* »

**

Анализ финансового состояния предприятия

Финансовая отчетность - это совокупность форм отчетности, составленных на основе данных финансового учета с целью представления пользователем обобщенной информации о финансовом положении и деятельности предприятия, а также изменениях в его финансовом положении за отчетный период в установленной форме для принятия этими пользователями определенных деловых решений [ 38 с.17].
Кроме функции источника информации ФО выполняет контрольную функцию, которая заключается в наблюдении, как внешних, так и внутренних органов управления за правильностью отражения финансово-хозяйственной деятельности предприятия. Внутренними пользователями являются непосредственно бухгалтера предприятия, управленческий персонал и другие лица, которые используют отчетность в своей работе. Внешними пользователями выступают субъекты, которые используют публикуемую информацию для получения сведений о предприятии. Ими являются акционеры, инвестиционные компании, банки, партнеры и клиенты фирмы.

ОАО «Институт ЮжНИИгипрогаз»

Объектом дипломного проекта выбрано ОАО «Институт ЮжНИИгипрогаз»
Предметом исследования является действующая система определения трудового вклада работников ОАО «Институт ЮжНИИгипрогаз»
Цель проектирования – разработка методических рекомендаций по совершенствованию системы количественной оценки трудового вклада работников ОАО в условиях рыночных отношений.
Проведен экономический анализ финансового состояния ОАО за 1997 год. Исследована эффективность действующей системы оплаты труда работников АО. Разработан механизм организации системы оплаты труда работников АО в условиях рыночной экономики.
Рекомендации разработанные в дипломном проекте целесообразно использовать для организации эффективной системы оплаты труда работников проектных организаций, каким и является ОАО «Институт ЮжНИИгипрогаз»
ТРУД, АНАЛИЗ, ЗАРАБОТНАЯ ПЛАТА, ДОХОД, ЛИКВИДНОСТЬ, ПЛАТЕЖЕСПОСОБНОСТЬ, ТРУДОВОЙ ВКЛАД, МЕТОД, ОЦЕНКА

Формирование городской инвестиционной политики

В первой главе раскрыта сущность инвестиций и дана оценка их экономического значения; рассмотрено имеющееся инвестиционное законодательство России, изложены принципы формирования инвестиционной политики в регионах; проведен анализ инвестиционного развития регионов.
Во второй главе дипломного проекта акцент делается на Санкт- Петербург: выявлен инвестиционный потенциал города, приводится инвестиционное законодательство Санкт- Петербурга, способствующее привлечению инвестиций, уделено внимание процессу управления инвестиционным комплексом города. В третьей главе разработаны рекомендации по совершенствованию формирования и реализации городской инвестиционной программы.
В данном проекте были использованы научные труды отечественных и зарубежных экономистов, их книги, а также журнальные статьи.

Деякі реальні та уявні дискусійні проблеми історії економічної думки

В останнє десятиріччя в постсоціалістичних країнах відбувається критичне подолання марксової моделі розвитку економічної науки і пов'язаних з нею концепцій, опановуються здобутки немарксистської економічної думки Заходу, творчо осмислюються процеси системної трансформації економіки. З одного боку, накопичилося чимало реальних дискусійних проблем історії економічної думки, які необхідно творчо вирішувати спільними зусиллями науковців, з іншого - досі не подолані рецидиви старих хибних підходів з ортодоксальних марксистських позицій (у структурі підручників, термінології, викладенні змісту теорій тощо).

Наприклад, Ж. Б. Сей (1767-1832) та Т. Р. Мальтус (1766-1834) представлені як засновники вульгарної (ненаукової) буржуазної політекономії, а Дж. С. Мілль (1806-1873) - її відомим представником [1]. Поширюється твердження, ніби етап розвитку буржуазної політичної економії в 30-50-ті роки ХІХ ст. характеризувався відкритим розривом з класичною школою та апологетикою капіталістичного ладу. На цей період припадає розвиток економічних ідей Н. У. Сеніора (1790-1864) в Англії, Ф. Бастіа (1801-1850) у Франції, Г. Ч. Кері (1793-1879) у США та історичної школи в Німеччині (2(. Навіть ті автори, які вже подолали стереотипи помилкових ортодоксальних підходів, іноді неточно трактують окремі і давно вирішені проблеми історії економічної думки, що перетворює їх на псевдодискусійні, повертаючи до з'ясування завершених суперечок. На жаль, такі трактування вже увійшли в новітні вітчизняні підручники з історії економічних вчень, створюючи реальну небезпеку засмічування знань студентів і формування в них неправильних уявлень з окремих принципових питань розвитку економічної теорії та її історії. Отже, зосередження уваги наукового товариства на роз'ясненні нових полемічних питань та їх творче вирішення є дуже актуальним.

Ідеї економістів першої половини 19 ст., як теоретична база наступних економічних теорій

Початок 19 століття був часом сильного пожвавлення в області теоретичного вивчення економічних явищ. Вищим досягненням буржуазної політичної економії на той час були праці представників англійської класичної школи. У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку. Результати досліджень, основні висновки класиків буржуазної політекономії високо цінує і сучасна економічна наука. Водночас слід зазначити, що через вузькість кругозору творців класичної буржуазної політекономії (так само, як і через недостатню розвиненість на той час самих капіталістичних відносин) вони не зуміли в повному обсязі розкрити суть даної економічної системи. Економічні інтереси й погляди дрібних товаровиробників міста й села капіталістичного суспільства покликали до життя дрібнобуржуазну політекономію в особі ЖСісмона-Ж Прудона й інших. У працях цих економістів викрито багато недоліків і суперечностей капіталістичного суспільства, але вони мріяли про їх усунення через повернення назад, до старих форм господарювання. На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така револіоційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робіничого класу, К.Маркс і Ф.Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії. Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Ставлення нового суспільства вони пов’язували з вищим розвитком матеріального виробництва, демократії й особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Критика кейнсіанської фінансової політики монетаристами і прихильниками школи економічної пропозиції

За останні два десятки років кейнсианскій теорії був кинутий виклик альтернативними макроекономічними концепціями, зокрема монетаризмом і теорією раціональних чекань (ТРЧ) (або ж як її ще називають – школою економічної пропозиції). Розробку цих теорій очолили видатні вчені зі світовим ім'ям. Так, кейнсианську концепцію зайнятості та стабілізаційної політики, що домінувала після другої світової війни в макроекономічних поглядах більшості економістів усіх країн з ринковою індустріальною економікою, розробила група, що складалася з п'яти нобелівських лауреатів - Поля Самуельсона, Франко Модільяні, Роберта Соло, Джеймса Тобіна і Лоуренса Клеіва. Рекомендації кейнсіанській теорії приймали в Сполучених Штатах адміністрації і демократів, і республіканців.
Інших поглядів дотримувався лауреат Нобелівської премії по економіці 1976 р., Мілтон Фріндмэн, що став інтелектуальним лідером монетаристської школи. Він поклав начало емпіричним і теоретичним дослідженням, які показують, що гроші грають більш важливу роль у визначенні рівня економічної активності і цін, чим вважала кейнсіанська теорія.
Але економічна думка не стоїть на місці, через деякий час Роберт Льюкес, То-мас Саряжент і Нейл Уоллес розробляють теорію раціональних чекань (ТРЧ), представляючу частину так називаної нової класичної економічної теорії.
Щоб зрозуміти чому представники різних економічних шкіл критикують одна одну необхідна знати в чому є відмінності між теоріями цих шкіл. Приведемо основні відмінності і подібності.

Фінанси Запорозької Січі та Гетьманщини

Існування Запорозької Січі припадає на кінець ХVІ початок ХVІІІ столітть. В цій “військово-політичній організації” функціонувала система економічних відносин. Дослідивши фінанси Запорозької Січі можна зробити порівняння з фінансами України теперішньої.
Уряд Росії активно втручалась в економічне життя Гетьманщини. Необхідно дослідити, до яких наслідків призводили ці втручання.

1. ФІНАНСИ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
Державно – політичний устрій Січі.
“Значну роль в економічному ровитку українськиїх земель відіграло козацтво, яке вийшло на історичну арену в кінці XV ст. Воно успішно освоювало землі передстепової України, південного Поділля, Слобожанщини, Північного причорномор”я і Приазов”я. В середині XVІ ст. за порогами Дніпра було зосереджено багато українських козаків. Визначну роль у їх згуртуванні відігравала Запорозька Січ, що виникла на нижньому Подніпров”ї в середині XVІ ст. її можна визначити як самоврядну військово-політичну організацію народної самооборони з комбінованою громодсько-індивідуальною господарсьокою системою, яка грунтувалася на засадах особистої свободи козаків, демократії, самоуправління, федералізму та економічного лібералізму.” [4-181с.]
“Економічна система запорозького козацтва складалася з двох секторів: січового і індивідуального. В свою чергу січове господарство поділялося на загальнгосічове та курінне. На цьому рівні переважали ті форми господарської діяльності, які потребували спільних зусиль, артільної роботи. Ядром соціальної організації Січі був курінь, де й минало все козацьке життя, Як самостійна економічна одиниця кожний курінь мав майно і доходи, якими Кіш як центральний запорозький уряд не розпоряджався. Саме між куренями Кіш жеребкуванням переділяв щорічно найбільш прибуткові угіддя – рибні лови, пасовища та сіножаті. Кіш утримував загальновійськові табуни коней, череди худоби, отари овець і торгував ними з сусідами: Польщею, Гетьманщиною і Росією.

Податкове навантаження і податковий тягар

Податки існували з найдавніших часів для наповнення казни правителів і держав. Основною функцією податків є регулювання економіки. За допомогою податкової політики різноманітні державні утворення впливають на стан господарської кон’юнктури, стимулюють економічний зріст та перерозподіляють грошові потоки. У багатьох розвинених країнах податкове законодавство зведене до податкових кодексів – єдиного законодавчого акту, що систематизує норми податкового права. Створення податкової служби було викликане стрімким зростанням кількості суб'єктів господарювання в ринкових умовах.
Податкова політика провадиться, виходячи з певних принципів, які відображають її завдання.
Принципи оподаткування, що вперше були сформульовані А.Смітом в його класичній роботі “Дослідження про природу та причини багатства народів”, із якими в послідуючому, погоджувались економісти, зводяться до чотирьох понять: всезагальність, справедливість, визначеність і зручність.
Принципи Адама Сміта, дякуючи їх простоті й зрозумілості, не потребують ніяких інших пояснень, окрім тих, які є в них самих. Вони стали аксіомами податкової політики.Заслуга німецького економіста А.Вагнера в доповненні й обгрунтуванні цих принципів. Він запропонував 9 основних принципів, які класифікує в 4 групи:
1. Фінансові принципи оподаткування:
- достатність обкладання податками;
- еластичність, тобто здатність адаптуватися до державних потреб.
2. Народно-господарські принципи:
- правильний вибір об’єкта оподаткування;
- вірна комбінація різних податків у таку систему, яка б рахувалася з наслідками й умовами їх перекладання.
3. Етичні принципи:
- всезагальність оподаткування;
- рівномірність.
4. Принципи податкового управління:
- визначеність;
- зручність сплати податку;
- максимальне зменшення витрат на стягнення податків.

Як я уявляю свою майбутню професію

Ринкова економіка, її характерні ознаки.
В економіці будь – якої країни незалежно від домінуючих соціально – економічних умов необхідно вирішувати три основні економічні завдання: яку продукцію виробляти, як її виробляти і для кого? Світова економіка переконує, що, хоча існують різні варіанти, ці завдання реалізуються по суті в межах двох моделей господарювання: командно – бюрократичної і товарної або ринкової. Ринкова модель господарювання становить таку суспільну ворму організаціх виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постіно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвіднощення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.
Світова економічна наука, як ми знаємо, усі економічні явища та процеси розглядає на двох рівнях: макроекономічному та макроекономічному. Існує також мезоекономічний рівень, що займає серединне становище. Уявляючи собі будь – яку систему економіки у спрощеному вигляді, не важко здогадатись, що функціонування її грунтується на взаємозв'язаному русі ресурсів, споживчих благ і доходів, такий рух називається кругообігом. І вже на основі шкільної економіки при характеристиці кругообігів ринкової і планової економіки ми зтикаємося із першою суттєвою різницею між двома великими системами. На відміну від командно – бюрокративного зразка, де абсолютним домінантом виступає держава, у ринковій економіці відносини складаються окремо від держави, на приватному рівні, через ринки ресурсів та продуктів.

Глобальна та регіональна конкурентоспроможність України в парфумерній промисловості

Перш за все, розглядаючи конкурентоспроможність України в парфумерній промисловості, варто зазначити, що дана галузь в країні почала по-новому розвиватись лише протягом останніх років і тому не досягла ще такого рівня, коли могла б вдало конкурувати з іноземними виробниками. Але, незважаючи на це, вже з’явились перші ластівки, які виробляють якісну недорогу продукцію, правда з деякими недоліками, які автор роботи спробує висвітлити нижче.
Нажаль, у нас в країні ще не було зроблено ґрунтовного дослідження відносно проблеми підвищення конкурентоспроможності підприємств парфумерної промисловості можливо через те, що ця галузь лише почала розвиватись, а можливо і через недостатню кількість інформації стосовно підприємств-виробників. Тому метою цієї роботи є огляд та аналіз розвитку української парфумерної промисловості, порівняння переваг в технічному оснащенні та ресурсному забезпеченні регіонів України, визначення недоліків парфумерної промисловості в порівнянні з іноземними виробниками та знаходження шляхів вирішення зазначених проблем.

Постановка проблеми
Діяльність парфумерної промисловості Україні на засадах ринкової економіки лише почала формуватись, особливо в сфері виготовлення жіночих та чоловічих елітних та недешевих парфумів. Встановлення взаємозв’язків з постачальниками сировини та реалізаторами продукції виробників налагодилось лише останнім часом; свою продукцію виробники збувають на території України, а також колишніх країн Радянського Союзу, особливо Росії. Про це свідчать дані Держкомстату: в 2000 році експортні поставки в кількісному вираженні збільшились більше ніж в 2 рази (з 6452 т в 1999 році до 14013 т в 2000 році), в грошовому – на 62% (з 4831,6 тис. дол. до 7839,16 тис. дол.)
Назад 1 2 Вперед

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное