*Реферати, курсові, дипломні роботи » Матеріали за 01.04.2013 » Сторінка 2

**

Ставлення молоді до органів державної влади, правосуддя, ЗМІ, профспілок та інших соціальних інститутів

Однією з нагальних умов ефективного функціонування соціальних інститутів (в першу чергу інститутів влади) є забезпечення легітимності їх статусу в очах громадян. На сьогодні найбільш поширеним в політичній науці є визначенням легітимності як сукупності позицій і настанов індивідів та соціальних груп з приводу влади, інших соціальних інститутів. На думку американського соціолога С. Ліпсета, легітимність це спроможність системи створити та підтримати у людей настанову, що існуючі політичні інститути є найкращими із можливих для суспільства за сьогоднішніх умов (2). Легітимімність сприяє виконанню політичною владою таких її функцій як визначення напрямку політичного і економічного розвитку, його цілей та забезпечення консолідації суспільства довкола них.

Щоб забезпечити необхідний рівень легітимності владні структури, інші соціальні інститути використовують достатньо широкий спектр політичних засобів. В першу чергу, це - створення відповідної ідеології, розробка політичних міфів та ритуалів. Другим достатньо важливим методом забезпечення легітимності виступає консолідація інститутів держави з різноманітними суспільними елітами, лідерами громадської думки, регіональними нотаблями. Крім легітимності це забезпечує владним та іншим соціальним інститутам певний ступень контролю за різними сферами жіттедіяльності населення. Слід також виокремити такий засіб легітимізації влади як використання електорального механізму (1). Можна сказати, що в межах виборчого процесу відбувається змагання претендентів, які експлуатують (з метою забезпечення масової підтримки) різні типи легітимності з урахуванням соціокультурних особливостей регіонів. Загальною умовою ефективності легітимізації є відповідність уявлень, що створюються соціальними інститутами цінностям конкретної соціальної (у тому числі територіальної) спільності та правилам організації суспільних зв’язків відносно соціальних інститутів.

Природа політики, взаємодія з іншими сферами життя та політичне життя суспільства

1. Походження і природа політики.

Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. Вона наповнює усе наше життя. Іноді навіть виникає відчуття, що політика існувала завжди, але це не так.
На ранніх стадіях розвитку людського суспільства, коли люди були з’єднані кровно-родинними зв’язками, необхідності у політиці не було. Це не означає, що усередині родів та племен не існувало владних відносин: вибиралися старійшини, мались ради старійшин, але їх діяльність не можна відносити до політичної практики. Політика з’явилась тоді, коли племена об’єдналися у більш великі спільності - народності.
Усередині них виділялися групи людей за майновими ознаками та виникала необхідність улаштовувати конфлікти із-за матеріальних ресурсів.
Спочатку політичні функції були з’єднані з військовими, і люди, що займалися тільки військовими справами. Здійснювали і владу у суспільстві.
Згодом сформувався особливий шар людей, що здійснювали владу та управління - чиновництво, або бюрократія.
Політика виникає тоді, коли з’являється специфічний вид, заснований на праві застосовувати насильство однієї групи людей відносно іншої групи за допомогою держави.
Така влада одержала назву державної.
Державна влада давала певні переваги тим, хто її мав. Люди стали боротися за неї і виникла система політичних відносин та політики.
Що ж таке політика?
Існує багато визначень політики та багато підходів до її вивчення.
Сам термін «політика» виник ще у Давній Греції та спочатку означав різні форми державного правління. Одним з перших творів Аристотеля «La Politika» так і перекладався як «те, що має відношення до держави».

Політичні відносини та політичне життя суспільства

Політика і влада – найважливіші складові суспільного життя. Виявлення їх сутності дозволяє розібратися в складних проблемах сучасності та визначити свою позицію до них. Сучасна людина постійно відчуває на собі вплив політики. в умовах демократичного переходу її ефективність постає важливим чинником стабільності нашого суспільства. Саме її регулюючий вплив на суспільні процеси повинен сприяти подоланню кризи. Кожен з нас повинен усвідомити для себе значення політики, політичної участі, сутність політичних відносин, влади та політичного життя, виявити для себе механізми їх функціонування. від вирішення цієї проблеми, нашим суспільством, залежить просування його шляхом демократії.
Політика виникає на визначному етапі розвитку суспільства, коли розмаїття інтересів та породжувані ними конфлікти створюють загрозу суспільному цілому. Держава, що формується разом із політикою є силою, яка проводить в суспільстві завдяки примусу загальнообов’язкову модель поведінки для всіх членів соціуму. Політика і держава пов’язані із владою та владними відносинами, які є асиметричними, характеризуються спроможністю суб’єкта влади впливати на поведінку об’єкта влади. Політика – це діяльність та відносини з приводу реалізації влади в суспільстві. Вона являє собою сферу цілеспрямованої взаємодії соціальних груп для використання інститутів публічної влади із метою досягнення своїх інтересів, запросів, потреб. Саме політика, багато в чому, забезпечує прогресивний розвиток суспільства, стверджує стабільність, порядок, порозуміння. Однак, неефективна політика може обернутися для суспільства регресом, стати національною трагедією. На заваді цим негативним явищам можуть стати розвиток знань про політику, зацікавленість нею та участь у політичному процесі.

Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація

1. Поняття соціальної структури суспільства та її елементи. Соціальні спільноти, їх різновиди
Суспільство в соціології розглядається як певна історична, інтегративна та системна цілісність, яка складається з різних підсистем, способів взаємодії та форм об'єднання людей. Центральною проблемою соціології є аналіз та форм соціальної структури суспільства.
Поняття соціальної структури суспільства в науковій літературі розглядається в декількох аспектах.
Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому. Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.
Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають .на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою та відстоюючи їх інтереси.
Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні. Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д. Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, І які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.
Соціальні групи формуються в силу певних об'єктивних обставин, а належність до певної групи пов'язана з об'єктивним становищем людей у системі соціальних зв'язків, виконанням певних соціальних ролей.

Людина

Всі ми у дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали з когось приклад, наслідували чиїсь дії, в усьому хоч трішечки намагалися бути схожими на старших, котрі були для нас взірцем. Це є свідченням того, що вже у дитинстві людина починає створювати якийсь ідеальний образ, який стає метою певних зусиль щодо самовиховання й самовдосконалення. Пізніше ця робота продовжується. В юності людина обирає собі якогось улюбленого героя — реальну особу або художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А у зрілі роки людина свідомо створює для себе певний ідеал, на який вона орієнтується в процесі своєї життєдіяльності.
Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається незмінним. Він змінюється й на різних етапах життя самої людини, й у різні періоди історичного розвитку, не кажучи вже про те, що ідеал людини або його певні риси можуть визначатися також класовими й національними або статевими й професійними відмінностями людей. Так, у молодому віці, створюючи свій ідеал, ми більше уваги приділяємо його зовнішньому вигляду, тобто розглядаємо його переважно з естетичної точки зору, а у зрілості на перший план висуваються моральні й громадянські якості людини. Якщо у первісному суспільстві ідеальними рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність, то пізніше їх місце посіли мудрість, людяність, культура, освіченість тощо.
Ідеали та світогляд
У кожному світогляді вироблявся свій ідеал людини. Так, у міфології цей ідеал утілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлона та інших героїв і богів. Для філософів ідеалом людини був образ мудреця, який не тільки пізнав найголовніші закони й може бачити сутність речей, а й своє життя будує відповідно до цих законів. У релігії ідеальними людьми вважаються святі, які все своє життя присвячують служінню Богові. Що ж стосується наукового світогляду, то у ньому ідеальна людина — це насамперед усебічно й гармонійно розвинена людина, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості.

