NALENCHРеферати Курсові Дипломні українською

1.Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем”я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об”єднання цих богів.
У релігійних веруваннях українців існували дві течії : обожнення природи в різних формах та культ роду. Для українця вся природи була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, моляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі ікони. У зв”язку з таким поглядом на природу існували різноманітні обряди. Свята, пов”язані зі змінами весни, літа, осени,зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, “маслениця”, веснянки, Купала. У цих святах відбувається старовинний хліборобський скомарський побут.
Існувала віра в життя після смерті. Вірили, що після смерті людська душа не гине, а переходить до раю. Щороку в честь померлого справляли поминки, що називалися тризною. При всіх обрядах нашим предкам помогали знахарі і вілууни, що знали як лікувати слабості і заворожувати людям майбутне.
Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки богато з них перейшло до християнства, зберігше свою внутрішню суть, хоч вони були і пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонових, пов”язаних з різними видами праці.
На Русь християнство прийшло з Візантії. Поширювалася думка, що це було актом провидіння: Бог відкрив очі Володимира, язичницького князя, на правдиву віру, і він став християнином, а відтак охрестив увесь народ.
Наукові джерела аргументовано подають інше: князь Володимир, видатний політичний діяч свого часу, добре усвідомлював необхідність заміни язичництва вірою, яка відповідає духовним потребам нового суспільного розвитку.

Слово церква має не одне значення. Передусім так називається православний храм. Але цим же словом називають і релігійні напрями (на відміну від секти). Тому вислів, наприклад, мусульманська церква потрібно розуміти не як назву храму послідовників Аллаха (там цей храм називається Мечеть), а як саму назву конфесії. Балтисти молятся у молитовному будинку, католики – у костьолі, отже, балтистська церква – це означення саме релігійного напрямку, а не приміщення. Йдеться не про специфіку храмобудування (хоч це й важливий аспект), а про конфесії.
Історія і практика християнства та інших релігійних течій в Україні за останні роки стала предметом частної полеміки як серед світських аналітиків, так і богословів, священослужителів та мирян.
Розбудова незалежної Української держави виявила тяжку історичну спадщину, що дісталася Україні в царині церковного життя та державно-церковних стосунків, Уся наша історія переповнена спробами використання цекви як фактора геополітичних змін, статистськихми виявами держави, щодо церкви, намаганням відродити церкву, яка б стверджувала національну самобутність народу та його природне право на свободу, а також спробами її нищення, нівеновання та уніфікування.
Сьогодні різні політичовані організації або їх члени, порушуючи конституцію, внутрішні закони – релігійних общин і церкви, втручаються до суто релігійної сфери, проголошуючи об”єктами інтересів специфіку богослужіння церковних общин, їхню конфесійну залежність, що викликає численні протести віруючих.

Іслам, будучи винятково “сильною” релігією, що далеко не зводиться лише до віри в Бога, є способом життя, напрямом думок, більш того - основою цілої цивілізації. Заповіді ісламу пронизують життя мусульманина від народження аж до самої смерті, багато в чому визначаючи його соціальну поведінку. Іслам у значній мірі визначає характер економічних відносин, форми державного управління, соціальну структуру - словом, він зберіг дотепер свою життєздатність як могутня релігійно-культурна традиція.
У той же час про цілісність мусульманського світу можна говорити лише умовно. Народи, що сповідують іслам, мовами, звичаями, культурою, традиціям істотно відрізняються між собою, та й сама мусульманська релігія в різних країнах відчула на собі вплив місцевих вірувань і традицій. Звідси - своєрідний синкретизм, що досить відчутний, наприклад, у яванському, північнокавказькому, африканському “ісламі“. Як доречно зауважує дослідник цієї релігії Фредерік Денні, “мусульмани живуть щонайменше у двох культурних сферах. Одна з них - всмоктана з молоком матері місцева культура рідної країни, етнічного оточення, інша - усвідомлена приналежність до ісламу, всій мусульманській культурі”.
Іслам - це релігія, що динамічно розвивається, свідченням чого є стрімке збільшення кількості його прихильників. У наш час прихильники ісламу є більш ніж у 120 країнах світу; він посідає друге місце у світі (після християнства) за кількістю віруючих (на сьогодні вона сягає 1,2 млрд. осіб). Найбільшою мусульманською державою є Індонезія, потім йдуть Індія, Пакистан і Бангладеш. У більшості держав Близького й Середнього Сходу (і в деяких африканських країнах, де мусульмани складають значну частину населення) іслам оголошений державною релігією.

ВСТУП
Культура Київської держави – яскраве та багатогранне явище, яке стало наслідком тривалого процесу внутрішнього розвитку східнослов’янського суспільства і увібрало все краще від своїх слов’янських предків та від світової цивілізації.
Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалося і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запроваджені церковний візантійський календар, культ “чудотворних” ікон, культ святих.
Християнство внесло позитивні зміни у світогляд людей. Якщо в основі політеїстичних релігійних вірувань, стародавніх слов'ян лежав страх перед стихійними силами природи, ворожими і пануючими, то християнство плекало надію па порятунок, почуття захоплення навколишнім світом.
У процесі поширенню та утвердження християнство на Русі поступово втрачало візантійську форму, вбираючи в себе елементи місцевих слов'янських звичаїв, ритуалів, естетичних запитів східних слов'ян. Візантійські церковні канони поступово пристосовувалися до особливостей давньоруського етносу. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з “поганством” християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, зокрема шедеври дерев’яної скульптури, забороняли старовинні танці, скомороші дійства тощо.

ПОЧАТКОВА МОЛИТВА
(перед тетраподом)

+ В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь (3 рази).

І стація
ІСУСА ХРИСТА ЗАСУДЖУЮТЬ НА СМЕРТЬ

ІІ стація
ІСУСА ХРИСТА ОБТЯЖУЮТЬ ХРЕСТОМ

ІІІ стація
ІСУС ХРИСТОС ПАДАЄ ПЕРШИЙ РАЗ ПІД ХРЕСТОМ

IV стація
ІСУС ХРИСТОС СТРІЧАЄ СТРАДАЮЧУ СВОЮ МАТІР

V стація
КИРИНЕЄЦЬ ПОМАГАЄ ІСУСОВІ НЕСТИ ХРЕСТ

VI стація
ІСУС ВТИРАЄТЬСЯ ХУСТКОЮ ВЕРОНІКИ

Індуїзм, як древньогрецька релігія склалася на базі давнього брахмаїзму, точніше як підсумок суперництва, як результат його перемоги і виник індуїзм. Основи індуїзму походять від вед та пов‘язаних з ними легенд та текстів.
Більшість ведичних богів ввійшли в минуле і тільки незначна їх частина, головним чином завдяки згадуванню в міфах і легендах, збереглася у людській пам‘яті. Тому не дивно, що у спрощеному і переробленому індуїзмі на перший план увійшли нові божества, точніше нові іпостаті тих самих давно відомих державних богів, які набули нового життя в релігійній системі індуїзму. Ці боги були ближчими і зрозумілішими людям, їх інакше і шанували. Кривава ведична жертва була витіснена богослужінням без жертв хоч теза убивство заради бога – це вбивство остаточно не знята ще досі.
Найважливішими з численних богів вважають трьох (тримурті) – Брахму, Шіву і Вішну. Як правило в системі індуїзму поділили між собою повні, властиві верховному богові функції: творчу, руйнівну, охоронну, хоча нерідко вони збігаються. Кожен з цієї трійці має власні обличчя, характер і сферу дії.
Першим з трійці вважають Брахму, основна функція якого – це творець Він створив світ у багатоманітні жирового і минущого, тобто протилежне тому, чого прагнули індійські релігії (досягнення мокші, нірвани, розчинене у вічному: Єдиному). Брахма як обов‘язковий і перший член триметрі був необхідний, без нього нічого не було б , але заслуги його перед світом живого, перед людьми, перед індійцем вважалася не дуже значними, а інших функцій у цього бога не було. Брахмі присвячували одинокі храми, а у повсякденних обрядах, як правило про нього не згадують.
Більшість індуїстів розподілилися на шіваїстів і вішнуїстів, які віддають відповідно перевагу відповідно Шиві або Вішну. Шіва дуже суперечливий. Головною його функцією вважають руйнівну (бог смерті, розорення й зміни), що частково пов‘язане з тим, що шіва – покровитель аскетів, які прагнуть такого розорення й змін, що веде начебто до злиття з Вічністю, з Абсолютом. Проте фактично в культі Шіви на перший план ввійшов творчий момент: культ життєвої сили і чоловічого начала став основним в індуїзмі. Культ лінгама – чоловічого творчого начала – найпопулярніший. Бичок – Нанді – атрибут Шіви – символізує силу і животворчість потенції Шіви.

В кінці лютого - на початку березня 1917 року історія України і всієї Європи повернула свій хід вбік від століттями наїждженого шляху. В Росії було повалено самовладдя. Цар Микола II, а за ним великий князь Михайло зреклися престолу. Створений революційним шляхом Тимчасовий уряд проголосив у Росії глибокі демократичні зміни.
Україна, яка, за виключенням західних земель, входила до складу Російської імперії, отримала історичний шанс відновити свою незалежність. Вже у перші дні революції у Петрограді було створено Український революційний комітет та петроградський відділ Товариства українських поступовців. Почався стрімкий розвиток політичних партій і в Україні.
17 березня 1917 року в Києві була створена Центральна Рада, яка прийняла на себе державну владу в Україні та, в числі інших демократичних свобод, проголосила свободу слова.
Розпочався надзвичайно цікавий і важливий, багатий на події період історії української журналістики. Деякі дослідники називають березень 1917 р. “медовим місяцем” розвитку вітчизняної преси: краще назвати “медовим роком” період від цього березня до наступного. Становлення української демократії, парламентаризму, багатопартійності закладали чудове підгрунтя для створення й розквіту небувалої за кількістю й різноманітністю преси в Україні. Нічого подібного в її історії не буде до 1990-1992 рр., тобто до розквіту горбачовської “перебудови” та початків відновлення незалежності України.
В перші ж дні з метою кращого інформування населення про свою діяльність та ситуацію в країні Центральна Рада організувала прес-бюро. Основою його діяльності було збирання, опублікування в виданнях, які вже існували, декретів, відозв, офіційних повідомлень “по всіх проявах українського життя” тощо. На це ж бюро було покладено й обов’язки “сприяти розвиткові української преси та поширювати відомості про неї”. Представники бюро працювали в багатьох містах України.

Квітневий переворот 1918 року, що усунув з історичної сцени Центральну Раду та привів до влади під прихильним поглядом німецького генштабу гетьмана Скоропадського, дав політичному настрою українства і його пресі новий водорозділ. Чи вже Центральна Рада вичерпала себе, а колишній царський генерал всіх врятував від брутальної німецької окупації - чи ЦР ще лишалася головною народною надією, бо щойно обрала президентом УНР М. Грушевського, майже прийняла конституцію УНР, а узурпатор посів з допомогою германських багнетів найвищу державну владу в нещасній Україні?
Оскільки власних видань гетьманці ще не мали, преса, що тяжіла до Центральної Ради, надала подіям негативного висвітлення. Зокрема, С. Єфремов у “Новій Раді” надрукував 9 травня статтю “Хресною путтю...”, де пророкував настання невдовзі нового акту народної трагедії.
Уряд Скоропадського, “наводячи порядок”, розпочав гоніння як на більшовиків, так і на націонал-демократів та анархістів: запровадив цензуру, заборонив есерівські газети “Боротьба” та “Народна воля”, піддав утискам “Нову Раду”. .Нові, після більшовицьких, переслідування дедалі сильніше дезорганізували український рух. За свідченням сучасників, 70 процентів газет в Україні виходили російською мовою, писали про російські справи і в кращому разі ніяк не переймалися українськими проблемами або навіть вели запеклу боротьбу проти “планів українізації”. Натомість осередки вітчизняної преси наполягали на запровадженні української мови (“Нова Рада” від 20, 24, 25 вересня та ін.). Газета “Самостійник” гостро критикувала гетьмана за його прогерманську політику, яка завдавала шкоди батьківщині.

Преса більшовиків спочатку, від ленінської “Искры”, завозилася в Україну, здебільшого з Росії. Але невдовзі після лютневої (1917 р.) революції в Києві, Харкові, Катеринославі, Луганську почали виходити перші газети комуністів. Зокрема, в червні 1917 р. розпочала свою історію газета “Донецький пролетарій”, що, змінивши кілька разів назву, виходить і в наші дні як “Луганская правда”, одна з провідних газет Донбасу. Першим редактором її став К. Ворошилов, майбутній відомий державний і політичний діяч УРСР та СРСР.
Але “першою ластівкою” слід вважати харківську газету “Пролетарий”, яка вийшла в світ 10 лютого 1917 р. і випускалася до кінця вересня через нестачу коштів - після ряду невдалих спроб зібрати, за прикладом російських видань, гроші з робітників. Від початку й до кінця вона витримувала ленінську лінію “Правды”, на відміну від деяких інших видань, що допускали “хитання” в бік націонал-комунізму. Так, київський “Голос социал-демократа” дозволяв собі не передруковувати ленінські статті з петроградських видань, натомість видрукував так звану Київську платформу, що містила сумнівні, з точки зору ортодоксальних комуністів, положення.
Несхибну правдистську лінію обрала від 4 квітня катеринославська “Звезда”. Вона, перейменована згодом на “Зорю”, лишилася до наших днів одним з флагманів обласної преси Придніпров’я.
Перші ж видання зіткнулися з шаленим опором газет всіх політичних партій України. Їм відмовляли друкувати тиражі, чинили перешкоди у їх розповсюдженні. Несприйняття більшовизму як ідеології та особливо як способу вирішення політичних проблем відразу було в Україні дивуюче одностайним. Це добре знав В. Ленін, який не раз писав щодо масштабів усієї Росії: “Ми працюємо в кільці ворогів”, - адже всі можливі союзники відсахнулися від них. Недемократизм, непримиренність, схильність до масового насильства відштовхнули від них українську громадську думку. Але ці ж якості допомогли їм вихопити перемогу у 1921-му - хоч саме вони спричинили крах держави реального соціалізму у 1991-му.

Ранній буддизм заперечував брахманістський культ з його жертвопринесеннями. Буддійський культ був просиш і всім доступним. Але з ускладненням культів усіх релігій, що пов'язано як і зі створенням окремих культових елементів з інших релігій, так і зі створенням своїх оригінальних культових норм, складнішим ставав і буддійський культ. Формувався і розвивався він разом з розвитком сангхи - чернечої общини. Згідно з ученням, спасінню підлягали лише ченці. Общини з часом ставали могутніми релігійними організаціями, а монастирі зосереджували у своїх руках велику власність, перебираючи на себе роль і своєрідних політичних центрів.
Кандидатів у ченці готують з восьмирічного віку. До 20 років вони вивчають священні книги і коментарі до них. На двадцятому році, за згодою батьків, їх посвячують у ченці. Кандидат повинен бути здоровим, розвинутої статури, не махи боргів. Ченці ведуть аскетичний спосіб життя, їм може належати тільки вісім предметів: одяг (три предмети), пояс, віяло, мило, бритва і ситечко для води. Харчуватися дозволяється двічі на день. Взагалі ченець мусить сповідувати аскетичний спосіб життя. У розмові з жінкою може сказати тільки п'ять слів, закриваючись від неї віялом. Обов'язково повинен голити голову, обличчя, навіть брови. Живуть ченці за рахунок подаяння, більшість з них мандрує, будучи членом певної сангхи (чернечої громади, обладнаної навколо монастиря).
Сангхи бувають чоловічі та жіночі. Монахині звуться бікхуні (жебрачки). Життям сангхи керують збори. Будда ретельно розробив правіша їх проведення: на них повинні бути присутніми не менш десяти (у виняткових випадках - п'ять) монахів, новачки та жінки не мають права голосу, винесення питань для обговорення, рішення приймають більшістю голосів.