* » » Роль ісламу в сучасній міжнародній політиці

**

Роль ісламу в сучасній міжнародній політиці

Текст:
Іслам, будучи винятково “сильною” релігією, що далеко не зводиться лише до віри в Бога, є способом життя, напрямом думок, більш того - основою цілої цивілізації. Заповіді ісламу пронизують життя мусульманина від народження аж до самої смерті, багато в чому визначаючи його соціальну поведінку. Іслам у значній мірі визначає характер економічних відносин, форми державного управління, соціальну структуру - словом, він зберіг дотепер свою життєздатність як могутня релігійно-культурна традиція.
У той же час про цілісність мусульманського світу можна говорити лише умовно. Народи, що сповідують іслам, мовами, звичаями, культурою, традиціям істотно відрізняються між собою, та й сама мусульманська релігія в різних країнах відчула на собі вплив місцевих вірувань і традицій. Звідси - своєрідний синкретизм, що досить відчутний, наприклад, у яванському, північнокавказькому, африканському “ісламі“. Як доречно зауважує дослідник цієї релігії Фредерік Денні, “мусульмани живуть щонайменше у двох культурних сферах. Одна з них - всмоктана з молоком матері місцева культура рідної країни, етнічного оточення, інша - усвідомлена приналежність до ісламу, всій мусульманській культурі”.
Іслам - це релігія, що динамічно розвивається, свідченням чого є стрімке збільшення кількості його прихильників. У наш час прихильники ісламу є більш ніж у 120 країнах світу; він посідає друге місце у світі (після християнства) за кількістю віруючих (на сьогодні вона сягає 1,2 млрд. осіб). Найбільшою мусульманською державою є Індонезія, потім йдуть Індія, Пакистан і Бангладеш. У більшості держав Близького й Середнього Сходу (і в деяких африканських країнах, де мусульмани складають значну частину населення) іслам оголошений державною релігією.
Але прихильники ісламу є й в інших частинах світу. У США, де церква відділена від держави і тому питання про віросповідання не внесене в офіційні переписи населення, по приблизних підрахунках мусульман є від 4 до 6 млн. - більше, ніж традиційних для цієї країни протестантів. У Німеччині нараховується близько 3 млн. мусульман, переважна більшість яких складають турки. Францію обрали місцем свого проживання більш 4,5 млн. вихідців із мусульманських країн (головним чином, арабських). В інших західноєвропейських державах - Іспанії, Великобританії, Італії - також спостерігається швидкий ріст мусульманського населення. Навіть скандинавські країни, що знаходились довгий час на периферії світових міграційних процесів, відчули приплив мусульман. У Східній та Центральній Європі - особливо в Болгарії, колишній Югославії й Албанії вплив ісламського фактора на суспільно-політичне життя помітно зріс. У Росії - за різними оцінками - нараховується від 12 до 20, а за іншими даними - до 30 млн. мусульман. В Азербайджані мусульмани складають 90 відсотків від кількості всіх громадян; в Узбекистані - 23 млн.; у Таджикистані - 5,7 млн.; у Киргизії - 4,6 млн. і Туркменістані - 4,7. На Україні сповідують іслам кримські татари, що компактно проживають у Криму(близько 260 тис., чи 12,5 відсотка населення півострова), є важливими суб’єктами політичного й економічного життя.
Мусульмани відповідають на виклики сучасності
У новітній час мусульманські держави опинились на периферії постіндустріального світу. Малазійський вчений, і суспільний діяч Анвар Ібрахім пише у зв'язку з цим: “Хоча мусульмани складають одну п'яту населення світу,але більш ніж половина з них (понад 500 млн.) живе в умовах абсолютної бідності”.
Усвідомлення цього викликало в ісламських спільнотах фрустрацію й розгубленість. Виник “синдром неповноцінності” і відчуття того, що національній самобутності загрожує смертельна небезпека бути знищеною не в результаті військової експансії, а мирно, шляхом впровадження “західної отрути”, як називають консерватори в арабських країнах та Ірані ринкову економіку, світські ідеали.
Травма сучасного ісламу - у контрасті між колишнім розквітом середньовічного ісламу, та нинішнім важким станом багатьох мусульманських держав.
Для виходу з цього скрутного становища в мусульманських країнах запроваджують наступні альтернативні проекти:
• секуляризм, що означає виведення шаріату як юридичної системи з області суспільних відносин;
• реформізм, чи модернізм - узгодження ісламу з досягненнями сучасної науки, із новими суспільно-політичними реаліями;
• нарешті, третьою альтернативою стає фундаменталізм, чи його різновид - ісламізм, що перейнятий ідеями політичного радикалізму.
Але модернізацію вдалося частково здійснити лише в деяких державах Азії й Африки, серед яких зокрема країни Перської затоки. Декілька десятиліть прискорених соціально-економічних перетворень спричинили воістину революційний стибок, завдяки якому ці ,ще недавно архаїчні, спільноти з гідністю увійшли у сучасний постіндустріальний світ.
Але у більшості ісламських держав секуляризацію та модернізацію зустріли надзвичайно ворожо. Цінності європейського безрелігійного гуманізму там не прижилися. Нажаль, на державному рівні секуляризму притримуються лише в Індії й Туреччині. Правлячі еліти в цих державах послідовно, протягом декількох десятиліть, додержуються принципу секуляризму, прагнуть зробити державу незалежною від релігійних організацій і духівництва, домогтися рівноправності релігій. При цьому прихильність до секуляризму не стала синонімом здійснюваного “зверху” насильницького переходу мас у бік не релігійності. Вона звелася лише до відділення релігії від інших сфер соціально-політичної діяльності.
У той же час в сучасній історії можна знайти чимало зворотних прикладів, коли необережна, непродумана спроба “відсунути” іслам на другий план в ім'я реалізації якого-небудь модернізаторського проекту призводила до трагічних наслідків - розколу суспільства. Найбільш яскравий приклад - Афганістан, де після спроб “заборонити” релігію в період правління лівих прокомуністичних сил на політичну арену вийшла нова сила, що раніше не брала участь у міжавганському конфлікті - ісламський рух “Талібан” (від слова таліб, що означає «той, що запитує»; таліби - “благоговійно осягаючі іслам” учні духовних і релігійних наставників). До антитерористичної операції рух контролював 90 відсотків території Афганістану й у сприйнятті не мусульманського світу став втіленням фанатизму і варварства. У певній мірі так воно і було, оскільки таліби використовували “ісламську зброю” для радикальної перебудови суспільства.
Інший приклад - Алжир. Тут протягом декількох десятиліть проводився соціалістичний експеримент. Після краху головного спонсора світового соціалізму - Радянського Союзу у цій арабській країні почалася громадянська війна, що породила тероризм із “релігійним обличчям”.
В Ірані шах, засвідчивши зневагу до релігійних традицій під час реалізації світської, прозахідної моделі, не зміг запобігти ісламській революції. У результаті переміг теократичний режим Хомейні, а Іран, знівечений кривавою громадянською міжусобицею, етнічною ворожнечею, збройним конфліктом з Іраком, перебував протягом тривалого періоду в штучній ізоляції від світових економічних та політичних процесів.
З виходом на політичну арену соціальних груп, чиє життя виявилось дезорієнтованим, порушеним у результаті модернізації, швидких соціальних і суспільних змін, пов’язане явище політизації ісламу. Цьому феномену сприяли періоди соціальних і політичних криз, внутрішньої і міжнародної нестабільності, коли економічні труднощі, політичні потрясіння, ідеологічна плутанина працювали на користь гасел “оновленого”, «очищеного від західної скверни» ісламського суспільства.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Роль ісламу в сучасній міжнародній політиці бесплатно

rol_slamu_v_suchasn.doc [216,5 Kb] (cкачиваний: 1)



Оставить

Отзывы о работе



Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное