*Все для студентов - скачать Рефераты, курсовые, дипломные работы » Материалы за 01.04.2013 » Страница 3

**

Психологічний аналіз деструктивних взаємин у сім’ї

Важливим завданням, що стоять перед дослідниками сім’ї є вивчення джерел напруженості в сімейних стосунках, сімейних конфліктів, психологічних аспектів тих хронічних непогоджень, сварок, які призводять до дезорганізації сімейного життя і, в кінцевому результаті, до розлучення.
В.О.Сисенко виділяє фактори, які лежать в основі сімейних конфліктів і пов’язані з деякими незадоволеними потребами партнерів:
- потреба в збереженні і підтримці почуття власної гідності. Образи і кривди виникають тоді, коли проявляється зневага до людини, неповажливе, грубе ставлення до неї. В сімейному житті ця потреба може бути задоволена, так як ми любимо тоді і того, хто сам нас любить і цінить;
- потреба в довірливо-дружніх стосунках і спілкуванні всієї сім’ї. Людина потребує вільного, спонтанного вираження своїх почуттів, емоцій, переживань, своїх думок і роздумів. Для сучасної людини немає нічого важчого, ніж відсутність можливості поділитись. Їй необхідне інтимне, емоційно-позитивне, довірливе спілкування;
- потреба в сексуальному задоволенні. Якщо в шлюбі не задовольняється сексуальна потреба одного з партнерів, то можливі різні негативні наслідки: зрада, статева холодність жінки, думки про розлучення. Таким чином, стабільність сімейних взаємин ставиться під загрозу.
Люба людина в житті стикається з ситуацією, коли задоволення її бажань і потреб утруднено чи блоковано. Стан дефіциту визначається як депривація. Депривація в сім’ї – це такий стан одного з членів, коли інші члени сім’ї не в змозі (або не хочуть) задовольняти його потреби, що, в свою чергу, викликає стан психологічної напруги і часто може приводити до дуже негативних наслідків як для самого члена сім’ї, так і для його оточення.
Теоретичний аналіз проблеми дослідження, недостатня її розробленість і актуальність спонукали нас до проведення дослідження, метою якого було вивчення особливостей формування орієнтацій на розлучення і деструктивний розвиток сім’ї.
Дослідження проводилось на молодих подружніх парах. Вибіркову сукупність становили 100 чол. (50 подружніх пар).
Для дослідження показників сумісності подружжя, адаптованості партнерів, якості шлюбу були використані: Тест-опитувальник “Задоволеність шлюбом” (Століна, Романова, Бутенко), “Установки в сімейній парі”, “Розподіл ролей в сім’ї”, “Спілкування в сім’ї”.

Фемінізм

Здавалося б, чому сучасним українкам не брати приклад зі своїх матерів, що скоряли космос, що піднімали цілину, і не приступити до освоєння цілини вітчизняного бізнесу? Чому б їм не очолити найбільші трастовые компанії, торгові і рекламні фірми?
Цього, однак, не спостерігається. Для успішної кар'єри в державній чи установі приватній фірмі жінці необхідно бути більш висококваліфікованим фахівцем, чим колеги-чоловіка - адже при інших рівних перевага завжди віддається сильній підлозі. По статистиці працюючі жінки більш освічені, чим чоловіка, але заробітна плата в них майже на третину нижче.
Так що сьогодні представниці слабкої підлоги найчастіше або безробітні, або працюють на самих малооплачиваемых посадах. Суспільна думка 90-х років пропонує жінці єдину альтернативу стати дружиною процвітаючого бізнесмена. Верхи жіночої самостійності можна вважати кар'єру в модельному бізнесі, але знову ж тільки до щасливого заміжжя.
Початок пострадянському відродженню домострою було покладено ще при Михайлові Горбачову, що перший заговорив про повернення жінок до "домашнього вогнища" і "ідеалу материнства". Начебто б цілком благий намір: жінка дійсно повинна мати можливість приділяти більше часу дітям, чоловіку і будинку. Однак на практиці це привело до майже повного витиснення слабкої підлоги з ділового і громадського життя.
Подібна ситуація могла обрадувати тільки тих радянських жінок середнього покоління, що давно махнули рукою на роботу. Чи взагалі не починали всерйоз займатися професійною кар'єрою. Помнете розповсюджений тип сорока- літньої плановички в розтягнутій кофті, з важкої авоськой і варикозним розширенням вен на ногах?

