* » » Українська греко-католицька церква

**

Українська греко-католицька церква

Текст:
Менш проблематичними були в Україні процеси, пов'язані з відродженням Української греко-католицької церкви (УГКЦ), що виникла на її теренах в результаті Берестейського собору 1596 р. Ідентифікування діяльності УГКЦ з відродженням духовної самобутності нашого народу вимагає знань безпосередньо передсоборних і соборних подій, подальшого буття так званої уніатської церкви, а також перегляду її ролі в розвитку національної самосвідомості і культури.
Як уже зазначалося, універсальний характер київського християнства передбачав церковну єдність. До того ж різні регіони України-Руси сповідували християнство як у його кирило-мефодіївській, значною мірою зорієнтованою на Рим, так і православно-візантійських традиціях. Тому київські князі і митрополити-ієрархи вимушені були активно контактувати як з східними (Константинополь), так і з західними (Рим) християнськими центрами.
Перша спроба союзу (унії) української церкви із західною (католицькою), як вважає відомий церковний історик М. Чубатий, була 1214 р., коли угорський король мотивував це перед папою Іннокентієм (1198—1214 рр.) бажанням Галичини бути в єдності з Римською церквою, але із застереженням, щоб "дозволено було зберегти свій (грецький) обряд".
Друга спроба впровадження унії припадає на роки князювання Данила. Данило Романович (1238— 1264 рр.), організуючи хрестовий похід європейських держав проти монголо-татарської навали, згодився на підпорядкування церкви під римську юрисдикцію і прийняв від папи королівську корону (1254 р.).
В подальшому спроби зняття суперечностей і об'єднання православної та католицької традицій в християнстві проводилися під час Ліонської (1274 р.) і Флорентійської (1439 р.) уній. Ці події не могли не вплинути на долю християнства в Україні. Москва категорично заперечила Флорентійську унію: прихильник унії митрополит Ісидор (1436—1458 рр.) був ув'язнений. ЇЇ перехід на месіанські позиції "третього Риму" повністю зробив українську церкву православною провінцією Московського патріархату. До того ж українська церква постійно терпіла утиски від польської влади. Вихід з кризи вбачався деякими ієрархами православ'я в Україні (Михайло Рогоза (1588—1596 рр.)) у прийнятті нової унії і скликання з цього приводу собору.
Собор відбувся у Бресті на початку жовтня 1596 р. Хоч він був скликаний, власне, тільки для проголошення унії, на нього поряд з прихильниками папства прибули і його супротивники. Учасники відразу поділилися на два Собори. Члени малопредставницького Уніатського Собору не припускали й думки щодо можливості проведення спільного Собору з численними супротивниками унії.
Уніати відкрили засідання в міській соборній церкві, а православні — у приватному будинку, оскільки Потій (1541—1613 рр.), як місцевий єпископ, наказав зачинити усі міські церкви Бреста.
Після відмови у проведенні засідання у міській соборній церкві, після відмови митрополита Михайла Рогози на триразове запрошення прибути з єпископами на православний Собор було оголошено накази, дані учасникам собору дворянами, міщанами і братствами зі Львова, Володимира, Галича, Скали, Підгайців, Кам'янця-Подільського, Києва, Луцька, Мінська, Вільни та ін. міст: позбавити єпископів-відступників кафедр, не допустити укладання унії з Римом на місцевому соборі без відома патріархів та участі усієї Східної церкви, і домагатися, щоб православна церква користувалася правами, затвердженими королівською присягою.
На підставі цих наказів православний собор засудив проголошення митрополитом Рогозою та його однодумцями унії з Римом, відкинув унію та позбавив усіх духовного сану.
Уніатський собор, виконуючи волю папи, 9 жовтня 1596 р. схвалив унію, піддав анафемі Львівського, Перемишльського єпископів та інших представників православної церкви, позбавивши їх сану.
Король Польщі затвердив ухвали нечисленного уніатського Брестського собору, а супротивників унії оголосили злочинцями. Так утворилася Брестська унія, яку запроваджено насильницьким шляхом, під моральним і фізичним тиском зовнішніх сил. Польські феодали, напучувані єзуїтами, почали запроваджувати унію жорстокими, насильницькими методами. Розпочалося справжнє гоніння на православ'я.
Уніатські єпископи скрізь виганяли православних священиків з приходів і ставили на їхні місця уніатів. Братства були оголошені кримінальними зборищами і піддавалися всіляким утискам. У православних забирали церкви, священиків кидали до в'язниць. Уніати заволоділи навіть київським Софійським собором. Спираючись на такий прикрий факт, сучасні віруючі Українсько-католицької церкви за кордоном обґрунтовують своє "право" на цей історичний пам'ятник Київської Русі, побудований Ярославом Мудрим ще за кілька століть до унії. На Софійський собор претендують і автокефалісти.
Однак якщо сам Брестський собор 1596 р. було проведено як насильницьку й облудну акцію, то історичні наслідки цього були не тільки негативними. Унія з Римом опісля певного часу дала можливість за умов силоміць нав'язуваних латинізації та полонізації зберегти східний обряд. Це було надзвичайно важливо, адже обряд — це не просто форма віросповідання, а історично складена й освячена традицією органічна єдність віровчення і культури даного народу, це вияв і фактор його духовності.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Українська греко-католицька церква бесплатно

relgya_starodavnoyi.doc [67 Kb] (cкачиваний: 11)



Оставить

Отзывы о работе



Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное