NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Хто з українських діячів злякався й «навернувся», хто пішов у підземелля, а хто звернув увагу на Галичину, що відзискавши в 1860 р. конституцію стала захистом для дальшого культурно-національного українського життя.
«Жвавий український рух тим способом раптом припинено й пригноблено саме серед його розмаху. Але це мало той наслідок, що він з Росії перекидається до Галичини; перший оце раз за стільки віків, починається поворотний культурний рух зі східньої України на західню, тим часом як перед тим, під натиском польського панування, живіші елементи з західньої України відпливали на схід» (М. Грушевський).

Шевченко
Велика популярність Шевченка, як геніяльного поета а почасти громадського діяча, не йшла в парі з належною оцінкою його ваги для України. Загально підкреслювалося Шевченкове народолюбство й словяно- а навіть польонофільство, ненависть до кріпацтва й патріотизм, а доволі рідко говорилося про нього, як про першого й найбільш безкомпромісового ідеольога української, державної самостійности. Кирило-методіївське брацтво, до якого належав молодий Шевченко було еманацією національно-політичного світогляду, на який здобулася в 40-х роках духова верхівка тогочасного українства. Костомарів, як звязковий поміж Харковом і Києвом, прийшов до кирилометодіївців з словянофільськими ідеалами лівобережних масонських льож і тайних товариств, але під політично-національним оглядом він чимало завдячував Шевченкові. Вже в перших своїх поемах «Сон» та «Кавказ», що їх Шевченко читав Костомарову, був ясно, хоча й поетично сформулований ідеал політичної незалежности України. Той самостійницький елємент, що пробивався в енунціяціях кирило-методіївців, це власне вклад Шевченка в програму першого політичного угрупування на Україні. Протягом свого важкого життя Шевченко міняв чи пристосовував свої погляди до ріжних питань, але ідеал державної самостійности України присвічував йому на кожному кроці, в кожній його думці, слові й ділі.
«І власне з того боку поезія Шевченка має для нас епохальне значіння: вона зробила з темної етнографічної маси націю, вона розбила назавжди можливости існування українського руху як «южно-рускаво» провінціоналізму. Не геніяльний стиль та форма, але політичний зміст поезії Шевченка зробив його національним пророком» (Ю. Охримович).
В противенстві до своїх попередників що як і він плакали на румовищах українського минулого, Шевченко не то що шукав за причинами упадку нації, але находив дороги і засоби для її подвигнення. Пасивність своїх попередників заступив Шевченко активністю борця-революціонера. Уроджений під селянською, до тогож кріпацькою стріхою, під впливом ідеольогії «Історії Русів» і польської визвольницької поезії (Міцкевич) Шевченко дуже скоро найшов місце своїй самостійницькій ідеольогії на перехрестю думок і почувань як до ворогів так і прихильників України в минулому й сучасному, зрозумів теж, чим слід надхнути своїх земляків-однодумців «живих і ненароджених, в Україні й не на Україні сущих».
Бунтуючись і протестуючи проти сучасної йому дійсности, Шевченко вмів не тільки сам зненавидіти її спричинників, але й надхнути тією ненавистю мільйони. Великою, творчою ненавистю, що була тільки відворотною сторінкою великої, безмежної любови Баьківщини. Шевченкові попередники любили теж Україну, та ламали руки над її змарнованим минулим, але бунтувалися тільки проти тих, проти яких влада не заборонювала бунтуватися. Вони оспівували напр. боротьбу України з «бісурменами», з поляками й католицтвом, але похваляли москвофільство українських мас у минулому й сучасному. Шевченко — демократ з походження й переконання, вмів захоплюватися державно-творчими аспіраціями українських гетьманів, що дорогою монархізму змагали до незалежности України, різко осуджуючи демократизм і демагогію тих діячів українського минулого, що йдучи назустріч всяким «чорним радам» козацької черні, підготовляли й закріплювали грунт під її царо- й москвофільство, Шевченко апотеозує напр. Хмельницького, за його повстання проти Польщі, але не може йому вибачити переяславського трактату з Москвою. З однаковою любовю розсипав він світла на тих сторінках української історії, що свідчили про самостійницьке змагання її діячів, з однаковою теж ненавистю громить «грязь Москви, як і варшавське сміття». Шевченко не докоряє Мазепі за «зраду» Москви, як докоряли йому його сучасники й наслідники, але тільки за те, що не найшов спільної мови з «хвастівським полковником Палієм», щоб одностайно стати проти всіх ворогів України, без огляду на те, кого вони собі обібрали на союзника.



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Народництво і українофільство бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові