NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем.
Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин.
Суспільство – одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології, котра відображає:
1) в широкому розумінні якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії і об’єднання (діяльності, відносин, спілкування, поведінки тощо) індивідів та їх груп, в яких знаходять своє виявлення всебічне і багаторівнева взаємозалежність людей;
2) у вузькому розумінні:
а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм;
б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму;
в) спільна основа, “поле” перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Тойнбі);
г) корелят держави (громадянське суспільство);
д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відрізняються такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти.

Сім’я - одна із найбільш стародавніх форм соціальної спільності людей. Через різноманітні канали і за допомогою повних механізмів вона є пов’язаною зі всіма сферами діяльності людини. Змінюючись та розвиваючись разом із зміною та розвитком суспільства, сім’я сприяє вирішенню багатьох важливих як економічних так і соціальних задач.
Одночасно сім’я задовільняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них потреба подружжя в довірливому спілкуванні, співпериживанні, співучасті. Іншими словами, шлюб сьогодні набуває самостійного значення яке важливий інститут організації особистого та сімейного щастя. На зміну традиційним ролям прийшла гнучка, еластична кооперація стосунків і діяльності, заснована на спільності, цілей, потреб, поглядів, емоцій. Така діяльність стає не стільки ідеалом, але і реальністю для все більшої кількості сімей та важливою характеристикою сімей нового типу.
Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами, а також проведене нами, дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім’ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічні погіршення матеріального благополуччя сім’ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункційний розвиток сім’ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності.
Ситуація, яка склалася в сфері шлюбу і сім’ї вимагає невідкладного втручання зі сторони суспільства, політиків, бізнесменів, вчених. Аналіз проблем, тенденцій, механізмів функціонування сім’ї дозволить розробити концепції і програми допомоги. Науковий підхід до вирішення завдань соціальної і демографічної політики заключається у врахуванні об’єктивних процесів розвитку сім’ї і соціально-демографічних тенденцій, які дають можливість прогнозувати майбутнє інституту сім’ї.

Що таке взагалі демократія? Демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від юридично оформленної волі народу. Так, про яку демократію може йти мова в нашому посткомуністичному суспільстві? Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України.

По-перше, як я вже зазначав вище, громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі догми і правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними правилами. І це не тільки «комуністи старої закалки», або нові комуністи; окрім них існує ще багато людей зі своїми нормами і ідеалами, які заважають сприймати демократію в тому розумінні, яке закладене в визначення цього поняття. Це, наприклад, націоналісти з Західної України, соціалісти чи просто люди без яких-то було б конкретних політичних уподобань, але які несвідомо суперечать в своїх думках принципам демократії. Це перший чинник, на мою думку, який впливає на розвиток демократії в нашій країні.

Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.
Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос — народ, логос — наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв’язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису.
Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу — це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам’ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.
Першою спробою описати етнографічні особливості племен і народів в Україні можемо вважати “Повість врем’яних літ”. Літописець намагається накреслити генеалогію народів світу, іноді подаючи їхні культурно-побутові особливості, а також описує староукраїнські племена Київської Русі, вказуючи місця їхнього розселення, відмінності у звичаях, обрядах тощо. Такі спроби етнографічних описів наявні в деяких інших писемних пам’ятках. Наприклад, у “Галицько-Волинському літописі” згадуються народи, які межують з Руссю: ляхи, литовці, угри, чехи, половці, жмудь, ятвяги, татари, німці, ізраїльтяни. Тут же знаходимо відомості про звичаї кожного народу, описи костюмів тощо (напр., костюм князя Володимира Васильковича).
Народознавчі студії друкують журнали “Народна творчість та етнографія”, “Родовід”, “Берегиня”, “Український світ”, “Пам’ятки України”, “Українська культура”, інші видання, серед них і регіональні.

Важливим завданням, що стоять перед дослідниками сім’ї є вивчення джерел напруженості в сімейних стосунках, сімейних конфліктів, психологічних аспектів тих хронічних непогоджень, сварок, які призводять до дезорганізації сімейного життя і, в кінцевому результаті, до розлучення.
В.О.Сисенко виділяє фактори, які лежать в основі сімейних конфліктів і пов’язані з деякими незадоволеними потребами партнерів:
- потреба в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе, грубе ставлення до неї. В сімейному житті ця потреба може бути задоволена, так як ми любимо тоді і того, хто сам нас любить і цінить;
- потреба в довірливо-дружніх стосунках і спілкуванні всієї сім’ї. Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого важчого, ніж відсутність можливості поділитись. Їй необхідне інтимне, емоційно-позитивне, довірливе спілкування;
- потреба в сексуальному задоволенні. Якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. Таким чином, стабільність сімейних взаємин ставиться під загрозу.
Люба людина в житті стикається з ситуацією, коли задоволення її бажань і потреб утруднено чи блоковано. Стан дефіциту визначається як депривація. Депривація в сім’ї – це такий стан одного з членів, коли інші члени сім’ї не в змозі (або не хочуть) задовольняти його потреби, що, в свою чергу, викликає стан психологічної напруги і часто може приводити до дуже негативних наслідків як для самого члена сім’ї, так і для його оточення.
Теоретичний аналіз проблеми дослідження, недостатня її розробленість і актуальність спонукали нас до проведення дослідження, метою якого було вивчення особливостей формування орієнтацій на розлучення і деструктивний розвиток сім’ї.
Дослідження проводилось на молодих подружніх парах. Вибіркову сукупність становили 100 чол. (50 подружніх пар).
Для дослідження показників сумісності подружжя, адаптованості партнерів, якості шлюбу були використані: Тест-опитувальник “Задоволеність шлюбом” (Століна, Романова, Бутенко), “Установки в сімейній парі”, “Розподіл ролей в сім’ї”, “Спілкування в сім’ї”.

Здавалося б, чому сучасним українкам не брати приклад зі своїх матерів, що скоряли космос, що піднімали цілину, і не приступити до освоєння цілини вітчизняного бізнесу? Чому б їм не очолити найбільші трастовые компанії, торгові і рекламні фірми?
Цього, однак, не спостерігається. Для успішної кар'єри в державній чи установі приватній фірмі жінці необхідно бути більш висококваліфікованим фахівцем, чим колеги-чоловіка - адже при інших рівних перевага завжди віддається сильній підлозі. По статистиці працюючі жінки більш освічені, чим чоловіка, але заробітна плата в них майже на третину нижче.
Так що сьогодні представниці слабкої підлоги найчастіше або безробітні, або працюють на самих малооплачиваемых посадах. Суспільна думка 90-х років пропонує жінці єдину альтернативу стати дружиною процвітаючого бізнесмена. Верхи жіночої самостійності можна вважати кар'єру в модельному бізнесі, але знову ж тільки до щасливого заміжжя.
Початок пострадянському відродженню домострою було покладено ще при Михайлові Горбачову, що перший заговорив про повернення жінок до "домашнього вогнища" і "ідеалу материнства". Начебто б цілком благий намір: жінка дійсно повинна мати можливість приділяти більше часу дітям, чоловіку і будинку. Однак на практиці це привело до майже повного витиснення слабкої підлоги з ділового і громадського життя.
Подібна ситуація могла обрадувати тільки тих радянських жінок середнього покоління, що давно махнули рукою на роботу. Чи взагалі не починали всерйоз займатися професійною кар'єрою. Помнете розповсюджений тип сорока- літньої плановички в розтягнутій кофті, з важкої авоськой і варикозним розширенням вен на ногах?

Класик вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський вважав педагогіку наукою і одночасно мистецтвом. Це означає, що оволодіння теорією педагогіки ще не дає людині повного права вважати себе повноцінним вихователем молодого підростаючого покоління, колективів і кожної особистості зокрема. Тільки тоді діапазон інтелектуального бачення людиною проблеми в цілому буде достатній, якщо пошук особистість - людина як суспільна істота оволодіє мистецтвом виховання інших людей на основі теорії виховання на особистому прикладі, на основі народної педагогіки, на рунті глибоких осмислених знань історії педагогіки, тісного зв'язку педагогіки і психології, педагогіки і генетики, педагогіки і біології, педагогіки і екології, педагогіки і мови, педагогіки і соціології і ін.
Педагогіку можна з повним правом вважати наукою про людину, а значить суспільною, соціальною наукою , оволодіння якою всіма членами суспільства - цього складного соціального організму - сприяло б в ньому гуманістичних високоморальних дружніх відносин. Індивідуальний підхід знання психофізіологічної сфери людини, вміння моделювати і прогнозувати потенціальні можливості розвитку людини, коректувати її поведінку залежно від умов оточуючого середовища, впливати на їх духовне зростання, громадянську зрілість - такі основні напрямки діяльності соціального працівника, посадовий сертифікат якого передбачає:
1. Знати людину і групи людей, які знаходяться в сфері його діяльності.
2. Бути комунікативним, добре знати психофізіологічні особливості людини.
3. Володіти мовою душевного спілкування як з колективом, так і кожною особистістю зокрема; піднімати настрій людини добрим словом, увагою до неї.
4. Своєчасно і ефективно розв’язувати проблеми буття людини, її соціального захисту.
5. Вживати дійових і оперативних заходів щодо лікування, матеріальної допомоги пристарілим, інвалідам, багатодітним сім’ям.
Педагогіка як наука включає такі антиподи людської поведінки як черствість, грубість, егоїзм, зверхність по відношенню до тих людей, які тимчасово потрапили в біду.

