Соціологія конфлікту (на прикладі Російської Федерації)
Аналіз соціальних конфліктів у вітчизняній соціології поки в основному має характер прикладних досліджень, на базі яких робляться перші спроби узагальнення проблеми і формування концепцій. Основні задачі програми осмислення конфлікту як соціального феномена, його раціоналізація і додання йому цивілізованих, творчих форм.
Разом з тим виявилися обставини, що утрудняють аналіз соціальних конфліктів, розробку концепції соціальної згоди. В перших, позначається нездатність суспільної системи сприймати конфлікт будь-якого рівня. “Радянське мислення”, як відзначає А.К. Зайцев, допускає тільки фіскальну культуру, виражену у формі скарг і міфологічних надій на їхнє задоволення “зверху”. У дійсності ж реальний механізм дозволу конфліктів, що виникають, наприклад, у процесі трудової діяльності, працював проти скаржника, сила була на боці апарата придушення. В других, соціальну напруженість і конфликтность не можна пояснити, тільки недостачею чи товарів відчуженням праці, відсутністю демократії. Потрібно інша якість організації суспільства, у якому конфлікт буде розглядатися не як щось екзотичне чи заборонне, а як нормальний елемент суспільства, у якому суперечні один одному інтереси соціальних груп постійно зіштовхуються, але вміло регулюються законом. У третіх, спостерігається недолік (і навіть відсутність) знань у сферах політичної, економічної і соціальної культури. Немає надійної опори у виді інформації про життя світу, про різні культури, про історію, про майбутнє, зате розвиті звички випливати за: “ідеологічними поводирями”, уповати на всемогутність керівництва замість того, щоб розібратися в ситуації і діяти самостійно.
У таких умовах важко виділити чітку структуру рівнів конфлікту. Конфлікт навіть між двома людьми (наприклад, робітником і начальником цехи) може бути визначений не тільки як міжособистісний, але і як соціальний (оскільки вони представники різних соціальних шарів). І навпаки, навіть страйку в деяких випадках означають не стільки соціальний конфлікт, скільки засіб досягнення особистих цілей керівника, у тому числі і політика. (Були випадки, коли керівники підприємств виступали прямими чи непрямими організаторами страйків).
Разом з тим виявилися обставини, що утрудняють аналіз соціальних конфліктів, розробку концепції соціальної згоди. В перших, позначається нездатність суспільної системи сприймати конфлікт будь-якого рівня. “Радянське мислення”, як відзначає А.К. Зайцев, допускає тільки фіскальну культуру, виражену у формі скарг і міфологічних надій на їхнє задоволення “зверху”. У дійсності ж реальний механізм дозволу конфліктів, що виникають, наприклад, у процесі трудової діяльності, працював проти скаржника, сила була на боці апарата придушення. В других, соціальну напруженість і конфликтность не можна пояснити, тільки недостачею чи товарів відчуженням праці, відсутністю демократії. Потрібно інша якість організації суспільства, у якому конфлікт буде розглядатися не як щось екзотичне чи заборонне, а як нормальний елемент суспільства, у якому суперечні один одному інтереси соціальних груп постійно зіштовхуються, але вміло регулюються законом. У третіх, спостерігається недолік (і навіть відсутність) знань у сферах політичної, економічної і соціальної культури. Немає надійної опори у виді інформації про життя світу, про різні культури, про історію, про майбутнє, зате розвиті звички випливати за: “ідеологічними поводирями”, уповати на всемогутність керівництва замість того, щоб розібратися в ситуації і діяти самостійно.
У таких умовах важко виділити чітку структуру рівнів конфлікту. Конфлікт навіть між двома людьми (наприклад, робітником і начальником цехи) може бути визначений не тільки як міжособистісний, але і як соціальний (оскільки вони представники різних соціальних шарів). І навпаки, навіть страйку в деяких випадках означають не стільки соціальний конфлікт, скільки засіб досягнення особистих цілей керівника, у тому числі і політика. (Були випадки, коли керівники підприємств виступали прямими чи непрямими організаторами страйків).