Педагогіка в практичній діяльності соціального працівника

Класик вітчизняної педагогіки К.Д. Ушинський вважав педагогіку наукою і одночасно мистецтвом. Це означає, що оволодіння теорією педагогіки ще не дає людині повного права вважати себе повноцінним вихователем молодого підростаючого покоління, колективів і кожної особистості зокрема. Тільки тоді діапазон інтелектуального бачення людиною проблеми в цілому буде достатній, якщо пошук особистість - людина як суспільна істота оволодіє мистецтвом виховання інших людей на основі теорії виховання на особистому прикладі, на основі народної педагогіки, на рунті глибоких осмислених знань історії педагогіки, тісного зв'язку педагогіки і психології, педагогіки і генетики, педагогіки і біології, педагогіки і екології, педагогіки і мови, педагогіки і соціології і ін.
Педагогіку можна з повним правом вважати наукою про людину, а значить суспільною, соціальною наукою , оволодіння якою всіма членами суспільства - цього складного соціального організму - сприяло б в ньому гуманістичних високоморальних дружніх відносин. Індивідуальний підхід знання психофізіологічної сфери людини, вміння моделювати і прогнозувати потенціальні можливості розвитку людини, коректувати її поведінку залежно від умов оточуючого середовища, впливати на їх духовне зростання, громадянську зрілість - такі основні напрямки діяльності соціального працівника, посадовий сертифікат якого передбачає:
1. Знати людину і групи людей, які знаходяться в сфері його діяльності.
2. Бути комунікативним, добре знати психофізіологічні особливості людини.
3. Володіти мовою душевного спілкування як з колективом, так і кожною особистістю зокрема; піднімати настрій людини добрим словом, увагою до неї.
4. Своєчасно і ефективно розв’язувати проблеми буття людини, її соціального захисту.
5. Вживати дійових і оперативних заходів щодо лікування, матеріальної допомоги пристарілим, інвалідам, багатодітним сім’ям.
Педагогіка як наука включає такі антиподи людської поведінки як черствість, грубість, егоїзм, зверхність по відношенню до тих людей, які тимчасово потрапили в біду.

Смислові переживання першокурсників і їх адаптація до студентського буття

Вступ до вузу є для більшості першокурсників новим періодом життя, і одночасно, він є таким актом, який вимагає активного пристосування до умов студентського буття. Першокурсник має пережити цю зміну обставин життя, включитися учасником у нові і незвичні події. Різкий перехід від адаптованого і відносно комфортного життя під опікою батьків та вчителів до менш детермінованого ззовні студентського часто у першокурсників розпочинається з критичних обставин. Проблема прилаштування першокурсників до нового етапу життя завжди пекуча, бо повторюється з року в рік.
Дієвість соціального прилаштування студента до нових обставин залежить від того наскільки адекватно і проблемно він переживає свій новий соціальний і міжособистий статус, свої права і обов’язки, від того наскільки забезпечені можливостями нові чекання. Прилаштування до студентського життя відбувається легше при наявності у буттєвій свідомості першокурсника закладеної ще з дитинства, невідрефлектованої чи відрефлектованої, смислової настанови вчитися для свого майбутнього, операційної настанови-звички регулярно працювати над учбовим матеріалом, знаходити собі достойне місце в групі ровесників через компетентне спілкування, тоді переживання дезадаптації спричиняє особливу внутрішню роботу над смислами діяльностей, над їх уточненням і приведенням у відповідність до нових обставин, тоді переживання може призвести до усвідомлення стану невідповідності можливостей обставинам і до прийняття та усвідомлення нових смислів, які здатні породжувати принципово нові цілі.
Ефективність соціальної адаптації, в першу чергу виявляє себе у переживаннях, які презентують старі смисли і здатні породжувати нові смисли. Рівень пристосування до студентського становища проявляється у мірі відповідності наявних смислів обставинам. Неможливість реалізації старої системи потреб та ієрархії смислів призводить першокурсника до скрутного становища і до тяжких переживань, які можуть стати переломними, тобто змінити напрямок розвитку буття як до особистісного росту, так і до стагнації чи девітації.

