* » » Проблема "Батьки і діти" з точки зору соціології

**

Проблема "Батьки і діти" з точки зору соціології

Текст:
Одна З головних особливостей підліткового і раннього юнацького віку - зміна значимих облич і перебудова взаємин з дорослими.
"Ми і дорослі" - постійна тема підліткової і юнацької рефлексії .Звичайно, вікове "Ми" існують і в дитини. Але дитина приймає розходження двох світів - дитячого і дорослого - і те, що відносини між ними нерівноправні, як щось безперечне, саме собою що розуміється. Підлітки коштують десь "посередине", і ця проміжність положення визначає багато властивостей їхньої психології, включаючи і самосвідомість.
Французькі психологи (Б. Заззо, 1969 ) запитували дітей від 5 до 14 років, чи вважають вони себе "маленькими", "великими" чи "середніми" ( не по росту, а за віком); при цьому з'ясувалася еволюція самих еталонів "росту". Дошкільники часто порівнюють себе з молодшими і тому затверджують, що вони "великі". Шкільний вік дає дитині готовий кількісний еталон порівняння - перехід із класу в клас; більшість дітей вважають себе "середніми", з відхиленнями переважно убік " великого ".З 11 до 12 років крапка відліку міняється; її еталоном усі частіше ставати дорослий, "рости" - значить ставати дорослим.
Радянські психологи, починаючи з Л. С. Виготського, одностайно вважають головним новотвором підліткового віку почуття дорослості .Однак орієнтація на дорослі цінності і порівняння себе з дорослими найчастіше змушують підлітка знову бачити себе відносно маленьким, несамостійним. При цьому , у відмінності від дитини, вона вже не вважає таке положення нормальним і прагнути його перебороти. Звідси суперечливість почуття дорослості - підліток претендує бути дорослим і в той же час знає, що рівень його домагань далеко не в усьому підтверджений і виправданий.
Однієї з найважливіших потреб перехідного віку ставати потреба в звільненні від контролю й опіки батьків, учителів, старших узагалі, а також від установлених ними правил і порядків. Як же з'являється ця вікова тенденція ( не змішувати з відносинами між поколіннями!) у відносинах старшокласників з найбільш значимими для них конкретними дорослими ,котрі є не тільки старшими за віком, але і повноважними представниками суспільства дорослих у цілому, - родителями і вчителями?
З факторів соціалізації ,розглянутих по окремості ,найважливішим і впливової була і залишається батьківська родина як первинний осередок суспільства ,вплив якого дитина випробує раніш усього ,коли він найбільш сприйнятливий. Сімейні умови, включаючи соціальний стан ,рід занять ,матеріальний рівень і рівень утворення батьків ,значною мірою визначають життєвий шлях дитини. Крім свідомого, цілеспрямованого виховання, що дають йому батьки, на дитину впливає уся внутрісімейна атмосфера, причому ефект цього впливу накопичується з віком, переломлюючи в структурі особистості. Немає практично жодного соціального чи психологічного аспекту поводження підлітків і юнаком, що не залежав би від їхніх сімейних умов у чи сьогоденні минулому.
Правда ,міняється характер цієї залежності. Так ,якщо в минулому шкільна успішність дитини і тривалість його навчання залежали головним чином від матеріального рівня родини ,те тепер цей фактор менш впливовий.
За даними ленінградського соціолога Э. К. Васильєвої (1975), у батьків з вищим утворенням частка дітей з високою успішністю ( середній бал вище 4 ) утроє вище ,ніж у групі родин з утворенням батьків нижче семи класів. Ця залежність зберігається навіть у старших класах, коли діти мають навички самостійної роботи і не потребують безпосередньої допомоги батьків.
Крім освітнього рівня батьків, сильно впливає на долю підлітків і юнаком склад родини і характер взаємин між її членами. Несприятливі сімейні умови характерні для гнітючого більшості так званих важких підлітків.
Значний вплив на особистість підлітка робить стиль його взаємин з родителями ,що лише почасти обумовлений їх соціальним станом.
Існує трохи щодо автономних психологічних механізмів ,за допомогою яких батьки впливають на своїх дітей. По-перше, підкріплення : заохочуючи поводження ,що дорослі вважають правильним, і караючи за порушення встановлених правил ,батьки впроваджують у свідомість дитини визначену систему норм ,дотримання яких поступово ставати для дитини звичкою і внутрішньою потребою. По-друге, ідентифікація : дитина наслідує батьків ,орієнтується на їхній приклад, намагається стати таким же ,як вони . По-третє,розуміння : знаючи внутрішній світ дитини і чуйно відгукуючись на його проблеми ,батьки тим самим формують його самосвідомість і комунікативні якості.
Сімейна соціалізація не зводитися до безпосереднього «парному» взаємодії дитині з родителями. Так, ефект ідентифікації може бути нейтралізований зустрічної рольовий взаимодополнительностью : наприклад, у родині, де обоє батька вміють дуже добре господарювати, дитина може і не виробити цих здібностей , тому що , хоча в нього перед очима гарний зразок , родина не має потребу в прояві цих якостей; навпроти , у родині , де мати безгосподарна, цю роль може взяти на себе старша дочка. Не менш важливий механізм психологічної протидії : юнак, волю якого жорстко обмежують, може виробити підвищену тягу до самостійності , а той , кому усі дозволяють, вирости залежним. Тому конкретні властивості особистості дитини в принципі невиведені ні з властивостей його батьків ( ні по подібності, ні по контрасту), ні з окремо узятих методів виховання
(Д. Баумринд, 1975) .
Разом з тим дуже важливі емоційний тон сімейних взаємин і переважний у родині тип контролю і дисципліни.
Емоційний тон відносин між родителями і дітьми психологи представляють у виді шкали, на одному полюсі якої коштують максимально близькі , теплі, доброзичливі відносини (батьківська любов) , а на іншому - далекі, холодні і ворожі. У першому випадку основними засобами виховання є увага і заохочення , у другому - строгість і покарання. Безліч досліджень доводять переваги першого підходу. Дитина, позбавлена сильних і недвозначних доказів батьківської любові , має менше шансів на високу самоповагу , теплі і дружні відносини з іншими людьми і стійкий позитивний образ «Я». Вивчення юнаків і дорослих, страждаючих психофізіологічними і психосоматическими порушеннями, невротичними розладами, труднощями в спілкуванні, розумовій чи діяльності навчанні, показує, що всі ці явища значно частіше спостерігаються в тих, кому в дитинстві бракувало батьківської уваги і тепла. Чи недоброзичливість неуважність з боку батьків викликає неусвідомлену взаємну ворожість у дітей. Ця ворожість може виявлятися як явно, стосовно самих батьків, так і потай. Беззвітна, невмотивована жорстокість, що виявляється деякими підлітками і юнаками стосовно сторонніх людей, що не зробили їм нічого поганого, нерідко виявляється наслідком дитячих переживань. Якщо ж ця неспроможна агресія направляється усередину ,вона дає низьку самоповагу, почуття провини, тривоги і т.д.
Емоційний тон сімейного виховання існує не сам по собі , а в зв'язку з визначеним типом контролю і дисципліни , спрямованих на формування відповідних рис характеру. Різні способи батьківського контролю також можна представити у виді шкали, на одному полюсі якої висока активність, самостійність і ініціатива дитини, а на іншому - пасивність, залежність, сліпу слухняність ( Г. Элдер, 1971) .
За цими типами відносин коштує не тільки розподіл влади , але і різний напрямок внутрісімейної комунікації : в одних випадках комунікація спрямована чи переважно винятково від батьків до дитини, в інші - від дитини до батьків.
Зрозуміло, способи прийняття рішень у більшості родин варіюють у залежності від предмета:
в одних питаннях старшокласники мають майже повну самостійність , в інші ( наприклад, у фінансових) - право вирішувати залишається за родителями. Крім того, батьки не завжди практикують той самий стиль дисципліни: батьки, як правило, сприймаються юнаками і насправді бувають більш твердими й авторитарними, чим матері, так що загальний сімейний стиль у відомій мері компромісний. Батько і мати можуть взаємно доповнювати, а можуть і підривати вплив один одного.
Найкращі взаємини старшокласників з родителями складаються звичайно тоді, коли батьки дотримують демократичного стилю виховання . Цей стиль найбільшою мірою сприяє вихованню самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності . Поводження дитини направляється в цьому випадку послідовно і разом з тим гнучко і раціонально :
батько завжди пояснює мотиви своїх вимог і заохочує їхнє обговорення підлітком ;
влада використовується лише в міру необхідності ;
у дитині цінуватися як слухняність , так і незалежність;
батько встановлює правила і твердо проводить їх у життя, але не вважає себе непогрішним ;
він прислухається до думок дитини, але не виходить тільки з його бажань.
Крайні типи відносин , усе рівно, чи йдуть вони убік чи авторитарності ліберальної всетерпимості , дають погані результати. Авторитарний стиль викликає в дітей відчуження від батьків, почуття своєї незначності і нежеланности в родині. Батьківські вимоги, якщо вони здаються необґрунтованими, викликають або протест і агресію, або звичну апатію і пасивність. Перегин убік усетерпимості викликає в підлітка відчуття , що батькам немає до нього справи. Крім того, пасивні, незацікавлені батьки не можуть бути предметом наслідування й ідентифікації , а інші впливи - школи , однолітків, засобів масової комунікації - часто не можуть заповнити цей пробіл , залишаючи дитини без належного керівництва й орієнтації в складному і мінливому світі . Ослаблення батьківського початку , як і його гіпертрофія , сприяє формуванню особистості зі слабким «Я» .
У нашій країні існують різні стилі сімейного виховання, що багато в чому залежать як від національних традицій, так і від індивідуальних особливостей. Однак у цілому наше звертання з дітьми є значно більш авторитарним і твердої, чим ми це схильні визнати. При анонімному анкетуванні дітей різного віку з 15 міст країни з'ясувалося, що 60 відсотків батьків використовують фізичні покарання; серед них 85 відсотків - пороття, 9 відсотків - стояння в куті (іноді на колінах на горосі , чи солі цеглинах ), 5 відсотків - удари по голові й обличчю і т.д.
Чому так живучі авторитарні методи? По-перше, така традиція. Ставши дорослим, люди часто відтворюють те, що з ними самими проробляли батьки, навіть якщо вони пам'ятають, як важко їм приходилося. По-друге, характер сімейного виховання дуже тісно зв'язаний зі стилем суспільних відносин узагалі: сімейний авторитаризм відбиває і підкріплює командно-адміністративний стиль, що укоренився на виробництві й у суспільному житті. По-третє, люди несвідомо зганяють на дітях свої службові неприємності, роздратування, що виникає в чергах, переповненому транспорті і т.п. По-четверте, низький рівень педагогічної культури, переконаність у тім, що кращий спосіб дозволу будь-яких конфліктних ситуацій - сила.
Але якщо з маленькими дітьми авторитарність ще « проходить» , те тепер вона неминуче породжує конфлікти, причому приходиться платити і по старим, давно забутим рахункам.
Як ні великий вплив батьків на формування особистості, пік його приходиться не на перехідний вік, а на перші роки життя. До старших класів стиль взаємин з родителями давно вже склався, і «скасувати» ефект минулого досвіду неможливо.

Щоб зрозуміти взаємини старшокласника з родителями, необхідно знати, як міняються з віком функції цих відносин і зв'язані з ними представленнями. В очах дитини мати і батько виступають у декількох «іпостасях»:
як джерело емоційного тепла і підтримки, без яких дитина почуває себе беззахисним і безпомічної;
як влада, директивна інстанція, розпорядник благ, покарань і заохочень;
як зразок , приклад для наслідування, утілення мудрості і кращих людських якостей;
як старший друг і порадник, якому можна довірити усі.
Співвідношення цих функцій і психологічна значимість кожної з них з віком міняється.
Перехідний вік - період емансипації дитини від батьків. Процес цей є складним і багатомірної . Емансипація може бути емоційної , що показує , наскільки значимо для юнака емоційний контакт із родителями в порівнянні з прихильностями до інших людей (дружбою, любов'ю), поведінкової , що виявляється в тім , наскільки жорстко батьки регулюють поводження чи сина дочки, чи нормативної , що показує, чи орієнтується юнак на ті ж норми і цінності, що його батьки , чи на якісь інші. Кожний з цих аспектів емансипації має власну логіку.

Тип файла: doc
Язык файла: Украинский

Скачать файл: Проблема "Батьки і діти" з точки зору соціології бесплатно

problema__batki__d.doc [114 Kb] (cкачиваний: 4)



Оставить

Отзывы о работе

Популярные работы

Рефераты







Курсовые







Дипломные








Навигация


Оформление работ

  • Оформление рефератов
  • Правила оформления реферата
  • Оформление ссылок реферата

  • Интересное