Вступ до вузу є для більшості першокурсників новим періодом життя, і одночасно, він є таким актом, який вимагає активного пристосування до умов студентського буття. Першокурсник має пережити цю зміну обставин життя, включитися учасником у нові і незвичні події. Різкий перехід від адаптованого і відносно комфортного життя під опікою батьків та вчителів до менш детермінованого ззовні студентського часто у першокурсників розпочинається з критичних обставин. Проблема прилаштування першокурсників до нового етапу життя завжди пекуча, бо повторюється з року в рік.
Дієвість соціального прилаштування студента до нових обставин залежить від того наскільки адекватно і проблемно він переживає свій новий соціальний і міжособистий статус, свої права і обов’язки, від того наскільки забезпечені можливостями нові чекання. Прилаштування до студентського життя відбувається легше при наявності у буттєвій свідомості першокурсника закладеної ще з дитинства, невідрефлектованої чи відрефлектованої, смислової настанови вчитися для свого майбутнього, операційної настанови-звички регулярно працювати над учбовим матеріалом, знаходити собі достойне місце в групі ровесників через компетентне спілкування, тоді переживання дезадаптації спричиняє особливу внутрішню роботу над смислами діяльностей, над їх уточненням і приведенням у відповідність до нових обставин, тоді переживання може призвести до усвідомлення стану невідповідності можливостей обставинам і до прийняття та усвідомлення нових смислів, які здатні породжувати принципово нові цілі.
Ефективність соціальної адаптації, в першу чергу виявляє себе у переживаннях, які презентують старі смисли і здатні породжувати нові смисли. Рівень пристосування до студентського становища проявляється у мірі відповідності наявних смислів обставинам. Неможливість реалізації старої системи потреб та ієрархії смислів призводить першокурсника до скрутного становища і до тяжких переживань, які можуть стати переломними, тобто змінити напрямок розвитку буття як до особистісного росту, так і до стагнації чи девітації.

У статті подано результати досліджень мотивації чоловічих і жіночих імен мешканців Луцька (на основі антропонімних матеріалів Державного архіву Волинської області й загсу та соціолінгвістичних питальників).
Мотиви вибору імен різноманітні. Одні батьки саме так називають дітей, бо вважають ці імена милозвучними. Інші надають перевагу конкретним іменам, тому що їх носять люди добропорядні, мудрі. Ще інші вибирають імена улюблених літературних героїв чи історичних та міфологічних осіб. У багатьох родинах добре збережена сімейна традиція називати дітей на честь когось із родичів.
Ключові слова: антропонім, антропонімна система, екстралінгвістичні фактори, найуживаніші імена, широковживані, наскрізні, модні.

Skoruk I. The motivation of male and female names among the inhabitants in Lutsk. The article deals with the results of investigation of motivation of male and female names among the inhabitants in Lutsk (based on the materials of State archive in Volyn Region, civil registrar’s office and sociolinguistic questionnaire).
The motive of name choice is very different. Some parents give their children definite names because they think these names sound nice. Some others prefer concrete names because wise and honorable people have these names. Another group of parents choose the names of their favorite literary heroes or historical and mythological persons. In some households there is still a family tradition to name their children in honor of one of the relatives.
Key words: anthroponym, anthroponymic system, extralinguistic factors, the most used names, wide used names, through names, popular names.

Дослідження екстралінгвістичних факторів, які впливають на постійні зміни репертуару імен і ступеня їх популярності, є одним із найважливіших завдань соціолінгвістики. На сьогодні відомі результати досліджень антропонімних уподобань мешканців Одеської області. Висновки С.Л.Брайченко щодо популярності деяких імен складені на основі уподобань інформантів різних вікових груп. Цікавим є те, що вони збігаються з висновками інших дослідників-антропонімістів, які вивчали іменники різних ареалів України.

1. Історичні джерела
Витоки соціологічної думки в Україні сягають у сиву давнину, беручи свій початок у княжій добі (ІХ – ХІІІ ст.), і тісно пов’язані з буттям українського народу, з його історичною долею, з формуванням української державності. Тому її характерною особливістю є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це батрацтво ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу, національної незалежності. Український народ у своїй історії не дуже тішився свободою, а іноді ще й голодував, і то смертельно голодував. Тим-то визвольною і основоположною ідеєю в українській соціально-політичній думці є свобода – ідея, яка породилася буттям народу і стала філософським ядром його демократизму.
Теоретична думка у період Київської Русі спрямовувалася на розв’язання питань у сфері релігії та моралі, соціології і політики.
У ХІ-ХІІ ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія, тощо. Надзвичайно важливу роль у цьому процесі, як і усьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.
У Х-ХІІ ст. з’являються перші літературні твори: “слова”, “Повчання”, “проповіді”, а також “патерики”, “житія святих”, що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Водночас вони містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу та опосередковано відбивали настрої різних верств.