*Реферати, курсові, дипломні роботи » Реферати » Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

**

Реферат Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

Текст:
В останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку, накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого - досі не подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій (у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).

Наприклад, Ж. Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) - її відомим представником [1]. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф. Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи в Німеччині (2(. Навіть ті автори, які вже подолали стереотипи помилкових ортодоксальних підходів, іноді неточно трактують окремі і давно вирішені проблеми історії економічної думки, що перетворює їх на псевдодискусійні, повертаючи до з'ясування завершених суперечок. На жаль, такі трактування вже увійшли в новітні вітчизняні підручники з історії економічних вчень, створюючи реальну небезпеку засмічування знань студентів і формування в них неправильних уявлень з окремих принципових питань розвитку економічної теорії та її історії. Отже, зосередження уваги наукового товариства на роз'ясненні нових полемічних питань та їх творче вирішення є дуже актуальним.
У статті зроблено спробу критично проаналізувати деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки, запропонувати шляхи їх розв'язання. Для цього зроблено огляд історико-економічної літератури не лише останніх років, а й ХІХ ст., розглянуто позиції відомих вітчизняних вчених-економістів щодо означених проблем.
Класична політична економія: неоднозначність підходів
Звичайно, за будь-якої парадигми існує небезпека безпідставного уклинення суб'єктивістських поглядів маловідомого вченого-економіста, особливо сучасного, в історію економічної думки. Втім, їх досить легко виявити. Складнішим є питання класифікації економістів за напрямами (школами, течіями) думки, зважаючи, по-перше, на недостатність розробки самої проблеми виділення напрямів, по-друге, на необхідність обгрунтування критеріїв для визначення тих чи тих конкретних напрямів, по-третє, на невизначеність хронологічних меж, загальних ознак і особливостей відповідних етапів еволюції цих напрямів. Зокрема (хоч це здається на перший погляд парадоксальним), дискусійним продовжує бути питання про хронологічні межі існування та коло представників класичної політичної економії, а також про зміст їх теорій.
У межах своєї моделі розвитку економічної науки К. Маркс першим вжив поняття "класична політична економія" (перша половина ХІХ ст.), відтінивши тим самим її науковість, фундаментальність, глибину впливу на подальший розвиток економічної теорії. Під класичною політичною економією він розумів усю політичну економію, яка досліджувала внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва. Себе ж К. Маркс називав продовжувачем розвитку її кращих рис.
Визначаючи провідних представників класичної школи, К. Маркс вважав, що вона "починається в Англії з Уільяма Петті, а у Франції з Буагільбера і завершується в Англії Рікардо, а у Франції Сісмонді" (3(. Згодом до представників класичної політекономії перехідної епохи (від класики до неокласики) із суттєвими застереженнями було віднесено англійських економістів Р. Джонса (1790-1855), Дж. Рамсея (1800-1871), Дж. Ст. Мілля (1806-1873). "Щоб усунути непорозуміння, -- писав К. Маркс, - зауважу, що такі люди, як Дж. Ст. Мілль і йому подібні, заслуговують, звичайно, на всілякий осуд за суперечності їх старомодних догм з їх сучасними тенденціями, але було б найбільш несправедливо змішувати їх в одну купу з вульгарними економістами-апологетами" (4(. Отже, формально період класичної економічної теорії нібито охоплює приблизно другу половину ХVІІ ст. - середину ХІХ ст.
Однак щодо цього варто зробити два суттєвих застереження. По-перше, віднесення Р. Джонса, Дж. Рамсея та Дж. Ст. Мілля до представників класики не спричинило перегляду К. Марксом власного висновку про "смертну годину" класичної політекономії в 30-ті роки ХІХ ст. (5(. По-друге, тезу К. Маркса про завершення класики в Англії Д. Рікардо, а у Франції С. Сісмонді не слід сприймати як момент одночасного виникнення так званої вульгарної політичної економії в цих країнах. За Марксом, як особливий вид політекономії вона виникає вже після А. Сміта, тобто з кінця 70-х років ХVІІІ ст., і, таким чином, тривалий час існує поряд з класичною.
Дж. М. Кейнс (1883-1946) та його численні прихильники наповнили поняття "класична економічна теорія" іншим змістом та іншими хронологічними межами. "Я звик, можливо, на порушення загальноприйнятого етикету, - писав Кейнс, - включати до складу "класичної школи" послідовників Рікардо, тобто тих, хто сприйняв і розвинув далі рікардіанське економічне вчення, включаючи, наприклад, Дж. Ст. Мілля, Маршалла, Еджуорта і проф. Пігу... Їм класична теорія завдячує своїм найбільш зрілим втіленням" (6(. Отже, по суті, класична економічна наука - це вся "докейнсіанська наука", представники якої стали жертвами так званого закону Сея ("продукти обмінюються на продукти" або, за термінологією Кейнса, "пропозиція породжує власний попит").
