NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

Текст:
Та частина волинського духовенства, яка пішла на співробітництво з режимом, активно використовувалася для реалізації радянської церковної політики стосовно Української греко-католицької церкви. Священиків з Волині можна було зустріти на чільних посадах у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській (тоді Станіславівській) областях. Зокрема, з 1946р. у Станіславові дияконом Покровського храму служив уродженець волинського краю о. Федір Порванський. Через кілька років на цьому місці служби о. Федір був удостоєний сану протодиякона. Зауважимо, що о. Ф.Порванський до кінця своїх днів прослужив за межами Волині. Тих же, хто не корився, режим карав роками ув’язнення, засланням. Так, у 1946р. засуджено на 10 років концентраційних таборів о. Власія Пашкевича, активного українського душпастиря, учасника просвітянського руху [1, 118].
У І кварталі 1947р. сталися значні зміни у кількісному стані волинського духовенства. За цей період чисельність кліру зменшилася на 13 одиниць. Причинами послугували смерть, перехід в іншу єпархію, арешти. Троє з вибулих священнослужителів о. Іван Карпецький, о. Іван Брук і о.д.Петро Рябко “арештовані радянськими органами як бандити”. Натомість було рукоположено лише одного священнослужителя. Згідно з інформацією, зібраною уповноваженим, про кількісний стан духовенства Волинської області на 1 квітня 1947 р. священиків нарахувалося у містах 22, у сільській місцевості – 315, відповідно дияконів 11 і 64 чоловіки. З них 37 % були висвячені у 1941-1945рр. [11, арк. 20]. “Це пояснюється, – писав М.Діденко, – політикою гітлерівських окупантів і їх найманців – бувшого єпископа Полікарпа Сікорського і т. п., котрі “пекли” священиків, головним чином, із елементів куркульських, співчуваючих українсько-німецьким націоналістам. Цим пояснюється той факт, що значна частина священиків рукоположення 1941-1945рр. мають освіту або педагогічну, або закінчивши гімназію, або 7-8 класів і після цього закінчували всілякі пастирські богословські курси прискорено-скороченого типу в м. Луцьку, Володимирі-Волинському, в Почаївській лаврі” [11, арк. 20].
У черговому інформаційному звіті за ІІ квартал 1948 р. волинський уповноважений зробив певні підсумки проведеної роботи, проаналізував кількісний і якісний склад духовенства. Всього за звітний період в області нараховувалося 323 священики і 74 дияконів. Переважна їх більшість трудилася на селі (369 осіб). За часом рукоположення переважала генерація духівників висвячених під час німецько-радянської війни. Так, до 1918 р. було висвячено 50 осіб, у 1918-1930 рр. – 65, 59 духівників отримали рукоположення у 1930-1940 рр., 144 особи – у 1941-1945 рр. і лише 6 – сан після 1945 року. За цей період (ІІ квартал 1948 р.) о. Т.Соловей і о. М.Квасницький були заарештовані органами “як бандити” [11, арк. 46].
На початок 1949 р. загальна кількість священнослужителів у Волинській області скоротилась у порівнянні з ІІ кварталом 1948 р. на 11 чоловік і становила 315 священиків і 71 диякон. М.Діденко констатував, що серед них залишилося ще багато “ворогів Радянської держави – націоналістів” [12, арк. 8]. Волинський уповноважений автоматично зарахував усіх священнослужителів, рукоположених владикою Полікарпом (Сікорським) до ворожого режимові табору. Він зазначав, що в області служить 27 духівників полікарпівської хіротонії. Крім цього, потенційними опозиціонерами радянській владі М.Діденко вважав тих священиків, чиї діти перебували у “бандах” або були заарештовані “як бандити”. Серед таких о. М.Турчановський, о. О.Стесишин, о. М.Варжанський, о. О.Суничук та інші. “І така політична фізіономія, – зазначав уповноважений, – деяких священиків у Волинській області заслуговує прискіпливої уваги відповідних органів Радянської держави, адже вони взагалі, а в умовах Волинської області тим більше, зовсім не терпимі” [11, арк. 9].
Зібрані уповноваженим відомості часто слугували підставою для арештів духовенства. У квітні-червні 1949 р. у Волинській області органи радянської держбезпеки арештували священика О.Суничука й отців-дияконів М.Коцюбу, Г.Степанюка і С.Богуславського. Тому М.Діденко із задоволенням констатував, що із наведених прикладів достатньо зрозуміло, що зменшення служителів культу відбувається за рахунок таких елементів, які найбільш ворожі людству і не припиняють своєї чорної справи на шкоду суспільству. Уповноважений вважав, що цей процес зменшення в такому напрямку буде відбуватися і надалі і що він досить закономірний в умовах Волинської області.
Наприкінці 1949 р. чисельність духовенства у Волинській області зменшилася до 370 чоловік [12, арк. 153]. У статистичних відомостях щодо кількості священиків і дияконів області проглядалася загрозлива для духовенства тенденція, із 370 служителів культу 145 мали вік більше 55 років, 103 чоловіки – від 40 до 55 років. Отже, майже половина духовенства через деякий час мусила б припинити активну церковну діяльність. Такий значний відсоток літніх священиків створював загрозу ефективному функціонуванню церковного організму з огляду на те, що радянська влада усіма методами перешкоджала омолодженню і поповненню священичої верстви. Про це свідчать наступні цифри. У 1950 р. у Волинській області служило 197 ієреїв і дияконів, рукоположених у 1941-1945 рр., натомість у 1946 р. і у 1947 р. – по три чоловіки, у 1948 – чотири, 1949 – лише один, а у 1950 – три [12, арк. 15]. Тому закономірно, що на 1 січня 1952 р. у порівнянні з 1.01.1951 р. кількість священнослужителів зменшилася ще на 10 чоловік. Постійне зменшення чисельності духовенства призвело до того, що із 392 храмів 114 не мали свого священика, а обслуговувалися духівниками сусідніх парафій. Ця обставина, у свою чергу, служила причиною закриття церков. Згідно з інформаційним звітом волинського уповноваженого за ІІІ квартал 1952 р. в області щоденно богослужіння здійснювалися лише у Луцькому кафедральному соборі, у всі святкові і недільні дні – у 175 храмах, почергово у 169 церквах. Час від часу служилося у 19 храмах, не відправлялося зовсім – у 18. Причиною передусім була відсутність потрібної кількості духовенства.



Тип файла:
Язык файла:

Скачать реферат: Духовенство і віруючі Волинсько-Рівненської єпархії другої половини 40-50 років ХХ ст. бесплатно

Рефераты, История, Історія України, На українській мові