NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Заходи уповноваженого щодо зменшення чисельності духовенства давали свої результати. Станом на 1 січня 1954 р. у Волинській області служило 259 священиків і 4 диякони. Ситуація була настільки загрозливою, що керівництво Волинсько-Рівненською єпархією зважилося на радикальний крок. Протягом 1953 – І кварталу 1954 рр. єпископ Палладій (Камінський) висвятив 21 диякона у священики і призначив настоятелями на вакантні парафії. Завдяки цим заходам кількість священиків і дияконів в області на 1 січня 1955 р. збільшилася до 267 чоловік. З них 256 трудилося настоятелями церков, іншими священиками – 5 осіб, на посаді псаломщиків – двоє священиків. Із 256 настоятелів 160 чоловік обслуговували по одній церкві, у двох храмах служили 84, у трьох – 11, чотири церкви обслуговував один священик.
Крім масової висвяти дияконів у священики, владика Палладій з метою підвищення освітнього рівня духовенства організував при Волинській духовній семінарії місячні курси. Діяли вони з 22 червня по 22 липня 1954р. Для підвищення кваліфікації на них було викликано 43 священики Волинсько-Рівненської єпархії.
Чисельність православного духовенства перебувала під пильним контролем уповноваженого. Згідно із статистичними даними за період з 1947 по 1954 рр. кількість духовенства Волинської області зменшилася на 183 чоловіки. В результаті природної смерті – 39 чоловік, звільнено за штат – 32. Щодо репресованих, кількість яких означена 14 чоловіками, то потрібно зауважити, що ця цифра дуже занижена. У сусідню Рівненську область переміщено 53 священнослужителя, а за межі єпархії – 45. Таким чином, Волинсько-Рівненська єпархія недорахувала у 1947-1954 рр. 130 духівників. Найбільші втрати припали на 1952 р., тоді 34 священики залишили службу [12, арк. 7].
Тиск на православне духовенство з боку радянської системи зростав і досяг свого апогею у середині 50-х років. У 1955 р., вболіваючи за долю родини, власне життя, у добровільне заслання відправився о. Сергій Кульчинський. Служити протягом наступних двох десятиліть йому довелося в Архангельську. Великому Устюзі, Вологді, Мурманську і Курській області. Лише наприкінці 70-х о. С.Кульчинському дозволено повернутися у Волинсько-Рівненську єпархію. Однак, найбільшою була хвиля міграції у 1956 р. Тоді в Іркутську опинився о. диякон Іван Шандрук, виходець із Крем’янеччини. Тоді ж у клір Калінінської єпархії прийнято о. Гаврила Штурука. Цей високоосвячений пастир походив з Волині, закінчив гімназію у Ковелі, опісля навчався на богословському факультеті Варшавського університету, де захистив магістерську роботу “Історія, пам’ятники XVI ст. у м. Калінін церкви “Біла Трійця”” [2, 35]. В Іванівську єпархію Росії перевівся у 1956р. з Дубна о. Олексій Остапчук. Високий рівень освіти священика, адміністративні здібності дали змогу йому згодом зайняти місце клірика Свято-Преображенського кафедрального собору у м. Іваново [4, 32].
Відтік священичих кадрів з Волині відбувався і шляхом залишення після навчання у ЛДА чи МДА. Так, ключар Св. Троїцького собору Луцька о. Іван Левчук після закінчення у 1959 р. Ленінградської академії був призначений настоятелем м. Сарапун Іжевської області. Волинські священики, вірність радянському режиму яких була беззаперечною, використовувалися для реалізації зовнішньополітичної акції Радянського союзу. У 60-х роках у Канаді опікувався православними емігрантами, які визнавали духовну владу МП, о. Олексій Соколовський, до того довголітній секретар Волинсько-Рівненського єпархіального управління [2, 30].
На 1 січня 1959 р. у Волинській області служило 234 священики і 27 дияконів. У віковому розрізі ситуація виглядала так: до 40 років – 50 чол.; від 40 до 60-110 чол.; від 60 до 70-66 чол.; старші 70-35 чол.



Тип файлу:
Мова файлу:

Скачати реферат: Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської єпархії другої половини 40-50 років ХХ ст. безкоштовно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові