* » » Кадрові зміни в керівництві збройних сил СРСР напередодні перебудови

**

Кадрові зміни в керівництві збройних сил СРСР напередодні перебудови

Текст:
Десята п’ятирічка (1981—1985) запам’яталася представникам старшого і середнього покоління як “п’ятирічка урочистих поховань”. І недаремно: за період з кінця січня 1982 р. до середини березня 1985 р. померли, перебуваючи в складі Політбюро ЦК КПРС і на високих партійних і державних посадах, М. А. Суслов, Л. І. Брежнєв, А. Я. Пельше, Ю. В. Андропов, Д. Ф. Устинов і К. У. Черненко. Саме на середину 1980-их рр. стала очевидною внутрішньополітична стагнація в Радянському Союзі, обтяжена загостренням відносин з країнами Західної Європи, США і Канадою. КПРС втратила трьох Генеральних секретарів ЦК, головного ідеолога, головного контролера. Але тільки смерть Д. Ф. Устинова (міністра оборони СРСР) безпосередньо вплинула на подальшу внутрішню і зовнішню політику СРСР. Адже значення армії для керівництва партії та держави було надзвичайно важливим. Радянський Союз в кінцевому рахунку тримався саме на ній. Національні республіки мали власні Компартії, органи прокуратури, суду, внутрішніх справ і державної безпеки, навіть маріонеткові Міністерства закордонних справ. Не вистачало тільки Збройних Сил.
22 грудня 1984 р. газета “Правда” (орган ЦК КПРС) помістила повідомлення про те, що “20 грудня 1984 р. на 77-му році життя після тяжкої хвороби помер член Політбюро ЦК КПРС, Міністр оборони СРСР, депутат Верховної Ради СРСР Герой Радянського Союзу, двічі Герой Соціалістичної Праці, Маршал Радянського Союзу Дмитро Федорович Устинов. В його особі Комуністична партія і радянський народ, Збройні сили СРСР втратили чільного діяча КПРС і радянської держави”. Такий вступ до некрологу був невипадковим — саме Д. Ф. Устинов у 1941—1965 рр. очолював військово-промисловий комплекс Радянського Союзу по державній лінії (нарком, міністр озброєнь, міністр оборонної промисловості, заступник Голови РМ СРСР, голова Вищої Ради народного господарства СРСР), а в 1965—1976 рр. — по партійній (секретар ЦК КПРС). У 1952 р. він став членом ЦК КПРС, в 1965 р. — кандидатом у члени Президії (Політбюро) ЦК КПРС, а з 1976 р. — членом Політбюро ЦК КПРС. Маючи військове звання “генерал-полковник” (1944), досвідчений організатор ВПК зумів перехопити у верхівки Збройних Сил СРСР посаду міністра оборони (після смерті наприкінці квітня 1976 р. міністра оборони СРСР (1967—1976), Маршала Радянського Союзу (1955), члена Політбюро ЦК КПРС (1973—1976) А. А. Гречка).
Зрозуміло, що наприкінці 1984 р. розпочалися кадрові зміни в керівництві Збройних Сил СРСР. Але першим утратив у вересні 1984 р. свою посаду начальник Генерального Штабу Збройних Сил СРСР (1977—1984), Маршал Радянського Союзу (1977) М. В. Огарков, член ЦК КПРС з 1971 р. Саме він разом з В. О. Крючковим (начальником Першого Головного управління КДБ СРСР (зовнішня розвідка) у 1974—1988 рр.). за свідченням Олега Гордієвського спланував і координував проведення розвідувальної операції світового масштабу під кодовою назвою “Ракетно-ядерний напад”. Вперше хоча б формально співробітничали ПГУ КДБ СРСР та ГРУ Генерального Штабу Збройних Сил СРСР, яке в 1963—1983 рр. очолював генерал армії (1971) П. І. Івашутін. На середину 1980-их рр. Політбюро ЦК КПРС, добре поінформоване Міжнародним відділом та Відділом міжнародної інформації ЦК КПРС і МЗС СРСР, більше не поділяло думки організаторів операції “РЯН” відносно загрози раптового ядерного нападу з боку США чи Великобританії. Невипадковим було і те, що М. В. Огарков був переміщений на посаду командуючого Приволзьким військовим округом якраз через рік після того, як 9 вересня 1983 р. на прес-конференції з приводу загибелі 1 вересня 1983 р. 269 пасажирів південнокорейського авіалайнера “Боінг-747” він оголосив про наявність неспростовних доказів щодо розвідувального характеру вторгнення літака “Корейських авіаліній” у повітряний простір СРСР.
Генеральний Штаб Збройних Сил СРСР очолив перший заступник начальника (1979—1984), Маршал Радянського Союзу (1983), член ЦК КПРС з 1983 р. С. Ф. Ахромєєв. В свою чергу, першим заступником начальника Генерального Штабу Збройних Сил СРСР став генерал армії (1978) В. І. Варенніков, який у 1979—1984 рр. займав посаду начальника Головного оперативного управління. Цікаво, що замінити М. В. Огаркова на С. Ф. Ахромєєва бажав ще Ю. В. Андропов, і така заміна, зрештою, відбулася. Новим Міністром оборони СРСР був призначений багаторічний перший заступник за А. А. Гречка та Д. Ф. Устинова (1967—1984), Маршал Радянського Союзу (1978), член ЦК КПРС з 1968 р., С. М. Соколов. Одразу була звернута увага на главкомів військ та командуючих військовими округами.
На кінець 1985 р. середній вік главкомів (Сухопутних військ, Військово-Морського флоту, Військово-Повітряних сил протиповітряної оборони та Ракетних військ стратегічного призначення) становив 68 р. В середньому вони займали свої посади по 13 років. Один з них навіть помер на початку грудня 1984 р. (главком ВПС РСР (1969—1984), Головний маршал авіації (1972), член ЦК КПРС з 1971 р. П. С. Кутахов). Главком Сухопутних військ (1980—1985), Маршал Радянського Союзу (1983), член ЦК КПРС з 1976 р. В. І. Петров перейшов на посаду першого заступника Міністра оборони СРСР. Адмірал флоту Радянського Союзу (1967), член ЦК КПРС з 1961 р. С. Г. Горшков та Головний маршал артилерії (1983), член ЦК КПРС з 1976 р. В. Ф. Толубко були відряджені до Групи генеральних інспекторів Міністерства оборони СРСР. Замість них відповідно ВМФ та РВСП СРСР очолили Адмірал флоту (1983), кандидат у члени ЦК КПРС з 1981 р. В. М. Чернавін і генерал армії (1982) Ю, П. Максимов, також кандидат у члени ЦК КПРС з 1981 р. Останнє призначення означало істотне зменшення тиску ядерного лоббі на зовнішню політику СРСР (Ю. П. Максимов у 1979—1984 рр. командував військами Туркестанського військового округу, а в 1984—1985 рр. перебував у Міністерстві оборони СРСР і не був пов’язаний зі своїм попередником). Можна було сподіватися на відвернення загрози ядерної війни, котра нависла з кінця березня 1983 р. Після американо-радянських суперечок з приводу програми СОІ. Єдиним з главкомів, хто утримався на посаді, був главком ВПС (1978—1987), Головний маршал авіації (1984), член ЦК КПРС з 1981 р. О. І. Колдунов. (Його черга настала в середині 1987 р. у зв’язку з безперешкодною посадкою німецького спортивного літака на Червоній площі в Москві). Тепер середній вік главкомів військ (на початку 1985 р.) становив 62 р.
Середній вік командуючих військових округів (від Прикарпатського на заході до Далекосхідного на сході та від Ленінградського на півночі до Туркестанського на півдні — разом 16) становив 60 р. В середньому вони перебували на своїх посадах по п’ять років. Наприкінці 1984 р. на початку 1985 р. 9 з 16 військових округів отримали нових командуючих, а їх середній вік знизився до 55 р.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Кадрові зміни в керівництві збройних сил СРСР напередодні перебудови бесплатно

kadrov_zmni_v_ker.doc [53,5 Kb] (cкачиваний: 0)



Оставить

Отзывы о работе



Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное