ЧЕХОСЛОВАЧЧИНА (Чехо-Словаччина, Чехо-Словацька Республіка) - держава у Центральній Європі в 1918-92. За формою державного устрою в 1918-68 унітарна, в 1968-92 - федеративна республіка, яка складалася з Чеської і Словацької республік. Вищий законодавчий орган - двопалатні Національні (з 1968 - Федеральні) збори (Національна палата і Палата національностей). Глава держави - президент. Обирався парламентом терміном на 5 років. Столиця -м.Прага. Загальна площа - 127,9 тис.кв.км. Населення (1991)-15,7 млн. чол.
В умовах воєнної поразки Австро-Угорщини під час Першої світової війни 1914-18 розпочалася практична реалізація планів чеських і словацьких політичних кіл щодо утворення чесько-словацької держави. У державно-правовій декларації чеських депутатів австрійського парламенту від 30,5.1917 містився пункт про включення Словаччини до складу майбутньої держави чехів і словаків. Великий міжнародний резонанс мав словацький маніфест від 1.5.1918 про утворення спільної держави. 30.5.1918 у м.Піттсбург (США) між чеськими і словацькими політичними організаціями в еміграції була укладена угода, що закладала основи майбутнього устрою Чехословацької держави, в якій словаки мали отримати автономію. 13.7. чеські політичні лідери, які діяли на батьківщині (К.Крамарж, А.Швегла, В.Клофач), утворили у Празі Національний чехословацький комітет. До його складу входили також чеські словакофіли, які утворили Словацьке відділення цього комітету. У жовтні 1918 між керівниками двох політичних центрів - празьким Національним комітетом і Тимчасовим чехословацьким урядом (утвореним 14.7. у Парижі) - розпочалися переговори щодо практичної реалізації накреслених заходів. 28.10. Національний комітет у Празі проголосив створення самостійної Чехословацької республіки і заявив про тимчасове взяття на себе функцій вищого органу влади. 30.10. у м.Мартін Словацька Національна Рада внаслідок своєї політичної слабкості не змогла забезпечити перехід влади у свої руки і прийняла рішення про приєднання словацьких земель до Чехії у рамках єдиного державного утворення. Після укладення 5.11. компромісної угоди між двома центрами чеського національного руху Чехословацька республіка офіційно стала незалежною державою.
1922 – Палестина знаходилась під управлення Великобританії
1943 – отримання незалежності Сирії та Лівану
17 серпня 1945 – незалежність Індонезії
2 вересня 1945 проголошення Демократичної республіки В’єтнам
12 жовтня 1945 – незалежність Патет Лао
весна 1946 – масові виступи в Калькутті та Бомбеї
4 серпня 1946 – незалежність Філіппін, та визнання її США
1946 – отримала незалежність Йорданія
15 серпня 1947 – незалежність Індії
29 листопада 1947 – резолюція ООН про скасування британського мандату, створення на території Палестини 2 держав арабської та єврейської
4 січня 1948 – проголошення утворення нової держави Бірманський союз
Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політичне й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. Їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.
Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації. У самій тільки Пруссії існувало майже 70 різних торгових тарифів.
Цікаво, що ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини. Німецькі держави закривали свої кордони тільки одна для одної, тому індустріальне розвинена Англія за короткий час спромоглася заполонити своїми дешевими товарами всю Німеччину, завдавши шкоди її торгівлі та нерозвинутій іще промисловості. Необхідна була негайна митна реформа. Її було проведено 1818 p., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних товарів.
Держави, що утворилися на території Римської імперії, були дофеодальними. Вони характеризуються одночасним існуванням у них у тих або інших формах трьох укладів – первісного, рабовласницького і феодального.
У дофеодальній державі продовжують існувати рабовласники і раби. Зародження феодальних відносин веде до виникнення класу феодалів і феодально залежного населення. Проте основна маса населення, особливо на початку існування дофеодальної держави, складається з вільних. З розвитком феодального укладу рабовласники вливаються у клас феодалів. Стосовно ж рабів і вільних селян, то вони переходять у ряди залежного населення.
У політичному ладі дофеодальної держави збереглися деякі риси родоплемінних союзів. Дофеодальна держава являла собою з’єднання ряду земель, що перебували на різних стадіях суспільно-економічного розвитку. Глава дофеодальної держави був переважно військовим вождем. Його адміністративні і судові повноваження були обмежені. Протягом тривалого часу у такій державі зберігається інститут виборної королівської влади. Діяльність глави держави спрямовувалась радою, що складалася із представників родоплемінної знаті і найближчих дружинників. У дофеодальній державі існували у різних формах народні збори. Припинення їх діяльності здійснювалось, як правило, уже у феодальний період.
