NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Упродовж століть волинське духовенство творило окрему замкнену групу зі своїми внутрішніми законами та традиціями. У ХХ ст. на відміну від Східної Волині, західна частина краю зазнала менш руйнівного впливу з боку радянського режиму. Священно- і церковнослужителі Волинсько-Крем’янецької єпархії Польської автокефальної церкви у міжвоєнний період по суті продовжили своє традиційне існування. І хоча у Другій Речі Посполитій час від часу спалахували антиправославні кампанії авторитет духовенства залишався на дуже високому рівні. Тому режим Ю.Пілсудського вирішив використати православне духовенство, церкву, у тому числі й на Волині, для вирішення своїх інтересів.
Більш природним проявом лояльного ставлення духовенства до сталінського режиму була так звана “патріотична робота”. Її суть полягала у викачуванні церковних грошей під виглядом благодійних внесків громад віруючих на потреби бійців радянської армії, поранених і таке інше. Зокрема, на 1 серпня 1944р. духовенство і віруючі Рівненської області за період від початку радянської влади зібрали у фонд перемоги (на будівництво танків, літаків, іншої військової техніки) готівкою 111148 крб. Крім грошей, жертвувалися продукти харчування, коштовності (вироби із срібла). Вони оцінювалися у 16962 крб., 50 коп. Крім цього, окремо надходили гроші, продукти і різні предмети (одяг, взуття) як подарунки для червоноармійців. У цілому було зібрано (готівкою і речей в оціночній вартості) на суму 23849 крб.
Для хворих, поранених, інвалідів, сирітських притулків, сім’ям червоноармійців зібрано близько 14 тисяч крб. Загалом пожертви становили 171346 крб. 50 коп. [7, арк. 31].
Улітку 1944р. органи радянської влади у Рівненській області зібрали перші відомості про склад духовенства. Виявилося, що, не зважаючи на підтримку, РПЦ не змогла повністю оволодіти церковним життям в області. Залишалися священно- та церковнослужителі, які не визнавали її влади. Так, до Московської патріархії приєдналося 223 священики, 55 дияконів і 161 псаломщик. Натомість ще 13 священиків і 5 дияконів заявили про свою приналежність до Автономної церкви. В юрисдикції Автокефальної церкви ще залишалося 23 священики, 2 диякони і 18 псаломщиків.
Одним із джерел поповнення чисельності волинського духовенства у 1944 р. став приїзд на Волинь виселених із Холмщини священнослужителів. У міжвоєнний період Західна Волинь і Холмщина перебували в межах однієї держави та церкви. Цілком природним було те, що Волинсько-Крем’янецька єпархія зі своєю духовною семінарією підготувала значну кількість духовних кадрів для інших єпархій ПАПЦ, у тому числі і для Варшаво-Холмської. Холмське і волинське духовенство досить часто поєднували кровні зв’язки.
Отець Георгій Миколайович Марчук був одним із перших священиків, які приїхали у 1944 р. на Волинь із Холмщини. Він, хоча і був уродженцем Холмського краю, однак освіту отримав у Крем’янецькій духовній семінарії. Після навчання служив українському народові в сані священика на рідній Холмщині. З 1944 р. о. Г.Марчук протягом наступних 30-ти років продовжував свій пастирський шлях на Волині [3, 17].
На початку 1945 р. волинський уповноважений М.Діденко доповідав у Москву та Київ, що в області в юрисдикції РПЦ нараховується 1 єпископ, 282священики, 18 дияконів і 250 псаломщиків [9, арк. 2]. Сам уповноважений визнавав, що ці цифри є попередніми й уточняться з часом. Характеризуючи волинське духовенство, М.Діденко зазначав, що майже всі священики перебували під німецькою окупацією в Автокефальній церкві митрополита Полікарпа (Сікорського). Це робило їх в очах уповноваженого потенційними ворогами радянської влади. “Зараз вони [священики],–зазначав у Інформаційному звіті у січні 1945 р. М.Діденко, – відвідуючи мене намагаються переконати у своїй відданості Радянському Союзу і обіцяють молитися за Радянський Союз”.
Справа з реєстрацією духовенства у Волинській області наприкінці 1944 р. не мала сподіваного режимом успіху. На 1.01.1945р. пройшли реєстрацію лише 1єпископ, 12 священиків, 5 дияконів і 5 псаломщиків. Серед небажаючих реєструватися уповноважений у першу чергу називав “автокефалістів”. Наприклад, колишній благочинний Заболотіського району в Автокефальній церкві о. Данило Штуль протягом семи місяців не з’являвся до російського єпископа. Подібним чином діяв і автокефальний священик с. Гута Федір Зай.



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської єпархії другої половини 40-50 років ХХ ст. бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові