Патон Борис Євгенович (1918 р. н.) - вчений у галузі електрозварювання, металургії і технології металів; Президент АН України (з 1962). Народився в Києві в родині відомого інженера-мостобудівника, професора Київського політехнічного інституту Є.О.Патона. Закінчив Київський політехнічний інститут (1941 р.). З 1942 р. працює в Інституті електрозварювання АН України: з 1944 р. — завідуючий відділом, з 1950 р. — заступник директора, з 1963 р. — директор.
Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя К.В.Острозького, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчуваємо і бачимо його потужну і цілющу життєву наснагу, велику творчу енергію, природню міць, силу і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів. Проте ставлення до себе і своїх справ наш герой у співвітчизників та нащадків заслужив різне. Якщо перші, особливо соратники, наділяли його титанічними властивостями і героїчними заслугами, то спадкоємці, в силу тих чи інших причин, часто-густо обставин, неоднозначне і ставилися, і оцінювали, а іноді просто осуджували славну постать князя Костянтина-Василя.
Україна – держава дуже молода. Адже, що таке 10 років нашої державності порівнянні, наприклад, із сьома сторіччями державності Великої Британіі, яка є матір'ю сучасних конституційно-демократичних моделей? І, нажаль, конституційний досвід нашої країни досить сумний: ми не змогли створити Основний закон з першого разу, а коли прийняли його вдруге, то самі не завжди його виконуємо (більшисть законів в нашій державі розбігаються з Конституцієй, а іноді – прямо їй суперечать). Чому так? Адже ніби всі намагаються робити, як найкращє, а виходить – як завжди.
Народно-визвольна війна 1648-1654 р.р. та історичні передумови входження України до складу Російської держави.
Гніт польсько-шляхетської держави, розгнуздана, визиск і пограбування народних мас феодалами гальмували соціально-економічний та культурний розвиток України. Пригноблений український народ тривалий час вів безперервну героїчну боротьбу проти поневолювачів, за свою свободу і об`єднання з братнім російським народом, близьким йому за походженням та історичною долею, територією, мовною спорідненістю, культурою і характером, спільною релігією, єдиній Російській Державі, що що розвивалася і зміцнювалась.Через століття український народ проніс почуття єдності з братнім російським народом, прагнув до об`єднання з ним у спільній державі.
Головними чинниками української національно-визвольної самостійницької боротьби на території Житомирської області, як і загалом на всіх українських етнічних землях, під час німецько-радянської війни 1941–1945 рр. були обидві частини утвореної в 1929 р. Організації українських націоналістів (ОУН): ОУН під проводом А.Мельника (ОУН/М/) й ОУН, очолювана С.Бандерою (ОУН/Б/), що відокремилася від первісної організації та уконституювалась як самостійна структура в 1941 р.
Волинь і Галичина наприкінці ХІХ – перших десятиліттях ХХ ст. мали багато особливостей, що ускладнюють порівняння та узагальнення історичних явищ на цих теренах. Західноукраїнське суспільство різнилося рівнем національної свідомості, культурним розвитком, релігійною приналежністю. Причини ж цих відмінностей, як зазначав Іван Лисяк-Рудницький, лежать не в самій народній субвенції, яка ідентична обабіч Збруча, а у відмінній політичній та (частково) культурній формації, що випливає з іншого історичного розвитку, обставин, виховання.
40 - кові роки XVII століття... Більша частина України увіходить до складу Речі Посполітої. Українське козацтво розподілено на реєстрове та нереєстрове. Реєстр юридично означав звільнення від магнатського свавілля, яке в посилювалося в умовах кризи центральної королівської влади. Проблеми ж нереєстрових козаків ніяк не вирішувались, ії стан все погіршувався. Це й призвело до повстаннь начолі з Іваном Сулімою, Павлом Павлюком, Дмитром Гунею на іншими. На цьому тлі польський уряд знов вдається до тактики «твердої руки». Суворими заходами примусу, терору польській владі вдалося на певний час встановити політичну рівновагу, яка в польскій історіографії називається «золотим спокоєм».
Серед ремесел регіону чи не найважливішими були залізоробне і ковальське, засвідчені знахідками болотяної руди, криці та різноманітних виробів. Їх розвитку сприяла наявність місцевої болотяної руди з великим, до 18-40 %, умістом заліза. Про це свідчать такі топоніми, як Руда, Рудники, Рудка Козинська та ін. Залізо отримували в сиродутних горнах, залишки яких виявлено в цілому ряді пам’яток регіону. Такий горн відкритий, зокрема, в Пересопниці на Рівненщині.
Поворот Австрії до абсолютизму відбився на національно-політичному русі Галичини як найфатальніше. Навіть добре започаткована культурно-освітня праця зійшла тут на манівці зневіри й зродженого в її атмосфері москвофільства.
Друге зібрання «руських учених», що відбулося у Львові 13 березня 1849 р. позначилося оснуванням «Галицько-Руської Матиці», але вона в ніякому напрямку не виправдала покладаних на неї надій. З заломанням політичної лінії галицьких українців прийшов хаос і в їх культурницькій роботі.
Петро Дорошенко, уродився 1627 р. в Чигирині; походив з старого козацького роду. Його дід Михайло, був запоріжським гетьманом 1623—1628 р. і поляг у поході на татар на Крим. Дорошенко цінив ту родинну традицію і з гордістю згадував свойого лицарського предка. Сам почав воєнну і політичну діяльність при боці Богдана Хмельницького, в часі найбільшого зросту і могутности України. Брав участь у початках повстання. 1649 р. був гарматнім писарем (товаришем обозного, начальника артилєрії), і проживав у Чигирині. Тут у гетьманській столиці, у центрі козацької держави, він познайомився із військовою організацією і з адміністрацією і з політикою України. Гетьман уживав його вже тоді до деяких посольств; потім Дорошенко дістав уряд прилуцького полковника. По смерти Богдана, Дорошенко стояв по стороні Виговського і лишився йому вірний до останньої хвилини, не вважаючи на упадок його політики. За гетьманства Юрася Хмельниченка і Тетері задержав своє значіння, а як дорадник і дипльомат мав головне слово у всіх переговорах з Польщею і Москвою.