Мотивація чоловічих та жіночих імен мешканців Луцька

У статті подано результати досліджень мотивації чоловічих і жіночих імен мешканців Луцька (на основі антропонімних матеріалів Державного архіву Волинської області й загсу та соціолінгвістичних питальників).
Мотиви вибору імен різноманітні. Одні батьки саме так називають дітей, бо вважають ці імена милозвучними. Інші надають перевагу конкретним іменам, тому що їх носять люди добропорядні, мудрі. Ще інші вибирають імена улюблених літературних героїв чи історичних та міфологічних осіб. У багатьох родинах добре збережена сімейна традиція називати дітей на честь когось із родичів.
Ключові слова: антропонім, антропонімна система, екстралінгвістичні фактори, найуживаніші імена, широковживані, наскрізні, модні.

Skoruk I. The motivation of male and female names among the inhabitants in Lutsk. The article deals with the results of investigation of motivation of male and female names among the inhabitants in Lutsk (based on the materials of State archive in Volyn Region, civil registrar’s office and sociolinguistic questionnaire).
The motive of name choice is very different. Some parents give their children definite names because they think these names sound nice. Some others prefer concrete names because wise and honorable people have these names. Another group of parents choose the names of their favorite literary heroes or historical and mythological persons. In some households there is still a family tradition to name their children in honor of one of the relatives.
Key words: anthroponym, anthroponymic system, extralinguistic factors, the most used names, wide used names, through names, popular names.

Дослідження екстралінгвістичних факторів, які впливають на постійні зміни репертуару імен і ступеня їх популярності, є одним із найважливіших завдань соціолінгвістики. На сьогодні відомі результати досліджень антропонімних уподобань мешканців Одеської області. Висновки С.Л.Брайченко щодо популярності деяких імен складені на основі уподобань інформантів різних вікових груп. Цікавим є те, що вони збігаються з висновками інших дослідників-антропонімістів, які вивчали іменники різних ареалів України.

Історія соціологічної думки України

1. Історичні джерела
Витоки соціологічної думки в Україні сягають у сиву давнину, беручи свій початок у княжій добі (ІХ – ХІІІ ст.), і тісно пов’язані з буттям українського народу, з його історичною долею, з формуванням української державності. Тому її характерною особливістю є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це батрацтво ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу, національної незалежності. Український народ у своїй історії не дуже тішився свободою, а іноді ще й голодував, і то смертельно голодував. Тим-то визвольною і основоположною ідеєю в українській соціально-політичній думці є свобода – ідея, яка породилася буттям народу і стала філософським ядром його демократизму.
Теоретична думка у період Київської Русі спрямовувалася на розв’язання питань у сфері релігії та моралі, соціології і політики.
У ХІ-ХІІ ст. в Київській Русі відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політичні погляди, наука, література, філософія, тощо. Надзвичайно важливу роль у цьому процесі, як і усьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків Київської Русі з Візантією та іншими європейськими країнами.
У Х-ХІІ ст. з’являються перші літературні твори: “слова”, “Повчання”, “проповіді”, а також “патерики”, “житія святих”, що складалися для поширення християнства і прославлення князів, бояр, монахів. Водночас вони містили відомості про соціальні відносини, побут та культуру того часу та опосередковано відбивали настрої різних верств.

Соціальний аспект історичної харизми

Зрозуміти сучасну історико-філософську думку й основні проблеми сьогодення неможливо поза зверненням до теоретичних джерел початку ХХ ст. У цей період (ми аж ніяк не применшуємо значення та впливу всіх інших) було запропоновано своєрідне бачення фундаментальних питань людського буття у його різноманітних вимірах. До таких особливих “заломлювань” теоретичної думки належить харизма (від гр. – милість, божественний дар, благодать), тобто виняткова обдарованість, наділеність конкретної особи, лідера, пророка, проповідника, політичного діяча тощо, дії, інституту чи символу надзвичайними якостями, надприродністю, непогрішимістю, святістю в очах певної кількості прихильників. Цей термін широко використовують у своїх соціологічних концепціях М.Вебер та Е.Трьольч.
Із початком становлення людської цивілізації відбувалося й оформлення трьох основних фігур, які почали претендувати на втілення ідей харизми: цар, жрець, пророк. На царя переносилася магічна функція вождя. Для патріархального суспільства з його рівнем свідомості людський колектив виступав засобом відтворення універсуму, а країна ототожнювалася з Ойкуменою, тому цар та його країна перебували в іпостасних відносинах із Богом, який не має над собою жодних вищих іпостасей. Зрозуміло, що подібні положення мали безліч варіантів: цар є сином та намісником Бога, який автоматично користується його славою і слухняний наказам божества.
Подібне осмислення одноосібної влади не лише зміцнювало її, але й сприяло формуванню основи для критики конкретних носіїв влади та оформленню ідеалів: якщо цар – намісник надземних інстанцій, то в його діяльності основним є не господарювання, а служіння, в якому необхідним виступає відданість. Принцип харизми так чи інакше освячував світську владу, але одночасно виключав її “приземлення”: “Немає влади, яка не від Бога” [6, 200], тому природно заключити, що влада, яка не “від Бога”, взагалі не може бути владою. Але хто б спробував нагадати царю про це? Офіційно санкціонований на роль прислужника божеству жрець, який займався вихованням дитини царя. В його силах було поставити під сумнів божественне походження останнього і зробити висновки на свою користь.

Професійні комунікативні зв'язки у педагогічній діяльності як наукова проблема

При розгляді нинішнього етапу становлення і реформування системи освіти проблема взаємодії між учнями і вчителями, проблема їхніх стосунків особливо зберігає значну актуальність. Це пояснюється самою специфікою навчально-виховного процесу, який передбачає безпосередню взаємодію всіх його учасників, де на першому плані виступає саме професійне спілкування вчителів - педагогічне спілкування.
Психологи, дослiджуючи педагогiчне спiлкування вказують на характернi вiдмiнностi рiзних сторiн спiлкування, що являють собою окремi складовi цього процесу, але можуть використовуватись для виявлення вiдмiнностей спiлкування у рiзних людей. Сюди можна вiднести психолого-педагогiчну спостережливiсть [1], рiвень глибини емпатiї [5], точнiсть соцiальної перцепцiї [4] та iн.
Часто науковцi у своїх дослiдженнях iз проблем педагогiчної психологiї вказують на те, що значна частина педагогiчних прорахункiв i труднощiв визначається не стiльки недолiками методичної пiдготовки вчительських кадрiв, скiльки деформацiєю сфери професiйного педагогiчного спiлкування [2 та iн.].
Важливу роль у роботi вчителя з учнями вiдiграє стиль спiлкування педагога з ними. У психологiчнiй лiтературi стиль спiлкування розглядається як iндивiдуально-типологiчнi особливостi соціально-психологiчної взаємодiї вчителя, якi формують певнi ставлення до нього учнiв. При цьому змiст стилю спiлкування визначається i особистiсними характеристиками самого вчителя i реалiзацiєю ставлень до нього учнiв. У стилях спiлкування проявляються особливостi комунiкативно-перцептивних можливостей вчителя, особливостi класного колективу i кожного учня зокрема, характер взаємостосункiв вчителя зi своїми вихованцями, його творча iндивiдуальнiсть тощо.
У багатьох психологiчних дослiдженнях вказується на позитивний вплив у навчально-виховному процесi демократичного стилю спiлкування. А на негативнi тенденцiї - у процесi застосування авторитарного i пасивного стилiв. Зокрема, пiдкреслюється, що такi стилi гальмують розвиток психiчної активностi особистостi, її адекватної самооцiнки, супроводжуються негативними тенденцiями в стосунках мiж однокласниками, коли їхнiм вчителям притаманнi такi стилi [1].

Ментальність, ідентичність, базова особистість та національна еліта українців

Людство не є однорідною стандартизованою масою, воно складається з окремих націй, народів, етнічних груп, які також не є уніфікованими, а включають в себе подібних між собою і, одночасно, дуже унікальних індивідів. Етноси мають своє “обличчя” сформоване етногенезом, історією і культурою. Типовість і своєрідність етносу проявляється не тільки і не скільки в його антропології. Оригінальним етнос робить його культура, духовна і матеріальна (цивілізаційна). Духовна культура є ведучою і визначальною по відношенню до культури матеріальної як у долі етносу, так і в його матеріальному достатку. Життєвий шлях окремого індивіда (представника етносу) також визначається його духом не в меншій мірі ніж історичними обставинами його життя, а в більшій.
Духовна культура складається із знаків та символів, смислів та значень, цінностей і норм, міфів та фольклору, концепцій та теорій, ідеологій та переконань; у всьому цьому надбанні визначальну роль відіграє ціннісно-смислова сфера, яка і є духовністю у вузькому розумінні слова, бо дає окремому етносу чи індивіду орієнтири життя: “Для чого і в ім’я чого жити і боротися?” Смисли є визначальними рушіями людського буття, бо коли є в ім’я чого жити, то людини стає здатною стерпіти будь-які умови, бо ці смисли зорієнтовані у майбутнє, у перспективу. Духовна культура складається, в першу чергу, з ментальної і рефлексивної частин, причому ментальна частина передує рефлексивній.
Уже першим, досить грубим, аналітичним підходом до хуховності в широкому розумінні слова можна виділити три якісно відмінні один від одного, але нерозривно пов’язані між собою щаблі її розвитку: ментальний (базовий, досвідний) і рефлексивний (світоглядний, ідеологічний, концептуальний), спонтанний (холістичний, індетерміністичний, ірраціональний, проактивний, гетеростатичний, трансцедентний). Становлення духовної культури розпочинається з її, культури, ментальної частини, яка виступає в якості базової, а продовжується рефлексивною частиною, яка уже твориться не всім етносом, а етнічною елітою; рефлексивна частина культури є похідною від ментальної і надбудовується над нею. Ментальна духовність є першою ознакою етносу і першим неусвідомлено-автоматичним опосередкувально-поєднувальним регулятором як матеріального виробництва і громадського життя всього етносу, так і кола діяльностей і стилю поведінки окремих індивідів. Коло діяльностей як індивіда, так і спільноти реалізує смисловий зміст стосунку до окремих сторін світу, а стиль поведінки визначає форму і динаміку, які реалізуються в операціях при породженні дії чи вчинку.

Вплив сім'ї на соціально-психологічну адаптацію підлітків

Сім’я сама древня і стійка соціальна спільність. Виникнувши на зорі людства вона пройшла через багатовікову історію, являючи собою унікальну опору суспільства.
Сім’я відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.
Особливо актуальним це є для підлітків, адже саме в підлітковому віці, коли найінтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, батьківське ставлення набуває вирішального значення для становлення і закріплення образу “Я”. Цей образ і ставлення до себе формується під впливом того образу, що склався у батьків.
Спілкування батьків з дитиною зумовлюється установками стосовно неї, які відображають особливості їх сприймання та розуміння дитини.
Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, а, отже, відповідно і взаємодіють з ним, залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного образу “Я”, прийняття чи неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації дітей.
Окремі аспекти цієї проблеми були розкриті в роботах В.А.Горшкова, І.І.Друкарова, Д.Г.Ельконіна, Р.М.Капралової, А.М.Сазонової, А.І.Ушатікової, А.В.Фурмана.
І.С.Кон вважає, що немає ні одного соціального чи психологічного аспекту поведінки підлітків, який би не залежав від сімейних умов сьогодні чи в минулому.
Сім’я має особливий вплив на формування соціально-психологічної адаптації підлітків. Вона бере уже з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров’я і виховання, дає початкові знання про оточуюче, вводить і керує ними в цьому світі, виробляє уявлення і навики, допомагає здійснювати контакти з багатьма людьми.
Посетите прекрасный новостной сайт htc, на котором Вы узнаете актуальные новости htc и можете узнать про все модели htc. На сайте скачать apk игры на Android и лучшие приложения для Android. Мобильная платформа Ubuntu Touch OS от Canonical и свежые мобильные новости про Apple iPhone и смартфоны htc.
Назад 1 2 3 4 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное