NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
З'ясуємо суть зв'язку релігії та духовної культури. Філософія свого часу розробила поняття "духовне виробництво" для характеристики виробництва ідей, знань, уявлень, художніх цінностей. Ймовірно, саме продукти духовного виробництва в широкому розумінні й складають елементи духовної культури.
В основі теологічних концепцій розуміння духовної культури лежить ідея щодо визначальної ролі релігії в розвитку цивілізації та культури. Стосовно православ'я дану ідею на початку XX ст. розвивав російський релігійний філософ П. Флоренський (1882— 1937 рр.), який доводив, що саме релігія створює культуру, складає її зміст, виконує ті самі функції, що й мистецтво, наука, мораль. Похідним тут є етимологічне виведення ним поняття "культура" з слова "культ". Оскільки слово "культура" має корінь "культ", вважав православний мислитель, то й сама культура, культурні цінності є лише похідними культу.
На дохристиянських етапах розвитку суспільства, на думку П. Флоренського, людина орієнтує власну Діяльність на "матеріальні інтереси", розвиваючи лише матеріальну культуру. "Одухотворятися" душа лю-Дини починає лише після Ісуса Христа. Саме з "Бого-явлення" особливого значення у духовно-історичному розвитку набуває Софія, Божественна Премудрість, яка виводить людину зі стану "духовного сну" і забезпечує розвиток духовної культури. П. Флоренський розробляє власну концепцію, яка здобула назву «софоологія» де намагається висвітлити духовність людини як результат дії Софд, що є проміжною ланкою між Богом і людиною, наближає першого до останньої і повертає останню до першого. Він певним чином заперечував творчу діяльність людини як справжнього творця культурних цінностей, не враховуючи динамізму історичного розвитку культури.
Сучасні православні богослови, йдучи за Флоренським, визначають духовну культуру як неземне, надприродне явище, обмежують її лише релігійними ідеями та морально-релігійними вимогами. При цьому не беруться до уваги матеріальна основа! культури, її значення, нерозривна єдність матерії- альної і духовної сторін культури.
Подібна точка зору існує в католицькій та протестантській культурології. Зокрема, в пастирській конституції, схваленій II Ватиканським собором (1962—1965 рр.), підкреслюється, що християнське віровчення обновлює і очищує духовну культуру, підносячи її розвиток на новий щабель. Протестантська теологія також розглядає релігію як субстанцію духовної діяльності людини, як форму осмислення і правильного сприйняття культурних цінностей.
У свою чергу, мусульманські культурологи називають іслам "цивілізаторською релігією" і стверджують, що всім досягненням в науці, культурі мусульманський світ зобов'язаний ісламу.
Таким чином, наведені богословські системи вважають релігію тією єдиною основою, лише на грунті якої могла виникнути і досягти висот духовна культура.
З наукової точки зору, духовна культура виступає механізмом передачі нагромаджених суспільством різноманітних цінностей і традицій, охоплює сферу духовного виробництва, куди входять такі форми суспільної свідомості, як філософія, мистецтво, політика, право, етика, наука, в т. ч. релігія. Наукова концепція виходить з органічної єдності матеріальної і духовної культури. При цьому підході переважаюча роль надається матеріальним основам культури.
Духовній культурі властиві певні особливості: вона має історичну обумовленість, фіксує національні особливості, включає в себе загальнолюдські цінності. Все це є характерним для усіх феноменів духовної культури, в т. ч. для релігії, яка також створюється людством і служить людству.
Отже, релігія є складним духовним утворенням. Зазначимо, що до недавнього часу наша література надавала їй вкрай спрощену оцінку. Релігія визначалась як система "невіглаських" уявлень про світ і людину.
Як особлива система духовної діяльності людей, релігія має власну специфічну структуру, В ній можна виділити такі основні елементи, як релігійна свідомість, релігійні почуття, релігійний культ, релігійні організації.
Релігійна свідомість включає два взаємопов'язаних і водночас відносно самостійних рівні: релігійні психологію та ідеологію.
Релігійна психологія — це сукупність властивих масі віруючих уявлень, почуттів, настроїв, звичок, традицій, пов'язаних із певною системою релігійних ідей.
Релігійна ідеологія — це більш чи менш струнка система ідей, розробкою та пропагандою яких займаються релігійні організації, професійні богослови та служителі культу.
В історичному аспекті релігійні психологія та ідеологія стають сходинками розвитку релігії.
Релігійна ідеологія в сучасних релігіях включає в себе теологію, або богослов'я, богословські концепції економіки, політики, права, мистецтва, релігійну філософію тощо. Найважливішою частиною релігійної ідеології є теологія. Вона формулює докази ідеї Бога, Дає систематизований виклад релігійних поглядів на світ, людину в світі, на сенс її буття.
Джерелом ідеології кожної релігії є її святе писання (Тригатака — у буддистів, Біблія — у християн, Коран — у мусульман та ін.).

Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Релігія як сфера духовної культури, її елементи і структура бесплатно