Дж. М. Кейнс та його прибічники не розрізняють класичної та неокласичної економічних теорій. Підставою для цього є докорінні спільні риси двох напрямів: положення про саморегулювання ринкової економіки, повне і раціональне використання ресурсів, обмежене втручання держави в економічне життя, неможливість економічних криз надвиробництва тощо. Абсолютизація цих рис призводить до ігнорування ряду відмінностей щодо предмета та методів дослідження, теорій вартості, ціноутворення, розподілу доходів та ін. З позицій ортодоксального марксизму докорінна вада кейнсіанської класифікації полягає в змішуванні наукової (класичної) і ненаукової, вульгарної (неокласичної) економічних теорій та двох фаз (етапів) у розвитку капіталістичного способу виробництва - домонополістичного (вільної конкуренції) і монополістичного капіталізму (імперіалізму). Погляди Дж. М. Кейнса та його прибічників на поняття класичної політекономії піддані критиці відомими західними вченими-немарксистами. Один із основоположників німецького неолібералізму В. Ойкен (1891-1950) вважав, що лише за формального підходу можна не помітити дуже істотної відмінності класичної теоретичної системи від сучасної (неокласичної). На його думку, досить назвати лише два пункти: по-перше, сучасні теоретики намагаються зрозуміти весь господарський процес, виходячи з людських потреб, тоді як у класиків цього немає; по-друге, і класична, і сучасна теорія зовсім по-різному пояснюють і тлумачать явище витрат. На цій підставі В. Ойкен робить висновок: "Отже, теоретична картина економічного процесу в сучасній теорії цілком інша, ніж у часи класиків, - це факт, який не підлягає замовчуванню" (7(. Фактично проміжним між двома крайніми (К. Маркса і Дж. М. Кейнса) є розуміння складу представників і хронологічних меж класичної політичної економії, запропоноване відомим істориком економічних вчень Й. А. Шумпетером (воно стало типовим для сучасних західних підручників з історії економічної думки). За Шумпетером, класична економічна теорія охоплює представників від А. Сміта до Дж. С. Мілля та Дж. Кейнса (друга половина ХVІІІ - 60-ті роки ХІХ ст.). За суто формальною, на перший погляд, класифікацією приховується різне розуміння вченими критеріїв і змісту класичної політичної економії, її основоположних концепцій, історичної долі.
К. Маркс застосовує такі критерії віднесення вчених до класиків, які відтінюють принципову відмінність, з одного боку, поглядів останніх від вирішальних ознак меркантилізму, з іншого - від класифікаційних принципів так званої вульгарної політекономії. Серед головних ознак класичної школи К. Маркс виділив: перенесення досліджень із сфери обігу у сферу виробництва; прихильність вчених до трудової теорії вартості; абстрактно-дедуктивний метод дослідження; аналіз дійсних відносин виробництва; проникнення у внутрішній зв'язок капіталістичної системи; з'ясування об'єктивних економічних законів тощо. З огляду на це коло економістів-класиків у нього досить обмежене.
На противагу класичній, вульгарна політична економія, за словами Маркса, тупцює лише в галузі зовнішніх позірних залежностей, знову і знову пережовує положення, вже давно розроблені науковою політичною економією, згладжує суперечності капіталістичного виробництва та ін.
Важливо звернути увагу на те, що марксова модель розвитку економічної науки накладає своєрідні "національні" обмеження на визначення кола вчених-класиків. К. Маркс показав це у Післяслові до другого видання першого тому "Капіталу" на прикладі Німеччини, вважаючи, що доля була немилостивою до німецьких професійних вчених. Доки вони мали можливість займатися політичною економією безсторонньо в німецькій дійсності не було належних, тобто капіталістичних економічних відносин - цього життєвого грунту для економічної науки. Виникли ж ці відносини в 40-х роках ХІХ ст., коли загострилася класова боротьба та інші суперечності капіталізму, які вже виключали безстороннє вивчення їх у рамках буржуазного світогляду. Тому не дивно, що К. Маркс та Ф. Енгельс не знайшли серед економістів-класиків своїх співвітчизників.
Немарксистська економічна думка менш жорстко підходить до вирішення питання про класифікацію класичної політичної економії. Вона розширює коло вчених, належних до класичної школи, враховуючи розмаїття переходів від однієї школи до іншої, різноманітність національних економік. Зокрема, вона не надає вирішального значення прихильності того чи того вченого до трудової теорії вартості, аналізові внутрішніх закономірностей виробництва. Тому плеяда економістів-класиків значно збільшується як завдяки розширенню хронологічних рамок класичної економічної теорії, так і через введення до кола класиків вчених багатьох країн Європи. Це всі прихильники фізіократів та Сміта до 70-х років ХІХ ст. і, зокрема Ж. Б. Сей, Ф. Бастіа, А. Дестют де Трасі (Франція); Т. Р. Мальтус, Дж. Р. Мак-Куллох, Н. У. Сеніор, Р. Торренс (Англія); К. Арндт, К. Рау, Г. Мангольдт (Німеччина); Г. і П. Прево (Швейцарія); Г. Ч. Кері (США). Всіх їх К. Маркс відносив до розряду "вульгарних".

Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки безкоштовно

Скачати: deyak_realn_ta_uyav.doc
Завантажив(ла): Ksyusha
Скачали: 7
Розмір: 102.64 Kb
Дата: 17-04-2013, 14:05
Формат файлу: doc



Залишити

Відгуки про реферат


Популярні роботи

Реферати







Курсові







Дипломні








Навігація


Оформлення робіт

  • Оформлення рефератів
  • Правила оформлення реферату
  • Оформлення посилань реферату

  • Цікаве