались на поняття істини й основні ідеї яких мали глибокі корені у вченні богумилів, жидовствуючих, феодосіян.
3. Течії хіліастично-есхатологічного та харизматичного спрямування (іоанніти, єговісти-ільїнці, апокаліпсити, інокентіївці та ін.). Зазначимо, що іх хіліастичність, есхатологічність, харизматичність властива вченням майже всіх православних сект, але виділення раніше названих течій в окрему групу нам видається доцільним тому, що в цих сектах дані риси абсолютизуються і є основою віровчення.
4. Секти, що виникли як форма релігійного протистояння радянському тоталітаризму. (Істинно-православна церква, Істинно-православні християни, Церква Марії Божої перетворюваної (Богородична церква), федорівці та ін.).
Названі течії майже не мають відмінностей від подібних собі поза межами України, тому ми зупинимося лише на найбільш загальних їхніх характеристиках, на найважливіших тенденціях розвитку.

Релігія – це складне соціальне і духовне явище , корені якого виходять з глибинних теренів суспільної історії. Соціальна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства – певної само відтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Слово походить від лат. Religio – і означає зв'язок. Процеси прогресивних змін або занепаду духовних цінностей в цілому всього суспільства неодмінно позначаються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси виникає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з урахуванням їх догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи інших релігійних ідей.
У релігієзнавстві виділяються 2 важливі напрями, або розділи, - теоретичної та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне - вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігій вірувань в їхньому взаємозв'язку , акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.
Обидва напрями складають цілісну систему наукового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сутність релігії та її функції.
Зазначимо, що релігія – явище дуже складне і має соціальний характер, тобто воно виникло в суспільстві цілком закономірно й існує разом з ним. Релігія є однією з найдревніших форм суспільної свідомості – однією з форм відображення світу, але відображення своєрідного.

Витоки слов'янської міфології
Слов'янська міфологія, сукупність міфологічних уявлень давніх славян (праславян) часу їхньої єдності (до кінця 1-го тисячоліття н. э.)
По мірі расселення славян з праславянської території (між Вислой і Дніпром, передусім з області Карпат) по Центральній і Східній Європі від Ельби (Лаби) до Дніпра і від Південних берегів Балтійського моря до півночі Балканського півострова відбувався розподіл слов'янської мифології і обособлення місцевих варіантів, довго що зберігали основні характеристики загальнославянскої мифологиї.
Власне слов'янські мифологічні тексти не збереглися: релігійно-мифологична цілісність язицтва була зруйнована в період христианізації слов’ян. Можлива лише реконструкція основних елементів слов'янської мифології на базі вторинних письмових, фольклорних і речовинних джерел. Головне джерело відомостей по раннеслав’янскі мифології — средньовікові хроники, аннали, написані сторонніми спостерігачами на німецькому або латинському мовах і слов'янськими авторами (мифології польських і чеських племен), повчання проти язицтва ("Слова") і літописи. Цінні відомості містяться в роботах письменників (починаючи з Прокопія, 6 в.) і географічних описах средньовікових арабських і європейських авторів. Просторий матеріал по слов'янській мифології дадуть пізніші фольклорні і етнографічні зібрання, а також мовні дані (окремі мотиви, мифологічні персонажі і предмети). Всі ці дані відносяться в основному до епох, що слідували за праславянскої, і містять лише окремі фрагменти общеславянскої мифології. Хронологічні співпадають з праслав’янським періодом дані археології по ритуалам, святилищам (храми балтійських слав’ян в Арконе, Перине під Новгородом і ін.), окремі зображення (Збручский ідол ід. Р.).

Іслам одна з трьох ( нарівні з буддизмом і християнством ) так званих світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу. Мусульмани складають переважну більшість населення багатьох країн Азії і Африки. Іслам є ідеологічною системою, що впливає значний чином і на міжнародну політику .
У сучасному розумінні іслам – це і релігія, і держава, внаслідок активного втручання релігії в державні справи. Але рогзглянемо історичне коріння цього явища.
"Іслам" в перекладі з арабського означає покірність, "мусульманство" ( від арабського " муслим " ) – що віддав себе Алаху.
Засновником ісламу є арабський " пророк " Мухамед (Мухаммед або Магомет), значення якого на загальні долі людства важко переоцінити, тому на цій історичній особистості треба зупинитися особливо.
Посланець Алаха.
Маулід – день народження пророка Мухамеда – відмічається 12 числа місяця раби ал-аввай по місячному календарю. Це сталося в "рік слона", тобто в 570 р. Маулід співпадає з днем смерті Мухамеда. Символічний збіг дат народження і смерті, тобто народження для вічного життя, був даний Мухамеду Творцем в знак його особливої місії носія Прозріння, останнього, як прочитає іслам, Пророка в історії людства.
Згідно з переказами, народження Мухамеда було передбачене пророками Ібрахимом (Авраамом), Ісмаїлом, Мусой (Моїсеєм) і Ісой (Іїсусом Христом ). У цих "подвійних" іменах немає нічого дивного, оскільки іслам відноситься до так званих авраамічних релігій і мусульмани нарівні з іудеями і християнами шанують одних і тих же старозавітних пророків, а так само Іїсуса Христа як одного з них.
Мухамед був уродженцем Мекки, міста в західній частині Аравійського півострова, де давно осіло сильне плем'я курейш.

Протягом багатьох століть Рим був наймогутнішою державою античного світу. Історія Римської держави – це історія нескінченних завоювань, розширення території, загарбань та численних воєн. З невеликого міста-держави Рим розрісся до світової імперії, рівної якій не знає історія стародавнього світу. На шляху римських легіонів траплялись і первісні племена, і високорозвинуті цивілізації. Та важливою рисою римської культури, на відміну від багатьох інших, є дивовижна спроможність римлян сприймати надбання різних культур та здатність застосовувати їх в своєму житті. Знайомлячись з новою культурою римляни намагались перейняти її досягнення, завойовуючи нову територію вони поглинали досягнення народу, що її заселяв. Починаючи військові дії, римляни намагались задобрити богів, але не тільки своїх, а й ворожих, бажаючи переманити бога, відвернути його ласку від ворожого війська та схилити божество на бік римлян. Дуже часто бог заслуговував повагу римлян і залишався серед римських божеств. Саме цим, напевно, можна пояснити численність римського пантеону та різноманітність культів та обрядів, що існували в Римі.

На зорі своєї історії Рим був невеличким містечком у Лацію, області в середній Італії на південь від Тібру. Спершу Рим нічим не вирізнявся серед інших сусідніх міст та перебував під впливом більш високорозвиненої етруської культури, що панувала на той час Лацію, але в VI та на початку V ст. римляни звільнилися від етруського панування. Культура етрусків наклала відбиток на подальший розвиток римського суспільства, римляни перейняли найважливіші здобутки етруської культури та спираючись на ці досягнення створили свою державу. Та на відміну від етрусків римляни відмовилися від царської влади, їх держава спиралась на пересічних громадян і враховувала їхні інтереси. Протягом V ст. римляни утвердили свою гегемонію в Лацію, поступово під їхню владу переходять і етруські міста. В IV–ІІІ ст. Римляни підкорили Етрурію, Кампанію, Самній та ряд інших областей Італії, до складу їхньої держави було включено грецькі міста-держави. В 265 р. римляни захопили етруське місто Вольсінії, і цим було завершено завоювання Італії.

І. Вступ.
Іудаїзм – це перша й найдавніша монотеістична релігійна система. Всі три монотеістичні релігійні системи, що відомі історії світової культури тісно пов’язані одна з іншою, виходять одна з іншої і своїми коренями сягають в один і той же регіон на близькому сході. Про іудаїзм написано багато. Ця релігія зі всіма її догматами та обрядами, багатими історико-культурними традиціями, що зафіксовані у священих писаннях, фундаментально досліджувалась багатьма спеціалістами. За століття кожна значна релігія розвиває у собі велику кількість різноманітних течій. Іслам містить у собі кілька конкуруючих течій, християнство поділено на сотні конфесій. Сучасний іудаїзм також не є однорідним. У даному рефераті я намагаюсь описати іудаїзм як однорідну релігійну систему, не акцентуючи увагу на різні течії іудаїзму.
Враховуючи, що окрім 14,8 млн. іудеїв у світі проживає щонайменше 1750 млн. віруючих, релігія яких тісно пов’язана з іудаїзмом, легко зрозуміти, що вивчення іудаїзму є обов’язковим для розуміння феномену світових релігій.

ІІ. Виникнення іудаїзму.
Нема нічого дивного у тому, що перша монотеїстична релігія виникла і набула характерних рис саме на близькому сході. Саме в цьому регіоні виникли найдавніші зародки цивілізації. Саме тут ще у ІІІ тисячолітті до н.е. сформувались перші достатньо розвинуті релігійні системи. Існуючі в той час у цьому регіоні централізовані деспотії, в першу чергу Єгипет, сприяли появі монотеїзму, адже сама ідея абсолютної влади передбачала наявність лише одного верховного правителя. Але не слід сприймати такий зв’язок спрощено. Звісно концентрація земної влади у руках однієї особи могла спричинити появу думки, що і на небесах структура влади схожа на земну, але тоді незрозуміло, чому монотеїзм не виник у Єгипті, якщо тенденції до його появи з’явились ще за часів Ехнатону . Справа у тому, що розвиток релігії багато в чому залежить від інерційних консервативних норм і традицій.

Вступ
2500 років тому Будда показав, що можливо звільнитися від буденних проблем, він дав своїм послідовникам в руки ключ до вищого і надійного щастя. Це щастя містить в собі звільнення від всіх страждань зумовлених існуванням, довершене знання природи всіх явищ, а також необмежену можливість допомагати іншим на шляху до звільнення і прояснення. Будда три рази повертав Колесо Дхарми, що означає, що він дав три великих цикли вчень, які відповідали різним здібностям учнів і показували їм шлях на щастя. Відтоді в розпорядженні його послідовників є методи, що дозволяють досягати такого ж стану “довершеного прояснення” як Будда.
Протягом життя, в різних життєвих ситуаціях через слова, символи або просто своїм власним прикладом, Будда давав своїм учням керівництво по послідовних кроках на шляху до звільнення і прояснення. Оскільки його учнями були люди різних здібностей і менталітету, від зовсім простих до королів, від новачків до архатів і високих бодхісатів, що вже знаходяться на високих рівнях, виник безперервний шлях, який однозначно приводив до мети.
Усього кажуть про 84000 різних вчення, які діють як протиотрути проти відповідного числа всіляких завіс і перешкод. Вчення Будда можна порівняти з гігантською аптекою, де є ліки проти кожної хвороби.
З часів Будди у його послідовників є ті частини всієї повноти вчень, які відповідають їх можливостям, що дозволяє здійснювати подальші кроки в розвитку. Тому протягом 2500-літньої історії Буддизму виникли різні традиції. Ці традиції розповсюдилися з Індії по всіх азіатських країнах і культурах і звідти вже по інших частинах світу. Центри різних буддійських традицій є по всьому світу.

Старообрядництво було найбільшим в історії Росії релігійно-суспільним рухом. У ньому відбився стихійний, втілений у релігійну оболонку протест, породжений соціальними протиріччями самодержавно-кріпосницького ладу й ідеологічним засиллям пануючої православної церкви. Протягом трьохсотрічної еволюції суспільно-політичний зміст цього протесту змінювався в залежності від зміни соціального складу руху, конкретної історичної ситуації і розтановки класових сил.
Російська церква до середини XVII століття
Водохрещення Русі в 988 р. при князі Володимирові було найбільшою подією в історії прасловя’нської держави. Прагнення до щирої віри Христової давно жило в душі слов’янських народів . Ще княгиня Ольга, бабуся князя Володимира, прийняла святе хрещення, і за словами літописця,. «многих ко вере приведе»
З часу князя Володимира церква Русі протягом більш як шістсот років розширювалася і процвітала, перебуваючи в єдності і мирі.
Христову віру на Русі не могли порушити ніякі замахи ворогів, що не раз робили спроби підпорядкувати її собі або розколоти її: татарське ярмо, що більш як 200 років загрожувало руській землі, не змогло знищити або спотворити православ'я. Не раз папа римський намагався підпорядкувати руські церкви своєму престолу. Вірній православній церкві, народи Русі завжди чинили опір католицтву.
Управління руською церквою спочатку знаходилося в Києві. На чолі церкви стояв Митрополит. Першими митрополитами на Русі були греки, що призначалися з Константинополя грецьким патріархом. Пізніше руські митрополити стали обиратися собором руського духовенсттва і їздили в Константинополь для прийняття хіротонії від грецького патріарха. Київський митрополит призначав єпіскопів у найважливіші руські міста.
Після зруйнування Києва військами татарського хана Батия (1240 р.) місце перебування митрополита було перенесено у Володимир. А при митрополиті Петрові кафедра митрополита була перенесена в Москву.

В Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України, а саме Конституцією України та Законом "Про свободу совісті та релігійні організації", що був прийнятий Верховною Радою ще на початку незалежності нашої держави - 23 квітня 1991 року.
Конституціею та цим Законом кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Ніхто не може встановлювати обов'язкових переконань і світогляду. Закон забороняє будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Батьки або особи, які їх замінюють, за взаємною згодою мають право виховувати своїх дітей відповідно до своїх власних переконань та ставлення до релігії.
Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров'я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов'язанням України.
Кожному громадянинові нашої країни гарантується рівноправність в усіх сферах життя незалежно від їх ставлення до релігії.
Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом.