“Особа Мазепи ще чекає безсторонньої історії, яка б змалювала його не під впливом погляду вибаченого в першій половині XVIII ст.” – писав 1860 року М. Костомаров. Минуло 140 років, але Мазепа залишається найбільш загадковою і неоднозначною особою в українській історіографіі.
У праці “Іван Мазепа” В. Шевчук зазначив, що в історичній літературі існує три погляди на гетьмана Мазепу: патріотичний, антипатріотичний та псевдооб’єктивний (С.5). Традиційно у російській та радянській історіографії діяльність гетьмана змальовувалася у найчорніших барвах, а “мазепинець” слугувало синонімом зрадника і ворога до появи “петлюровця” і “бандеровця”. Костомаров, хоча й писав, що “Він [Мазепа] хотів незалежності й свободи своєї батьківщини…”, але у своїй монографії розтрощив “Мазепу і мазепінців" На противагу російській, в українській історіографії Мазепу було реабілітовано і навіть у деяких працях створено образ національного героя – борця за Незалежність України, видатного діяча, який найвищою метою ставив добробут населення України, але відповідь на питання хто він, герой чи зрадник залишається відкритим. Між тим Мазепа є найбільш значущою після Богдана Хмельницького особою в історії України у Нову добу. Цей реферат є ще однією спробою оцінити події кінця XVII – початку XVIII сторічь і дати відповідь на питання, якими ж були мотиви і наслідки діяльності Івана Степановича Мазепи.
Порівняйте плани двох військово-політичних блоків: Антанти та Троїстого союзу, щодо України напередодні І світової війни. Розкрийте перебіг воєнних дій на території України.
"Антанта" з французької мови перекладається, як ділова угода (полюбовне узгодження)
Період імперіалізму характеризувався складанням двох військово-політичних блоків з причин існування загострень Англо-Німецьких, Франко-Німецьких, Російсько-Німецьких протиріч.
6 травня 1873 таємний договір між Росією та Німеччиною, а 6 червня 1873 таємний договір між Росією та Австро-Угорщиною. Цей союз трьох імператорів був спрямований проти Франції він проіснував до 1887 року. У 1891 між Росією та Францією підписується консультативний пакт. У1892 таємна військова конвенція. Англія дотримується політики "Блискуча ізоляція", ініціатор – лорд Солс Беррі. 1904 підписано Англо-Французське узгодження, за яким Англії надавалося права протекторату Єгипту, а Франції над територією Марокко. Липень 1905 таємний договір між Вільгельмом ІІ та Миколою ІІ про дружбу. У 1907 підписано Англо-Російський договір про розподіл територій Ірану. Утворюється нейтральна зона, Афганістан відходив до Англії. У 1915 Італія приєднується до Антанти.
1879 між Німеччиною та Австро-Угорщиною підписується договір, а у 1882 до них приєднується Італія, на умовах війни з Францією та Росією, але не з Англією.
Взагалі Україна, як окрема держава, у планах агресорів не згадувалась. Вона розглядалась, як невід'ємна частка Росії, але були присутні гасла: "Незалежність для України", щоб перетягнути великі маси на свій бік.
В останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку, накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого - досі не подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій (у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).
Наприклад, Ж. Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) - її відомим представником [1]. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф. Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи в Німеччині (2(. Навіть ті автори, які вже подолали стереотипи помилкових ортодоксальних підходів, іноді неточно трактують окремі і давно вирішені проблеми історії економічної думки, що перетворює їх на псевдодискусійні, повертаючи до з'ясування завершених суперечок. На жаль, такі трактування вже увійшли в новітні вітчизняні підручники з історії економічних вчень, створюючи реальну небезпеку засмічування знань студентів і формування в них неправильних уявлень з окремих принципових питань розвитку економічної теорії та її історії. Отже, зосередження уваги наукового товариства на роз'ясненні нових полемічних питань та їх творче вирішення є дуже актуальним.
Початок 19 століття був часом сильного пожвавлення в області теоретичного вивчення економічних явищ. Вищим досягненням буржуазної політичної економії на той час були праці представників англійської класичної школи. У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмона-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.
За останні два десятки років кейнсианскій теорії був кинутий виклик альтернативними макроекономічними концепціями, зокрема монетаризмом і теорією раціональних чекань (ТРЧ) (або ж як її ще називають – школою економічної пропозиції). Розробку цих теорій очолили видатні вчені зі світовим ім'ям. Так, кейнсианську концепцію зайнятості та стабілізаційної політики, що домінувала після другої світової війни в макроекономічних поглядах більшості економістів усіх країн з ринковою індустріальною економікою, розробила група, що складалася з п'яти нобелівських лауреатів - Поля Самуельсона, Франко Модільяні, Роберта Соло, Джеймса Тобіна і Лоуренса Клеіва. Рекомендації кейнсіанській теорії приймали в Сполучених Штатах адміністрації і демократів, і республіканців.
Інших поглядів дотримувався лауреат Нобелівської премії по економіці 1976 р., Мілтон Фріндмэн, що став інтелектуальним лідером монетаристської школи. Він поклав начало емпіричним і теоретичним дослідженням, які показують, що гроші грають більш важливу роль у визначенні рівня економічної активності і цін, чим вважала кейнсіанська теорія.
Але економічна думка не стоїть на місці, через деякий час Роберт Льюкес, То-мас Саряжент і Нейл Уоллес розробляють теорію раціональних чекань (ТРЧ), представляючу частину так називаної нової класичної економічної теорії.
Щоб зрозуміти чому представники різних економічних шкіл критикують одна одну необхідна знати в чому є відмінності між теоріями цих шкіл. Приведемо основні відмінності і подібності.
Щоб краще збагнути суть твору Кафки “Перевтілення”, треба добре знати життєвий шлях самого автора. Тільки детальне розуміння біографія Франца Кафки дасть змогу краще збагнути розкриття долі “маленької людини” у суспільстві через твір “Перевтілення”.
Нерідко фантастичність твору відволікає недосвідчених читачів від суті твору, але для тих, хто справді пошановує філософські глибини творчості Кафки, цей твір досить цікавий і повчальний.
Але перш ніж розглядати сам твір, його особливості, треба звернутися до біографії Ф.Кафки.
Кафка - пражанин. Будиночок, де він народився в 1883 році, знаходиться в одному з вузьких провулків, що ведуть до громади собору Святого Вітта. Зв'язок письменника з містом - містична і повна протиріч. Любов- ненависть, порівнянна хіба з тієї, що він випробував до батька - буржуа, що вибився з убогості і так і не зрозумів свого геніального сина.
Десь між простацькою мудрістю Ярослава Гашека, що родило Швейка, і трагічною фантазією Франца Кафки, творця Грегора - героя новели "Перетворення", - ментальность пражан, що пережили і сторіччя під Німеччиною й Австрією, і роки фашистської окупації, і десятиліття в обіймах "старшого брата".
Історія Ассирії поділяється на три основних періоди:
Старо-ассирійський (20-16 століття до н.е.)
Середньо-ассирійський (15-11 століття до н.е.)
Ново-ассирійський (10-7 століття до н.е. )
У старо-ассирійський період держава займала невелику територію, центром котрої був Ашшур. Населення займалося землеробством: вирощувало ячмінь і полбу, розводило виноград, використовуючи природне зрошення (дощові і снігові опади), колодязі й у невеликому обсязі - за допомогою іригаційних споруджень - води Тигру. У східних районах країни великий вплив мало скотарство з використанням гірських лугів для літнього випасу худоби. Але головну роль у житті раннього ассірійського суспільства відігравала торгівля.
Через Ассирію проходили найважливіші торгові шляхи: із Середземномор'я і з Малої Азії по Тигру в райони Середньої і Південної Месопотамії і далі в Елам. Ашшур прагнув створити свої торгові колонії, щоб закріпитися на цих головних рубежах. Уже на рубежі 3-2 тис до н.е. він підкоряє собі колишню шумеро-аккадську колонію Гасур (на сходу від Тигру). Особливо активно колонізації піддалася східна частина Малої Азії, відкіля вивозилося важливе для Ассирії сировина: метали (мідь, свинець, срібло), худоба, вовна, шкіра, дерево - і куди ввозили зерно, тканини, готовий одяг і ремісничі вироби.
Старо-ассирійське суспільство було рабовласницьким, але зберігало сильні пережитки родового ладу. Існували царські (чи палацеві) і храмові господарства, землі котрих обробляли общинники і раби. Основна частина землі була власністю громади. Земельні ділянки знаходилися у володінні великосімейних громад "бітум", що включали в себе кілька поколінь найближчих родичів. Земля піддавалася регулярним переділам, але могла знаходитися й у приватній власності. У цей період виділилася торгова знать, що розбагатіла в результаті міжнародної торгівлі. Уже було широко розповсюджено рабство. Раби здобувалися шляхом боргового рабства, покупки в інших племен, а також у результаті вдалих військових походів.
ЛІГА НАЦИЙ, міжнародна організація (заснована в 1919), що мала на меті розвиток співпраці між народами і гарантію миру та безпеки. Місцеперебування Женева. У 1934 СССР прийняв пропозицію 30 держав членів Ліги націй про вступ в цю організацію. У грудні 1939, після початку радянсько-фінляндскої війни 1939-40, Порада Ліги виключила з Ліги націй СССР (з Ліги націй вийшли Бразілія (1928), Японія, Німеччина (1935), у 1937 виключена Італія.)( Формально розігнана в 1946.)
ПАКТ (від лати. pactum договір, угода), одне з найменувань міжнародного договору.
АНТІКОМІНТЕРНОВСКИЙ ПАКТ, договір, укладений 25.11.1936 в Берліні між Німеччиною і Японією, блок цих держав оформився (під прапором боротьби проти Комінтерна) з метою завоювання світового панування. У листопаді 1937 до «Антікомінтерновському пакту» приєдналася Італія, пізніше ряд інш. держав; в 1939-40 перетворений у відкритий військовий союз.
БЕРЛІНСКИЙ ПАКТ 1940 про військовий союз між головними учасниками Антікомінтерновського пакту Німеччиною, Італією і Японією; укладений 27 вересня. Пізніше приєдналися уряди ряду інших держав, залежних від Німеччини.
ФАШИЗМ (итал. fascismo, від fascio пучок, зв'язка, об'єднання), соціально-політичні рухи, ідеології і державні режими тоталітарного типу. У вузькому значенні фашизм феномен політичного життя Італії і Німеччини 20-40-х рр. 20 в. У будь-яких своїх різновидах фашизм протиставляє інститутам і цінностям демократії т. н. новий порядок і гранично жорсткі засоби його твердження. Фашизм спирається на масову тоталітарну політичну партію (приходячи до влади, вона стає державно-монопольною організацією) і незаперечний авторитет «вождя», «фюрера».
Визволення України від фашистсько-німецької окупації (1943-1944)
Перемога радянських військ під Сталінградом дала змогу вступу частини 1-\ гвардійської армії ген. Кузцнецова у Варошиловградській області в грудні 1942 року. Наприкінці січня – початку лютого 1943 радянське командування поставило завдання звільнення Донбасу та Харківського промислового району. Ці завдання мали виконати війська Південно-західного та Воронезького фронтів. У результаті наступальної операції 29 січня – 18 лютого 1943 року війська Південно-західного фронту звільнили території північного Донбасу. Наступальна операція Воронезького фронту з 2 лютого по 3 березня 1943 мала своїм результатом визволення Харкова. Східна частина Донбасу до середини березня була звільнена, але в результаті контрнаступу німецьких військ 19 лютого – 25 березня 1943 року змусили радянські війська покинути Харків, північно-східні території Донбасу. Радянські війська відступили за Сіверський Донецьк. Ще під час Курської битви радянське командування видає директиву щодо визволення Донбасу, Лівобережної України, Криму, окрему директиву щодо виходу на береги Дніпра і захоплення на правому березі плацдармів для контрнаступів. Наступ під Курськом переріс у загальний стратегічний наступ радянської армії. Основний удар було спрямовано на південно-західному напрямку. Центральний, Воронезький, Степовий, Південно-західний та Південний фронти провели широкомасштабні бої за визволення Донбасу, Лівобережної України, силами цих фронтів було взято праві береги Дніпра.
ДАТА
ПОДІЯ
22 червня 1941 – 18 листопада 1942 І період Великої Вітчизняної війни
22 червня 1941 р. Напад Німеччини на СРСР
23 червня 1941 р. Масштабна танкова битва на лінії Луцьк – Рівне – Броди
28 червня 1941 р. Війська ЧА залишили Мінськ
30 червня 1941 р. Вступ до Львову
Поч. липня 1941 р. Захоплення Литви, Латвії, Білорусії, Молдови, частини України
7 липня – 26 вересня 1941 р. Оборона Києва
10 липня – 10 жовтня 1941 р. Смоленська битва
29 липня 1941 р. Захоплення Смоленська
4 серпня – 16 жовтня 1941 р. Оборона Одеси
30 серпня 1941 р. – 27 січня 1943 р. Блокада Ленінграда
19 вересня 1941 р. Захоплення Києва
30 вересня 1941 р. – поч. січня 1942 р. Оборона Москви. Початок операції “Тайфун”