Антропологічні типи українців

Роль антропології в дослідженні етногенезу
“Кожний народ має три основні корені своєї величезної безписемної історії — антропологічний, лінгвістичний, культурний (або етнографо-археологічний)” 1.
Розглянемо основні антропологічні особливості українців та їхній зв’язок із характерними особливостями людності, що заселяла Україну з давніх часів. Але для початку з’ясуємо деякі поняття та терміни.
Антропологія — наука про походження, еволюцію, закономірності морфологічної і фізіологічної організації людей, людських рас та поширення їх на земній кулі.
Зачатки наукових знань з антропології з’явилися ще в Давній Греції, але як наука вона сформувалась у середині ХІХ ст. Її основоположниками є французький вчений Поль Брока, в Росії Карл Бер, П. Богданов та ін.
1 Дяченко В. Не тільки чорні брови, карі очі // Віче. —1992. — № 4. — С. 114.
Перші антропологічні описи українців були зроблені в 1779 p. Федором Туманським у дописі до Петербурзької Академії наук та в 1786 p. Афанасієм Шафонським у книзі “Черниговского наместничества топографическое описание”. Обидва автори відзначають неоднорідність антропологічного складу українців.
Наукові дослідження в цій галузі почалися лише у ХІХ ст. Це були праці Коперніцького та Павла Чубинського.
Вагомий внесок в українську антропологію зробив видатний вчений Федір Вовк (Волков), ім’я якого довгий час замовчувалось навіть у фаховій літературі, а якщо й згадувалось побіжно в деяких періодичних виданнях, то неодмінно з ярликом “буржуазного націоналіста”.

Автобіографія (соціологічний аналіз)

Проблема особистості – одна з найважливіших у сучасній соціології. Неможливо аналізувати соціальні процеси, функціонування і розвиток соціальних систем, не звертаючись до дослідження сутності особистості як суб’єкта соціальної поведінки та суспільних відносин, не вивчаючи потреб, інтересів, духовного світу особистості, не аналізуючи складних й різнобічних її зв’язків з соціальним мікро- і макросередовищем.
Особистість вивчається різними науками. Філософію цікавить особистість як суб’єкт пізнання і творчості. Психологія аналізує особистість як стійку цілісність психічних процесів, властивостей. Соціолог вивчає особистість як елемент соціального життя, розкриває механізм її становлення під впливом соціальних факторів, механізм зворотньої дії на соціальний світ, її участь у змінах та розвитку суспільних відносин.
Суспільство – одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології, котра відображає:
1) в широкому розумінні якісно відмінне від природи надскладне, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії і об’єднання (діяльності, відносин, спілкування, поведінки тощо) індивідів та їх груп, в яких знаходять своє виявлення всебічне і багаторівнева взаємозалежність людей;
2) у вузькому розумінні:
а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм;
б) відносно самостійний і стабільний цілісний момент такого організму;
в) спільна основа, “поле” перетину і накладання індивідуальних дій людей (А. Тойнбі);
г) корелят держави (громадянське суспільство);
д) корелят спільноти, утворений сумою цілеспрямованих, раціонально організованих дій і зв'язків, що не відрізняються такою глибиною, іманентністю і органічністю, як спільноти.

Соціально-психологічні основи функціонування сучасної сім'ї

Сім’я - одна із найбільш стародавніх форм соціальної спільності людей. Через різноманітні канали і за допомогою повних механізмів вона є пов’язаною зі всіма сферами діяльності людини. Змінюючись та розвиваючись разом із зміною та розвитком суспільства, сім’я сприяє вирішенню багатьох важливих як економічних так і соціальних задач.
Одночасно сім’я задовільняє і найважливіші особистісні потреби, значення яких постійно зростає. Серед них потреба подружжя в довірливому спілкуванні, співпериживанні, співучасті. Іншими словами, шлюб сьогодні набуває самостійного значення яке важливий інститут організації особистого та сімейного щастя. На зміну традиційним ролям прийшла гнучка, еластична кооперація стосунків і діяльності, заснована на спільності, цілей, потреб, поглядів, емоцій. Така діяльність стає не стільки ідеалом, але і реальністю для все більшої кількості сімей та важливою характеристикою сімей нового типу.
Дослідження, проведені українськими соціологами, демографами, психологами, а також проведене нами, дозволяють оцінити сучасний стан функціонування сім’ї як критичний. Показниками такого стану виступають: катастрофічні погіршення матеріального благополуччя сім’ї, відсутність нормальних умов для її життєдіяльності, зниження народжуваності, динаміка розлучень, дисфункційний розвиток сім’ї, які проявляються в підвищенні сімейної напруги, незадоволеності, подавленні почуттів, співзалежності.
Ситуація, яка склалася в сфері шлюбу і сім’ї вимагає невідкладного втручання зі сторони суспільства, політиків, бізнесменів, вчених. Аналіз проблем, тенденцій, механізмів функціонування сім’ї дозволить розробити концепції і програми допомоги. Науковий підхід до вирішення завдань соціальної і демографічної політики заключається у врахуванні об’єктивних процесів розвитку сім’ї і соціально-демографічних тенденцій, які дають можливість прогнозувати майбутнє інституту сім’ї.

Чинники, які вливають на розвиток демократії в Україні

Що таке взагалі демократія? Демократія – це така система влади, при якій держава, політичні інститути залежать від юридично оформленної волі народу. Так, про яку демократію може йти мова в нашому посткомуністичному суспільстві? Як і було за Радянського Союзу до волі народу не прислухаються і зараз. І, взагалі, старі норми і ідеали ще надто глибоко сидять в мозку нашого народу. Розглянемо сучасне становище нашої країни, спираючись на чинники, які впливають на демократичний розвиток України.

По-перше, як я вже зазначав вище, громадяни України, особливо старше покоління, живуть як мінімум за половиною старих, комуністичних, принципів. Старі догми і правила поведінки керують їхними вчинками, а люди, спираючись на них, і не відчувають їхнього впливу на свої думки та дії. Але існує також і інша група населення, яка свідомо керується недемократичними правилами. І це не тільки «комуністи старої закалки», або нові комуністи; окрім них існує ще багато людей зі своїми нормами і ідеалами, які заважають сприймати демократію в тому розумінні, яке закладене в визначення цього поняття. Це, наприклад, націоналісти з Західної України, соціалісти чи просто люди без яких-то було б конкретних політичних уподобань, але які несвідомо суперечать в своїх думках принципам демократії. Це перший чинник, на мою думку, який впливає на розвиток демократії в нашій країні.

Поняття про етнографію та етнографічне районування

Етнографія (від грецького етнос — народ і графо — пишу) — це наука, яка вивчає культуру і побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки.
Як рівнозначний з етнографією вживається ще й термін етнологія (етнос — народ, логос — наука, вчення). Як бачимо, етнографія позначає науку описову, а етнологія — загальнотеоретичну, яка розв’язує загальні народознавчі проблеми. Проте таке розмежування досить умовне, бо етнографія не виключає узагальнень теоретичного плану, так само як етнологія застосовує методи опису.
Безпосереднє спостереження і опис звичаїв, побуту, світогляду народу — це основний метод етнографії. Крім того, вона широко використовує писемні джерела, речові пам’ятки, дані археології, антропології, географії, фольклористики, мовознавства.
Першою спробою описати етнографічні особливості племен і народів в Україні можемо вважати “Повість врем’яних літ”. Літописець намагається накреслити генеалогію народів світу, іноді подаючи їхні культурно-побутові особливості, а також описує староукраїнські племена Київської Русі, вказуючи місця їхнього розселення, відмінності у звичаях, обрядах тощо. Такі спроби етнографічних описів наявні в деяких інших писемних пам’ятках. Наприклад, у “Галицько-Волинському літописі” згадуються народи, які межують з Руссю: ляхи, литовці, угри, чехи, половці, жмудь, ятвяги, татари, німці, ізраїльтяни. Тут же знаходимо відомості про звичаї кожного народу, описи костюмів тощо (напр., костюм князя Володимира Васильковича).
Народознавчі студії друкують журнали “Народна творчість та етнографія”, “Родовід”, “Берегиня”, “Український світ”, “Пам’ятки України”, “Українська культура”, інші видання, серед них і регіональні.
Назад 1 2 3 4 Вперед




Навігація


Оформлення робіт

  • Оформлення рефератів
  • Правила оформлення реферату
  • Оформлення посилань реферату

  • Цікаве