Основоположником експериментально-математичного методу вивчення природи був великий італійський вчений Галілео Галілей
(1564- 1642). Леонардо да Вінчі дав лише нариси такого методу вивчення природи, Галілей же залишив розгорнутий виклад цього методу і сформулював найважливіші принципи механічного світу.
Галілей народився в родині збіднілого дворянина в місті Пізі (недалеко від Флоренції). Переконавши в безплідності схоластичної ученості він поглибився в математичні науки. Ставши надалі професором математики Падуанского університету, учений розгорнув активну науково-дослідну діяльність, особливо в області механіки й астрономії. Для підтримання теорії Коперника і ідей, висловлених Джордано Бруно, а отже, і для прогресса матеріалістичного світогляду узагалі величезне значення мали астрономічні відкриття, зроблені Галілеем за допомогою сконструйованого ним телескопа. Він знайшов кратери і хребти на Місяці (у його представленні - "гори" і "моря"), розглянув безчисельні, скупчення зірок, що утворять Чумацький шлях, побачив супутники, Юпітера, розглянув плями на Сонце і т.д. Завдяки цим відкриттям Галілей здобував усеєвропейську славу "Колумба неба". Астрономічні відкриття Галілея, у першу чергу супутників Юпітера, стали наочним доказом істинності геліо- центрической теорії Коперника, а явища, що спостерігаються на Місяці, планетою, що представлялася, цілком аналогічній Землі, і плями на Сонце підтверджували ідею Бруно про фізичну однорідність Землі і неба. Відкриття ж зоряного складу Чумацького Шляху з'явилося кісвенним доказом незліченності світів у Всесвіті.
ВСТУП.
На данному етапі розвитку економічних і політичних перетворень, що відбуваються в країнах СНГ ( країнах колиш-
нього СССР) , коли з політичої арени вже пішли головні діючі особи периоду перебудови, поняття "перебудови" все ж залишається суперечливим. Кожен розуміє під цим поняттям щось , що відповідає його політичним поглядам. Хтось каже , що перебудова вже закінчилась, хтось каже, що ще не почи-налась... Можна давати цьому поняттю багато визначень,
проте я, на мій погляд, обрала найширше: перебудова - це сукупність державно-правових, політичних і соціальних явищ і процесів, пов"язаних з реформами і руйнуванням державно- правових й суспільно-політичних інститутів СРСР, що відбувалися в період 1985-1991 років.
Що стосується меж, то їх пояснити дуже легко: 1985 рік - прихід до влади Горбачова й початок реформування ( й руйну-
вання ); 1991 рік - путч, який прискорив процес розпаду СРСР, тобто це та дата , коли СРСР перестав фактично
існувати.
Після смерті 12 березня 1985 року Черненка новим Генеральним секретарем ЦК КПРС стає Михайло Сергійович Горбачов. Йому всього 54 роки,і у порiвняннi з попереднiми генсеками вiн виглядає досить молодо. Народ пiсля приходу Горбачова до влади очiкує змiн...
М.С.Горбачов ( народився 1931р.).Президент СРСР в 1990-91 рр. Генеральний секретар ЦК КПРС в 1985-91 рр. 1966-68 рр.- 1-й секретар Ставропольского міськкому КПРС . 1968-70 рр.- 2-й секретар, з квітня 1970- 1-й секретар крайкому КПРС . 1978-85 рр.- секретар ЦК КПРС . Голова Президіуму Верховної Ради СРСР в 1989-90 рр. Член політбюро ЦК КПРС в 1980-91 (кандидат з1979). З грудня 1991- президент Між-народного фонду соціально-економічних і політичних досліджень ("Горбачов-фонд"). Нобелівська премія світу(1990). Виступив ініціатором перебудови.
1.1. Політична ситуація в Європі на початку XVII ст.
Час життя і діяльності видатного голландського вченого-юриста Гуго Гроція (1583-1645 рр.) співпав з епохою початку розладу феодалізму і остаточного руйнування політичної та економічної єдності середньовічного світу Західної Європи.
Проте, ця єдність ніколи не була повною. Священна Римська імперія ніколи не охоплювала всіх держав Західної Європи, не говорячи вже про Східну Європу. Всередині самої імперії єдність порушувалась боротьбою імператора то з непокірними міськими республіками, то з могутніми імперськими князями.
Поряд із утворенням обласних ринків і національних держав, з розпадом політичної єдності відбувається руйнування й релігійної єдності Західної Європи в результаті реформації.
Нарешті, Тридцятирічна війна (1618-1648 рр.) поклала кінець Священній Римській імперії, котра розпалась на 335 самостійних держав, що було санкціоновано Вестфальським мирним договором.
Одначе, не дивлячись на таку політичну й релігійну роздробленість, Західна Європа в суспільно-політичному плані все ще мала загальні риси феодального ладу, в надрах якого, насамперед у міських громадах, відбувався процес первинного накопичення капіталу і розвивались витоки нового, буржуазного суспільства.
Введення
Ісмаїлітський рух буде розглянутий мною на широкому історичному тлі розвитого феодального суспільства, яким був Іран у період держави Сельджуків. Незвичайно швидкий розвиток феодальних відносин у 70 – 90 – х роках 11 в. загострило до крайності внутрішні протиріччя в цій державі. Повсюдне поширення ікту ( умовне земельне дарування від араб. ката – “відрізати, віднімати”) привело до посилення феодальної експлуатації іранського селянства. Клас феодалів виріс чисельно, головним чином за рахунок тюркських елементів. Експлуатація іранських селян тюркськими феодалами супроводжувалося грабежами, образами, насильствами.
Розвиток феодальних відносин вело до того, що, у – перших, общинні землі віднімалися і переходили у власність держави і феодалів ( з 10 в. як ікт) і, у – других, вільна селянська громада (якщо вона зберігалася) перетворювалася у феодально залежну. У містах Ірану ті ж тюркські феодали діяли безкарно будь-які бешкетування у відношенні трудового населення: ремісників, робочих людей, дрібних торговців і їхніх родин. Одна частина іранської знаті, що пристосувалася до завойовників – сельджукам, брало активну участь в експлуатації своїх одноплемінників. Інша, що утратила ведучі посади і свої земельні володіння, була в таємної опозиції до Сельджуків. Ненависть до феодалів, тюркським і іранської, зріла в серцях людей. Потрібна була іскра, щоб підпалити полум'я повстання.
ЕТЛІ, КЛЕМЕНТ РІЧАРД
(Attlee, Clement Richard) (1883 1967), британський державний діяч, лідер Лейбористської партії. Народився 3 січня 1883 в Лондоні. Закінчив Університетський коледж Оксфордського університету, в 1905 дістав право на адвокатську практику. У 1913 1923 викладач і лектор по соціальних науках в Лондонської школі економічних і політичних наук. У роки Першої світової війни служив в танковому корпусі, отримав звання майора. У 1919 був обраний мером Степні, в 1919 1927 був олдерменом. У 1922 зайняв місце в парламенті як члена Лейбористської партії від округу Лаймхаус в Степні, а в 1924 був призначений заступником військового міністра. У 1927 Еттлі став членом Комісії з статусу Індії під головуванням сера Джона Саймона. У 1929 1931 він канцлер герцогства Ланкастерського, в 1931 головний поштмейстер країни. Разом з більшістю своїх колег по Лейбористській партії Еттлі розірвав відносини з Рамсеєм Макдональдом, коли той в 1931 сформував коаліційний уряд. У 1935 услід за Джоном Лансбері зайняв місце парламентського лідера Лейбористської партії. Виступав проти політики невтручання в громадянську війну в Іспанії і засудив пакт Хоара Лаваля. Коли в 1940 Уїнстон Черчилль став прем'єр-міністром, Еттлі увійшов в коаліційний кабінет як лорд-охоронець друку, а в 1942 став державним секретарем у справах домініонів і віце-прем'єром. Після перемоги Лейбористської партії на виборах в липні 1945 став прем'єр-міністром.
Проблема урядової політики Російської імперії щодо кооперації є одним із основних питань дослідження її законодавчої бази. Характер, місце і роль кооперації в соціально-економічному житті суспільства визначилися характером державної законотворчості.
До початку XX століття діяльність кооперативних товариств у царській Росії не виходила за межі суто внутрішніх матеріально-організаційних питань, оскільки кооперативний рух, як правило, очолювався ліберальними урядовцями чи позитивно настроєними поміщиками.
У 1871 р. за їх ініціативою був створений особливий комітет ощадно-позикових і промислових товариств при Московському товаристві сільського господарства, а згодом – його петербурзьке відділення. Вони виконували всю практичну роботу по популяризації кооперативних ідей та сприяли розвиткові кооперації [1, 35]. Уряд широко фінансував кооперацію, тримав її під постійною опікою та контролем [9, 159].
У підпорядкуванні окремого державного відомства перебував кожен вид кооперації, наприклад, споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств і перебувала у віданні міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров’я і громадського притулку, кредитна – до міністерства землевпорядкування і землеробства. У зв’язку з відсутністю загального кооперативного законодавства, діяльність різних видів кооперації регламентувалася урядовими і відомчими актами. Так, споживча кооперація регламентувалася примірними статутами затвердженими міністерством внутрішніх справ у травні 1897 р., кредитні й ощадно-позикові – “Положенням про установи дрібного кредиту” 1904 року, виробничі – “Законом про артілі трудові” 1902 року. З
